Місцеві податки і платежі (збори)

Основою функціонування інституту місцевого самоврядування є фінансова автономія місцевих органів влади.

Передумовою фінансової автономії місцевих, органів влади є наявність у них прав на прийняття рішень у частині фінансів, до найважливіших серед яких належить право на встановлення місцевих податків і зборів.

Місцеві податки і збори в умовах самоврядування забезпечують:

Ø фінансову незалежність органів місцевого самоврядування від властей вищого рівня, що є необхідною передумовою і гарантією стабільного фінансування місцевих потреб незалежно від суспільно-політичних і соціально-економічних змін на державному рівні;

Ø місцеві бюджети достатніми обсягами фінансових ресурсів; можливість впливу фіскальними методами на місцеві соціально-економічні процеси (виробництво, доходи громадян, юридичних осіб, споживання);

Ø стимулювання інвестиційної й інноваційної діяльності, ефективного природокористування.

Показником рівня фінансової автономії місцевих органів влади є питома вага надходжень до місцевих бюджетів від місцевих податків і зборів, установлених місцевими органами влади. У 2006-2011 p.p. значення цього показника зростало з 3,8%, а питома вага місцевих податків і зборів у доходах зведеного бюджету в 2011 р. склала 5,2%.

Динаміка показників місцевого оподаткування засвідчує, що місцеві податки і збори не забезпечують реальної фінансової автономії місцевих органів влади і самостійності їх бюджетів зважаючи на їх незначну частку у доходах місцевих бюджетів. Це є підставою виділити проблеми практики місцевого оподаткування в Україні:

Ø місцеві податки і збори не виконують свого основного призначення;

Ø обмежені фіскальні повноваження місцевих органів влади в установленні максимально допустимих ставок податків і зборів, вичерпний перелік об’єктів оподаткування, відсутній взаємозв’язок між розміром доходів від місцевого оподаткування і господарською ініціативою, відповідальністю і зацікавленістю місцевої влади.

Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення визначає Податковий кодекс України. Місцеві податки і збори відрізняються від інших доходів місцевого бюджету (власних, закріплених) тим, що місцева влада вправі не тільки встановлювати пільги на їх сплату, але також визначати їх розмір в межах, передбачених законодавством, повністю скасувати окремі місцеві податки і збори, або звільняти від їх сплати певні категорії платників, та надавати відстрочку у сплаті місцевих податків і зборів.

З метою удосконалення системи оподаткування на місцевому рівні певну зацікавленість представляє власний історичний досвід функціонування місцевих податків і зборів на західноукраїнських землях у складі Польщі 1919-1939 p.p. де останні розвивалися на ринкових засадах, тоді як решта українських земель знаходилися в умовах планової економіки. Тоді у складі Польщі перебували: Галичина (Тернопільське, Станіславське і більшість повітів Львівського воєводства), Волинь, Полісся. В 1923 р. був ухвалений закон «Про тимчасове урегулювання комунальних фінансів» (далі закон)[12], який діяв у Галичині аж до 1939 р. і був основним законом у галузі місцевого оподаткування.

Тут визначалися – перелік, умови введення, ставки місцевих податків і зборів, порядок їх стягнення і санації. Слід зауважити, що в законі вживався термін «комунальні союзи», що означав громади сільські і міські[13]. Цей вираз В. Целевич використовував для означення самоврядування [1, с.7]. На підставі закону комунальні союзи мали право вводити два види податків:

Ø самостійні комунальні податки, які запроваджувалися органами самоврядування незалежно від центральної влади шляхом прийняття ухвали і затвердження статуту про відповідні податки. Ухвали про встановлення самостійних податків вимагали затвердження наглядової влади;

Ø комунальні надбавки вводилися органами самоврядування у формі відсоткових надбавок до державних податків. їх розмір визначався щорічно і не затверджувався наглядовою радою за винятком надбавок на виробництво і продаж алкогольних і спиртових виробів.

Органи самоврядування здійснювали нарахування і справляння самостійних місцевих податків, а надбавки – влада, яка нараховувала і справляла відповідні державні податки.

