Заходи безпеки при монтажі, експлуатації і демонтажі будівельних машин, механізмів та підіймачів

Загальні вимоги. Механізація будівельно-монтаж­них робіт покликана ліквідувати тяжку фізичну працю людей, підвищити продуктивність праці, скоротити строки будівництва і поліпшити якість робіт. При цьо­му організація та утримання робочих місць повинні відповідати вимогам техніки безпеки, забезпечува­тись захисними і запобіжними пристроями та облад­нанням. Треба стежити, щоб майданчики не засмічу­вались і щоб там не застоювалась вода.

Небезпечною зоною вважають вузол машини, ділян­ку чи територію робіт, де без огорож або застереж­ливих знаків може статися нещасний випадок з лю­диною, яка обслуговує машину або перебуває біля неї. Для цього технічні" працівники зобов'язані виз­начити небезпечні зони під час монтажу.

Небезпечну зону дії монтажних кранів визначають відстанню від осі повертання крана до місця вста­новлення огорожі, враховуючи дані табл. 1 СНиП III-4-80*. Небезпечну зону дії бульдозерів, екскаваторів, тракторів визначають відстанню від крайніх точок ру­хомих частин їхніх робочих органів до місця встанов­лення огорож, але не менш як 5 м.

Драбини і площадки будівельних механізмів слід обгороджувати, утримувати в чистоті, а взимку очища­ти від снігу, льоду і посипати піском, шлаком чи золою.

Монтаж (демонтаж) машин проводять відповідно до інструкції заводу-виготовлювача і під керівництвом особи, що відповідає за її технічний стан, Зону монтажу обгороджують і вивішують на ній знаки без­пеки. Перш ніж почати монтаж, демонтаж або ре­монт будівельних механізмів (крім екскаваторів), місце роботи на відстані не менш як 5 м від механі­зму або від крайньої точки допоміжного пристрою слід обгородити та вивісити попереджувальні пла­кати. Металеві частини будівельних машин і ме­ханізмів з електроприводами, корпуси електрооблад­нання заземлюють.

Усі машини, механізми і пристрої повинні мати пас­порти, Інвентарні номери і бути зареєстрованими в Держнаглядохоронпраці. Перед здачею в експлуа­тацію вантажопідіймальні машини підлягають техніч­ному огляду і випробовуванню машиністом чи водієм цієї машини та інспектором Держнаглядохоронпраці. Вантажопідіймальні машини, обладнання і пристрої, що не підлягають реєстрації в технічній інспекції, ог­лядає і випробовує технічне керівництво будівницт­ва або підприємства.

На будівельних машинах і механізмах можуть пра­цювати тільки робітники, які досягли 18 років, склали екзамени і мають посвідчення. На машинах і механі­змах влаштовують світлову або звукову сигналізацію. Стаціонарні машини і механізми потрібно встанов­лювати і закріплювати на стійкій основі. Кабіна по­винна відповідати сучасним вимогам комфорту та ергономіки і забезпечуватись приладами для обі­грівання, скло-чищення, сонцезахисним козирком та зручним кріслом-сидінням. Тут має бути аптечка, ви­вішені таблиці з техніки безпеки і виробничої сані­тарії та робочі характеристики машини. Щоб зручні­ше було підніматися в кабіну, встановлюють підніжки, драбини, поручні, обладнані неструмотеплопровідними матеріалами. Для уникнення само-опускання ро­бочих органів і обладнання машин з гідроприводом у гідравлічних системах потрібно передбачити спеціальні гідро-замки, муфти тощо.

Баштові, козлові, рейкові та портальні крани встановлюють на рейкових коліях; пневмоколісні, авто майданчиках, що мають штучну основу, Від надійності колій і підготовки майданчиків залежить І безпечна робота кранів. Ґрунтові дороги та майданчики по­винні бути спланованими та втрамбованими*

Для ремонту, чищення й змащування машин і механізмів їх зупиняють і вживають заходів проти ввімкнення їх сторонніми особами в неробочий час, Щоб запобігти травмам, усі рухомі частини закрива­ють щитками, сітками та іншими захисними пристро­ями. Помости чи підлоги біля верстатів, машин І ме­ханізмів повинні бути нековзними, рівними і чистими.

Важливими заходами безпеки під час експлуа­тації механізмів і машин є:

- правильний (тобто такий, що відповідає своєму призначенню) добір типів, марок машин і механізмів та їхня надійність за різних умов експлуатації;

- застосування лише безпечних способів роботи машинами, механізмами, інструментами;

- достатня освітленість робочих місць;

- відповідна кваліфікація обслуговуючого персо­налу;!

- наявність спецодягу, що відповідає нормам (відповідні розміри, щільне облягання фігури тощо);

- обгородження небезпечних зон, наявність покаж­чиків транспортних напрямків, переїздів, переходів, об­меження швидкості руху тощо.

Біля робочих місць машин обов'язково потрібно вивішувати інструкції з техніки безпеки.

Основні причини травматизму під час робіт на будівельних машинах і механізмах. Нещасні випадки в процесі роботи трапляються здебільшого з таких причин:

- порушення загальних вимог техніки безпеки (неправильне встановлення машин, відсутність захис­них засобів навколо небезпечних зон або обертових деталей і частин, заземлення, робота на несправних ма­шинах і механізмах, недостатня освітленість робочої зони);

- недодержання вимог безпечної експлуатації машин і механізмів (перевищення вантажопідйомності, неправильне стропування й переміщення

вантажів);

- відсутність належного нагляду за роботою машин і механізмів з боку адміністративно-технічного персоналу, несвоєчасне, неякісне проведення інструктажів і навчання, нехтування розпорядженнями Держнаглядохоронпраці.

