Розрахунковий чек

При дебетовому переказі платіжне розпорядження рухається у зворотному щодо коштів напрямку – від одержувача платежу до платника. Тобто, одержувач платежу віддає банку платника розпорядження на списання коштів з рахунка платника, переказ цих коштів одержувачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього.

До інструментів безготівкових розрахунків, які засновані на дебетових переказах, належать:

· векселі;

· чеки;

· банківські тратти;

· поштові перекази;

· прямі дебетові списання.

До інструментів безготівкових розрахунків, які засновані на кредитових переказах відносяться:

· доручення про кредитовий переказ у системі ЖИРО;

· постійні доручення;

· доручення про переказ у системі S.W.I.F.T.

Цікавим на наш погляд є доручення про кредитовий переказ у системі ЖИРО. Отже, зупинимося на них докладніше.

Жиророзрахунки

(від італ. giro – оборот, обіг) – різновид безготівкових розрахунків, проведених банками й ощадними касами шляхом перерахування сум з одного рахунку на іншій. Також термін «жиророзрахунки» уживається для позначення всієї системи безготівкових розрахунків. Розрахунковою одиницею виступає так званий жирочек – документ про зняття грошей з рахунку в національній системі жирорахунків. Жиророзрахунки проводяться через спеціальні жиробанки. Однак у цей час у зв'язку з появою комерційних і емісійних банків жиробанки практично не зустрічаються, разом з тим сучасні банки мають свої жиро-відділи. Наприклад, у Німеччині існують регіональні жиро-центри, де відбуваються іногородні безготівкові розрахунки між вкладниками ощадних кас [95].

Цікавий факт

Жиророзрахунки були уведені жиробанками; виявилися більш зручною й менш трудомісткою формою розрахунків, чим платежі дзвінкою монетою (банкнот ще не було), прискорили й удешевили розрахунки. В 17 – 18 ст. отримали поширення в ряді країн Західної Європи, зокрема в Німеччини, Голландії, Франції. Спочатку жиророзрахунки проводилися між клієнтами одного банку в межах міста або округу. Надалі коло учасників розширилося в результаті встановлення кореспондентських зв'язків між банками, що займалися такими операціями в різних містах або навіть країнах.

У системі «жиро», що може ґрунтуватися як на паперових носіях, так і на електронних коштах, платник виписує наказ про зняття грошей з його рахунку й переказу їх на рахунок одержувача (на відміну від чека, що представляє вимогу одержувача про зняття грошей з рахунку платника). У Європі крім банківських систем «жиро» існують поштові системи жиророзрахунків, що використовують для переказів мережу поштових відділень. У Німеччині, наприклад, значна частина грошових розрахунків здійснюється через державну пошту. У США система «жиро» відсутня. У Великобританії банківська система «жиро» була створена за рішенням парламенту в 1968 році [114].

Система рахунків ЖИРО має величезні переваги в країнах, що не мають добре розвинутої банківської системи. Одержавши офіційний дозвіл на надання такого роду послуг всьому населенню, поштові відділення будуть функціонувати навіть у тих районах, де не існує банків. Відповідно, просту, але дуже важливу послугу з конвертування коштів можуть використовувати комерсанти, торговці й фермери в малонаселених областях країни. Крім того, використання системи ЖИРО не вимагає наявності поточного й/або депозитного рахунку у відправника платежу, що збільшує доступність цієї системи. Також функціонування системи поштових жиророзрахунків не вимагає складних телекомунікаційних і комп'ютерних технологій.

Однак системі ЖИРО властиві деякі з недоліків готівки, зокрема, необхідність часто навідуватися в банк для одержання грошей і на пошту для їхнього відправлення [124].

Таким чином, грошові кошти у безготівкових розрахунках, не маючи речового виразу, існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках і реалізуються шляхом виписування розрахункових документів:

· платіжних доручень;

· платіжних вимог-доручень;

· платіжних вимог.;

· чеків;

· векселів;

· акредитивів;

· інкасових доручень (розпоряджень).

Платіжне доручення

це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, іншій установі – члену платіжної системи здійснити переведення зазначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача. За допомогою цього документу здійснюються розрахунки за фактично відвантажену продукцію, для переказування сум (рис. 2.4).

