Зародження науки в Давній Греції

ХАОС

План

Культура Античності. Культура Давньої Греції

1. Історико-культурний феномен Античності. Етапи розвитку давньогрецької культури.

2. Давньогрецька міфологія і релігія.

3. Зародження науки в Давній Греції.

4. Художня культура Стародавньої Греції.

5. Драматургія. Трагедія і комедія.

6. Піднесення і падіння давньогрецької культури.

Література

1. Абрамович Д.С., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навч. посібник – Львів,

2004. – С. 66 – 83.

2. Дещинський Л.Є. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навч.

посібник. – Львів, 2005. – С. 36 – 43.

3. Культурология. История мировой культуры: Ученик для вузов/ Под ред. А.Н. Марковой. – М., 2000. – С. 101 – 118.

4. Культурология: Учебное пособие/ Под ред. С.В. Лапиной. – Минск, 2003. – С. 107 – 114.

5. Кун Н.А. Легенды и мифы Древней Греции.

6. Художня культура світу: Європейський регіон: Навч. посібник// Н.Є. Миропольська та ін. – К., 2001. – С. 8 – 23.

1. Історико -культурний феномен Античності. Етапи розвитку давньогрецької культури..

Античність – це термін, який походить від латинського antiquitas – давність, старовина. Він вживається для позначення культури Давньої Греції і Стародавнього Риму. Історія культури Античності розвивалася з І тис. до н.е. до V ст. н.е. (476 р. – крах Західної Римської Імперії).

Історію культури Давньої Греції поділяють на 5 періодів:

1) крито-мікенський період (3 – 2 тис. до н.е.) – час ранньокласового суспільства, який характеризується високим розвитком усіх видів образотворчого мистецтва;

2) гомерівський період (ХІ – ІХ ст. до н.е.) – дорійське переселення і повернення до родових відносин; зниження рівня образотворчого мистецтва;

3) архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – час утворення міст-полісів;

4) класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – найвищий розвиток давньогрецької культури;

5) елліністичний (ІІ пол. ІV – cередина І ст. до н.е.) – поширення грецької культури у Передній Азії після походів Олександра Македонського.

Давня Греція протягом століть не являла собою єдиного географічного простору. Вона існувала в межах особливої державної системи міст-полісів (наприклад, Афіни, Спарта та ін.). Відмінності між цими містами-полісами були істотні: власні календарі і монети, боги та герої та ін.

Але, незважаючи на певні відмінності, антична культура має спільні риси для всіх давньогрецьких міст-полісів:

1) інтерактивний характер (синтезування досягнення культури інших народів: ахейської, крито-мікенської, фінікійської та ін.);

2) космологізм – КОСМОС (Всесвіт) – це лад, що протистоїть ХАОСУ; утверджувалися естетичні категорії: КРАСА, МІРА, ГАРМОНІЯ;

3) наявність канону – сукупність правил, що визначали ідеальні пропорції людського тіла; Ідеал, якого повинна прагнути людина – КАЛОКАГАТІЯ (kalos – прекрасний; agalhos – гарний, добрий). Досягнути ідеалу можна фізичними вправами, освітою і вихованням;

4) антропоцентризм – людина в центрі буття. Протагор: «Людина є міра всіх речей»;

5) змагання, що були постійним явищем культурного життя давніх греків (Олімпійські ігри – з 776 р. до н.е.; змагання трагіків, риторів);

6) святковість, урочистість, зовнішня краса культури давніх греків (постійні свята і змагання на честь богів).

Призначення культури в стародавніх греків — це сприяння гармонійному розвиткові: духовному і фізичному, розумовому і професійно-трудовому (мистецтво, майстерність) —людини, політичному і морально-духовному— громадянина. В таких спеціалізованих сферах культури, як політична і правова, вони вбачали розумну протидію різного роду соціальним конфліктам і потрясінням, що загрожували соціальній і державній цілісності. Заслуговує уваги той факт, що широкими політичними та іншими правами за відсутність рівності користувалися вільні громадяни, політично достатньо організовані та згуртовані. Саме це й забезпечувало необхідну міцність полісу, його здатність протистояти числом переважаючим

рабам. Так, в пору розквіту населення Афін налічувало 20 тис. повноправих громадян, 10 тис, вільних, але без політичних прав, і 370 тис. рабів.