Під час роботи на будівельних машинах і механіз­мах заборонено: і

- піднімати вантаж, маса якого разом з тарою і вантажозахватними пристроями більша від паспорт­ної вантажопідйомності машини чи механізму за да­ного вильоту стріли і висоти башти;|

- переміщати людей на підіймальних пристроях;

- приймати піднятий на вантажопідіймальну пло­щадку вантаж, підтягуючи платформу руками без спеціального пристрою;

- підтягувати (волочити) вантажі підіймальними машинами навкісним натягом каната або поворотом стріли;

- переносити вантаж над людьми;

- допускати до роботи не атестованих кранівників, стропувальників, такелажників;

- використовувати підіймальне обладнання після закінчення строку його випробування;

- працювати, якщо є тріщини у відповідальних місцях металоконструкцій, а також гаками, тросами й канатами, спрацьованими понад норму;

- працювати, якщо виявлено несправність механіз­му піднімання вантажу або зміну вильоту стріли, гальм, обмежувачів висоти піднімання, повороту і вантажопідй­омності, сигнального обладнання, а також у разі відсут­ності заземлення або несправності електропроводки;

- залишати кліті, платформи або вантажі в підвіше­ному стані під час перерв або після закінчення роботи;

- ремонтувати підіймачі, не зупинивши їх;

- переносити вантаж у горизонтальному напрям­ку при висоті, нижчій за 1 м від перешкоди на шляху переміщення, користуватись відкритим вогнем для ро­зігрівання вузлів машин;

- подавати вантажі у віконні й дверні прорізи і на балконні плити;

- працювати на крані, коли сила вітру перевищує шість балів, під час ожеледі, туману, снігопаду і в грозу.

Відстань кранів від укосів виїмок зазначено в табл. З СНиП ІІІ-4-80*, вона залежить від стану ґрунту.

Відповідальність за додержання заходів з техніки безпеки при експлуатації будівельних машин покла­дають на адміністрацію будівельних організацій - керуючих і головних інженерів трестів, начальників і головних інженерів будівельних і монтажних уп­равлінь і дільниць, а також на осіб лінійного інже­нерно-технічного персоналу, що безпосередньо керують механізованими роботами. Адміністрація організації, де виконують ці роботи, зобов'язана при­значити інженерно-технічних працівників, відпові­дальних за безпечне проведення механізованих робіт. Ці працівники повинні пройти перевірку знань правил та інструкцій з безпечного виконання робіт. Особи, відповідальні за справний стан машин, зобов'язані не рідше одного разу в 10 днів перевіря­ти їхній технічний стан і контролювати порядок про­ведення щомісячного огляду.

Техніка безпеки під час роботи баштових кранів та інших машин і механізмів. Вантажопідіймальні машини (крани всіх типів, лебідки, крани-екскаватори, а також вантажозахватні органи і при­строї, що навішуються на гак машини) експлуатують з урахуванням вимог Правил обладнання і надійної експлуатації вантажопідіймальних кранів Держнаглядохоронпраці.

Реєстрація. До пуску в роботу будівельні крани та екскаватори, обладнані гаком, повинні бути зареєст­ровані в Держнаглядохоронпраці, щоб дана машина була прийнята на облік місцевою інспекцією Держ­наглядохоронпраці для контролю і нагляду за її екс­плуатацією. При модернізації машини, що супрово­джується зміною вантажності чи основних розмірів, а також у разі передачі машини іншому власнику її треба перереєструвати.

Після монтажу машини на новому місці, їїмодернізації чи капітального ремонту металоконструкцій оформляють дозвіл на пуск П в роботу в органах на­гляду, що видається на основі результатів її технічно то обстеження і контрольної перевірки стану. Вказа­ний дозвіл на роботу заносять у паспорт машини. Дозвіл на пуск нової вантажопідіймальної машини видають органи нагляду при реєстрації на основі наслідків її випробування на заводі-виготовлювачі і технічного обстеження, проведеного організацією — власником машини, що заносять в паспорт.

Технічне обстеження. Заново встановлені ванта­жопідіймальні машини, а також допоміжні вантажоза­хватні пристрої піддають технічному обстеженню пе­ред початком роботи. Вантажопідіймальні машини, які експлуатують, обстежують не рідше як через рік їхньої роботи. Позачергове технічне обстеження машин про­водять після перебазування і монтажу їх, реконструкції, капітального ремонту чи заміни вантажної лебідки і ремонту металевих конструкцій, зміни гака, основних несучих канатів (вантажних, стрілових, вантових).

Мета технічного обстеження нової машини поля­гає у тому, щоб встановити, що вона виготовлена і обладнана згідно з правилами Держнаглядохоронпраці, відповідно до поданих документів. Технічне об­стеження машини складається з її огляду, статично­го і динамічного випробувань, що їх проводять для перевірки надійності машини і вантажної стійкості (будівельних кранів). Проводить обстеження маши­ни особа, що здійснює нагляд за вантажопідіймаль­ними машинами, за участю особи, яка відповідає за її справний стан.