Така форма організації безготівкових розрахунків належить до найбільш поширени, сфера застосування якого відображена на рис.2.5. Дана форма характеризується простим і швидким документообігом і сприяє прискоренню руху коштів. Певним недоліком є неповна гарантія здійснення платежу на користь постачальника продукції.

1 – передача платником в банк платіжного доручення на право списання суми платежу на користь одержувача грошових коштів; 2 – отримання платником виписки банку з його поточного рахунка про списання грошових коштів на користь одержувача; 3 – передача платіжного доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача (передача платіжного доручення може здійснюватися через національну систему електронних платежів (НСЕП); через внутрішньобанківську платіжну систему (ВБПС) – якщо установи входять в систему одного банку; просто в банк одержувача при прямих відносинах між банками (ПВІМБ); 4 – отримання одержувачем виписки банку з його поточного рахунка про зарахування на його рахунок грошових коштів.

Рис. 2.4. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями

Рис 2.5. Сфера застосування платіжного доручення

Платіжна вимога-доручення

це розрахунковий документ, який містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей і доручення платника банку, який його обслуговує, здійснити переведення встановленої платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача (рис. 2.6).

1 – передача постачальником покупцю документів на відвантаження або передачу товарів, актів виконаних робіт або наданих послуг, а також платіжні вимоги- доручення, відправлені ним особисто покупцю або через банк; 2 – дооформлення покупцем платіжної вимоги-доручення і передача її в банк (банк платника); 3 – банк платника здійснює платіж з врученням виписки з поточного рахунка про списання грошових коштів з його рахунка й надсилає документи в банк постачальника; 4 – банк постачальника здійснює зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника з врученням йому виписки з його поточного рахунка про отримання грошових коштів.

Рис. 2.6. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями

До здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реальний ризик помилки у відправленні вантажу. Це може бути ситуація, коли постачальник часто змінює замовників або їх кількість дуже велика.

При безготівкових розрахунках підприємства можуть використовувати форми розрахунків, якими передбачені платіжні вимоги-доручення. Відмінність цієї форми розрахунку від форми розрахунку з використанням платіжного доручення в тім, що цей документ виписується постачальником і надсилається з розрахунковими і відвантажувальними документами в банк платника (або безпосередньо платнику) з вимогою сплатити вартість поставлених за договором товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Розрахунки платіжною вимогою-дорученням можуть здійснюватися:

· за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

· для завершення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств;

· в інших випадках за згодою сторін.

доручення) - це комбінований розрахунковий документ, що складається з двох частин:

- верхньої - вимоги постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

- нижньої - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, проставлену в рядку «сума до сплати літерами».

Згідно з пунктом 11 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», паперові розрахункові документи, а також вимога-доручення, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один раз, під копірку, в двох примірниках. Вимога-доручення для підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, виписуються в трьох примірниках (якщо застосування копірки неможливе, то на всіх тотожних примірниках в правому верхньому кутку повинні бути проставлені послідовні порядкові номери).

Платіжна вимога

це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або за договірного опису – одержувача; банк, що обслуговує платника, може здійснити без згоди платника переведення певної суми грошей з рахунка платника на рахунок одержувача. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

Безакцептне списання коштів

це списання коштів з рахунка платника без згоди його, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів.

Відповідальність за обгрунтованність і правільність внесення даних у розрахункові документи у разі безпірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач.

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 2.7):

1 - продавець і покупець уклали біржовий контракт, 2 - продавець відвантажує покупцю товари, які передбачені біржовим контрактом, 3 - продавець направляє своєму банку платіжну вимогу утримати гроші з покупця, 4 - банк продавця направляє платіжну вимогу і документи в банк покупця, 5 - банк покупця оповіщає його про надходження платіжної вимоги, 6 - після одержання товарів покупець дає своєму банку акцент на оплату, 7 - банк покупця переводить гроші банку продавця на його рахунок, 8 - банк продавця оповіщає продавця про надходження грошей.

Рис.2.7. Схема при розрахунках платіжними вимогами

Приклад

Можна розглянути ситауцію, коли Асоціація «Український Кредитно-Банківський Союз», узагальнивши ситуацію, що склалася при проходженні процедури оформлення кредитів рефінансування НБУ, звертає увагу на існуючі проблеми, що погіршують ліквідність всієї банківської системи, і пропонує шляхи їх вирішення. УКБС зауважує, що НБУ в разі неповернення кредиту має можливість на безакцептній основі списати кошти із коррахунку банку в НБУ, отримати погашення кредиту від позичальника (у разі переведення прав на НБУ по кредитному договору) і тільки після цього звернути стягнення на майно, яке надане в заставу.