Для прикладу, бюджет м. Станіслава (тепер – Івано-Франківськ) формувався за такими джерелами доходів (табл. 12).

Таблиця 12

Формування бюджету м. Станіслава в 1926 р. [14]

Джерела доходів	злотих	%
Доходи з комунального майна		13,2
Повернення витрат		5,8
Податкові надходження		71,6
у тому числі: 1. Місцеві податки і збори		66,9
1.1. Місцеві податки, з них:		54,2
надбавки до державних податків		30,0
податки самостійні		24,2
1.2. Місцеві збори, з них:		12,7
адміністративні збори		2,1
збори за користування місцевими улаштуваннями й установами		10,6
2. Відрахування від державних податків		4,7
Інші надходження		9,4
Усього доходів		100,0

Частка місцевих податків і зборів у бюджеті міста Станіслава становила 66,9 % або 75,8 % у податкових надходженнях, де за їх рахунок було сформовано 2/3 доходної частини. Це засвідчує економічну незалежність міста від вищої влади при формуванні доходів бюджету.

Базою оподаткування на місцевому рівні були: земля, будинки, приміщення, промислові свідоцтва, промисловий і торговий обороти. Це дозволяло реально впливати на економічний і соціальний розвиток громади, забезпечуючи регулюючу і стимулюючу функції місцевого оподаткування. У сучасних умовах органи самоврядування не наділені вагомими важелями впливу на місцеві соціально-економічні процеси – розвитку нових виробництв, стимулювання підприємницької діяльності, інвестиційної й інноваційної діяльності, використання природних ресурсів, охорону довкілля.

Місцеві податки та збори виведені за межі розрахунку обсягу трансфертів, що стимулює органи самоврядування сприяти збільшенню цих надходжень до відповідних бюджетів. До місцевих податків та зборів відносяться – податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є стабільним джерелом наповнення місцевих бюджетів, сприяє детінізації майнових відносин, зменшенню зростання цін на житло.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виступають фізичні особи, які власники об’єктів житлової нерухомості; юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку; нерезиденти: фізичні особи, що проживають за межами нашої країни; юридичні особи за місцем знаходження за межами нашої держави. Платниками цього податку є теж власники об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій особо спільній сумісній власності кількох осіб. Об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначені житлова нерухомість-будівлі віднесені до житлового фонду, дачні та садові будинки. Водночас, Податковим кодексом України визначені об’єкти, що не оподатковуються; житлові будинки, що перебувають у власності держави або територіальних громад; житлові будинки, які розташовані в зонах відчужень; будівлі дитячих будинків сімейного типу призначених для виховання дітей; житлові будинки, що належать родинам, що виховують 3-х і більше дітей, гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для фізичних осіб, в тому числі фізичних осіб – підприємців базою оподаткування обчислює контролюючий орган, юридичні особи – самостійно на підставі документів, які підтверджують право власності.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виконує фіскальну функцію, з іншого боку його існування в системі місцевого самоврядування соціальною передумовою є впровадження диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати. Ставки податку встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 кв.м. житлової площі.

Наприклад, для квартир, житлова площа до 240 кв. м., житлових будинків до 500 кв.м. ставка податку становить 1% розміру мінімальної зарплати.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів місцевих бюджетів. Цей податок забезпечує постійне джерело дохідної частини місцевих бюджетів, усуває можливість ухилятися від сплати податку, можуть фінансуватися за рахунок надходжень низка суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям певних територій, дотримується рівень платоспроможності з обмеженням навантаження на платників з низьким рівнем доходів. Сплата податку фізичними особами здійснюється за календарний рік (1 січня по 31 грудня) впродовж 60 днів з дня вручення податкового повідомлення, а юридичні – щоквартально. Такий режим сплати податку забезпечує своєчасне надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, враховуючи зменшення витрат на адміністрування.

Місцеві збори. Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії, фізичні особи-підприємці, що здійснюють паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, виділених сільською, селищною або міською радами. Об’єктом оподаткування є спеціально відведена для паркування транспортних засобів земельна ділянка, а базою оподаткування – площа земельної ділянки. Ставка збору встановлюється у гривнях за 1 кв.м. площі земельної ділянки у розмірі від 0,03 до 0,15% мінімальної заробітної плати. Втім, ставка збору враховує місце знаходження спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів, площу відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів і таке інше.

