Види прагматичної адаптації

У процесі перекладу текст переадресовується іншомовному реципієнту з урахуванням прагматичних відношень мови переклад, тобто тієї реакції, яку викликає текст, що точно передає денотативний і конотативний компоненти змісту ориґіналу. При цьому відбувається прагматична адаптація вихідного тексту, враховуються соціальні, культурні, психологічні та ін. розбіжності між одержувачами тексту ориґіналу та тексту перекладу. У перекладацькій практиці найчастіше зустрічаються наступні чотири види прагматичної адаптації.

Перший вид прагматичної адаптації має на меті забезпечити адекватне розуміння повідомлення рецепторами перекладу. Орієнтуючись на звичайного рецептора, перекладач враховує, що повідомлення, цілком зрозуміле читачам ориґіналу, може бути таким, що не є зрозумілим читачам перекладу, унаслідок відсутності в них необхідних фонових знань. В таких випадках перекладач найчастіше вводить у текст перекладу додаткову інформацію. Наприклад, нерідко пояснень потребують назви різного роду географічних і культурно-побутових реалій, що згадуються в ориґіналі, напр. додавання чи опущення.

Прагматична адаптація тексту перекладу з метою зробити його найбільш зрозумілим не повинна призводити до «надперекладу» коли мало не весь текст замінюється роз'ясненнями.

Другий вид прагматичної адаптації має за мету правильне сприйняття змісту ориґіналу, донесення до рецептора перекладу емоційного впливу тексту ориґіналу. Необхідність такої адаптації виникає тому, що в кожній мові існують назви якихось об'єктів чи ситуацій, з якими у представників даного мовного колективу пов'язані особливі асоціації. Якщо подібні асоціації не передаються або спотворюються при перекладі, то прагматичні потенціали текстів перекладу й ориґіналу не співпадають навіть при еквівалентному відтворенні змісту.

Розглянемо декілька типових випадків неспівпадання сприйняття аналогічних повідомлень в ориґіналі і перекладі. Назви одних і тих же дерев у різних мовах можуть викликати у людей неоднакові асоціації. Для українців калина — це не просто дерево, а свого роду символ його країни, щось рідне і близьке (пісні, прислів’я про калину). «Білий цвіт на калині, як фата на дівчині» У англійців назва калини — «а snowball tree» не пов'язана з подібними асоціаціями, і в перекладі таке порівняння може викликати подив. Англійська назва омели — mistletoe — викликає спогад про приємні хвилини свята, оскільки на свято за звичаєм під підвішеною гілкою омели цілують дівчат. Для українського рецептора такої асоціації не існує, і в перекладі може бути потрібною додаткова інформація.

Прагматичні адаптації другого і першого типів можуть бути взаємозв'язані, якщо в основі неадекватного сприйняття лежить нерозуміння або неповне розуміння початкового повідомлення. У одній жартівливій замітці в газеті мовилося, що якийсь чоловік, зазвичай називав свою дружину «пташкою», а по четвергах — «рибкою». Гумор цієї замітки буде недоступний рецептору в перекладі, якщо він не зрозуміє, що в Україні четвер традиційно вважався «рибним днем» не говорячи вже про те, що, наприклад, англійському чоловікові не прийде в голову ніжно звертатися до своєї дружини із словами «My little fish» або «My birdie». Аналогічним чином, англійський переклад традиційного українського запрошення: «Третім будеш?» — Will you be the third? — може викликати лише подив.

У даному випадку перекладач орієнтується на конкретного рецептора і на конкретну ситуацію спілкування, прагнучи забезпечити бажану дію. Тому подібна адаптація зазвичай пов'язана зі значним відхиленням від початкового повідомлення. Тут можна виділити декілька типових ситуацій.

1. У конкретній ситуації перекладач знаходить доцільним передати не сказане, а те, що мається на увазі.

2. Перекладач вирішує, що для досягнення бажаної дії на даного рецептора необхідні інші засоби, ніж ті, які використані в ориґіналі.

3. Прагматична адаптація цього типу нерідко зустрічається при перекладі назв літературних творів, кінофільмів, телепередач з метою зробити такі назви звичними і природними.

