Стадії створення грошової маси

Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база

Нормальне функціонування грошей у структурі грошового обороту забезпечується певною кількістю грошей. Розмір цієї величини є важливою характеристикою стану грошового обороту і ринкової кон’юнктури в країні, а безпосередньо зміни кількості грошей в обігу впливають на інтенсивність обороту грошей, формування платоспроможного попиту.

Грошова маса

У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти – нерозмінні банкноти, депозитні вклади тощо – виділялися у поняття «засобів обігу» і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

Саме життя теж довело (на Заході – раніше, в СРСР – пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші – спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо).

Грошова маса створюється Національним банком України (НБУ). Процес створення має 2 стадії, які подані в табл. 2.3 [39].

Складність структуризації маси грошей за ступенем ліквідності дозволяє визначити різні за складом і обсягом показники, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються 4 агрегати для визначення маси грошей, в Англії - 5.

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які є в розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент
1 стадія	2 стадія
Національний банк збільшує свої активи шляхом надання кредитів урядові, комерційним банкам, закор-донним країнам, окремим підприєм-ствам і за рахунок зростання золотовалютних резервів	Здійснюється за допомогою емісії. Національний банк збільшує активи одночасно збільшуючи свої пасиви, тобто створює грошову базу, що складається з готівки, яка перебуває в обігу обов¢язкових і необов¢язкових резервів комерційних банків

Структура грошової маси наведена на рис. 2.15 [39; 117].

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ. Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося в 1993 р. НБУ для обчислення сукупної грошової маси застосовує такі агрегати:

У додатку В наведено перелік різноманітних визначень грошових агрегатів.

М₀ – включає готівку в обігу (банкноти, казначейські квитки, монети). Готівка в касах банків сюди не входить. Це найліквідніша частина грошової маси, але її вага в розвинених країнах з ринковою економікою складає 5-7%. В Україні ж питома вага готівкових грошей вже сягнула понад 50%, тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси. В той же час висока питома вага готівки свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків.

М₁ – складається з агрегату М₀ і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у безготівковій формі без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

М₂ – містить агрегат М₁, термінові й ощадні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Державні цінні папери не функціонують як засіб обігу, однак можуть перетворитися в чекові гроші або готівкові рахунки.

М₃ – включає агрегат М₂+ довгострокові приватні депозитні й ощадні сертифікати в спеціалізованих кредитних установах, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. Питома вага цього агрегату незначна.

Між агрегатами повинна зберігатися рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага настає при М₂ > М₁. Вона зміцнюється при М₂ + М₃ > М₁.

В цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу в безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо.

Приклад

Розглянемо динаміку грошових агрегатів в Україні у таблиці. Таблиця Динаміка грошових агрегатів на протязі 2005 – 2008рр. та ІІІ кв.2009

Період	М3
Усього	М2	М3-М2
Усього	М1	М2-М1
Усього	М0	М1-М0

На грошову масу впливають такі фактори (рис.2.16).

Рис. 2.16. Фактори, які впливають на грошову масу

Показник грошова маса треба відрізняти від показника грошова база. Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою [37]:

– сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

– сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою називається грошово-кредитним мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор

Грошово-кредитний мультиплікатор

Коефіцієнт взаємозв'язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним вже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам. І так далі. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т.д.

Приклад

Станом на 1 січня комерційний банк А мав на своєму кореспондентському рахунку в НБУ 30,0 млн грн, у своїх касах готівкою — 2,0 млн грн. Пасиви банку на цю дату становили 120,0 млн грн. Норма обов’язкового резервування затверджена НБУ на рівні 17%. Виходячи з цих даних, загальний обсяг резерву банку на початок 2000 р. становитиме 32,0 млн грн (30,0 млн грн + 2,0 млн грн); обов’язковий резерв — 20,4 млн грн