Нагляд і обслуговування. Адміністрація будівельної організації повинна утримувати машини в справ­ному стані, забезпечувати безпечні умови праці, про­водити обстеження, ремонт і обслуговування машин. Вона призначає відповідальну особу за безпечну експлуатацію вантажопідіймальних машин, утримання їх, вантажозахватних пристроїв та шляхів у справному стані, обслуговування і ремонт машин, підготовку їх до обстеження та випробування, виконання Інструкцій з експлуатації. Крім того, адміністрація призначає інженерно-технічного працівника (майстра, виконро­ба), відповідального за безпечне виконання робіт, по­в'язаних з переміщенням вантажів. Ця особа стежить за застосуванням тільки стандартних, випробуваних вантажозахватних пристроїв і тари, допускає до ро­боти на машинах лише атестованих відповідно до Правил Держнаглядохоронпраці осіб, перевіряє ви­конання машиністами і стропальниками посадових інструкцій. Згідно з Правилами Держнаглядохорон­праці встановлено порядок періодичної перевірки знань інженерно-технічних працівників, а також осіб, відповідальних за надійну експлуатацію вантажопідій­мальних машин.

На стійкість будівельних кранів (баштових чи стріло­вих) впливають їхня маса, маса вантажу, який вони піднімають, сила вітру, інерція, що визначається масою і швидкістю її руху. Маса вантажу, сила вітру та інерція діють так, що можуть перекинути кран, а власна маса крана є силою, що утримує його. Вітер та інерція мо­жуть бути також стримувальними силами, а похил пло­щадки може зменшувати стійкість крана.

Усі крани під час роботи і в неробочому стані по­винні бути стійкими, що характеризується її коефіціє­нтом. Цей коефіцієнт визначають при дії всіх основ­них і додаткових сил (вітер, інерція) і при розташуванні крана на площадці з максимальним похилом за спеці­альними формулами. Встановлюють, реєструють, ог­лядають і експлуатують вантажопідіймальні пристрої відповідно до вимог чинних Правил Держнаглядохо­ронпраці. Всі пристрої перед початком експлуатації оглядає і приймає технічна комісія! Електрокрани і підіймачі для забезпечення своєчасних зупинок у по­трібних положеннях обладнують спеціальними при­строями: кінцевими вимикачами, обмежувачами ве­личини вантажності, повороту тощо-і

Технічні випробування вантажопідіймальних ма­шин, як правило, проводять статичним навантажен­ням, що на 25% перевищує їхню вантажність, і дина­мічним, що на 10% перевищує розрахункове наван­таження. Статичне випробування виконують при спо­кійному стані крана з піднятим над землею вантажем протягом 10 хв., а динамічне — переміщуючи вантаж угору і вниз з різким гальмуванням. Щоб запобігти випадкам падіння з висоти поштучних матеріалів (цег­ли, плиток), їх слід піднімати в контейнерах або спец-тарі, причому вантаж потрібно укладати нижче від бортів на 100 мм.

Для правильної організації праці і її безпечності під час роботи з підіймальними пристроями адміні­страція будов зобов'язана:

- забезпечити такелажників випробуваним таке­лажним обладнанням;

- розробити способи правильного стропування вантажів і вивісити їх на видних місцях;

- забезпечити будівельний майданчик конт­рольним вантажем, виділити інженерно-технічних пра­цівників, відповідальних за безпечну працю і справ­ний стан вантажопідіймальних машин;

- виділити місце для складування матеріалів.

У горизонтальному напрямі вантаж переміщують, піднявши його на 1 м вище від зустрічних перешкод. Вантажні гаки повинні мати запобіжні пристрої (ка­рабіни, скоби, затискачі).

Застосовувані на будівництві шахтні підіймачі без запобіжних пристроїв (уловлювачів, кінцевих вимикачів, обмежувачів тощо) обладнують спеціальними при­строями, які дають змогу проводити вантажно-роз­вантажувальні роботи без заходу людей у кліть або на вантажний майданчик. Надійність усіх запобіжних пристроїв перевіряють через кожні 10 днів.

Напрямні одно - або двощоглових підіймачів по­винні бути строго вертикальними, без вм'ятин і надій­но закріпленими.

Краї платформ, які використовують для піднімання вантажів, обгороджують бортами заввишки 1 м, а з боку напрямних ставлять суцільні стінки.

Усі прорізи у тій частині стіни й риштувань, через які не проводять вантажні роботи, обгороджують.

Машиніст повинен мати зв'язок (сигналізацією) з усіма місцями, де виконують вантажно-розвантажу­вальні роботи.

Вантажні лебідки, які монтують на окремих рамах поза підіймачами, встановлюють в захищених при­міщеннях (будках) з дощатою підлогою. Канати, що йдуть від лебідки до вантажо-несучого органа підіймача, на рівні землі закривають чи обгороджують.

Якщо дистанційно керують кількома (двома-трьома) Щ підіймачами, то встановлюють особливо чіткі сигналізацію і зв'язок між мотористом і робітником, що приймає! вантажі на поверхах. Не можна використовувати ван­тажні підіймачі для переміщення людей. На кожному підіймачі і біля всіх місць навантаження та розванта­ження треба вивісити дані про граничну вантажність в тоннах і в кількості вантажу, що піднімається.

Під час роботи навантажувачів особливу увагу при­діляють справності і надійності гідросистеми, бо у випад­ку будь-яких пошкоджень у ній може статися самовільний рух і навіть падіння робочих органів навантажувачів. Проводячи ремонтно-регулювальні роботи і техніч­не обслуговування навантажувача, робочі органи зак­ріплюють за допомогою обмежувачів чи опирають на козли і підставки. Під час роботи навантажувача за­бороняється:

- перебувати під піднятим робочим органом і в зоні можливого його падіння;

- повертати навантажувач з заглибленим у грунт чи матеріал ковшем;

- рухатись по поперечним похилам, що переви­щують 10° на підйомах і 25° на спусках;

- проводити розвороти на косогорах, працювати в дощ на майданчиках з глинистим ґрунтом та попе­речними похилами;

- - під'їжджати до змінного робочого органа для його навішування на великій швидкості;

- залишати на схилі незагальмований наванта­жувач.