Четвертий тип прагматичної адаптації можна охарактеризувати як вирішення «екстраперекладацької надзадачі». Всякий переклад — це текст, що створюється перекладачем для досягнення певної мети. У більшості випадків ця мета полягає в забезпеченні адекватності перекладу. Проте деколи перекладач може використовувати переклад для досягнення якоїсь іншої мети, вирішити якесь своє завдання, безпосередньо не пов'язане з точним відтворенням ориґіналу. Для вирішення такої «надзадачі» він може змінювати і навіть спотворювати ориґінал, порушуючи головні принципи своєї професійної діяльності. Зрозуміло, що подібна практика носить винятковий характер і дії перекладача не є перекладом у звичайному сенсі цього слова.

Найчастіше в перекладацькій практиці зустрічаються чотири види прагматичної адаптації цього типу.

1. Філологічний переклад, коли перекладач прагне відтворити в перекладі формальні особливості мови ориґіналу, навіть якщо тим самим він порушує норму або узус мови перекладу. Така тактика, неприпустима в «нормальному» перекладі, може переслідувати різні практичні цілі. Наприклад:

а) для вивчення іноземних мов. На одній половині сторінки друкувався текст іноземною мовою, а проти нього якомога більш дослівний переклад цього тексту. І за перекладу вивчалася структура мови ориґіналу.

б) при складанні підрядкових перекладів для перекладачів художньої літератури, що не володіють мовою ориґіналу. У Росії так виконуються багато перекладів з мов різних народів, що населяють цю країну, найбільш талановитими російськими поетами і письменниками, оскільки потрібно в першу чергу забезпечити створення високохудожнього тексту перекладу. Тому переклад здійснюється в два етапи. Спочатку один перекладач, що знає мову ориґіналу, але який не володіє необхідним літературним даром, робить підрядковий переклад, що якомога більш повно відображає не тільки зміст, але і форму ориґіналу, а потім за цим підрядковим перекладом поет або письменник створює остаточний художній текст.

2. Спрощений або приблизний переклад, коли перед перекладачем конкретний замовник ставить завдання вибірково або узагальнено передати елементи змісту ориґіналу, що його цікавлять. У таких випадках перекладач створює якийсь робочий переклад, що не відповідає вимогам адекватності, але відповідний його «надзадачі». При необхідності цей переклад може використовуватися як чорновий для подальшого остаточного доопрацювання.

3. Модернізація ориґіналу при перекладі. Нерідко її взагалі не можна назвати перекладом, оскільки перекладач фактично створює новий твір «за мотивами» вихідного тексту. Характер такої модернізації може бути різним. З одного боку, вона може виражатися в перенесенні дії в пізнішу епоху або в іншу країну, в зміні імен дійових осіб та ін. З іншого боку, модернізація досягається використанням слів і висловів, характерних для пізнішого або сучаснішого періодів. Деколи подібна модернізація додає оповіданню гумористичний характер, коли історичні персонажі «працюють наднормово», «здійснюють режим економії», «проводять невірну кадрову політику», «вирішують проблемні питання без відриву від виробництва» і под. Якщо в ориґіналі два чоловіка при зустрічі вітають один одного «святим поцілунком» (як це було прийнято в біблейські часи), то в перекладі вони обмінюються дружніми рукостисканнями. Якщо у вихідному тексті йде мова про стріли Ахіллеса, то в модернізованому перекладі на їх місці можуть з'явитися ракети з мису Канаверел. Як уже наголошувалося, подібне «оновлення» ориґіналу, звичайно, не є перекладом, хоча нерідко здійснюється перекладачем.

4. Це такий вид прагматичної адаптації, коли перекладач ставить перед собою якесь «екстраперекладацьке» завдання, продиктоване політичними, економічними, особистими та іншими подібними міркуваннями, що не мають ніякого відношення до тексту, що перекладається. Перекладач може прагнути в чомусь переконати рецептора перекладу, нав'язати своє відношення до автора ориґіналу або до згадуваних подій, уникнути конфлікту або, навпаки загострити його і под.

Дата добавления: 2014-11-09