Дуалізм І монізм у взаємовідношенні міжнародного! внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного І внутрішньодержавного права

Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права

Міжнародне та внутрішньодержавне право знаходяться у тісному взаємозв язку.

Так, міжнародне право повинне враховувати суспільно-політичний устрій держав, зокрема наявність органів державної влади, які право­мочні виражати волю держав у їх взаємостосунках з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і поважати наявність суспільних відносин, що входять у внутрішщ.комдете^цію держави і не підлягають міжнародно-правовому регулюванню.

В свою чергу, національне право повинно враховувати міжнародно-правові зобов'язання даної держави, які піддягають реалізації у вну­трішньодержавному праві в результаті імплементації.

Взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права про­являється в двох аспектах.

По-перше, кожна держава, що бере участь в створенні міжна­родного права, виходить з характеру і положень свого національного права. Тому вплив норм внутрішньодержавного права на міжнародне можна назвати первинним. Наприклад, більшість міжнародних актів з прав людини беруть початок з норм національних законів демокра­тичних країн.

По-друге, у процесі взаємодії вже існуючих норм міжнародного та національного права реалізується принцип переважного значення норм міжнародного права, що витікає з положень ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., згідно з якою учасник договору не «може посилатися на положення свого вну­трішнього права як виправдання для невиконання ним договору». Міжнародне право істотно впливає на становлення, формування і динаміку норм національного права, накладаючи на держави вико­нання зобов'язань, прийнятих ними при підписанні міжнародних до­говорів (наприклад, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).

Доктрина міжнародного права щодо питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права виробила три основні підходи: один дуалістичний і два моністичних.

В основі дуалістичного підходу (основоположник - Г. Триппель; пануючий підхід в радянський період) лежить теза про те, що між­народне право і право національне є двома різними правопорядками, які ніколи не перетинаються, хоча іноді і стикаються.

Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. Розрізняються вони у питанні примату цих правових систем. Концепція примату внутрішньодержавного права над міжнародним (Г. Еллінек, Г. Гегель) виходить з того, що міжнародне право є зовнішнім державним правом, тому кожна держава формує «своє» міжнародне право. Концепція примату міжнародного права над внутрішньодержавним (Г. Кельзен та зарубіжна демократична доктрина і практика) виходить з ототожнення держави, що діє в межах міжнародного правопорядку, з юридичною особою, що діє в межах на­ціонального правопорядку.

У законодавстві України питання щодо співвідношення міжна-[ родного та внутрішньодержавного права вирішено у ст. 9 Конституції України наступним чином: «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною на­ціонального законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Закон України «Про міжнародні договори України» 2004 р. у ст. 19 підтверджує положення ст. 9 Конституції України і вказує на те, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість ЯКИХ надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства», уточнюючи, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного до­говору (ч. 2 ст. 19).

8. Імплементація норм міжнародного права

Одним із найважливіших практичних питань співвідношення міжнародного і національного права є питання про порядок виконан­ня державою міжнародних договірних і звичаєвих зобов'язань на її території. Як пише В.Г. Буткевич, моністичні концепції співвідношення двох правопорядків припускають пряму дію норм міжнародного права в національній правовій системі В інших концептуальних напрямках по різному пояснюється суть процесу виконання міжнародно-правових норм у внутрішньодержавній сфері.

Механізм дії національного права непридатний для регулювання міжнародних відносин, а міжнародне право не здатне регулювати внутрішньодержавні взаємини. Щоб бути спроможними регулювати взаємини за участю фізичних і юри дичних осіб, правила, які містяться в міжнародному праві, необхідно включити до правової системи країни у встановленому нею порядку. За І.І. Лукашуком, процес входу норм міжнародного права в правову систему називається імплементація.

Імплементація норм міжнародного права - є цілеспрямованою організаційно-правовою діяльністю держав, яка здійснюється індиві­дуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації ухвалених ними відповідно до міжнародного права зобов язань. У випадку реалізації міжнародно-правових норм на національному рівні, необхідні додаткові внутріш­ньодержавні заходи для перетворення цілей, закладених у нормах міжнародного права, у реальні дії юридичних осіб і громадян, які зна­ходяться під державною юрисдикцією. Національне право виступає основним інструментом імплементації норм міжнародного права.

Процес імплементації норм міжнародного права відбувається шляхом рецепції національним правом правил міжнародних договорів. Вирізнять два основних види рецепції - загальну та індивідуальну.

Загальною рецепцією є закріплення в конституціях держав по­ложення, що міжнародні договори є частиною національного права. При індивідуальній рецепції для введення норми міжнародного права у національну правову систему потрібен окремий внутрішньодержавний акт. Індивідуальна рецепція може відбуватися у формі:

- інкорпорації,...

- трансформації

- відсилання.

Інкорпорація — це включення національних, систем права норм, які зовнішньо цілком ідентичні з нормами акту міжнародного права. У більшості випадків зазначений міжнародний-правовий акт зберігає форму, найменування, хоча і виступає в якості закону.

Трансформація - не лише відтворення, але і переробка норм між­народного договору відповідно до загальних принципів національного права. Правовим результатом трансформації, на відміну від інкорпо­рації, е не тільки доповнення чинного внутрішнього права, але і зміна норм у зв'язку з вимогами міжнародної угоди.

Відсилання - вказівка у національному законодавстві на те, що певна поведінка державних органів, посадових осіб, громадян регу­люється загальними положеннями або конкретними нормами між­народних договорів.

Дата добавления: 2014-11-25