Враховуючи велику маневреність і мобільність на­вантажувачів, особливо пневмоколісних, а також час­ ту зміну робочих органів (ківш, стріла, вилковий підхват), обслуговуючий персонал повинен бути особ­ливо уважним. Під час транспортування цих наван­тажувачів своїм ходом чи на буксирі, слід додержува­ти правил дорожнього руху. Вмикати робочі органи під час руху забороняється. Відстань робочого орга­на від поверхні дороги чи площадки повинна бути не меншою ніж 0,5 м.

Перед початком земляних робіт машинами, і на­самперед екскаваторами, отримують довідку про на­явність підземних комунікацій на місці майбутніх зем­ляних споруд, траса яких (електрокабелі, зв'язок, водо-каналізаційні, тепло - і газомережі) повинна бути виділена спеціальними знаками.

Для забезпечення нормальної роботи частин (ме­ханізм повороту, ходова частина) і стійкості екскава­тор встановлюють на рівній поверхні. Допускається робота при похилі екскаватора до 5°. Межею небез­печної зони екскаватора, обладнаного прямою лопа­тою, є коло, описане найбільшим радіусом копання плюс 5 м у нижчій частині вибою. У верхній частим до цього радіуса слід додати відстань від бровки до пересікання поверхні землі з площею кута натураль­ного укосу ґрунту, який розробляють.

Працюючи прямою лопатою у високому вибої, сте­жать, щоб на бровці котловану не було великих ва­лунів, каміння, купи мерзлої землі, пеньків та інших предметів. Падіння цих предметів може призвести до пошкодження машини та спричинити нещасний випадок. У разі нависання ґрунту у вибої його обва­люють до створення натурального кута укосу. Підко­пувати ґрунт козирка з боку його обсипання не мож­на, щоб не пошкодити машину.

Навантажуючи ґрунт в автомобілі і землевозні ма­шини, забороняється проносити ківш над кабіною. Якщо кабіна не має захисного щита, то водій на час навантаження ґрунту повинен вийти з кабіни автомо­біля і бути поза небезпечною зоною дії екскаватора.

У разі виявлення в процесі розробки фунту не­відомих підземних комунікацій (трубопроводів, тунелів,

колодязів, колекторів) негайно припиняють роботу, об­городжують місце знаходження комунікацій, про що повідомляють адміністрацію будівельної організації.

Під час розпушування мерзлих ґрунтів клин- чи кульбабами зону в радіусі 50 м від екскаватора визначають попереджувальними знаками, а скло кабіни закривають захисними сітками, щоб запобігти падін­ню на них твердих шматків ґрунту. В зазначеній зоні може працювати лише один екскаватор. На час ви­бухових робіт екскаватор переміщують на безпечну відстань і повертають до місця вибуху задньою час­тиною кабіни. Обслуговуючий персонал повинен бути в укритті.

Під час роботи ввечері та вночі вибій, плануваль­ний майданчик, місця розвантаження ґрунту, під'їзні шляхи добре освітлюють. Якщо роботи виконують по­близу будівель, підприємств, у яких можуть бути люди, то вибої і ділянки роботи обгороджують та виставля­ють щити з попереджувальними написами.

Рух екскаватора самоходом по слабких волого-насичених ґрунтах (включаючи багнисті і заболочені ділянки) допускається тільки по попередньо вкладе­них матах чи шпалах. По штучних спорудах (мостах, шляхопроводах, трубах) екскаватор може рухатися тільки після дозволу керівництва. Під час руху стрілу розміщують уздовж осі, а ківш опускають на висоту, не більшу ніж 1 м від дороги. Спуски та підйоми ек­скаватор повинен долати з мінімальною швидкістю, виключати ходовий механізм при цьому не можна. Граничне значення похилів, підйомів і спусків зазна­чають у паспорті,машини. Рух крана з вантажем на гаку не дозволяється.

Двічі-тричі за зміну потрібно робити нагляд за ста­ном окремих вузлів і елементів машини: гальм, муфт, кабелю, металоконструкцій, гаків, вантажозахватних пристроїв. Систематично слід перевіряти стан підкра­нових рейкових колій і майданчиків, по яких переміщу­ються машини. Особливу увагу звертають на те, щоб у металі не з'явилися тріщини» а у разі появи навіть незначних — негайно припиняють роботу.

Під час роботи машин при низьких температурах організовують обігрівання обслуговуючого персона­лу (монтажників, обліковців, стропальників). Важливим кліматичним фактором, що впливав на надійність роботи машин і умови праці обслуговую­чого персоналу, крім температури, е вітер. Він спри­чинює додаткове напруження у вузлах і деталях ма­шин та збільшує тепловіддачу, що знижує критичну температуру крихкості металу. Потрібно також ура­ховувати характер прикладання вітрового наванта­ження, що разом з низькою температурою збільшує холодноламкість елементів машини.

Щоб підвищити безпечність роботи при низьких температурах, потрібно підтримувати в кабіні машини необхідний мікроклімат, забезпечувати оглядовість фронту робіт, готувати системи електрообладнання до зимових умов, забезпечувати нормальний тепловий режим двигуна. Працювати на будівельних машинах за цих умов можна тільки у тому разі, якщо був прове­дений позачерговий технічний огляд машин влітку.

