Характеристика основних аналізаторів, які забезпечують безпеку життєдіяльності

На думку І.П. Павлова, будь-який аналізатор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси оцінки біологічної значущості подразника.

Роль рецепторів і аналізаторів організму людини в оцінці факторів системи „людина – середовище існування“. Закон Вебера-Фехнера.

З усіх фізіологічних систем людини важливу роль в безпеці життєдіяльності відіграють сенсорна і нервова системи, рефлекси головного мозку, які забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їх енергії в процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему.

Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, котрі здійснюють сприйняття і аналіз інформації про явища, які відбуваються як в навколишньому середовищі, так і в середині самого організму.

У сучасній фізіології розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки виступають зоровий, слуховий і шкірний аналізатори. Інші аналізатори мають другорядне значення для отримання інформації про зовнішній світ і орієнтування в ньому.

У той же час необхідно враховувати також і ті обставини, що в сучасних умовах є багато небезпечних чинників, які здійснюють надзвичайно важливий біологічний вплив на людський організм, але для їх сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. Це в першу чергу стосується іонізуючих випромінювань, електромагнітних полів, електричного струму. Людина не в змозі їх відчувати безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані (переважно небезпечні для здоров'я) наслідки. Для усунення цього недоліку розроблені різноманітні технічні засоби, які дають можливість відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі і ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання, наявність електричного струму та ін.

Всі аналізатори в принциповому структурному плані однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, які сприймають подразники, − рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження (нервові імпульси). Від рецепторів по сенсорних нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) ці імпульси надходять в центральну нервову систему, в її вищий відділ − кору головного мозку, де і формуються відчуття. Розрізняють такі основні види рецепторів: механорецептори, які сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слуховий, вестибулярний, руховий, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори − нюховий, смаковий; терморецептори, які має шкірний аналізатор; фоторецептори − зоровий аналізатор і інші види. Кожен рецептор виділяє з безлічі подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Всі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

− надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників;

− абсолютну, диференційну і оперативну межу чутливості до подразника;

− здатність до адаптації;

− здатність до тренування;

− здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

Згідно із законом Вебера-Фехнера:

− існують кількісні відносини між інтенсивністю відчуття і інтенсивністю подразника;

− відчуття змінюються з певною частотою непропорційно інтенсивності подразника;

− інтенсивність відчуття зростає набагато повільніше, ніж сила подразників.

Здатність до адаптації − це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і, навпаки, при низьких − підвищується.

Здатність тренуватися виражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тому подібне).

Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може поновити в своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Тривалість послідовного образу значно залежить від інтенсивності подразника і навіть в деяких випадках обмежується можливостями аналізатора.

Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовнішнього середовища.

Найбільше значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності мають чотири аналізатори : зоровий, слуховий, шкірний (тактильний) і вісцеральний.

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє особливу роль в здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку навколишнього середовища, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий стан здоров'я, то це стосується перш за все порушення рівноваги внутрішнього середовища організму.

Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) і про найважливіше значення постійності внутрішнього середовища (при очевидній зміні зовнішнього середовища) були сформульовані французьким фізіологом К. Бернаром (1813-1878). Як відомо, параметри зовнішнього середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання, які створюють загрозу для здоров'я і життя людини. Наприклад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик і тому подібне. Ці показники не однакові на різних висотах і широтах. До цього варто додати зміни в зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією і антропогенним впливом на хімічний склад води, повітря, ґрунту, бактеріально-вірусного оточення і тому подібне, а також перебування людини в екстремальних ситуаціях.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), не зважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну постійність. «Постійність середовища допускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися», – писав Д. Бернар. Американський фізіолог У. Кеннон (1871-1945) цю властивість назвав гомеостазом. В сучасному розумінні гомеостаз – це стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним відновленням основного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх ланках.

Це достатньо складне визначення свідчить, що на сьогодні не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища і його змін. Зовнішнє і внутрішнє середовище діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дає можливість оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Вісцеральний аналізатор сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини. Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у відповідність з потребами всього організму. У наш час відомо, що внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів-інтероцепторів. Вони знаходяться на внутрішній поверхні судин, в слизових оболонках, майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, в товщі їх стінок і на їх поверхні. Потрібно відзначити, що механізм дії вісцерального аналізатора ще розкритий далеко не повністю. Це пояснюється складністю і невизначеністю почуттів, які виникають. Проте це не зменшує значення аналізаторів внутрішніх органів для життєдіяльності всього організму людини.

Дата добавления: 2014-11-25