Самостійність в діяльності юриста

Професійна правосвідомість юриста, як елемент професійної культури, залежить від юридичної діяльності, характеризується індивідуальністю та неповторністю.

Індивідуально-правова сфера діяльності та вчинки кожного юриста зумовлюються його правовими поглядами, конкретними обставинами юридичної проблеми, яку доводиться розв’язувати, нарешті психічним станом юриста. Звідси й твердження: один і той же юрист може мати різний рівень правосвідомості залежно від конкретної життєвої ситуації. Цей рівень визначається обсягом правових знань, що є необхідним для конкретних умов. При цьому інтерес становить дія так званої точкової, квантової правосвідомості при виконанні службового обов’язку юристом. Тому необхідно приділити особливу увагу з’ясуванню того, що спонукає юриста до певної дії: свідоме чи надсвідоме.

Свідоме “керує” юристом у спокійній, звичайній, творчій ситуації, а у критичних, екстремальних випадках (нестандартних ситуаціях), у момент прийняття складного і відповідального рішення “свідоме” може перейти у стан “надсвідомого”. Тоді виявиться так звана деонтологічна правосвідомість, яка є стрижнем загальної професійної правосвідомості юриста. Вона незмінна. Ця незмінність забезпечується знанням службових обов’язків, почуттям службового обов’язку та моральної і юридичної відповідальності юриста, почуттям поваги до права й закону, готовністю діяти правомірно у найскладніших життєвих ситуаціях. Саме вона дає змогу юристові у будь-яких правових ситуаціях приймати рішення справедливі і правомірні.

Деонтологічна правосвідомість пов’язана з рівнем загальної правосвідомості юриста, оскільки перебуває на її “вершині” і слугує ніби “піковою” правосвідомістю.

Деонтологічну правосвідомість зумовлює внутрішній імператив службового обов’язку, оскільки останній є свободою розумної волі, що дає змогу передбачати юридичні наслідки професійної діяльності і є стабільно виробленою позицією юриста. Така позиція ґрунтується на принципах законності, самодисципліни, об’єктивності, правової справедливості, узгодженості юридичної практики (позитивного права) з природним правом, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції.

Можна виділити такі функції деонтологічної правосвідомості: формування індивідуального праворозуміння та професійно-юридичної думки юриста; формування почуття правової справедливості; забезпечення прийняття правомірних рішень; реалізація внутрішнього імперативу службового обов’язку у практичній діяльності юриста; застереження від правового нігілізму; виявлення особистісних професійно-моральних якостей правника.

Усвідомлення юристом своїх службових обов’язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості і професійної культури взагалі.

Службовий обов’язок юриста визначається як передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Хоча службовий обов’язок і є визначальним, але його не слід ототожнювати з іншими обов’язками юриста.

Обов’язки юриста за їх практичною значимістю групуємо таким чином: соціально-державні (національний, суспільний, державний, громадський), професійно-юридичні (професійний, юридичний, службовий, функціональний), духовно-моральні (духовний, моральний, особистий). Під час служби у юриста з’являється насамперед службовий юридичний обов’язок. Різновидом службового є функціональний обов’язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних завдань та функцій, яких у юридичній діяльності досить багато. Переважно функціональні обов’язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, юрист не повинен виконувати невластиві йому функції. В іншому випадку можливе притягнення його до юридичної відповідальності.

Знання про службові обов’язки є необхідним елементом професійної культури правників.

Дата добавления: 2014-11-08