2. Давньогрецька міфологія і релігія.

Суттєву, інтегральну частину старогрецької релігії складали міфи, що відіграли виключну роль в античній культурі. Еллінам у принципі було чужим поняття релігії одкровення, кодифікованої в повсюдно визнаних священних книгах. Початкові релігійні уявлення розвивали поети і письменники, котрі надавали їм художньої форми, морального смислу, а часто й політичного значення. Міфи постійно супроводжували розвиток грецької літератури, даруючи їй протягом багатьох віків існування найважливіші мотиви. Особливо щедро користувалися міфологічною тематикою епос, трагедія і в значній мірі лірика. Зображення богів і героїв, ілюстрація міфологічних мотивів завжди були найважливішими темами живопису і скульптури. Наскільки Гомер і Гесіод сприяли визначенню особистості, рис, атрибутів і сфер діяльності окремих богів та героїв, настільки Фідій та його послідовники дали нам пластичне бачення їх постав, надали їм визначених фізичних рис, змалювали одяг, навіть відбили характерні риси обличчя.

Деякі міфологічні мотиви мають моральне забарвлення, можуть також містити ілюзію суспільного і політичного життя, більшість міфологічних повістей засуджують кровозмішення, навіть несвідоме (міф про Едіпа), людські жертви та канібалізм (міф про Тезея і чудесне спасіння Фріксоса та Іфигенії з жертовного олтаря), а також підступність злих жінок (міф про жінку Тезея — Федру, яка згубила пасинка, що відмовив їй у коханні).

Особливим, вельми суттєвим фактором, що вплинув на формування грецьких міфів, були зовнішні культурні течії. Вже з мікенських часів численні контакти греків з народами Єгипту, Малої Азії та інших країн стародавнього Близького Сходу, не могли не відбитися на міфотворчій діяльності. Зі Сходу походять такі божества і герої, як Діоніс, Данай, Кадм. Орфічний міф про розірваного Загрея нагадує давньоєгипетську повість про смерть Озіріеа. Поширена тема битви героя з чудовиськами і дикими тваринами має численні аналогії в культурах Сходу. Безсумнівно, східне походження мають фантастичні істоти, як сфінкс чи гриф.

Без характеристики релігійних уявлень давніх греків важко зрозуміти античну культуру. Давньогрецька міфологія – це сукупність сказань давніх греків про богів, демонів і героїв, що являла собою спробу людини осмислити навколишню дійсність. Ці міфи мають багато спільного з уявленням інших давніх індоєвропейців, подекуди на них позначився східний вплив (наприклад, перекази про всесвітній потоп).

Теми та сюжети міфів використовувались у літературі, театрі, архітектурі та скульптурі, вплітались у політичні та юридичні погляди.

Головна риса антропоморфізм – це обожнення людини, уявлення про богів, як про людей – безсмертних і вічномолодих. (Див. додаток).

Давньогрецька міфологія:

1. Космогонія (поява світу).

2. Теогонія. Титани і боги-олімпійці. Титаномахія.

3. Есхатологічний мотив у давньогрецькій міфології (про потоп

«Девкаліон і Пірра»). Герой Прометей.

4. Астральні міфи (зміна дня і ночі, планети, сузір’я).

5. Аграрні міфи (пори року. Деметра і Персефона). Культ Діоніса.

6. Посейдон і божества моря.

7. Царство Аїда.

8. Гібристичні міфи (Тантал, Сізіф, Ніоба, Арахна, Марсій та ін.).

9. Герої-евергети (Персей, Геракл, Тесей).