вільний резерв — 11,6 млн грн (32,0 млн грн – – 20,4 млн грн). За економічним змістом формування вільного резерву (2.2) можна подати так: Наявність вільного резерву — важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов’язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого — стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті. Для з’ясування механізму грошово-кредитної мультиплікації зробимо такі припущення: - центральний банк прокредитував у даному місяці тільки один комерційний банк А; - комерційні банки на початок місяця не мають вільних резервів; - банки використовують новостворені вільні резерви тільки для кредитування своїх клієнтів і тільки в безготівковій формі; - норма обов’язкового резервування в даному місяці становила 12%. Розглянемо механізми мультиплікації з відображенням руху коштів по балансах банків. У схемах балансів будемо відображати тільки ті статті, по яких відбувається рух коштів, і тільки суми цього руху та його напрямок (знак “+” свідчить про надходження чи збільшення, знак “– ” — про вибуття чи зменшення коштів). Проставлені поряд із сумою зміни коштів цифри (1а, 1б, 2а тощо) означають номер операції, яка спричинила цю зміну. Суми по статті “Підсумок” показують, наскільки зріс в обороті банку обсяг залучених коштів (депозитних грошей) та його розміщення. Операція 1: а) 5-го числа НБУ видав комерційному банку А позичку на суму 10,0 млн грн за рахунок кредитної емісії; загальний резерв банку А збільшився на цю суму; б) за рахунок вільного резерву банк А видав 6-го числа позичку швейній фабриці на суму 8,8 млн грн, яку перерахував на її розрахунковий рахунок. Решта 1,2 млн грн залишилась на коррахунку банку А для збільшення обов’язкового резерву

в) за рахунок одержаної позички швейна фабрика в той самий день заплатила 8,8 млн грн за тканину, куплену у торговельної організації, яка обслуговується банком Б. Відобразимо операцію № 1 на балансі банку А. Таблиця Баланс комерційного банку А, млн грн

Активи	Пасиви
1. Резерви	+ 10,0 (1а) – 8,8 (1в)	1. Позичка НБУ	+ 10,0 (1а)
2. Позички	+ 8,8 (1б)	2.Залучені кошти	+ 8,8 (1б) – 8,8 (1в)
Підсумок	+ 10,0 (1)	Підсумок	+10,0 (1)

Як видно з наведених даних, після всіх змін баланс банку А зріс на 10 млн грн. Це значить, що в його обороті осіли ті 10,0 млн грн, які були емітовані НБУ для кредитування цього банку. На цю суму зростає і загальна маса грошей в обороті. Банк А і сам створив безготівкових грошей в обсязі 8,8 млн грн (за операцією 1б), але вони перейшли в оборот банку Б (за операцією 1в) і відобразяться на його балансі. Якби торговельна організація, якій ці гроші надійшли, мала свій рахунок у банку А, то балансовий підсумок в останнього, а отже і обсяг депозитних грошей в його обороті, зріс би на 18,8 млн грн. Перш ніж відобразити зміну резервів на балансі банку Б, опишемо подальший рух коштів, які сплачені торговельній організації.

Операція 2:

а) Сплачені торговельній організації 8,8 млн грн зараховані на її рахунок у банку Б; на цю суму у нього збільшився загальний резерв;

б) за рахунок приросту резерву банк Б 9-го числа надав позичку меблевій фабриці на суму 7,75 млн грн (вільний резерв), яку переказав на її розрахунковий рахунок. Решту резерву (1,05 млн грн) банк залишив на своєму коррахунку для збільшення обов’язкового резерву

в) 10-го числа меблева фабрика, використавши повну суму одержаної позички, оплатила свої борги деревообробному комбінату (ДОК 1) за куплені раніше лісоматеріали. ДОК 1 обслуговується банком В.

Указана операція 2 так відобразиться на балансі банку Б.

