М) Показники однорідності продукції. 5 страница

11. Комплексні системи стандартизації.

12. Випереджаюча стандартизація, економічна ефективність стандартів з перспективними параметрами.

13. Порядок розробки і впровадження стандартів.

14. Галузеві системи стандартизації.

15. Організація контролю за додержанням стандартів, ТУ і правил метрології.

16. Єдина система конструкторської документації - ЄСКД. Головні вимоги до документації.

17. Технологічна стандартизація виробів і оснастки.

18. Уніфікація, типізація і стандартизація технологічних процесів.

19. Взаємозамінність – основа сучасного машинобудування.

20. Допуски та посадки в машинобудуванні.

21. Методика визначення ефективності стандартизації.

22. Стандартизація як основа управління якістю продукції на підприємстві.

23. Визначення оптимального рівня уніфікації і стандартизації продукції.

24. Розрахунок площинних розмірних ланцюгів.

Модуль 2

1. Якість продукції, чинники та показники, які впливають на її підвищення.

2. Класифікація показників якості.

3. Методи визначення якості продукції та її технічного рівня.

4. Сертифікація продукції. Основні терміни та визначення.

5. Системи сертифікації: сертифікат заяви та сертифікат підтвердження.

6. Міжнародна система сертифікації продукції. Міжнародні організації по стандартизації та сертифікації продукції.

7. Організація роботи на Україні по сертифікації продукції.

8. Напрямки розвитку робіт по сертифікації продукції на Україні.

9. Статистичні методи контролю якості при сертифікації продукції.

10. Методика випадкового відбору проб при сертифікації продукції.

11. Визначення зв’язку між якістю технічних виробів та якістю технології їх виробництва.

12. Головні інструменти контролю якості продукції.

13. Діаграма Парето.

14. Діаграма К. Ісікави.

15. Контрольні карти.

16. Методи аналізу форм дефектів, їх наслідків і критичності.

Список літератури

1. Про метрологію та метрологічну діяльність: Закон України// Урядовий кур’єр. - №54-55.- від 21 березня 1998 р.

2. Про стандартизацію: Закон України// Урядовий кур’єр. - 2001 р.

3. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України// Урядовий кур’єр. - №56.- від 20 квітня 1993 р.

4. Про стандартизацію та сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України// Урядовий кур’єр. - №99.- від 20 травня 1993 р.

5. ДСТУ 1.0 – 94 Державна система стандартизації.

6. ДСТУ 2925-94 Якість продукції, оцінювання якості. Терміни та визначення.

7. ДСТУ 2926 – 94 Системи якості. Комплекси керування якістю системні технологічні.

8. ДСТУ 3230-95 Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та визначення.

9. ДСТУ ІSО 9000-1-95. Системи управління та забезпечення якості. Частина 1.

10. ДСТУ ІSО 9000-2-96. Системи управління та забезпечення якості. Частина 2. Настанови щодо застосування ДСТУ ІSО 9000-1-95, ДСТУ ІSО 9000-2-95, ДСТУ ІSО 9000-3-95.

11. ДСТУ ІSО 9001-95. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі проектування, розроблення, монтажу та обслуговування.

12. ДСТУ ІSО 9002-95. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі виробництва, монтажу та обслуговування.

13. ДСТУ ІSО 9003-95. Системи якості. Модель забезпечення якості в процесі контролю готової продукції та її випробувань.

12. ДСТУ ІSО 9004-1-95. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 1. Настанови.

14. ДСТУ ІSО 9004-2-95. Управління якістю та елементи системи якості. Частина 2. Настанови щодо послуг.

15. ГОСТ 27002 – 83. Надежность в технике. Термины и визначення.

16. ГОСТ 14.202 – 73. Правила выбора показателей технологичности конструкций изделий.

17. КНД 50-001-93 Інструкція. Порядок здійснення державного нагляду.

18. КНД 50-021-93 Інструкція. Порядок здійснення державного нагляду на стадії розроблення документації на продукцію.

19. Бабанский А.В. Система непрерывного улучшення качества продуктов и процессов. — М.: Экоперспектива, 1999. — 237 с.

20. Басовский А.Е., Протасьев В,В. Управление качеством. - М.: Инфра-М, 2000. -212с.

21. Всеобщее управление качеством: Учебн. для вузов /О.П. Глудкин, Н.М. Горбунов, Ю.В. Зорин и др.; Под ред. О.П. Глудкина. – М.: Радио и связь, 1999. – 600 с.

22. Гличев А.В. Основы управления качеством. – М.: Издательство АМИ, 1998. – 478 с.

23. Журавлев А.Н. Допуски и технические измерения: Учебник. – 7-е изд., испр..- М: Высш. Школа, 1981.- 256 с.

24. Ильенкова С.Д. Управление качеством: Учебник для вузов.1-М.: ЮНИТИ, 2000. - 199 с.

25. Исикава К. Японсчкие методы управления качеством: Сокр. пер. с англ./Под ред. А.В. Гличева. – М.: Экономика, 1988. – 216 с.

26. Нойман Эрл., Хойсингтон Стивен Х. Качество на уровне Шесть Сигма /Пер. с англ.; Под ред. О.Б. Максимовой. – Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2004. – 440 с.

