Тема 6. Представницькі органи та посадові особи місцевого самоврядування 2 страница

Проте невизначеність деяких положень адміністративно-територіального устрою в Конституції України, відсутність до цього часу спеціального закону загострюють протиріччя між теорією і практикою вирішення зазначених питань. Неприйняття такого закону залишає невизначеність щодо питань встановлення і зміни меж Автономної Республіки Крим, областей і районів у містах, утворення і ліквідації районів у містах, їх найменування і перейменування. Навіть Рішення Конституційного Суду України від 13 липня 2001 р. № 11 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті», а також щодо офіційного тлумачення відповідних положень чинного законодавства стосовно повноважень міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у містах не зняло цієї проблеми. Є ряд і інших законодавчо невизначених та неврегульованих питань, зокрема невідповідність Конституції України та внутрішня суперечливість існуючої багаторівневої системи адміністративно-територіальних одиниць; розташування у багатьох випадках на території міст інших міст, а також сіл, селищ як окремих адміністративно-територіальних одиниць; збереження всупереч Конституції України серед адміністративно-територіальних одиниць таких їх категорій, як селище міського типу, сільрада, а також селищна рада та міська рада; недосконалість класифікації міст, надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць на нижчому рівні, а також віднесення населених пунктів до категорій сіл, селищ та міст. Отже, на законодавчому рівні наявна проблема удосконалення правових засад адміністративно-територіального устрою України.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Провідне місце у структурі матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до закону − власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалась як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 р. визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктом якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання в сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті. У частині другій ст. 142 Конституції встановлено, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності. У ст. 1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» дається таке визначення: «Право комунальної власності — право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування» [20].

Згідно з Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу комунальної власності входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ст. 60). Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Конституційне закріплення права власності територіальних громад на матеріальні і фінансові ресурси є запорукою розвитку і гарантією реального забезпечення їх права самостійно, в межах Конституції і законів, реалізовувати інтереси населення відповідних територій.

Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.

Суттєвим конституційним положенням є норма, що держава бере участь у формуванні бюджетів місцевого самоврядування, фінансово його підтримує. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли у результаті рішень органів державної влади, компенсуються державою (ч. 3 ст. 142). Це конституційне положення повною мірою відповідає Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, які передбачають вагомі гарантії фінансової та матеріальної самостійності органів місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень.

У ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені права органів місцевого самоврядування щодо здійснення права власності, зокрема об'єктів комунальної власності. Ці органи володіють, користуються та розпоряджаються об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують всі майнові операції, можуть передавати об'єкти комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним і фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати. Закон чітко визначає обов'язкову умову, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічну основу місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Конституцією України передбачено судовий захист прав органів місцевого самоврядування, зокрема їх майнових прав. Крім того, у п. 8 ст. 60 закону конкретно встановлено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди територіальної громади або рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Питання для самоконтролю

1. Що слід розуміти під основами місцевого самоврядування?

2. Назвіть основні складові правової основи місцевого самоврядування в Україні.

3. Охарактеризуйте нормотворчі повноваження представницьких органів місцевого самоврядування.

4. Дайте оцінку сучасного стану правової основи місцевого самоврядування.

5. Як співвідноситься поняття «організаційні основи місцевого самоврядування» з поняттям «організаційні форми місцевого самоврядування»?

6. Яким умовам повинна відповідати оптимальна для організації і функціонування місцевого самоврядування система адміністративно-територіального устрою?

7. Яке співвідношення адміністративно-територіального поділу і місцевого самоврядування?

8. У чому сутність дворівневої системи місцевого самоврядування?

9. Що складає матеріально-фінансову основу місцевого самоврядування?

10. Яке значення має конституційне закріплення права власності територіальних громад на матеріальні і фінансові ресурси?

Нормативні акти та література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (зі змінами внесеними Законом України від 1 лютого 2011 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Про місцеве самоврядування в України: Закон України від 21 травня 1997 року (за станом на 7 липня 2011 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

3. Про столицю України – місто-герой Київ: Закон України від 15 січня 1999 року (за станом на 1 січня 2011 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – Ст. 79.

4. Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування: Закон України від 15 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 38. – Ст. 249.

5. Рішення Конституційного Суду України від 13 липня 2001 р. № 11 (справа про адміністративно-територіальний устрій) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 29. – Стор. 162. – Ст. 1327. – Код акту 19478/2001.

6. Конституція України. Науково-практичний коментар / Редкол.: В.Я. Тацій, О.В. Петришин, Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. Наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2011. – С. 1028.

7. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. – Підручник. – КНТ. – 2011. – 532 с.

8. Гетьман А. Реформа адміністративно-територіального устрою України: наукові підходи, основні напрямки // Юридиний вісник. – 2011. – №1. – С. 28-33.

9. Погорілко В. Ф., Баймуратов М. О., Бальций Ю. Ю. та ін. Муніципальне право України: Підручник. – 2-ге вид. доп. – К.: Правова єдність, 2009. – 716 с.

10. Батанов О. В. Муніципальне право України: Підручник. – X.: «Одіссей», 2008. – 528 с.

11.Лукашова В. Європейські принципи управління в системі місцевого самоврядування: організаційно-правові аспекти // Право України. – 2006. – №8. – С. 123 - 126.

12.Лелюк О. Перспективи розвитку територіальної основи місцевого самоврядування в період реформування територіального устрою в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №1. – С. 74-77.

13.Бориславська О. Поняття конституційно-правових засад місцевого самоврядування в Україні // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2003. – Вип.1 – С.321-327.

14.Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник – К.: Атіка, 2000. – 304 с.

Тема 5. Система місцевого самоврядування

1. Поняття системи місцевого самоврядування

2. Форми прямого волевиявлення громадян при здійс ненні місцевого самоврядування

3. Органи місцевого самоврядування

1. У вітчизняному законодавстві немає чіткого визначення поняття «система місцевого самоврядування». Так, ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», маючи назву «Система місцевого самоврядування», реально не відображає зміст цього явища, зводячи (звужуючи) його до системи суб’єктів місцевого самоврядування, при цьому не беручи до уваги, наприклад, форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад. Слушним видається концептуальний підхід, за якого система місцевого самоврядування складається з еле­ментів, до яких віднесені суб'єкти місцевого самоврядування (місцеве населення, представницькі органи та ін.) та компоненти серед яких: а) форми безпосереднього волевияв­лення населення (референдум, вибори і тощо.); б) форми представництва публічної влади місцевого населення (органи місце­вого самоврядування); форми представництва територіального гро­мадського самоврядування (органи самоорганізації населення).

Тож, система місцевого самоврядування – це визначена Конституцією та законами України сукупність суб’єктів та різноманітних організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада вирішує питання місцевого значення, здійснює функції і повноваження місцевого самоврядування.

В юридичній літературі поняття «система місцевого самоврядування» розглядається у двох зна­ченнях - як «система місцевого самоврядування взагалі» і як «система місцевого самоврядування конкретного села, селища, міста».

Такий підхід застосовується з метою розмежування системи місцевого самоврядування в її широкому значенні - як сукупності всіх організаційно-правових форм та інститутів, через які здійсню­ється в Україні місцеве самоврядування, та системи місцевого самоврядування в її вузькому значенні - певного організаційно-правового механізму здійснення місцевого самоврядування в ме­жах окремої адміністративно-територіальної одиниці - села, сели­ща, міста. При цьому слід мати на увазі, що на відміну від органів державної влади, які становлять єдину загальнодержавну систему, місцеве самоврядування не має і в принципі не може мати якоїсь єдиної в масштабі всієї країни системи. Це суперечить принципу організаційної автономності органів місцевого самоврядування і не відповідає їхній природі як органів конкретної територіальної громади. Система місцевого самоврядування, що склалася в межах окремого села, селища, міста, є повністю незалежною від аналогіч­ної системи в будь-якому іншому населеному пункті. Через це різні територіальні громади та їхні органи не характеризуються спільними системоутворюючими ознаками і не можуть становити єди­ної системи[21].