10. Міксантропічні істоти (Кентавр, Сирена, Сфінкс, Сатир, Тритон).

11. Міфи про перетворення (метаморфози). Нарцис, Кипарис, Гіацинт та ін.

12. Міфи про митців (Орфей, Пігмаліон, Асклепій, Дедал).

13. Аргонавти.

14. Фіванський цикл (Єдіп, Антігона).

15. Троянський цикл.

16. «Одіссея».

17. Агамемнон та син його Орест.

Гея (Земля) Тартар (Безодня) Ерос (Кохання) Уран (Небо)

Уран + Гея

Їхні діти-титани (6 синів і 6 доньок): Океан, Гіпперіон, Геліос (Сонце), Селена (Місяць), Аврора (Зоря) та ін, Кронос (Час) – забирає владу у батька

Кронос + Рея

ЗЕВС (Юпітер) (забирає владу у батька Кроноса) + ГЕРА (Юнона)

Афіна (Мінерва) (богиня мудрості), Арес (Марс) (бог війни), Гефест (Вулкан) (бог-коваль)

Брати ЗЕВСА: Посейдон (Нептун) та Аїд (Плутон)

Гестія (Веста) – богиня домашнього вогнища

Деметра (Церера) – богиня плодючості землі

Аполлон – покровитель мистецтва, поезії, музики + музи Евтерпа (музика), Терпсіхора (танці), Калліопа (наука), Ерато (любовні пісні), Мельпомена (трагедія), Талія (комедія), Кліо (історія), Уранія (астрономія), П олігімнія (красномовство)

Афродіта (Венера) – богиня краси і кохання, її син Ерот (Амур або Купідон), Гіменей – бог шлюбу

Артеміда (Діана) – богиня полювання

Феміда – богиня правосудя

Тюхе (Фортуна) – богиня долі

Ніка – богиня перемоги

Асклепій (Ескулап) – бог медицини

Гермес (Меркурій) – бог торгівлі, покровитель мандрівників

Діоніс (Вакх) – бог виноробства.

Наприкінці VІІ – на поч. VІ ст. до н.е. зароджується вільна від міфологізму ФІЛОСОФІЯ, яка поклала початок розвитку всіх філософських течій.

Сократ (469 – 399 рр. до н.е.)переймався моральним вихованням громадян, а філософія повинна допомагати цьому. Про ідеї Сократа дізнаємося через «Діалоги» Платона. Найвідоміші вирази: «Пізнай самого себе», «Я знаю, що я нічого не знаю, а інший і того не знає», «Заговори, щоб я тебе побачив».

Платон (429 – 347 рр. до н.е.) - поділ світу на світ ідей і матеріальний світ (об’єктивний ідеалізм); уявлення про ідеальну державу.

Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.) – створив фундаментальні дослідження про живу природу, літературу («Поетика»: епос, лірика, драма), вчення про державу (сформував політичні моделі: монархія, тиранія, демократія, олігархія, охлократія тощо), логіка, естетика, політика. Вивчення реального світу, а не світу ідей, як у Платона: «Платон мені друг, але істина дорожче».

Розвиток МЕДИЦИНИ (Гіппократ), ІСТОРІЇ (Геродот), ФІЛОЛОГІЇ, МАТЕМАТИКИ (Евклід, Піфагор).