27. Огвоздин В.Ю. Управление качеством. Основи теории и практики: Учебное пособие. - М.:ДИС, 1999. - 160 с.

28. Предприятия имеющие сертифицированные системы качества //Стандарты и качество. – 2001. - №5-6. – с. 158-179.

29. Прогнозирование качества горной техники. Метод. указания для слушателей ФПК специальности Управление качеством горных машин». – М.: МГИ, 1987. – 96 с.

30. Радкевич Я. М., Лактионов Б. И. Метрология, стандартизация, взаимозаменяемость. Учебн. для вузов в 3х книгах. Московский горній университет. 2000.

31. Серый И. С. Взаимозаменянмость, стандартизация и технические измерения. – М.: Колос, - 1981. – 351 с.

32. Тищенко О. Ф., Валединский А. С. Взаимозаменянмость, стандартизация и технические измерения. – М.: Машиностроение, - 1981. – 356 с.

33. Управление качеством: Учебн. для вузов. / С. Д. Ильенкова, Н. Д. Ильенкова, В. С. Мхитарян – М.: ЮНИТИ, 2001. – 199 с.

34. Управление качеством / Е. И. Семенова, В. Д. Коротнев, А. В. Пошатаев и др.; Под ред. Е. И. Семеновой. – М.: КолоСС, 2003. – 184 с.

35. Управление качеством и сертификация: Учебн. пособие / В. А. Васильев, Ш. Н. Каландаришвили, В. А. Новиков, С. А. Одиноков; Под ред. В. А. Васильева. – М.: Интермет Инжиниринг, 2002. – 416 с.

36. Фейгенбаум А. Контроль качества продукции: Сокр. пер. с англ. / Под ред. А.В. Гличева. – М.: Экономика, 1986. – 471 с.

37. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. К.: 1997.-231 с.

38. Яблонський О. П., Иванова В. А. Основы стандартизации, метрологии, сертификации: Учебник / Серия «Высшее образование». – Ростов на Дону: Феникс, 2004. – 448 с.

39. Якушев А. И. Взаимозаменяемость, стандартизация и технические измерения.- М.: Машиностроение, 1979. - 298 с.

Додаток

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про стандартизацію

Цей Закон встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні і спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері.

Розділ 1

3АГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

- стандартизація - діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

міжнародна стандартизація - стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

регіональна стандартизація - стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

національна стандартизація - стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни;

орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів;

нормативний документ - документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття, як «стандарт», «кодекс усталеної практики» та «технічні умови»;

консенсус - загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору;

стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу;

міжнародний та регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації;

національні стандарти - державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів;

кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Дня цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами.

Стаття 3. Законодавство України у сфері стандартизації

Законодавство України у сфері стандартизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Стаття 4. Об'єкти стандартизації

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги (далі - продукція), зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Стаття 5. Мета та основні принципи державної політики у сфері стандартизації

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вального вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідності стандартів законодавству; адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Розділ 11

ОРГАНІЗАЦІЯ СТАНДАРТИЗАЦІ'

Стаття 6. Суб’єкти стандартизації

Суб’єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

Рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Стаття 7. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю у міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та Національного центру міжнародної інформаційної мережі ІSОNЕT WTО;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить, подання до Кабінету міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Стаття 8. Рада стандартизації

Рада стандартизації (далі - Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації. суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямку їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

програм робіт із стандартизації.

Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань, що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій; вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

Стаття 9. Технічні комітети стандартизації

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Стаття 10. Інші суб’єкти, що займаються стандартизацією

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

- розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, замінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

- подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

- представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов’язання передбачені відповідними положеннями цих організацій;

- створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

- видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

- інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

3аінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Розділ ІІІ

СТАНДАРТИ ТА ЇХ 3АСТОСУВАННЯ

Стаття 11. Розроблення, прийняття перевірка, внесення змін та перегляд стандартів

3алежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

- національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

- стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб’єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стандартизації (далі - програма), яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб’єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:

- критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

- критерії визначення розробників національних стандартів;

- визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

- механізм апеляції;

- інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його опублікування;

- ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх заінтересованих сторін.

Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умов и їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту – це опублікування національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п’ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Перегляд, в результаті якого розроблюється новий національний стандарт, або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта стандартизації відповідно до цього Закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

Стаття 12. Порядок застосування стандартів

Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

3астосування стандартів чи їх окремих положень стає обов’язковим:

для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продукції.

Стаття 13. 3астосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах

Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють обов'язкові вимоги щодо:

- захисту життя, здоров'я та майна людини;

- захисту тварин, рослин;

- охорони довкілля;

- безпеки продукції, процесів чи послуг;

- запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

- усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція, вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.

У разі виникнення об'єктивних перешкод для застосування певних обов'язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник продукції зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до центрального оргаку виконавчої влади у сфері стандартизації з пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від зазначених обов'язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника, проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його дії.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизації несуть відповідальність згідно з законами України.

.Стаття 14. Знак відповідності національним стандартам

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам.

Національний знак відповідності продукції національним стандартам - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.

Опис та правила застосування національного знака відповідності продукції національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Відповідність продукції національним стандартам добровільно підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади сфері стандартизації.

Розділ ІV

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Дата добавления: 2014-11-25