Суть формалізованого характеру діяльності юриста

Необхідні якості юриста.

Юристи повинні мати певні якості:

- у соціальній сфері – намагання встановити істину, справедливість; гуманізм; чесність;

- у пошуково-пізнавальній сфері - спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності); уважність (увага у психічній діяльності до певних об’єктів);

- у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності - вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв’язання завдань; проникливість;

- у сфері засвідчувальної діяльності - розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;

- у сфері організаційної діяльності - самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;

- у сфері комунікативної діяльності - емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

- у соціальній сфері – цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;

- у пошуковій сфері - неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);

- у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;

- у засвідчувальній сфері – недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;

- в організаційній сфері – нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;

- у комунікативній сфері – імпульсивність, надмірна сором’язливість, груба поведінка.

Під визначенням юридичної практики розуміють такий її зміст, розміщення її основних елементів та зв’язків, які забезпечують їй цілісність, збереження об’єктивно необхідних якостей під час впливу на неї різноманітних факторів дійсності.

Юридична практика - явище багато структурне, що включає в себе, зокрема, логічну, просторову, часову та інші структури.

Розгляд логічної структури дозволяє розглянути взаємозв’язок окремих частин і цілого, елементів і системи, змісту та форми юридичної практики. Юридична практика, як вже відзначалось, охоплює два основних компонента - юридичну діяльність та соціально-правовий досвід. Динамічна (часова) сторона практики виражена переважно в діяльності, статична - в правовому досвіді. Кожний з цих елементів також структурований.

Структурний аналіз передбачає дослідження юридичної практики в діалектичній єдності її змісту та форми. Зміст дає можливість розкрити систему утворюючих таку практику внутрішніх якостей та елементів, а форма – показати способи організації, існування та зовнішнього прояву її змісту.

Основоположними елементами змісту юридичної діяльності виступають її об`єкти, суб’єкти та учасники, юридичні дії та операції, засоби і способи їх здійснення, прийняті рішення та результати дій.

Об’єкти юридичної практики - це те, на що направлені юридичні дії та операції її суб’єктів та учасників. Ними можуть бути матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини та конкретні дії (бездіяльність) людей, інші предмети і явища, що включені у відповідний юридичний процес та що задовольняють суспільні та особисті потреби інтереси.

Суб’єкт юридичної діяльності - основний, ведучий носій правових відносин, без якого неможливе існування юридичної практики. Від нього безпосередньо залежить вирішення юридичної справи по суті.

Учасники юридичної практики - це визначені особи (фізичні, юридичні), які так, чи інакше сприяють суб’єктам у виконанні правових операцій. Наприклад, учасниками є свідки та потерпілі.

Юридичні дії - це зовнішньо виражені, соціально-перетворюючі та так, що тягнуть за собою певні правові наслідки, акти суб’єктів та учасників (наприклад, підпис документів). Сукупність взаємо пов’язаних між собою юридичних дій, об’єднаних одним ланцюгом, складають операцію (наприклад, огляд місця злочину включає в себе різноманітні правові дії).

В якості засобів виступають допустимі законом предмети, документи та явища, за допомогою яких забезпечується досягнення мети та необхідний результат. Вони складають інструментальну частину практичної діяльності та використовуються для встановлення та фіксації фактів, аналізу юридичної „матерії”, винесення та оформлення рішень, організації контролю за їх виконанням. В деяких випадках (за визначенням закону) засоби можуть бути використані тільки такі, якими можна підтвердити або заперечені тільки визначені юридичні операції і не можуть бути використані будь-які інші засоби для доказу.

Всі засоби розподіляють на загально соціальні (наприклад, моральні та інші соціальні норми), соціально-юридичні (договори, норми та принципи права) та технічні (прилади та інструменти). У своїй сукупності вони складають юридичну техніку (правотворчу, правозастосовчу та іншу).

Результат втілює в собі підсумок юридичних операцій, який надає можливість задовольнити особисту або суспільну потребу. Для встановлення результативності практичної діяльності він порівнюється з метою, яка була поставлена в конкретній соціально-правовій ситуації. В залежності від ступеню їх спів падіння вирішується питання щодо того, чи досягнуто поставленої мети, наскільки ефективними були дії суб`єкта (учасника), використані засоби, задіяні способи та методи.

Особливе місце у змісті практики займає юридичний досвід, який може відображати як сукупний результат всієї практичної діяльності, так і окремі її елементи. Він формується в ході відбору в юридичних діях та операціях, прийнятих рішеннях, результатах діяльності найбільш раціонального, передового, корисного, того, що має найбільше значення для правового регулювання суспільних відносин та подальшого удосконалення юридичної практики.

Складовими частинами соціально-правового досвіду є право положення, тобто такі усталені, вироблені в період багаторічної практики приписи загального характеру, які акумулюють соціально важливі та стабільні сторони тієї чи іншої практичної діяльності.

Право положення бувають правотворчими та правозастосовчим, регулятивними та захисними, обов’язковими та рекомендованими.

Форма юридичної практики - це способи організації, існування та зовнішнього виявлення змісту останньої.

Характеризуючи форму слід виділити в ній внутрішню та зовнішню сторони. До зовнішньої сторони відносять акти-документи (нормативні та індивідуального характеру, судові та слідчі, тощо), в яких закріплюються правові дії, методи та засоби їх здійснення, прийняті рішення. До внутрішньої сторони, тобто до способу організації, внутрішнього зв’язку елементів змісту, відноситься процедурно процесуальне оформлення практики, яке визначає коло її суб’єктів та учасників, обсяг їх процесуальних прав та обов’язків, умови їх доручення до процесу та виходу з нього та інші процедурні вимоги, що зв’язують в єдине ціле різноманітні елементи здійснюваної специфічної діяльності.

Структура юридичної практики - це не тільки сукупність визначених елементів змісту та форми. Взаємо обумовленість розвитку всіх складових юридичної практики забезпечується генетичними та функціональними, правовими та не правовими зв’язками і відносинами, за допомогою яких відбувається перенесення інформації, енергії, здійснюється взаємо обмін результатами діяльності, контроль, допомога в реалізації різнобічних повноважень та функцій. Це яскраво представлено наприклад у взаємодії органів слідства, прокуратури, судових органів.

Головне місце серед таких взаємозв’язків та відносин займають правові відносини, які з огляду на свою нормативну визначеність, персоніфікованість, гарантованість в кожній соціально-правовій ситуації, визначають індивідуалізовану право чинність та обов’язки, конкретну спрямованість дій суб’єктів та учасників юридичної практики.

Дата добавления: 2014-11-08