Безпеку при експлуатації основних такелажних пристроїв було розглянуто в параграфі 17.

Техніка безпеки під час роботи автокранів і кранів на гусеничному ходу. Для стійкості авто­кранів під час роботи слід встановлювати спеціальні виносні опори на міцних прокладках. Працювати на автокрані можуть особи, які мають посвідчення. Авто-і гусеничними кранами можна виконувати роботи лише тоді, коли вони цілком справні та за наявності справних інструментів і такелажних пристроїв. Піднімають і опускають вантаж тільки за знаком сиг­нальника. Під час переміщення крана стрілу опуска­ють і закріплюють за передню частину шасі. Став­лять кран на щільному рівному ґрунті. Нахил крана не повинен перевищувати паспортний. Щоб запобігти сповзанню крана, його загальмовують ручним галь­мом. Навантажують кран повільно, без поштовхів і ударів, не допускаючи розгойдування вантажу і сте­жачи при цьому за правильним положенням його на стропах.

Машиністам кранів заборонено:

- вимикати коробку передач під час руху крана гори;

- волочити вантаж при нахиленому канаті або по­воротом стріли;

- навантажувати довгоміри до встановлення сто­яків на автомобілях і причепах;

- піднімати вантаж масою понад паспортну вантажність;

- допускати до стропування вантажів ненавчених робітників;

- працювати на несправному автокрані, поблизу лінії електропередач або під ними на відстані, меншій за допустиму;

- відривати краном примерзлий або завалений вантаж;

- залишати піднятий вантаж на вису та перено­сити його над людьми й машинами;

- працювати в темряві без достатньої освітленості;

- встановлювати гусеничні й автомобільні крани та екскаватори для роботи на свіжо насипаному і не ущільненому ґрунті.

Підіймальні стріли автокранів фарбують у черво­ний колір, а на гаку роблять напис про максимальну вантажність крана.

Для нормальної безпечної роботи колісних і гусе­ничних машин ПВР повинна передбачатись необхід­на підготовка майданчика: планування, укочування ґрунтової основи, а при наявності слабких волого-насичених ґрунтів — укладання дорожніх плит, спеціаль­них матів. Гусеничні крани вантажністю до 25 т транс­портують по дорогах на трайлерах. Кран в'їжджає самоходом на трайлер стрілою вперед по настилу з похилом не більше ніж 10°. На трайлері кран вста­новлюють гусеничними візками впоперек платфор­ми, а стрілою — вздовж напрямку руху. ЩІ Автопоїзд рухається у такому порядку. Попереду їде автомобіль із встановленими на ньому габари­тами автопоїзда, за ним на відстані 10...15 м — ав­топоїзд з краном і далі з розривом 10...15 м—автомобіль-прикриття з персоналом» який обслуговує кран. Перед транспортуванням крана погоджують сигнали взаємодії. До початку транспортування ко­лісного крана на буксирі виконують такі основні опе­рації: кран встановлюють у транспортне положення стрілою вздовж осі у бік ведучого моста, монтують буксирні засоби і відключають передній міст; пневмосистему керування стоянковим гальмуванням крана підключають до пневмосистеми тягаря за допомогою спеціального шланга; габаритні сигна­ли та сигнали гальмування на крані підключають до системи тягаря.

Під час буксирування крана його супроводжує ма­шиніст, який керує транспортуванням і наглядом за ходовою частиною крана. Якщо кран рухається по дорогах із складним рельєфом, а також якщо на тя­гачі немає пневмосистеми для керування гальмами крана, машиніст повинен використовувати індивіду­альну пневмосистему, що працює від виключеного дизеля крана. 1

Не можна виконувати монтажні роботи під час ожеледі, туману, снігопаду, грози, при температурі повітря нижчій, а при швидкості вітру вищій, ніж пе­редбачено нормами.

Щ Будівельно-монтажними роботами, які виконують із застосуванням машин в охоронних зонах діючих повітряних ліній електропередач (ЛЕП), керують інженерно-технічні працівники, які відповідають за безпеку проведення робіт. Для цього обов'язково треба мати письмовий дозвіл організації — власника мережі і наряд-допуск, що визначає безпечні умови праці і видається відповідно до правил. Наряд-допуск затверджує головний інженер будівельної організації та відповідальна особа за безпечне проведення робіт від електрогосподарства.

Перед початком роботи будівельних машин в охо­ронній зоні знімають напругу з ЛЕП. Якщо в даній зоні цього зробити не можна, то роботи проводять за умови виконання вищезгаданих вимог, а також до­держання відстані від підйомної чи висувної частини будівельної машини в різному її положенні до верти­кальної площі, що створюється проекцією на землю ближнього дроту, який перебував під напругою цій лінії. Ця відстань залежить від напруги у ЛЕП.

Будівельні машини можуть працювати безпосеред­ньо під проводами, якщо в повітряних ЛЕП напруга не перевищує 10 кВ. Відстань від підйомної чи висув­ної частини машин або від вантажу, який переноситься, в різних положеннях до найближчого дроту повин­на бути не більша від розмірів, зазначених у норма­тивних таблицях. Машиніст вантажопідіймальної ма­шини повинен мати кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче II.

Техніка безпеки під час роботи автонаванта­ жувачів, конвеєрів, лебідок і домкратів. Автона­вантажувачі. Майданчики для роботи автонаванта­жувачів потрібно добре розпланувати, ущільнити ґрунт і забезпечити відведення поверхневих вод, а взимку очистити від снігу, льоду та посипати піском чи шпа­ком. У транспортному положенні рама автонаванта­жувача повинна бути нахилена назад, а вантаж підня­тий на ЗО...40 см від поверхні землі.

