Бюджетне інвестування

Бюджетне інвестування є формою бюджетного фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності. Бюджетне інвестування здійснюється у вигляді виділення бюджетних коштів на проведення капітальних вкладень, проектного фінансування конкретних інвестиційних проектів, придбання частки акцій підприємства. З метою ефективного використання економічних фінансових ресурсів потрібна послідовна державна політика, спрямована на створення ринкової структури економіки. Провідне місце у системі ринкової економіки належить промисловості. Вона виробляє товари та послуги, які утворюють ринок промислових товарів: засобів виробництва, споживчих товарів, послуг і технологій. Промисловість для власного розвитку використовує власні кошти, отримані в результаті продажу промислової продукції та послуг, а також через фінансові ринки інвестиції, що утворюються із заощаджень в інших секторах економіки, державних та іноземних позик, залучення прямих інвестицій. В сучасних умовах кошти державного бюджету є основним фінансовим інструментом активізації інноваційної діяльності в Україні, як національної проблеми. Досвід переконує, що розраховувати на великі прибутки підприємства можуть тільки тоді, коли вони випереджають конкурентів в освоєні досягнень науково-технічного прогресу. Інноваційна діяльність потребує компенсації інвестиції у певний вид діяльності через свій ризиковий характер, який доходить до 80%. Такий відсоток ризикованості прямих іноземних інвестицій в Україну позначений підприємницьким ризиком рейтингу кредито-привабливості Всесвітнього банку України [17]

У розвинутих країнах держава бере на себе від 5 до 52 відсотків національних наукових витрат. Вони проводять політику податкового стимулювання розвитку науки, передусім у приватному секторі через використання нарощених на об’ємних податкових знижок на суму коштів, вкладених підприємствами у дослідження і наукові розробки. Адже розвиток науки, науко місткість галузей та підприємств світових ринків технологій створює основу сталого економічного розвитку.

В світовій економіці відбуваються кардинальні зміни з приводу визначення напрямів економічного прогресу. Одним із таких напрямів є здійснення структурних трансформацій з метою переходу до стратегії прискореного інноваційного розвитку. Рівень та динаміка розвитку інноваційних процесів є визначальними показниками економічного стану країни, здатності її до реальних структурних перетворень за рахунок створення, впровадження, поширення та практичного застосування нової техніки продукції, сировини, освоєння новітні технологічних процесів, методів організації виробництва та управління. Здійснення структурних перетворень і забезпечення економічного зростання на цій основі вимагає значних фінансових ресурсів для здійснення таких перетворень і забезпечення економічного зростання на цій основі вимагає значних фінансових ресурсів для здійснення таких перетворень. Одним із джерел фінансування структурних перетворень є бюджетні кошти, які спрямовуються на реалізацію схвалених національних програм капітальних інвестицій. Передумовою високих темпів економічного зростання є правильно обрані загальнодержавні пріоритети, що дає змогу сформувати оптимальну структуру економіки країни.

Світова практика стверджує, що фінансова підтримка та інвестування економіки належить саме державі. Так, в Німеччині 2/3 становить фінансова допомога підприємництву у структурі державних інвестицій, а решта – пільгове оподаткування. Податки є стимулювальним важелем державного впливу на розвиток інвестиційно-інноваційного сектору економіки. На практиці податкове стимулювання здійснюється через систему пільг:

Ø звільнення від оподаткування;

Ø встановлення для об’єкту податку неоподатковуваного мінімуму;

Ø для окремих платників податків зниження податкових ставок;

Ø відстрочення стягнення податків.

При проведенні державою структурної і інноваційної політики, фінансування структурних перетворень повинна ґрунтуватися на регулюючій податковій політиці – визначення видів, величин податків, пільгових умов.

У сучасних умовах трансформації та розвитку економіки України існує необхідність у стратегії бюджетної політики, спрямованої на формування нової моделі економічного і соціального розвитку – підтримки національної структурної перебудови економіки, вітчизняного експорту товарів. Бюджетна політика має бути спрямована на фінансування програм, які не можливо здійснити без участі держави, забезпечення збалансованості економіки, її виробництв із різноманітними рівнями дохідності, диверсифікації виробництва, зменшення надмірних доходів посередницької сфери. Підходи до розв’язання зазначених завдань повинні максимально відповідати інструментам і механізмам закладених у Бюджетному кодексі, який передбачає у місцевому бюджеті формування поточного бюджету і бюджету розвитку. Основою для розробки середнього строкового бюджету – фінансового документу є також довгострокового розвитку, затверджений сесією місцевого органу самоврядування. Термін, на який складається перспективний бюджет, враховує середній період інвестиційного циклу місцевих проектів і встановлену законом періодичність оновлення складу представницьких і виконавчих органів влади.