Таблиця

Баланс банку Б, млн грн

Активи	Пасиви
1. Резерви	+ 8,8 (2а) – 7,75 (2в)	1. Залучені кошти	+ 8,8 (2а) – 7,75 (2в) + 7,75 (2б)
2. Позички	+ 7,75 (2б)
Підсумок	+ 8,8 (2)	Підсумок	+ 8,8 (2)

З цієї таблиці можна зробити такі висновки: - у балансі банку Б утрачено видимий зв’язок збільшення його резервів з початковою кредитною емісією центрального банку, яка й була первісною причиною цього збільшення; - тут підтверджується та сама закономірність, що і в балансі банку А: платіж клієнта банку Б своєму контрагенту — клієнту банку В призводить до зменшення на суму цього платежу поточних депозитів та резервів банку; - незважаючи на втрату більшої частини приросту резерву, банк Б має приріст депозитів на суму 8,8 млн грн, які зберігаються на рахунку торговельної організації. У результаті операції 2 в) рух резервів перемістився на баланс банку В. Подальші зміни резервів відбувалися на основі операції 3.

Операція 3:

а) 13-го числа 7,75 млн грн надійшли на рахунок ДОК № 1 у банку В, у якого на цю суму збільшився загальний резерв;

б) за рахунок приросту резерву банк В 14-го числа видав торговельній організації “Скіф” позичку на суму 6,85 млн грн і переказав на її рахунок. Решта 0,9 млн грн залишилися на рахунку банку для збільшення обов’язкового резерву

в) торговельна організація “Скіф” у той же день за рахунок одержаної позички сплатила свій борг оптовій організації на суму 6,85 млн грн. Оптова організація обслуговується банком Г.

Операція 3 матиме такий вигляд на балансі банку В:

Таблиця

Баланс банку В, млн грн

Активи	Пасиви
1. Резерви	+ 7,75 (3а) – 6,85 (3в)	1. Залучені кошти	+ 7,75 (3а) – 6,85 (3в) + 6,85 (3б)
2. Позички	+ 6,85 (3б)
Підсумок	+ 7,75 (3)	Підсумок	+ 7,75 (3)

Рух резервів по балансу банку В повністю повторює рух їх по балансу банку Б, тільки в дещо менших розмірах змін, бо частина коштів вилучена в обов’язкові резерви. Загальна сума залучених коштів у банку В зросла на 7,75 млн грн, оскільки відповідне надходження грошей на рахунок ДОК № 1 залишалося без змін. Подібний рух резервів відбудеться також у банку Г та багатьох інших банках. Приріст депозитів на рахунках і приріст резервів у кожного наступного банку будуть меншими, ніж у попереднього на норму обов’язкового резервування. Це значить, що процес зростання банківських вкладів (депозитних грошей) продовжуватиметься доти, доки вся сума додаткового резерву (10,0 млн грн), наданого НБУ комерційному банку А, не вичерпає себе в резервах цілого ряду банків. Розглянемо цей процес з іншого боку: як він відбувається в масштабах усієї банківської системи і впливає на загальну масу грошей в обороті. У результаті мультиплікації додаткова маса грошей, що надійшла в банківську систему, істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих комерційних банках, через які пройшла мультиплікаційна «хвиля». Висота і довжина цієї «хвилі» залежить від обсягу додатково введених у систему резервів та норми обов’язкового резервування. Розглянемо ці положення на тих самих прикладах, які було проаналізовано стосовно руху резервів окремих банків, за умови, що норма обов’язкового резервування становить 12% (таблиця).

Як видно з наведених даних, процес мультиплікації розпочався з надання НБУ позички банку А на суму 10,0 млн грн. Одержання цієї позички зумовило збільшення пасивів банку А, а отже і його резервів, на 10,0 млн грн. Частина приросту резервів (1,2 млн грн) залишається на коррахунку банку А в центральному банку для збільшення обов’язкового резерву, а в межах вільного резерву банк надає позичку своєму клієнтові (8,8 млн грн). Оскільки одержану позичку клієнт банку витратив на платежі контрагенту, що обслуговується банком Б, 8,8 млн грн вийшли з обороту банку А і тому він втратив таку ж суму своїх резервів. Остаточно у банку А пасиви збільшилися на 10,0 млн грн, резерви —на 1,2 млн грн і вимоги за наданими позичками — на 8,8 млн грн, тобто пасиви й активи збільшилися однаково.