Релігійні ідеї набули своєї інтерпретації в грецькій філософії, раціональній за своїм характером. Цей перехід від релігії до філософії пов'язаний з інтерактивною технікою, що сприяла новому, раціональному баченню світу. В античній Греції людина жила немов би в двох світах — культури і техніки. І саме техніка стала дійсним предметом філософії у формі теоретико-геометричних конструкцій світу в системах Анаксимандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Арістотеля та інших мислителів. Антична міфологія відігравала певну роль у становленні теоретичної рефлексії, раціонального філософського мислення. Біля початків грецької філософії стоїть Піфагор. Це не означає, що в нього не було попередників, але він по праву вважався одним з наймудріших. До найвизначніших натурфілософів Стародавньої Греції, які зверталися до моральних ідей, слід віднести Геракліта і Демокріта. Піфагор багато років провів у мандрах, причому 30 — у Єгипті, де пізнавав таїнства і премудрості жрецтва. До батьківщини він повернувся у зрілому віці й став верховним жерцем храму Аполлона в Дельфах — головного храму греків: дельфійські жерці, віщуни та піфії, ворожбити та провісниці долі славилися по всій Елладі. Піфагор не залишив письмового викладу свого вчення. Але, за свідченнями його учнів, саме він назвав, Всесвіт космосом, а будову світу — стройним цілим, підкореним законам гармонії та числа. Природа, суща в космосі, гармонійно утворена з безмежних і визначаючих начал. Так влаштовано увесь космос і все, що в ньому, ось висхідні джерела піфагорської доктрини.

Геракліту, натурфілософу з Ефеса (VI—V ст. до н. є.), основоположнику діалектики, належить відомий вислів; «Не можна двічі увійти в одну й ту ж воду». Творець розгорнутого поняття «логос», співвідношення логоса та космоса, яке відбиває закономірності природи, що діалектично виявляються, та розумну необхідність сущого. Геракліт надавав йому найширшого значення: логос у нього — закон загального, соціального, політичного буття. Звідси й незаперечність і авторитетність закону.

Демокріт — грецький натурфілософ, атоміст. Немає потреби викладати його матеріалістичне (атомістичне) вчення, воно досить широко відоме. Що ж стосується людських відносин, морального і доброчесного життя, то Демокріт сповідав кращі ідеали староеллінської культури, сам їх дотримувався й закликав до цього інших. Збереглися такі вірші Лаберія про нього: «Фізик-філософ Демокріт із Абдер встановив щит проти сонця, щоб виколоти собі очі повітряним блиском. Так сонячним промінням він виколов собі зіркі очі, щоб не бачити, як добре живеться поганим громадянам». Демокріт був останнім із старогрецьких натурфілософів, у кого енциклопе-дійні знання поєднувалися із сбціально-політичними розробками і моральною проповіддю.

Слід звернути увагу також на просвітительську діяльність софістів, яка була значним явищем у житті греків. Саме їх заслуга в тому, що знання стали соціальною і політичною силою у тодішньому афінському суспільстві. Діяльність софістів була міцно пов'язана із зростанням грецької демократії й своєю творчістю сприяла доступу до політичної влади рядових людей. Найвизначнішим софістом, за ствердженням Платона і Арістотеля, був Протагор, друг Перікла. Цей мудрець надбав своєю мудрістю стільки золота, скільки не заробив великий скульптор Фідій.

Проти руйнації моральності та правосвідомості софістів виступив Сократ. Саме він заклав міцну основу моральної філософії, створив ту школу в філософії, етиці, політиці та праві, що позбавила давньогрецьку політичну свідомість від крайнього індивідуалізму з його релятивізмом і скепсисом. Життя Сократа узгоджувалося з його вченням.

В епоху розквіту класичної культури виникла й історія, як раціональна, а не казково-міфічна або літописно-описова, форма пізнання суспільства. В цьому й знаходимо ми основоположне значення праць «батька історії » Геродота і Фукідіда. Соціологічна думка, опрацьовуючії власне поняття і теорію держави як «політичної спілки» людей, породила «Політику» Арістотеля. Оцінюючи внесок греків у науку, можна було б згадати й те, що майже до середини XX ст. ми вивчали геометрію за Евклідом, що Архімед заклав підвалини механіки та ін. В соціальному житті сформувався критерій дійсної людини — в Стародавній Елладі склалися такі поняття духовних цінностей, як громадська свобода і громадський обов'язок, як людяність, гармонійність розвитку особистості, як проблема співвідношення особистого і суспільного та багато іншого.

Дата добавления: 2014-11-09