Зі спогадів Івана Цюпи

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Порівняйте явища та процеси, характерні для розвитку сільського господарства радянської України за доби непу та першої п’ятирічки

Спільне n
Відмінне
n	n

Завдання 10 спрямоване на роботу з історичним джерелом. Це від- крите завдання, яке передбачає складання розгорнутої письмової відповіді:

1) визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в документі, з’ясуйте, коли відбулися описані в ньому події;

2) визначте, як автор розповіді ставиться до описуваних подій або історичних діячів; поміркуйте, навіщо автор документа свідчить про події; з’ясуйте (сформулюйте) значення подій та явищ, про які йдеться в джерелі;

3) поміркуйте, у чому цінність джерела, стисло викладіть своє ставлення до описаних подій або діячів

«Сонячного ранку до Будинку літераторів підійшло з десяток чор- них “Волг” – майже на кожного по машині. Від Спілки ми вируши- ли до особливого причалу на Дніпрі, де стояла яхта першого секре- таря ЦК Компартії України. Там нас привітно зустрів секретар ЦК з ідеологічних питань Федір Данилович Овчаренко. Поручкався з кожним із нас – Гончарем, Бажаном, Козаченком, Новиченком, Башем, Збанацьким, Зарудним, Вороньком, Павличком, Коротичем, Смоличем, мною…

З палуби опускаємось до кают-компанії. А там, як у казці, чарів- ний стіл, заставлений пляшками з коньяками, горілкою та вина- ми найрізноманітніших марок і закусками: окрім чорної та черво- ної ікри – осетрина і сьомга, сервелат і мисливські сосиски, а ще свіжі помідори й огірочки. Була там навіть мелітопольська череш- ня, доставлена спеціальним літаком. Коли ми всілися за пребага- тющим столом, Петро Юхимович виголосив тост “за розквіт української літератури”.

Âàð³àíò 7

А далі тихо-мирно трапезували – жодних розмов, ні на літератур- ні, ні на політичні теми. Здавалося, що це просто розважальна прогулянка по Дніпру, а далі й по Київському морю... Гадаю ж, що кожен з нас розумів – це поки що “пряник”. Треба чекати на бато- га. І він невдовзі просвистів.

На яхті, окрім нас, Шелеста й Овчаренка, – нікого. Якщо, звісно, не брати до уваги команди матросів, думається, переодягнених енкаведистів... Підпливаємо до острова, на якому вишикувались казкові будиночки взірцевої архітектури, а неподалік від них, оче- видно, щойно зведена повітка, долівка якої заслана запашним зіллям, як бувало на Трійцю.

Знову сідаємо до столу. Знову тости, схвильовані виступи. Та ось Петро Юхимович бере ініціативу у свої руки і відверто пояснює, заради чого нас сюди запросили.

– Попри всі відомі успіхи української радянської літератури, є в ній, на жаль, і прикрі недоліки. І неприємно те, що їх припускаєть- ся лідер Спілки Олесь Гончар. Це явно виявилося в його “Соборі”...

І далі Шелест переказує зміст відомої всім нам статті Шамоти, зміст “шамотіння” ще деяких інших критиків, повідомляє про серйозне невдоволення Дніпропетровського обкому партії, насампе- ред його секретаря Ватченка. (Ми ж знаємо, що Ватченко впізнав себе в образі Лободи з “Собору”, він так само віддав свого старого батька в богадільню.)

– Я вважаю, – веде далі Петро Юхимович, – критика “Собору” правильна. І Гончар мусить це визнати й висловити своє ставлен- ня до критики. Антирадянщина йому не до лиця. Я б так не напи- сав, – виривається з його вуст. На це завжди стриманий Олесь Гончар кидає гостро:

– А я в цьому й не сумніваюсь. У кожного свій хист.

Лице першого секретаря ЦК багряніє. Він ледь стримує себе, щоб не вибухнути, але якось оговтується і все ж гне своєї:

– Що ви мали на увазі під собором? Дехто стверджує, що мали на увазі нашу Україну. Спустошену, обплутану дротами?!

– Кожному дано тлумачити твір, як йому заманеться, – твердо відповідає Гончар. – Критики на те й критики, щоб розкривати внутрішній зміст твору. Я ж мав на увазі собор конкретний: той, що стоїть занедбаний у моїй рідній Козельщині, і той, що руйну- ється у Новомосковську на Катеринославщині...

Шелест намагається говорити стриманіше. Розповідає про те, що, мовляв, ЦК партії нині бере курс на українізацію, на запроваджен- ня у школах, технікумах і вузах української мови, звісно, в рамках можливого...

Так від розмови про “Собор” перейшли до проблем загальнонаціо- нальних. Заговорили про долю України, виступаємо проти русифі- кації. Петро Юхимович хмурить брови. І раптом кидає слово, що влучило мені прямісінько в серце:

– Ось ми зараз сидимо з вами за єдиним столом, говоримо про такі речі, що коли б це було у тридцять сьомому, то нас би всіх запро- торили в тюрму...»

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Д ЕРЖАВНА П ІДСУМКОВА А ТЕСТАЦІЯ

Дата добавления: 2014-11-26