Надходження грошей на суму 8,8 млн грн з банку А в банк Б збільшили суму пасивів останнього. В його обороті відбудеться такий же рух коштів, як і в банку А: частина приросту резерву (1,05 млн грн) залишиться на рахунку банку Б у центральному банку; в обсязі вільного резерву видана позичка (7,75 млн грн), що призвело до витрати банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові іншого банку, і тому гроші перейшли в банк В. Отже, пасиви банку Б збільшилися на 8,8 млн грн, резерви — на 1,05 млн грн, вимоги за наданими позичками — на 7,75 млн грн, тобто пасиви й активи зросли на 8,8 млн грн.

У всіх інших банках рух пасивів і резервів буде таким же, як у банках А та Б. Загалом по комерційних банках пасиви зросли на 83,3 млн грн, резерви — на 10,0 млн грн, надані позички — на 73,3 млн грн. Із загальної суми приросту банківських пасивів 10,0 млн грн забезпечено за рахунок позички, одержаної в центральному банку, а 73,3 млн грн — приріст депозитів на рахунках клієнтів — забезпечено кредитуванням їх відповідними комерційними банками.

Таблиця

Процес грошово – кредитної мультиплікації, млн грн

Банк	Залучені кошти (пасиви)	Рух резервів	Надані позички (активи)
Надходження	Витрачення
Обов’язкові	Вільні
НБУ	-	-	-	-	+ 10,0
А	+ 10,0	+ 1,2	+ 8,8	– 8,8	+ 8,8
Б	+ 8,8	+ 1,05	+ 7,75	– 7,75	+ 7,75
В	+ 7,75	+ 0,93	+ 6,82	– 6,82	+ 6,82
Г	+ 6,85	+ 0,82	+ 6,03	– 6,03	+ 6,03
Д	+ 6,05	+ 0,75	+ 5,3	– 5,3	+ 5,3
Е	+ 5,35	+ 0,65	+ 4,7	– 4,7	+ 4,7
Інші банки (разом)	+ 38,5	+ 4,6	+ 33,9	– 33,9	+ 33,9
Усього	+ 83,3	+ 10,0	+ 73,3	– 73,3	+ 73,3

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов’язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи цих заходів, центральний банк може досить ефективно впливати на рівень мультиплікатора для досягнення цілей грошово-кредитної політики.

Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обов¢язкового резервування:

Приріст грошової маси може бути виражений формулою:

Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розрахунків, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші показники.

Грошово–кредитний мультиплікатор може «спрацювати» не тільки при додатковому введенні грошей у банківський обіг Центральним банком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за рахунок клієнта або ж якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.

Фактично, рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визначається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формулою [37]:

де

– показник фактичного рівня мультиплікатора;

– маса грошей у депозитах комерційних банків;

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового.

Це є основною причиною інфляції. Для покриття дефіциту державного бюджету держава може друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні резерви.

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Вона призводить до інфляції.

Мобілізація необхідних грошових коштів для забезпечення грошовими коштами бюджетного дефіциту може здійснюватися різними способами.

1. Збільшення оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування податкових пільг. Щоб забезпечити монетизацію бюджетного дефіциту таким шляхом, необхідно змінити податкове законодавство. Останнє є малореальним. Крім того, збільшення оподаткування приведе лише до переміщення грошових коштів, а не до збільшення їх маси.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту і надати їм статус законного платіжного засобу. Такий прибуток у світовій практиці отримав назву сеньйораж. Цей захід також потребує внесення змін до законодавства. Його прийняття парламентом також малоймовірне. Але, якщо б він був реалізований, то це могло б внести негативний регулюючий вплив в механізм монетарної політики. Це веде до інфляції.