Під час руху забороняється робити повороти і гальмувати автонавантажувачі, піднімати, опускати, нахиляти вантаж. Беруть і укладають вантаж на вилкові захвати так, щоб виключити можливість його падіння.

Вантаж слід укладати на підкладки такої висоти, щоб можна було вільно витягувати вилки; громіздкі вантажі і вантажі великої маси прив'язують до ка­ретки. Якщо вантаж закриє видимість водієві, то ав­тонавантажувач повинен рухатись заднім ходом або в супроводі робітника-сигнальника. Маса вантажу ніколи не повинна перевищувати вантажності авто­навантажувача. Перевозити людей на них не можна. Під час укладання вантажів у штабелі і розбирання з них автонавантажувачем у зоні цих робіт ручні робо­ти виконувати забороняється. Балони, бутлі з кисло­тою та інші вибухонебезпечні вантажі перевозять у спеціальній тарі або контейнерах.

Конвеєри (транспортери). Для транспортуван­ня на невеликі відстані сипких та інших матеріалів використовують стрічкові конвеєри, нахил яких не повинен сприяти зсовуванню вантажу назад. Конвеє­ри, під якими можуть бути люди або які подають по­штучні вантажі, обладнують бортами. Якщо конвеєр розміщений над проходом або проїздом, то влашто­вують захисні навіси. Електропроводи повинні бути у гумових шлангах, а раму треба заземлювати. Не мож­на транспортувати конвеєр без вимкнення джерела живлення, а також під час роботи очищати стрічку або щось підкладати під неї для усунення пробуксо­вування. Всі переміщення конвеєрів проводять під керівництвом виконроба чи майстра. Для його об­слуговування по обидва боки слід мати вільні прохо­ди завширшки не менш як 1 м.

Лебідки і домкрати. Під час експлуатації їх слід насамперед запобігати електро-враженням. Ці меха­нізми повинні мати захищену зубчасту передачу та електромагнітні гальма. Рубильники, магнітні пускачі і запобіжники треба надійно закривати. При одно­часній роботі двох лебідок швидкість навивання тросів на їхні барабани має бути однаковою.

Лебідки кріплять до фундаментів чи завантажують вантажем, що вдвічі перевищує робоче навантажен­ня, чи кріплять якорями. Статичне випробування леб­ідок, талів проводять вантажем, що в півтора рази перевищує їхню паспортну вантажність, а для динам­ічного випробування — на 10% більше, ніж їхня ван­тажність. Кожна лебідка забезпечується паспортом заводу-виготовлювача, де зазначаються вантажність, кількість витків каната, дата виготовлення, випуску і технічного огляду та заводська марка. Категорично забороняється експлуатувати лебідки без паспорта. До їхнього управління не допускаються ненавчені особи, а також ті, що не пройшли інструктажу з техні­ки безпеки на робочих місцях. Довжина каната має бути такою, щоб реборда барабана при піднятті ван­тажу була вище над верхнім ярусом каната на один виток, а при опусканні вантажу на барабані було не менше півтора витка, не враховуючи витків каната під затискачем.

Для піднімання конструкцій на невелику висоту, при вивірянні та установленні їх у проектне положення використовують домкрати, частіше з ручним приводом. Кожний домкрат повинен мати паспорт, де зазнача­ють вантажність, робочу висоту піднімання вантажу, дату виготовлення. їх повинні обслуговувати підготовлені робітники. Як правило, домкрати мають гвинтові, рей­кові, гідравлічні або пневматичні підіймальні пристрої. Випробовують їх один раз на рік під навантаженням, що перевищує паспортне на 10%, протягом 10 хв. Гвин­тові та рейкові домкрати повинні мати стопорні при­строї, які виключали б можливість виходу рейки чи гвин­та з корпусу домкрата. У гідравлічних і пневматичних домкратах деталі мають бути надійно з'єднані, щоб рідина і повітря не просочувалися з робочих циліндрів. Вони повинні мати спеціальні пристрої повільного опускання штока і опломбовані манометри.

Електродомкрати забезпечуються пристроями не­гайного вимкнення. Звільняти домкрати чи перестав­ляти їх можна лише після надійного закріплення-вантажу.

Сигнали і прилади безпеки під час роботи кранів. Машиністи будівельних кранів, мотористи мон­тажних лебідок і підіймачів, як правило, бачать зони стропування і захвату вантажу на при об’єктному складі і зону встановлення вантажу, конструкцій у ро­боче положення. Якщо машиніст чи моторист, який керує машиною, не має достатньої видимості робо­чого місця чи сигналів, що йому подаються, то між ним і сигнальником встановлюють двосторонній ра­діо - чи телефонний зв'язок. Для цього використову­ють і знакову сигналізацію (дод.6). Крім того, засто­совують прапорову сигналізацію, яку виконує спеціально призначений робітник монтажної брига­ди. Машиніст повинен приймати сигнали тільки від цієї особи, крім сигналу «Стоп», який можуть подати й інші робітники. Машиніст крана у разі небезпеки по­дає сигнали сиреною чи дзвінком.

Особливе значення має дистанційне керування баштовими та стріловими кранами по радіо, при якому рівень безпеки праці підвищується. Всі вантажопідіймальні машини з електричним приводом забезпечуються спеціальними пристроями для авто­матичного зупинення механізмів та всієї машини у випадку перевантаження чи інших причин. Такі при­строї називають запобіжниками, які за конструкцією становлять важіль чи систему важелів, з'єднаних з кінцевими вимикачами. Ці запобіжники передбача­ють безпеку при перевантаженні кранів, порушенні їхньої стійкості.

