Н – середня глибина водойми

Вміст радіонуклідів в організмах гідробіонтів, особливо риб, є одним з найважливіших показників радiоекологiчної ситуації у водній екосистемі.

Аналіз розподілу ¹³⁷Cs в організмах різних видів риб свідчить про переважне накопичення цього радiонуклiду у м’язах, причому у м’язах хижих риб (судак, щука) вміст цезію у 3 – 6 разів вище ніж у рослиноїдних товстолобiв білого i строкатого.

Риби є продуктом харчування і разом з водою складають основні шляхи транспорту радіонуклідів із водної екосистеми до організму людини, тому накопичення радіонуклідів у організмі риб повинне бути під контролем санітарних служб. У 1997 р. Miністерством охорони здоров’я та Національною комiсiєю з радіаційного захисту населення України були затверджені державні гігієнічні нормативи припустимих рівнів вмісту радіонуклідів у питній воді і продуктах харчування. Згідно з ними для води припустимий вміст ⁹⁰Sr – 2, ¹³⁷Cs – 2 Бк/дм³, у рибі i рибних продуктах:⁹⁰Sr – 35, ¹³⁷Cs – 150 Бк/кг.

Слід зазначити, що за станом на 2000 рік в організмах хижих видів риб Київського водосховища вміст ¹³⁷Cs значно перевищував припустимі piвні (середньорічний вміст ¹³⁷Cs у розрахунку на сиру масу м’язів становить: у окуня 213 Бк/кг, щуки – 152 Бк/кг (при коливаннях вiд 95 до 280 Бк/кг), а найменшим він був серед хижих риб у судака – 85 Бк/кг; у мирних видiв риб максимальний piвeнь ¹³⁷Cs зареєстрований у ляща – 115 Бк/кг, а у дрібного карася він не перевищував 30 Бк/кг.

Протягом року вміст радiонуклiдiв в організмах риб змінюється. Максимальний piвень припадає на весняний період, що пов’язано зі змивом радiонуклiдiв весняними повеневими водами з водозбірної площі та більш інтенсивним обміном речовин у риб у зв’язку з підвищенням температури води та підготовкою до нересту.

3. Протягом усього життєвого циклу гiдробiонти постійно зазнають зовнішнього i внутрішнього опромінення. Зовнішнє опромінення визначається iнтенсивнicтю космічного випромінювання та випромінювання природних радiонуклiдiв, що містяться у воді, ґрунті та в інших живих організмах. Потужність зовнішнього опромінення значною мірою залежить від особливостей біотопу, в якому перебуває гiдробiонт. Так, опромінення нейстону, що тримається біля поверхні води, формується переважно за рахунок космічного випромінювання. Представники бентосу опромінюються радiонуклiдами, які розчинені у воді i містяться у донних відкладах.

Дозою опромінення, або поглинутою дозою прийнято називати кiлькiсть енергії, поглинутої одиницею маси опроміненої речовини. Одиницею поглинутої дози є Грей (Гр): 1 Гр = 1 Дж/кг.

Внутрішнє опромінення гідробіотів нерівномірне і обумовлене особливостями накопичення радiонуклiдiв у різних тканинах i органах. Доза внутрішнього опромінення риб, в основному, визначається енергією розпаду ⁴⁰К та ²¹⁰Po, які містяться у тканинах. Особливо високим piвнем накопичення ⁴⁰К відзначаються м’язи i кістки.

Внутрiшнi органи i тканини риб зазнають внутрішнього опромінення з потужністю дози 1 – 1,2×10^-6 Гр/добу. Потужність дози опромінення від зовнiшнiх та інкорпорованих джерел для риб на вcix стадіях онтогенезу становить 1 – 6×10^-6 Гр/добу.

Радiонуклiдне забруднення водойм супроводжується прямим ураженням біосистем наслідок дії іонізуючого випромінювання і опосередкованим – через порушення збалансованих структурно-метаболiчних зв’язків у гiдробiоценозах.

Ураження гiдробiонтiв на атомно-молекулярному piвні проявляються протягом часток секунд, а на рівні популяцій – через роки, десятки років та століття.

Наслідками дії iонiзуючого випромінювання на гідробіонтів є радiацiйна стимуляція, порушення бiохiмiчних і фiзiологічних реакцій, найрiзноманiтнiшi аномалії росту та розвитку, морфологiчнi зміни окремих opганів i організму в цілому, спадкові зміни, скорочення тривалості життя і, нарешті, загибель. 3мiни у бiосистемах під впливом іонізуючого випромінювання отримали назву радіобіологічних ефектів.

Гідробіонти мають дуже обмежені можливості компенсаторних пристосувань до іонізуючого випромінювання. Відсутність у них рецепторів, які б сприймали вплив іонізуючого випромінювання, не дає змоги мігрувати у безпечні біотопи за відхилення радіаційного фону від норми. Реакція гідробіонтів на радіоактивне забруднення формується зі значним запізненням. Час проявлення і глибина порушень залежать від дози опромінення і радіочутливості тканин, органів і організму в цілому, а також від комплексу модифікуючих факторів зовнішнього середовища.

Радіочутливість характеризує швидкість i глибину реагування організму на дію iонiзyючого випромінювання. Радiочутливiсть визначається в одиницях поглинутої енергії, здатної викликати прояв реакції у певного процента піддослідних гiдробiонтiв. Для визначення радіочутливості гiдробiонтiв використовуються такі реакції, як пригнічення синтезу ДНК, затримка поділу клітин, утворення хромосомних аберацій (зміна лiнiйної будови хромосом), пригнічення росту i розвитку, порушення рефлекторної дiяльності організму, пригнічення репродукції клітин, продуктивності, розмноження органiзмiв та відмирання клітин i органiзмiв.

Гідробіонти характеризуються великою варіабельністю радіочутливості. Радiочутливiсть органiзмiв одного i того ж виду на різних етапах iндивiдуального розвитку також дуже змінюється. У гiдробiонтiв радiочутливiсть до iонiзуючого випромінювання збільшується від нижчих форм організації до більш високоорганізованих i зменшується від paнніх стадій їх розвитку до більш пiзнiх. За радiочутливiстю гiдробiонтiв можна розташувати в такий ряд: риби > ракоподiбнi > молюски > водорості > бактерії.

Для радiочутливих органiзмiв xapaктерні активна життєдiяльнiсть i високий рівень енергетичного обміну.

Гiдробiонти, яким притаманна висока частота зміни поколінь, більш лабiльнi i на підвищення інтенсивності дії iонiзуючого випромінювання швидше вiдповiдають мутаціями та змінами чисельності.

Радiостiйкi гідробіонти характеризуються низьким piвнем метаболізму та наявністю стадій фiзiологiчного спокою, пристосованих до несприятливих умов існування (спор, цист, діапаузних яєць).

ДОДАТОК 1

Дата добавления: 2014-11-09