Цікавий факт

Чек виник у XIII ст. в Палермо, де державні установи в сплату грошей видавали Folizze bancarie на своїх банкірів. Документи цього роду зустрічалися згодом у Неаполі у відносинах між приватними особами та видавалися на строк «по пред'явленню» й унаслідок загрози втрати регресу до чекодавця були дійсні протягом трьох днів. У Голландії чек з'явився в XVI ст. Це були так званні чеки-квитанції, оскільки вони мали форму квитанції, що видавалася чекодавцем на ім'я платника-банкіра як доказ одержання від нього певної суми. Ім'я чекодавця в ньому не вказувалося, й тому одержувачем грошей по цьому чеку-квитанції, міг бути кожний. У сучасному вигляді чек з'являється в Англії в XVII ст. Історично першими банкірами в Англії були ювеліри, що володіли надійними сховищами для золотих та срібних виробів. Розміщуючи свої гроші як депозити в ювелірів, клієнти були зацікавлені в одержанні документа, що містить вимогу про видачу певної грошової суми з переданих на зберігання грошей або інших цінностей. Розрахункові чеки мали значне поширення в радянській банківській практиці. О. С. Іоффе відзначав, що «саме розрахункові чеки використовуються як один зі способів виконання зобов'язань за грошовими розрахунками в міжміських відносинах».

Відповідно до частини 1 статті 1102 ЦК України, розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Слід зазначити, що видача чека чекодавцем чекоутримувачеві є дією консенсуального характеру. Таким чином, чек не можна вважати законними коштами платежу, тобто прийняття чека в оплату за поставлений товар, надані послуги є актом доброї волі, що грунтується на довірі кредитора до свого боржника. А тому чекові правовідносини є залежним від основного договору до видачі чека й самостійним зобов'язанням після його видачі. Чек — тільки інструмент для одержання грошей, тому моментом виконання грошового зобов'язання є не момент видачі чека, а його оплата банком.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, у якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, недійсний. Не дозволяється вносити до чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле. Банк не несе відповідальності за відмову в оплаті чека з вини чекодавця (відсутність коштів на рахунку). Цим обумовлюється абстрактний характер чека. Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця — залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Термін дії чекової книжки – 1 рік, розрахункового чека фізичного лиця – 3 місяці. Чек із чекової книжки до оплати подається протягом 10 календарних днів (рис. 2.8).

Чекоутримувач повинен повідомити чекодавцеві про неплатіж протягом двох робочих днів з дня подання чека до банку чекоутримувача на інкасо. Особа, що не надіслала повідомлення в зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.

У разі ненадходження коштів банк чекоутримувача після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин неоплати цього чека.

1 – постачальник передає товар покупцеві; 2 – покупець передає чек постачальнику; 3 – постачальник передає чек у свій банк; 4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 – банк платника списує кошти з рахунку покупця товару; 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Рис. 2.8. Розрахунки чеком

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекоутримувача, який повідомляє про це чекоутримувача.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Якщо після повного використання чеків із чекової книжки її ліміт буде невикористано, то чекодавцеві може надаватися нова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Строк дії нової чекової книжки встановлюється з дня її видачі.

У разі відмови банку-емітента оплатити чек чекоутримувач має право звернутися з позовом до суду. До вимог чекоутримувача про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору банківського рахунка.

Починаючи з 80-х років XX ст., в міжнародній практиці безготівкових

розрахунків з'явилася електронна форма чеків, що було зумовлено розвитком електронної торгівлі.

Скорочений чековий обіг був таким видом банківського обслуговування, при якому клієнтам не поверталися назад їх погашені (оплачені) чеки. Замість повернення погашених чеків із щомісячними виписками з рахунка кредитні установи направляли клієнтам тільки виписки, а чеки залишали в себе. Після певного періоду зберігання (як правило, він становив 90 днів) погашені чеки знищували, а замість них використовували копії чеків на мікрофільмах, які зберігали банки в середньому протягом семи років. При цьому використовувалася технологія «відеокопіювання», що дозволяла оптично охоплювати і перетворювати в цифрове зображення чек при його обробленні й одночасно записувати магнітним способом інформацію про депозитний рахунок клієнта.