На відміну від плану довгострокового розвитку, перспективний бюджет охоплює не всі програми,які підтримуються місцевим органом самоврядування, а лише ті, які потребують його фінансової участі, включаючи фінансові гарантії запозичені від імені місцевої влади. У перспективному бюджеті мають знайти відображення і проекти, що впроваджуються самим місцевим органом влади. В перспективному бюджеті враховуються не тільки очікувані видатки, але й усі очікувані доходи. Відповідно до бюджетної класифікації встановлюється розподіл видатків обрахованих по кожній програмі. Узагальнена інформація включає зведену інформацію кожного року, планові доходи і заплановані видатки за прийнятими зобов’язаннями. Особливо важливо виділити програму запозичень і видатків на обслуговування боргу органів самоврядування.

Прийнятий перспективний бюджет є базою для розробки річного бюджету розвитку. Бюджет розвитку включає асигнування на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності і представляє собою «зріз» перспективного бюджету на певний бюджетний рік з врахуванням очікуваних результатів виконання бюджету поточних видатків. Прийнятий бюджет розвитку, як і бюджет базового рівня в цілому, слугує законодавчою основою для касового виконання бюджету. За особливих умов формування доходів бюджету розвитку розробляється спеціальний режим взаємодії його з бюджетом поточних видатків, дає можливість розглядати бюджет розвитку, як інструмент гарантованого фінансування передбачених інвестиційних видатків. Фінансування інноваційно-інвестиційних видатків через бюджет розвитку дає змогу захистити нецільове використання бюджетних коштів. Механізмом, що обмежує перерозподіл коштів між бюджетами є єдиний казначейський рахунок з якого фінансуються видатки поточного бюджету і бюджету розвитку в рамках прийнятого закону про бюджет на черговий рік, оскільки існує проблема не рівномірності поступлення доходів на бюджетний рахунок. За таких умов можна запровадити інший підхід у формуванні механізму перерозподілу коштів між бюджетами – відкриття двох казначейських рахунків зі своїми специфічними доходними джерелами.

Звісно така схема ускладнює бюджетний процес. Але її використання є оправданою, оскільки в доходи бюджету включаються кошти від запозичень. Відповідно вони збільшують майбутні місцеві видатки, а це означає, що можливе нецільове використання коштів і очевидно це призведе до незабезпечення видатків. Ризики і збитки від нецільового використання коштів, призначених для бюджету розвитку, будуть зростати з збільшенням частки запозичень у його доходах. Фінансування через бюджет розвитку здійснюється як самоокупних інвестиційних програм так і неприбуткових програм соціального характеру.

Рис. 13. Схема розрахунків між бюджетом поточних витрат і бюджетом розвитку.

Самоокупні проекти, включені у довгостроковий план і перспективний бюджет фінансуються у відповідності з встановленими правилами і умовами за рахунок залучених коштів, що акумулюються в бюджеті розвитку.

Дещо інший порядок фінансування соціальних проектів з використання запозичень. Виникає проблема взаємовідносин з бюджетами поточних видатків, де очікуючі кошти від постійних джерел доходів будуть використані для повернення планової збитковості цих проектів.

Можливі два підходи в проведенні розрахунків між бюджетом поточних видатків і бюджетом розвитку. У першому випадку (рис. 13) запозичені кошти передаються на єдиний казначейський рахунок з якого фінансуються видатки включені у бюджет розвитку. Повернення і обслуговування боргу для фінансування неприбуткових програм здійснюється за рахунок регулярних доходів місцевого бюджету. Для цього в чітко визначений час відповідні кошти знімаються із бюджету поточних видатків.

Рис. 14. Схема фінансування видатків бюджету розвитку.

Другий підхід (рис. 14) передбачає пряме фінансування всіх видатків передбачених в бюджеті розвитку з окремого рахунку. В тому випадку, коли поточні кошти використовуються для фінансування неприбуткових програм, у бюджеті поточних видатків повинні бути передбачено виділення коштів неприбутковим підприємствам і організаціям на повернення інвестиційних займів, отриманих ними в рамках затвердженого бюджету розвитку.

За першою схемою розрахунки дещо спрощені, проте із них вилучається безпосередній отримувач інвестицій. В результаті погіршується «прозорість» фінансових потоків і зменшується відповідність отримувачів ресурсів. Розрахунки з кредиторами місцевих бюджетів слід проводити через рахунок запозичень.

За умов фінансування прибуткових інвестиційних проектів і обслуговування боргу пропонуємо проводити за рахунок доходів цих проектів, тоді обслуговування боргу на початковому етапі для спрощення організаційних взаємовідносин доцільно здійснювати через бюджет розвитку.

Дата добавления: 2014-11-25