3. Дозволити уряду випускати власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому та зовнішньому ринках. Реалізація цінних паперів тимчасово віддалить сукупний попит на товарних ринках. За реалізацію державних облігацій на зовнішніх ринках виручка надійде у валютній формі, яка опосередковано сприятиме фінансуванню бюджетних витрат.

4. Дозволити центральному банку надати кредит уряду у розмірі бюджетного дефіциту. При цьому на таку суму банк має купити зобов’язання на первинному ринку.

На суму кредиту уряду збільшиться маса грошових коштів і одночасно збільшиться сукупний попит на них. Щоб не допустити негативного впливу такого збільшення грошової маси на кон’юнктуру ринку і забезпечити сталість грошей, центральний банк може зменшити резерви комерційних банків. Останнє скоротить обсяг кредитування економіки держави.

Наведена характеристика можливих способів монетизації бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є дозвіл уряду реалізувати власні цінні папери на вторинному ринку. Це не вплине на зміну обсягу грошової маси і не ускладнить вирішення завдань, визначених грошово-кредитною (монетарною) політикою держави.

Найбільший стабілізаційний ефект бюджетного надлишку пов'язаний з його повним вилученням, що перешкоджає виплати відсотків по державному боргу, збільшення соціальних трансфертів або фінансування будь-яких інших державних витрат за рахунок цих коштів. Так як зростання циклічного бюджетного надлишку відбувається на підйом економіки, який нерідко супроводжується посиленням інфляційного напруги, то будь-які виплати населенню частини цих коштів (у вигляді погашення облігацій, збільшення допомоги малозабезпеченим сім'ям і т.д.) будуть супроводжуватися подальшим збільшенням сукупних витрат і наростанням інфляції попиту. Навпаки, «заморожування» бюджетного надлишку обмежує надлишковий тиск сукупного попиту і стримує інфляційний бум в економіці.

Ступінь стабілізаційного впливу бюджетного-дефіциту залежить від способу його фінансування.

Способи фінансування дефіциту держбюджету:

3) збільшення податкових надходжень до держбюджету.

У разі монетизації дефіциту нерідко виникає сеньйораж – дохід держави від друкування грошей. Сеньйораж виникає на тлі перевищення темпу зростання грошової маси над темпом зростання реального ВВП, що призводить до підвищення середнього рівня цін. В результаті всі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, і частина їх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни.

Монетизація дефіциту держбюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюватися в інших формах, наприклад у вигляді розширення кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотка або у формі відстрочених платежів.В останньому випадку уряд купує товари і послуги, не оплачуючи їх в строк. Якщо закупівлі здійснюються в приватному секторі, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від можливих неплатежів. Це дає поштовх до підвищення загального рівня цін та рівня інфляції.

Якщо відстрочені платежі накопичуються щодо підприємств державного сектора, то ці дефіцити безпосередньо нерідко фінансуються Центральним банком або ж накопичуються, збільшуючи загальний дефіцит держбюджету. Тому, хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, що офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей поділ виявляється досить умовним.

Якщо дефіцит держбюджету фінансується за допомогою випуску державних позик, то збільшується середня ринкова ставка відсотка, що призводить до зниження інвестицій у приватному секторі, падіння чистого експорту і частково – до зниження споживчих витрат. У результаті виникає ефект витіснений нія, який значно послаблює стимулюючий ефект фіскальної політики.

Боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації дефіциту. Проте борговий спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а тільки створює тимчасову відстрочку для цього зростання, що є характерним для багатьох перехідних економік, у тому числі до для російської. Якщо облігації державної позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційний напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні безпосередньо в Центральному Банку. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і розширити таким чином свою квазіфіскальній діяльність, що сприяє зростанню інфляційного тиску.