Ставка збору і порядок сплати до бюджету встановлюється сільською, селищною, міською радами. Сплата збору проводиться щоквартально. Плата за паркування автомобілів є важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів. Збільшення кількості транспортних засобів потребувало розширення мережі платних земельних ділянок, поліпшення механізму справляння збору, що сприятиме зростанню темпів надходження збору за паркування транспортних засобів. Слід зазначити, що паркування транспортних засобів може здійснюватися на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги, які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету. Особливостями встановлення збору за паркування автотранспорту є те, що за наявності об’єктів оподаткування даний збір не є обов’язковим, оскільки його ставки, порядок сплати визначають сільські, селищні та міські ради. У такий спосіб органи самоврядування проводять власну фіскальну політику на місцевому рівні.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності сплачують юридичні особи та фізичні особи-підприємці, їх відокремлені підрозділи, які отримали торгові патенти і проводять підприємницьку діяльність за напрямами: торговельна діяльність з продажу товарів, з надання платних послуг за переліком встановленим Кабінетом Міністрів України, торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, діяльність у сфері розваг (крім державних лотерей).

Податковим кодексом України встановлений перелік платників збору з провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг з придбанням пільгових торгових патентів.

Ставки і строки сплати збору встановлюються за напрямами підприємницької діяльності місцевими органами самоврядування з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної зарплати. Для провадження підприємницької діяльності суб’єкт господарювання, за місцем сплати збору придбаває торговий патент. Підставою для придбання торгового патенту є заявка подана до органу державної податкової служби. Пільговий торговий патент передбачає право провадження торговельної діяльності, під час придбання якого вноситься збір за провадження деяких видів торговельної діяльності за весь строк його дії – 60 календарних місяців, короткотермінового торгового патенту від 1 до 15 календарних днів.

Короткотерміновий торговий патент може придбати громадянин, який не має постійного місця проживання, але вирішив здійснювати продаж продукції чи товарів. Для цього він повинен звернутися до державної податкової служби за місцем проживання або за місцем продажу товарів для отримання одноразового патенту на торгівлю. Патент надає право здійснювати продаж товарів у терміни, зазначені в квоту.

Туристичний збір є аналогом курортного збору і справляється адміністрацією готелю з громадян, які прибувають у курортну місцевість. Платниками збору є громадяни України, іноземці а також особи без громадянства, які перебувають на території сіл, селищ, міст, де діє рішення цих рад й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов’язаннями залишити місце перебування в чітко визначений строк. Натомість звільняються від його сплати: особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір; особи, які прибули у відрядження, інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів, особи, які прибули за путівками і курсівками в санаторії та пансіонати (ст.268.2. Податкового кодексу України). Податковим кодексом України визначена ставка туристичного збору в розмірах від 0,5 до 1% до бази його справляння – вартості усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. Такий порядок визначення бази справляння туристичного збору сприяє зменшенню податкових зобов’язань для його платників.

За рішенням сільської, селищної та міської ради накладається обов’язок з обчислення і нарахування до відповідного бюджету туристичного збору на податкового агента. Ним можуть бути: адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих санаторно-курортних закладів; квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки і квартири; юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються місцевими органами. Даний збір теж не є обов’язковим за умови наявності об’єктів оподаткування.

Отже, місцеві податки і збори не повною мірою виконують фіскальну функцію оподаткування на місцевому рівні; не забезпечують належний рівень взаємозв’язку розміру доходів від місцевого оподаткування з розвитком господарської ініціативи, відповідальності і зацікавленості місцевих органів самоврядування.

Вдосконалення системи оподаткування на місцевому рівні певною мірою забезпечує Податковий кодекс України передусім наділяючи місцеві органи самоврядування значними об’єктами оподаткування, що сприятиме виконанню місцевими податками основних їх функцій – фіскальної, регулюючої і стимулюючої.

Дата добавления: 2014-11-25