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» с истема місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територі­альної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Слід зазначити, що не всі з перелічених елементів системи міс­цевого самоврядування села, селища, міста є такими, без яких вона б втратила свою цілісність. Так, одні елементи (територіальна громада; сільська,селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; вико­навчі органи сільської, селищної, міської ради) мають обов'язко­вий для всіх систем місцевого самоврядування характер, інші (ра­йонні в місті ради та їхні виконавчі органи; органи самоорганізації населення) притаманні лише окремим із них.

Первин­ним, центральним суб'єктом місцевого самоврядування, є територі­альна громада. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» під територі­альною громадою розуміють сукупність жителів, об'єднаних по­стійним проживанням у межах села, селища, міста, що є само­стійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1).

Слід зазначити, що соціально-правова структура такого багатоаспектного явища як територіальна громада містить поняття населення як со­ціальної спільноти жителів, об'єднаних спільною діяльністю, інтересами та цілями щодо задоволення потреб, пов'язаних з побутом, місцем проживання, відпочинком, навчанням, спілкуванням. Тобто до територіальної громади можуть належати громадя­ни України та іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають у селі, селищі, місті і користуються такими ж правами і свободами, виконують такі ж обов'язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинними законами. Під цим визначенням законодавець розуміє також територіальну основу місцевого самоврядування — село, селище і місто. Громада як територіальна одиниця, базова ланка терито­ріального устрою — це частина території держави, що має чітко визначені межі і є просторовою основою для діяльності суб'єктів місцевого самоврядування[22].

Пріоритет територіальної громади в системі місцевого само­врядування прямо закріплено у ст. 143 Конституції України, згідно з якою громада вирішує питання місцевого значення безпосеред­ньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до цих конституційних положень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) характеризує територіаль­ну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, основ­ного носія його функцій і повноважень.

В юридичній літературі звертається увага на те, що конституційний статус територіаль­ної громади ще не отримав належної законодавчої деталізації, не визначено порядку створення, реорганізації та ліквідації терито­ріальних громад, їхнього статусу юридичної особи тощо. Функції та повноваження територіальних громад, як і загалом місцевого самоврядування в чинному за­конодавстві визначаються, як і за радянської системи, через ком­петенцію відповідних органів місцевого самоврядування. Це стримує розвиток місцевої демократії, стоїть на заваді станов­ленню дієздатних і самодостатніх територіальних громад. Усе це свідчить про те, що значною мірою територіальні гро­мади в Україні сьогодні існують лише на папері, вони ще не стали спільнотами людей, об'єднаних не лише спільним проживанням, а й спільними інтересами та спільною участю у вирішенні питань місцевого значення, спільною відповідальністю за розвиток села, селища, міста, а в суспільній свідомості місцеве самоврядування ще ототожнюється з місцевими органами влади та їхніми посадо­вими особами [23].

Особливістю конституційної моделі місцевого самоврядування в Україні є наявність в його системі спеціальних органів — районних і обласних рад, які повинні представляти спіль­ні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, але, не маючи власних виконавчих органів, мають делегувати частину своїх повноважень місцевим органам виконавчої влади — районним та обласним дер­жавним адміністраціям. Така дуалістична модель організації публічної влади на місцях є національною специфікою. Вона робить актуальною проблему розмежування функцій та повноважень між органами місцевого са­моврядування та органами державної виконавчої влади.

Свої особливості мають системи місцевого самоврядування у містах загальнодержавного значення, якими є Київ та Севастополь.

Особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві передбачені Законом України «Про столицю України — місто-герой Київ». Система міс­цевого самоврядування в місті Києві, зазначається у ст. 7 цього За­кону, включає територіальну громаду міста, міського голову, міську раду, виконавчий орган міської ради, районні ради, виконавчі органи районних у місті рад та органи самоорганізації населення. Особливістю цієї системи є те, що свої власні виконавчі органи міська та районні в цьому місті ради мають фор­мувати «на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади» (п. 2 Розд. VII При­кінцеві положення). Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 зазначив, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Що ж стосується системи місцевого самоврядування у місті Севастополі, то вона поки що не приведена у відповідність з чин­ною Конституцією України, оскільки спеціальний закон про ста­тус цього міста поки що не прийнятий.