Цікавий факт

Система скороченого чекового обороту була вперше застосована в США аризонським банком «Valley National Bank of Arizona». Ця технологія за оцінкою фахівців банку давала чисту економію виробничих витрат, пов'язаних з обробленням чеків і підготовкою витягів за рахунком у розмірі 0,0515 дол. США, розраховуючи на один чек. Головним документом у цьому напрямі можна вважати Директиву Ради ЄС №2000/46/ЄС. Оцінюючи цей документ і є такі позитивні моменти: — ця директива дала правову оцінку і визначення електронним грошам як електронному заміннику монет і банкнот, призначеному в основному для розрахунків невеликими сумами; — були чітко встановлені вимоги до первинного капіталу та власних коштів тих установ, які мають право емітувати електронні гроші. Так, мінімальна сума первинного капіталу була встановлена в розмірі 1 (одного) мільйона євро. Причому, цих емітентів електронних грошей внесено в Директиві 2000/28/ЄС до списку кредитних установ, що, по суті, зняло питання про неконтрольованість таких установ з боку центральних банків.

Вексель має специфічні ознаки:

– законодавчо визначена форма, яка робить його універсальним і доступним всім суб’єктам грошово-розрахункових відносин;

– абстрактність. В ньому не вказується причина виникнення боргу, зазначається лише сума грошового платежу;

– безумовність і незаперечність, що вказує на те, що боржник не має ніякого права відмовитись від сплати боргу;

– конкретність строку платежу. Вексель можна виписати на строк до одного року, але переважно до 90 днів. В обігу перебувають прості й переказні векселя.

Цікавий факт

В Польщі і на українських землях прототипи векселя тривалий час називалися мамранами. Важливою передумовою поширення векселів на польсько -українських землях було те, що ці землі (на відміну від Північної Русі) виявилися у сфері впливу католицизму. Як відзначав А. Долінський на початку XX ст, потреба римської курії в передачі церковних податків привела до використання для цих цілей векселів, і таким чином вексель попав на польсько-українські землі. Подібну позицію займав І. Р. Табашников, що вважав, що об'єктивна причина поширення простого векселя в Польській державі в Х1У-ХУ вв. полягала в необхідності збирати податки (церковна десятина, подушний податок) і передавати їх папській адміністрації. Польський король Мешко I прагнув до зближення з Римом і в 985-992 рр. передав Польщу під захист престолу Папи Римського. За цю протекцію польські королі повинні були платити в папську казну щорічну дань, в ХІІ-ХІІІ вв. замінену подушним податком, що мав назву динарія св. Петра. Зібрані кошти необхідно було переправляти в папську казну.

Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий (соло) вексель – цінний папір і вид кредитних грошей у вигляді строкового зобов’язання, складеного в письмовому вигляді у певній формі, що засвідчує зобов’язання одержувача позики сплатити позичальнику належний до повернення борг в зазначений строк (рис. 2.9).

Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму.

Дещо складнішим є схема руху документів за умови розрахунку переказним векселем (рис. 2.10). Переказний вексель – це безумовний письмовий наказ, адресований одною особою (векселедавцем) іншій особі (платнику) і підписаний особою, яка видала вексель, про виплату на вимогу або на визначену дату суми грошей третьому учаснику (одержувачу), за його наказом або пред’явнику.

Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визначений термін. Термін обороту тратти – до 90 днів.

1 – видача векселя; 2 – подання векселя до оплати; 3 – погашення векселя (оплата); 4 – вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.

Рис. 2.9. Схема обігу простого векселя

1 – видача векселя; 2 – подання векселя до акцепту (презентація); 3 – підтвердження акцепту; 4 – подання векселя до оплати; 5 – погашення векселя (оплата); 6 – вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.

Рис. 2.10. Схема обігу переказного векселя (тратти)

Переказний вексель повинен мати акцепт – зобов'язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на векселі («Акцептований») і підписом платника. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобто головним вексельним боржником. Акцептант відповідає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцептовані банками векселі використовуються при наданні банками позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти - її продаж комерційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхідний аваль – гарантія платежу авалістом (в даному випадку комерційним банком) за траттою. Оформлюється аваль або гарантійним написом авалістом («Як аваліст за...»), або видачею окремого документа. Передача векселів здійснюється за допомогою індосаменту – передатного напису.

