Управління фінансами охорони здоров’я та напрями їх удосконалення

Ефективне управління фінансами охорони здоров'я забезпечує реалізацію конституційних прав громадян України на медичне обслуговування. Залучення додаткових фінансових ресурсів, запровадження економічних стимулів ефективності їх використання сприятиме розвитку національної системи охорони здоров’я.

Пріоритетними напрямами розбудови системи охорони здоров’я мають стати подолання структурних диспропорцій, оптимізація фінансових ресурсів, надання якісних медичних послуг. Організація фінансів охорони здоров’я тісно пов'язана з організацією фінансів певної держави та її, економічною системою. Тому розрізняють фінансові моделі адміністративно-командної та ринкової економіки. За рівнем державної централізації валового внутрішнього продукту у межах фінансової моделі економіки виділяють такі моделі - американську, західноєвропейську та скандинавську.

У Американській моделі бюджетна централізація сягає 25-30 відсотків ВВП. Охорона здоров'я забезпечує тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної підтримки. Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті – близько 35-42 %, внаслідок чого більш розгалуженою є державна соціальна сфера з паралельним функціонуванням державних і комерційних установ охорони здоров’я. Скандинавська модель передбачає високий рівень централізації ВВП в бюджеті, коло 50-60 відсотків з розгалуженою державною сферою охорони здоров’я та соціальними гарантіями надання медичної допомоги. В Українській моделі централізація ВВП складає 29-30 відсотків з розгалуженою мережею державних і комунальних установ охорони здоров’я з конституційними зобов’язаннями щодо безоплатного надання медичних послуг. В Україні (табл. 18) спостерігалося зростання видатків на галузь охорони здоров'я з державного бюджету з 74,4 відсотків у 2010 році до 80,0 відсотків у 2011 році, а в 2012 році видатки складали 79,9 відсотка. Це засвідчує, що в Україні показник централізації коливається на рівні 74,4-80 відсотків.

Таблиця 18

Доходи і видатки зведеного бюджету України за 2010-2012 роки

Показник	роки
ВВП, млрд.. грн..	1094,6	1314,0	1529,6
Доходи зведеного бюджету, млрд. грн.	314,5	398,6	482,7
Частка доходів зведеного бюджету, млрд. грн.	28,7	30,3	31,5
Видатки зведеного бюджету, млрд. грн.	377,8	416,9	452,3
Видатки державного бюджету, млрд. грн.	303,6	333,5	361,8
Частка видатків державного бюджету у зведеному, %	74,4	80,1	79,9

Посилення централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті України розповсюджується і на галузь охорони здоров’я. Так, частка видатків на охорону здоров’я з місцевих бюджетів у видатках на охорону здоров’я зведеного бюджету у 2011 році складала 79,1 відсотка, а у ВВП – 3,7 відсотка.

Фінанси охорони здоров’я є складовою частиною як державних так і місцевих фінансів. У Бюджетному кодексі України закріплені розмежування розподілу видатків охорони здоров’я між різними ланками бюджетної системи. Проте, незважаючи на розмежування видатків між ланками бюджетної системи існують певні недоліки. Ці недоліки насамперед стосуються не чіткого розмежування функцій між державною владою, регіонами та місцевим самоврядуванням та не закріплені в чинному законодавстві України, зокрема “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року №280/97-ВР та “Про місцеві державні адміністрації” від 9.04.1999 року № 586-XIV і не відповідають вимогам сучасної економіки. Тому існує необхідність у законодавчому врегулюванні цих протиріч без яких неможливо забезпечити ефективний розподіл видатків між ланками бюджетної системи України. Надання завершеного системного характеру законодавству України про охорону здоров’я можуть забезпечити прийняття таких законів: “Про гарантований державний рівень медичної допомоги”, “Про медичну діяльність”, “Про багатоукладність медичної допомоги”, “Про первинну медико-санітарну допомогу і сімейну медицину”, “Про вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу”, “Про приватну медичну діяльність”, “Про профілактичну медичну діяльність”, “Про лікарське самоврядування”, “Про захист прав пацієнтів” та інші. Прийняття цих законів забезпечить врегулювання соціально-економічних та фінансових проблем розвитку системи охорони здоров'я.

Управління фінансами охорони здоров'я здійснюють такі фінансові інституції, як Міністерство фінансів України, яке є спеціальним органом виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України “Про положення про Міністерство фінансів України” від 8.04.2011 року № 446/2011 останнє розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди, які використовуються для підготовки проекту Державного бюджету України та його прогнозу, складає розпис Державного бюджету України, затверджує лімітні довідки про бюджетні асигнування з помісячним розподілом, погоджує типові штати бюджетних установ.

Місцеві фінансові органи здійснюють планування та прогнозування показників видаткової частини місцевих бюджетів, складають проекти бюджетних розписів, визначаючи при цьому обсяг фінансових ресурсів для закладів охорони здоров’я; здійснюють контроль за цільовим, ефективним використанням бюджетних коштів закладами охорони здоров’я.

Управління фінансами охорони здоров’я здійснює відділ фінансів соціально-культурної сфери та соціального захисту населення, який готує розрахункові показники по закладах охорони здоров’я; доводить до відома головних розпорядників коштів бюджету лімітну довідку з помісячним розподілом; визначає обсяг асигнувань на охорону здоров'я; складає зведені кошториси.

Керівництво діяльністю закладу охорони здоров'я здійснює особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам – головний лікар. Він є розпорядником бюджетних коштів, відповідає за цільове та раціональне використання бюджетних коштів, здійснює аналіз діяльності установи охорони здоров’я та на основі оцінки показників його роботи вживає необхідних заходів щодо поліпшення форм і методів роботи установи.

Державна казначейська служба веде базу даних про розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, здійснює контроль за надходженнями та видатками державного і місцевих бюджетів, складанням та подання фінансової звітності; закупівлею товарів, робіт і послуг за державні кошти при здійсненні розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету.

Органи казначейської служби мають право зупиняти операції з бюджетними коштами та ініціювати зупинення бюджетних асигнувань у разі порушення бюджетного законодавства учасником бюджетного процесу.

Контрольними повноваженнями щодо фінансових ресурсів охорони здоров'я наділені Рахункова палата та Державна фінансова інспекція “Положення про Державну фінансову інспекцію України” від 23.04.2011 року № 460/2011, де визначено функції та правові основи її діяльності.

Повноваженнями управління фінансами охорони здоров'я також наділені органи Державної податкової інспекції, фонди соціального страхування, які здійснюють контроль за правильним обчисленням і сплатою податків, обов'язкових платежів, єдиного соціального внеску, а також цільового використання коштів фондів соціального страхування. Страхові організації беруть участь в управлінні фінансами охорони здоров’я, реалізуючи право громадян на добровільне медичне страхування.

Із викладеного слідує, що в Україні відсутній спеціально уповноважений орган, який забезпечував би управління фінансами охорони здоров’я. Наділені повноваженнями в управлінні охороною здоров’я і фінансами зокрема є органи державної влади, які здійснюють стратегічне управління, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування та органи місцевого самоврядування.

Необхідно визначити напрями державної фінансової політики у галузі охорони здоров’я з обов’язковою наявністю системи державних програм в охороні здоров'я. Така системність передбачає створення цілісної системи державного фінансового планування через включення до складу державних програм соціально-економічних індикаторів за допомогою яких оцінювали діяльність уряду, міністерств, місцевих державних адміністрацій та встановлення рівня відповідальності за наслідки управлінської діяльності.

Дата добавления: 2014-11-25