2. Основними формами діяльності територіальних громад є форми їх безпосереднього (прямого) волевиявлення, спрямовані на забезпе­чення здійснення територіальними громадами безпосереднього само­врядування в межах Конституції і законів України. Існування і законодавче закріплення таких форм діяльності є свід­ченням не тільки широкої локальної децентралізації, але й доповне­нням її внутрішньомуніципальною децентралізацією, що виявляється розвитком і вдосконалюванням громадських засад в діяльності місце­вих співтовариств і розкріпаченням самодіяльної активності членів та­ких співтовариств — жителів певних територій, об'єднаних у громаду.

До форм прямого волевиявлення територіальних громад, які набули свого законодавчого закріплення, належать місцеві вибори, референдуми, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори. Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради вхо­дять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчо­го права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають відповідно сільського, селищного та місько­го голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.

Основні засади, організацію і порядок проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад та сільських, селищних, міських голів визначаються Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р.

Відповідно до цього Закону вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сіль­ську громаду), селища.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою: 1) половина від кількості депутатів (загального складу)
відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних, партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті; 2) половина від кількості депутатів (загального складу)
відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Участь громадян України у місцевих виборах є добровіль­ною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни Украї­ни, котрі належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Належність громадянина до відповідної територіальної громади визнача­ється його місцем проживання на її території згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця про­живання в Україні».

Будь-які прямі або непрямі привілеї чи обмеження вибор­чих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, по­літичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускають­ся обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та Законом, який регулює порядок проведення місцевих виборів.

Військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать до жодної територіальної громади та не мають права голосу на місцевих виборах.

Місцеві вибори є рівними. Громадяни України беруть участь у місцевих виборах на рівних засадах.

Кожен виборець має по одному голосу на виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, в яких він бере участь. Ці голоси виборець може використати тільки на од­ній виборчій дільниці.

Місцеві вибори є прямими. Виборці безпосередньо обирають депутатів та сільських, селищних, міських голів шляхом голосування за кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, висунутих та зареєстрованих у порядку, передбаченому Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Місцеві вибори є вільними. Виборцям забезпечуються умо­ви для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, під­купу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному фор­муванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на місцевих виборах є таємним. Контроль за волевиявленням виборців у будь-якій формі забороняється.

Кожен виборець голосує на місцевих виборах особисто. Го­лосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Депутатом та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років та має право голосу відповідно до ст. 70 Конституції України. Депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не­погашена або не знята в установленому законом порядку.

Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить грома­дянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через місцеві організації партій (блоки) або шляхом само­висування у випадках, передбачених Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

2) політичного плюралізму та багатопартійності;

3) публічності і відкритості виборчого процесу;

4) рівності суб'єктів виборчого процесу перед законом;

5) рівності прав усіх кандидатів у депутати, кан­дидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей до­ступу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності;

7) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, орга­нів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ і організацій до місцевих організацій партій, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, се­лищного, міського голови.

Початок виборчого процесу оголошує відповідна виборча ко­місія у строки та в порядку, визначені Конституцією України та Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Виборчий процес включає такі етапи:

1) утворення виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) формування складу територіальних виборчих комісій, утворення дільничих виборчих комісій;

4) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів;

8) підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів.

У випадках передбачених законом, виборчий процес включає також такі етапи: 1) повторне голосування;2) підрахунок голосів виборців, установлення підсумків повторного голосування і результатів місцевих виборів.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцевий референдум є формою вирішення те­риторіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Згідно із Законом України «Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми» від 3 липня 1991 р., місцеві референдуми проводяться в межах адміністративно-територіальних одиниць. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень рад, на території яких він проводиться. Ці рішення не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасо­вані або змінені лише в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми» предметом місцевого референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування від­повідних адміністративно-територіальних одиниць; прийняття актів, які визначають зміст рішень рад та їхніх виконавчих органів.

Дата добавления: 2014-11-25