Зі спогадів Бориса Антоненка-Давидовича

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Порівняйте явища, характерні для соціальних процесів УРСР за доби десталінізації (1956–1965) та застою (1965–1985).

Спільне n
Відмінне
n	n

Завдання 10 спрямоване на роботу з історичним джерелом. Це від- крите завдання, яке передбачає складання розгорнутої письмової відповіді:

1) визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в документі, з’ясуйте, коли відбулися описані в ньому події;

2) визначте, як автор розповіді ставиться до описуваних подій або історичних діячів; поміркуйте, навіщо автор документа свідчить про події; з’ясуйте (сформулюйте) значення подій та явищ, про які йдеться в джерелі;

3) поміркуйте, у чому цінність джерела, стисло викладіть своє ставлен- ня до описаних подій або діячів

«Комюніке ГПУ про викриття контрреволюційної підпільної орга- нізації СВУ та перші повідомлення в пресі про початок судового процесу в Харкові, тодішній столиці Радянської України, виклика- ли в усіх подив: що ж це за всеукраїнська організація, в якої нема на Україні периферії? Поодинокі особи з різних українських міст, посаджені на стільці підсудних, аж ніяк не вкладалися в поняття периферії. Так само не клеїлось у повідомленнях існування СУМу – Спілки української молоді, цього бойового терористичного додатка до СВУ, репрезентованого на процесі лише двома молодиками. А де ж інші? Чи вони повтікали кудись, чи їх не викрито, чи, може, такої спілки взагалі не існувало, бо арифметичне число 2 занадто мале, щоб відповідати поняттю спілка?.. Проте усім відомо, що органи безпеки ніколи не помиляються, тож і всі дії їхні мають бути одностайно схвалені. Та не тільки схвалені, а можна й треба наперед вимагати суворого вироку тим, кого вихопили з життя непомильні сталінські органи безпеки. Це ставало нормою грома-

Âàð³àíò 8

дянської поведінки тої радянської людини, що воліла кривити влас- ним сумлінням, ніж стати об’єктом переслідування.

Тільки-но розпочався судовий процес над СВУ в Харкові, як по київ- ських установах і підприємствах почалась кампанія загальних зборів робітників та службовців, на яких одностайно схвалювали резолюції з вимогою застосувати до підсудних найвищу міру пока- рання – розстріл. Утриматись або, боронь Боже, голосувати проти – було небезпечно, тим-то й була така одностайність.

Їхати до Харкова треба було з двох причин: по-перше, не виключе- но, що наступного дня прийдуть до мене брати заднім числом той підпис або ще зажадають належного інтерв’ю, а по-друге, треба кінець кінцем дізнатись, що ж справді відбувається на сцені Хар- ківської опери? Радіопередача про перший день процесу, яку я слу- хав через навушники, бо гучномовців ще не було, вразила не тільки мене. Підсудні, починаючи з Єфремова, вважали за слушний обви- нувачувальний висновок, котрий закидав їм терор, готування до повстання та всі ті смертні гріхи, за які розплата могла бути тільки ціною життя. Але, коли допит підсудних дійшов до Петра Холодного з Чернігова, той категорично відкинув його, і засідання суду перервали до вечора, а всіх підсудних одвезли до тюрми... Якась пружина в механізмі добре злагодженого процесу несподівано зіпсувалась, і її треба було конче спішно відремонтувати. На це пішло півдня, і вечірнє засідання почалося знову з допиту Холодно- го. Цього разу він беззастережно визнав обвинувачення за слушне, й допит решти підсудних пройшов зовсім гладко. Чому сталась через кілька годин перерви така зміна в поведінці Холодного – ми дізнаємось далеко пізніш, а тим часом годі було чимось пояснити її й зрозуміти. Ясно було тільки, що в цій пекельній грі, де ставкою є смерть, одна карта заметалась, загрожуючи викрити шулера... Знайомі обличчя Єфремова, Ніковського, Чехівського та інших під- судних, а зовсім недалеко від рампи сидів Михайло Івченко, котрий, як здалося мені, навіть погладшав за час ув’язнення та слідства. Він сьорбав із склянки чай, заїдаючи тістечком разом з іншими підсудними, що викликало в деяких простацьких глядачів серед публіки обурливе перешіптування: “Что эти мерзавцы творили на свободе, а тут их пирожными кормят! На хлебе и воде содержать бы их, подлецов, а не шоколады-мармелады подавать!”

Наша триденна перепустка на суд скінчилася. Можна було б її продовжити, але чи варто? Ми й за ці три дні склали повне уяв- лення про справжній характер суду, й навряд чи була потреба слухати далі ствердження Єфремова про існування СВУ та участь у ній причмелених діячів різних галузей української науки й куль- тури. Годі з нас і того ганебного, що ми бачили, сидячи серед різно- манітної публіки на процесі в Харківській опері!

Того ж вечора ми виїхали з Валеріяном Підмогильним поїздом до Києва... Як же могла статись уся та ганьба? Ця думка не покида- ла мою голову ні одразу після приїзду з Харкова, ні кількома рока- ми пізніше. З газет ми прочитали вирок, де не було жодного роз- стрілу, незважаючи на всі ті страхітливі звинувачення, які зачи- тувались на суді й які слухняно стверджував Єфремов. Сам Єфре-

мов дістав десять років ув’язнення, решта підсудних – різні строки...»

Дата добавления: 2014-11-26