Найпоширеніші запобіжники електричні і ме­ханічні. Серед них запобіжник ОГП-1, який виготов­ляють і встановлюють на заводі-виготовлювачі. На кранах застосовують запобіжники висоти піднімання гака: важільний чи з гнучким підвішенням вантажика, які закріплюють на головці стріли чи вантажній ка­ретці. Стрілові крани обладнують також приладами, які автоматично вказують кути нахилу крана в попе­речному та поздовжньому напрямках. Ці прилади подають сигнали ("світлові, звукові) при гранично допустимих кутах нахилу крана (3° в різних напрям­кам). На баштових і стрілових кранах для вимірю­вання тиску повітря встановлюють анемометри. На кранах різних конструкцій влаштовують прилади, що обмежують їхнє повертання, переміщення на підкра­нових шляхах, грозозахисні, електрозахисні прилади, амперметри, вольтметри тощо.

Заходи безпеки під час експлуатації дробиль­них, змішувальних установок та вібромашин. Розчини та бетонні суміші готують на централізова­них підприємствах, бетонорозчинних заводах або на розчинних і бетонних вузлах. Невелику кількість суміші можна приготувати безпосередньо на будівельних чи ремонтних об'єктах. Під час приготування розчинів закриті приміщення, де працюють з пилоподібними в'яжучими матеріалами, а також ті, де дроблять, роз­мелюють, просіюють суміші, обладнують вентиляцією, пило уловлювальними агрегатами.

Для запобігання небезпечній дії пилу ці виробниц­тва розміщують в окремих приміщеннях.

Під час виконання окремих операцій потрібно дотримувати основних правил техніки безпеки. Зокрема, при гасінні вапна вручну ящики не можна заповнювати більше ніж на 1 /3 їхньої висоти, а якщо його гасять в ямах, то вони повинні бути обгороджені, надійно закриті та віддалені від проїздів і проходів. Готове вапняне тісто виймають тільки за допомогою механізмів або пристроїв. Підняте підіймачем у бункер тісто чи молоко перекачують по трубах до місця роботи, як правило, на відстань, що не перевищує 200 м. Категорично забороняється це робити вручну. Виконують такі роботи обов'язково в респіраторах, захисних окулярах і наглухо застебнутому спецодязі.

Дроблячи камінь, завантажують дробарку тільки тоді, коли вона на холостому ходу набере нормальну кількість обертів. Щоб запобігти небезпечному ви­падку, в зіві каменедробарки влаштовують огорожі|

Для транспортування пилоподібних матеріалів ви­користовують шнекові установки, які повинні бути в герметичних коробах. Усі обертові деталі агрегатів обгороджують сітками з невеликими отворами.

Розчини і бетонні суміші виготовляють у мішалках різних конструкцій. У барабани матеріали заванта­жують з бункера чи з інших посудин завантажуваль­ними ковшами, які розміщують у спеціальних приям­ках нижче відмітки робочого майданчика. При завантаженні ковша частина матеріалів попадає в приямки, які періодично треба чистити, попередньо піднявши ківш на висоту та закріпивши його за допо­могу опор. Не можна тримати ківш тільки на галь­мах, бо він може зірватись, а піднімають його обов'яз­ково без матеріалів. Забороняється вести роботи в|| приямку, не закріпивши ківш.

Не можна ремонтувати, чистити барабани, корита та інші деталі змішувальних машин та механізмів під час їхнього руху, особливо без вимкнення напруги та видалення запобіжників. При цьому треба вивісити попереджувальні написи, а жолоби і корита цих машин слід закрити по всій довжині кришками та сітками.

Для транспортування розчинів і бетонних сумішей до робочих місць на порівняно невеликі відстані ви­користовують трубопроводи під тиском, який зале­жить від дальності транспортування та якості суміші. Надійність цих установок перевіряють гідравлічним випробуванням на тиск, який в 1,5 раза перевищує робочий тиск. Це випробування проводять до почат­ку експлуатації і повторюють щоквартально та фіксу­ють наслідки в журналі робіт. Враховуючи тривалий час роботи, кожні три місяці, а також після капіталь­ного ремонту чи переобладнання випробування по­вторюють.

Усі види трубопроводів та шланги вкладають так, щоб вони не пошкоджувались. У місцях їхнього пере­тину з транспортними шляхами встановлюють надійні захисні місточки; з'єднують гнучкі шланги розчинона­сосів тільки хомутами на болтах; застосовувати для цього дріт забороняється. Шланги не можна переги­нати, бо це може спричинити розривання і вивести з роботи всю систему. Тим більш, що в них утворюють­ся пробки, які можна видалити, лише роз'єднавши ці місця в ланках трубопроводу, оскільки тут може виле­тіти розчин чи бетон; це треба проводити в захисних окулярах та після зняття тиску в системі.

Перед початком робіт перевіряють справність вста­новленого на розчинонасосі манометра. Продувають (прочищають) розчинопровід стисненим повітрям тільки відповідальні особи, визначивши небезпечну зону не менш як 10 м, за якою повинні перебувати інші праців­ники. Під час експлуатації систем, що працюють під тиском, потрібно дотримувати чинних Правил Держнаглядохоронпраці. Машиністи і мотористи забезпечують­ся звуковою та світловою сигналізаціями з тими робо­чими місцями, куди подається розчин чи бетон.