В Україні вексель застосовується не як «чистий» цінний папір, а як засіб проведення господарських операцій (рис. 2.11). Особливо актуальним вексельний обіг став після заборони договорів уступки вимоги i переводу боргу.

У додатку Б наведено схеми зарахування простого та переказного векселів з чотирма учасниками.

Охарактеризуємо основні властивості чека та векселя. Чек виписується на банк, але ніколи не акцептується банківською установою. У переважній більшості чек не перебуває в обігу, а прямо подається в банк для оплати. Вексель – це строковий документ, або документ на подання, що не випускається банком та має бути акцептований платником. Обіг векселя проходить шляхом передачі від одного власника до іншого.

Акредитив

грошовий документ, за яким одна кредитна установа згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитиву певну суму грошей.

Цікавий факт

Саме кредитний лист, як прототип акредитиву, вважався першоосновою безготівкового обігу грошей і виступав як перший спосіб безготівкового платежу. Необхідність переміщення і зберігання великої кількості товарів і грошей виявила відсутність способів їх переміщення і зберігання, що економічно виправдали себе, що спонукало торговців шукати певні способи захисту. Вирушаючи в інше місто, торговець передавав в місці свого проживання міняйлу (охоронцеві) грошові кошти в місцевій валюті і брав на звміну з нього розписку в отриманні цієї суми і лист з дорученням сплатити торговцеві грошову суму в певній валюті, адресоване іншому міняйлу (охоронцеві), що проживає в іншому місті. У місці перебування торговець пред'являв даний лист охоронцеві і отримував обумовлену суму грошей. Вказана діяльність охоронців отримала подальше свій розвиток, зажадавши від них наявність спеціальних знань і навиків. При цьому за твердженням, можна відзначити наступні особливості даного роду діяльності: вона здійснювалася через посередників - міняйл, в основі таких розрахунків знаходилися особливі документи – листи, що мінялись один до одного. Надалі такі документи отримали назву відкритих, змінних або кредитних листів. Як правило, ці листи носили абстрактний характер, за ними не було видно підстав їх видачі.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:

заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Учасники операцій:

А – постачальник комплектуючих для заводу

Б – завод-виробник ліквідної продукції (на картотеці)

В – покупець (можливо, дочірня фірма від «Б»)

Г – фiрма-продавець послуг (маркетингових, інформаційних, брокерських)

1 – «А» постачає «Б» комплектуючі на 100 одиниць

2 – «Б» не розраховується з «А» (відсутні кошти)

3 – «Б» продає «В» ліквідну продукцію на 150 одиниць

4 – «В» винний «Б» суму у 150 одиниць

5 – «Б» видає «А» переказний вексель на 100 одиниць (платник «В»)

6 – «А» пред`являє «В» вексель до оплати

7 – «В» проводить оплату векселя у повному обсязі (100 одиниць)

8 – «Г» проводить для «Б» продаж послуг на суму 50 одиниць

9 – «Б» видає «Г» переказний вексель на 50 одиниць (платник «В»)

10 – «Г» пред`являє «В» вексель до оплати

11 – «В» проводить оплату векселя у повному обсязі (50 одиниць)

12 – «Г» засвідчує подяку «Б» за здійснену операцію.

Рис. 2.11. Приклад застосування векселів в Україні

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 2.12.

1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 – банк покупця відкриває акредитив; 3 – банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 – відвантаження товару; 7 – покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Рис. 2.12. Розрахунок з використанням акредитива

Посилення інтересу вітчизняних учасників зовнішньоекономічної діяльності до акредитивної форми розрахунків загострило потребу у виробленні науково обґрунтованих рекомендацій щодо застосування цих фінансових інструментів.

Класифікація документарних акредитивів наведена на рис. 2.13. [76].

Найпоширенішим є акредитив, що має товарний характер. Він набув популярності завдяки виконанню трьох основних функцій цього фінансового інструменту – розрахункової, забезпечувальної і кредитної. Із застосуванням товарного акредитива, як правило, не виникає особливих проблем.

До поширених фінансових інструментів у зовнішньоекономічних операціях належить також резервний акредитив. З огляду на певну специфіку використання розглянемо його детальніше.

Рис 2.13. Класифікація документарних акредитивів

Резервний акредитив є універсальним інструментом забезпечення платежу. За економічним змістом він подібний до банківських гарантій і поручительств. Проте останні надаються на підставі національного законодавства, резервні ж акредитиви – на основі Уніфікованих правил. Саме тому в зовнішньоекономічній діяльності здебільшого використовують саме ці інструменти. Перелічимо найтиповіші ситуації, а саме:

1) коли обсягу обігових коштів покупця цілком достатньо для своєчасної оплати товарів, однак постачальник наполягає на використанні безпечнішої, ніж переказ, форми розрахунків. У такому випадку сторони можуть домовитися про платежі за зовнішньоекономічним договором на умовах комерційного кредиту за допомогою векселів, виписаних на продавця, або шляхом переказу на умовах кредиту за відкритим рахунком;

2) коли витрати імпортера на відкриття товарного акредитива виявляються невиправдано високими;

3) коли потрібно підсилити гарантованість платежу. Як забезпечення виставляється акредитив, що покриває одне чи два відвантаження. Якщо покупець вчасно розраховується за зовнішньоекономічним договором, резервний акредитив не використовується. Якщо ж він не з власної ініціативи не розрахується за певну партію товару, продавець може звернутися до банку з вимогою здійснити платіж чи оформити векселі за резервним акредитивом;

4) коли є потреба в забезпеченні зобов'язань експортера за акредитивом, яке передбачає здійснення банком-емітентом авансового платежу, або – в забезпеченні зобов'язань щодо виплати неустойок і штрафів на користь імпортера;

5) коли платіжними умовами зовнішньоторговельного договору не передбачено акредитивної форми розрахунків. У такій ситуації можна застосувати резервний акредитив, що узгоджується з його економічно правовою природою [21].

Змішані акредитиви поєднують у собі деякі переваги документарних і майже всі ризики чистих акредитивів, тож використовуються, але не часто.

Чисті акредитиви зараз практично не застосовуються.

Функціональна характеристика платіжного акредитива доволі широка. Зокрема:

1) завдяки класичному змісту основних функцій (розрахункової, забезпечувальної, кредитної, інформаційної) та нескладній технології платежу даний вид акредитива може використовуватися для вирішення широкого спектра питань, що виникають у процесі постачання продукції (за умови простих схем взаємодії експортера й імпортера);

2) шляхом добору конкретного виду платіжного акредитива можна максимально спростити схему реалізації його кредитної функції [126].

Однак практика застосування акредитивної форми розрахунків свідчить, що найчастіше використовується акредитив із платежем за пред'явленням. Це пояснюється тим, що акредитиви з розстрочкою платежу та із частковою його розстрочкою втрачають для експортера забезпечувальну функцію, оскільки в разі їх застосування товаророзпорядчі документи видаються імпортеру ще до того, як він цілком розрахується за поставлені експортером товари [114].

При відкличному акредитиві банк-емітент має право в будь-який час змінити або анулювати акредитив без згоди бенефіціара (продавця). Оскільки банк-емітент здебільшого так вчиняє лише на вимогу покупця, то продавець, безперечно, має цілком довіряти покупцеві своїх товарів. У такому випадку використання цього виду акредитива є рівнозначним застосуванню звичайного банківського переказу за фактом поставки продукції (тобто покупець може заплатити, а може і не заплатити). Сьогодні такий вид акредитивів практично не використовується, тому що його умови не захищають експортера від ризиків неплатежу. Якщо у тексті акредитива не зазначено його тип, то згідно зі ст.6 Правил по акредитивах він вважається безвідкличним.

Тож безвідкличний акредитив можна вважати чи не єдиним прийнятним з-поміж акредитивних форм розрахунків, які передбачають можливість їх відкликання.

Покритий акредитив (депонований), для оплати якого заздалегідь бронюються кошти платника повною сумою на окремому рахунку в банку-емітенті або в банку, що повинен виконати платіж;

Непокритий акредитив – такий, що за браком коштів у платника гарантовано оплачується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Покриті та підтверджені акредитиви доцільно використовувати при потребі в страхуванні ризиків, пов'язаних із економічною і політичною ситуацією в країні імпортера. Непокриті та непідтверджені акредитиви – в умо­вах економічної і політичної стабільності в країні імпортера, а також, якщо фінансовий стан банку-емітента надійний.