Виконуючи роботи, працівники часто користують­ся вібраторами тому робітники повинні пройти ме­дичний огляд і проходити його додатково в строки, встановлені Міністерством охорони здоров'я Украї­ни. Щоб зменшити шкідливий вплив вібрації на організм людини, яка користується вібраторами, ру­коятки вібраторів обладнують амортизаторами, які зменшують коливання. Робітники застосовують також проти-вібраційні рукавиці. Працюючи з вібраторами потрібно забезпечити електробезпеку їх заземлен­ням та використанням переносних проводів у гу­мових шлангах. Під час роботи поверхневими вібра­торами не можна натискувати на них руками, а пере­міщують їх тільки за допомогою гнучких тяг. Не дозво­ляється перетягати вібратор за шланговий провід чи кабель, який може відірватися і вразити людину стру­мом. Під час перерв у роботі вібратор виключають. Щоб уникнути перегрівання вібратора, його виклю­чають через кожні 30...35 хв. Забороняється охолод­жувати його, обливаючи водою.

Перед початком робіт ретельно перевіряють справність вібратора і вживають заходів захисту пра­цівника, що його обслуговує, від ураження електрич­ним струмом.

Тема № 13. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ЗА

СТУПЕНЕМ ВИБУХОВОЇ, ПОЖЕЖНОЇ ТА ВИБУХОПОЖЕЖНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Технологічні процеси, пов'язані з вибуховою, по­жежною і вибухо пожежною безпекою, поділяють на шість категорій: А, Б, В, Г, Д, Е.

До категорії А належать виробництва, пов'язані з застосуванням або зберіганням речовин, які можуть займатися або вибухати внаслідок дії води або кис­ню повітря, а також рідин з температурою спалаху парів до 28°С і горючих газів з НГВ до 10% об'єму повітря, якщо ці гази і рідини застосовують у кількості, здатній утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші (хімічні цехи фабрик ацетатного шовку, цехи з виробництвом рідкого палива, склади балонів для горючих газів, бензину, ацетилену тощо).

До категорії Б належать виробництва, в яких за­стосовують рідини з температурою спалаху парів 28...61 °С, горючі гази з НГВ понад 10% об'єму по­вітря, коли ці гази і рідини застосовують у кількостях, здатних утворити з повітрям вибухонебезпечні суміші (цехи з приготуванням вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, обробки синтетичного кау­чуку, мазутні господарства, електростанції, склади для балонів з киснем або для зберігання гасу, нафти тощо).

Категорія В включає виробництва, де обробляються або застосовуються тверді спалимі матеріали І ре­човини, а також рідини, температура спалаху парів яких становить понад 61 °С (трикотажні і швейні фаб­рики, закриті склади вугілля, склади рулонних матері­алів, лісопильні, деревообробні, столярні цехи тощо), Виробництва категорії Г, пов'язані з обробкою не­спалимих речовин і матеріалів у гарячому, розжаре­ному або розплавленому стані з виділенням променевого тепла, іскор і полум'я. Ці виробництва призначені також для спалювання твердого, рідкого та газоподібного палива (ливарні, металоплавильні цехи, кузні, залізничні депо тощо).

На виробництвах категорії Д обробляють неспалимі речовини і матеріали у холодному стані (цехи холод­ної обробки металів, інструментальні цехи, компресорні станції, цехи паперової і текстильної промисловості з мокрими процесами виробництва, насосні станції для перекачування негорючих рідин тощо).

До категорії Е належать виробництва, пов'язані із здобуттям, застосуванням та зберіганням:

- горючих газів без рідкої фази і вибухонебез­печного пилу в такій кількості, коли вони можуть ство­рити вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що переви­щує на 5% об'єм приміщення і в якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння);

- речовини, які можуть вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи один з одним.

Категорії безпеки виробництва визначаються за нормами технологічного проектування чи за спеці­альними переліками для кожної галузі промисловості, затвердженими відповідними міністерствами. - Класифікація виробничих процесів з вибухової, вибухо пожежної і пожежної небезпеки є основою для проектування протипожежного захисту у будівлях і спо­рудах, об'ємно-планувальні й конструктивні вирішен­ня яких залежать від ступеня пожежної небезпеки на цих виробництвах. Крім того, категорія пожежної не­безпеки враховується разом з іншими показниками при складанні генерального плану будівництва (при визначенні протипожежних розривів між будівлями і спорудами).

Найнебезпечніші щодо вибуху чи пожежі виробницт­ва потрібно проектувати і розміщувати в одноповерхо­вих спорудах і якомога ближче до зовнішніх стін, а в ба­гатоповерхових будівлях — на верхніх поверхах. При цьому в перекриттях багатоповерхових будівель з ви­робництвами категорій А, Б і Е необхідно передбачати прорізи (відкриті чи перекриті ґратчастим настилом). У приміщеннях, де застосовують гази, важчі ніж повітря, площа прорізів має бути не менше 10% загальної площі приміщення. Якщо в одному приміщенні розміщуються виробництва різних категорій, то передбачають заходи щодо попередження вибуху і поширення загоряння (герметизація обладнання, місцеві похили, автоматичні локальні засоби пожежогасіння, виконання вибухо - і пожежо небезпечних робіт в ізольованих камерах, встанов­лення екранів тощо). Якщо ці заходи недостатньо ефек­тивні, то виробництва з різними категоріями потрібно розміщувати в окремих приміщеннях.

Допоміжні приміщення, що розміщуються в при­будовах, відділяють від виробничих приміщень неспа­лимими стінами (перегородками) з межею вогне­стійкості не менш як 0,75 ч.

Дата добавления: 2014-11-09