Переказні акредитиви зазвичай застосовуються тоді, коли експортери постачають товари як посередники, а схема розрахунків допускає виконання ними зобов'язань перед кількома кредиторами.

Непереказні акредитиви доречні, якщо імпортер передбачив у тексті акредитива застереження про заборону його переказу, а також якщо схемою постачання товарів не передбачено участі третіх осіб. Компенсаційні акредитиви — у тих же випадках, що й переказні (але за умови заборони імпортером переказувати акредитив).

Поновлювані акредитиви рекомендується застосовувати тоді, коли між імпортером та експортером склалися стійкі довгострокові торговельні відносини. Непоновлювані — якщо зовнішньоекономічний договір має разовий характер, а фінансове становище імпортера не дає йому змоги відкрити поновлюваний акредитив.

Згідно з постановою Національного банку № 204 (від 2.08.1996) обмежується термін дії гривневого акредитиву – він є чинним лише протягом 15 днів (з можливою одноразовою пролонгацією не більше ніж на 10 днів). Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Широкі можливості відкриваються при використанні акредитива не лише як однієї з форм міжнародних розрахунків, але і як фінансового інструмента. При цьому учасники зовнішньоекономічної діяльності можуть розраховувати на такі можливості, як-от: одержання авансу для виконання контракту, отримання кредиту під виставлений на їхню користь акредитив, торговельне фінансування угоди та ін.

Цікавий факт

Слід відмітити, що акредитивні операції в Україні коштують дорого. В банках уже склалися ціни на акредитивну послуги – вони майже однакові в усіх. З клієнта не візьмуть більше 0,2%, але не менше 50 доларів США, та не більше 2000 доларів США за відкриття акредитиву, перевірка документів – 0,2% (максимально може бути стягнено $2 тис.), зміна умов акредитиву – 0,15%, виконання акредитиву - 0,2% (не більше $30).

Таким чином, розглянуті рекомендації дають змогу підприємствам вибрати найбільш вигідні умови ведення міжнародних операцій.

Інкасо (інкасові доручення) застосовуються у випадках, коли банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів і зараховує ці кошти на його рахунки у банку.

Цікавий факт

Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XХ в., опрацьовує і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, та інкасо. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., після цього перепрацьовані в 1967 і 1978 рр. (вступили в силу із січня 1979 р.). Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до Уніфікованих правил по акредитивам і інкасо.

Інкасо

доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження (акцепт), що цю суму буде виплачено у відповідний строк (рис. 2.14).

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

· доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

· банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

· інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

· банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

· імпортер-платник.

1-відвантаживши товар, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи йому проведення інкасової операції; 2-банк-ремітент (банк експортера, довірителя) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк); 3-інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від клієнта суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту); 4- інкасуючий банк нараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу й повідомляє його про це;банк експортера розраховується з довірителем (експортером).

Рис. 2.14. Схема розрахунків за документарним інкасо

Інкасо використовується в розрахунках як при умовах платежу готівкою (валютою), так із використанням комерційного кредиту (векселя). При здійсненні інкасо банки керуються Уніфікованими правилами про інкасо Міжнародної торговельної палати.

Переваги:

для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортера — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;

значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Існують такі різновиди інкасових операцій:

Чисте інкасо – це інкасо фінансових документів, а саме - векселів, чеків та інших, що не супроводжуються комерційними документами.

Документарне інкасо – це доручення своєму банкові про інкасування певної суми проти переказу відвантажувальних документів. Документарне інкасо застосовують у розрахунках у випадках, коли політичні, економічні чи правові умови країни-імпортера вважаються добрими (там немає імпортних обмежень або вже отримано всі необхідні ліцензії) та платоспроможність покупця і його готовність до сплати не викликає сумнівів.

Готівково-грошовий обіг

частина грошового обігу, що дорівнює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі за певний період часу. У готівковому грошовому обігу застосовуються казначейські квитки, банкноти, металеві монети, дебетні та кредитні картки, чеки й інші грошові знаки. Обсяг наявного обігу залежить від масштабу емісії готівки, швидкості їх обігу, розмірів товарообігу, рівня доходів населення, темпів інфляції тощо.

На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особливостей:

1. Йому притаманні високі затрати щодо організації обігу;

2. Складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом;

3. Розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків.

Дата добавления: 2014-11-08