Формирование и развитие памяти 1 страница

Обратимся теперь к вопросу о развитии памяти, т.е. о тех типичных изменениях, которые в ней происходят по мере социализации индивида. С раннего детства процесс развития памяти ребенка идет по нескольким направлениям. Во-первых,

механическая память постепенно дополняется и замещается логической. Во-вторых, непосредственное запоминание со временем превращается в опосредствованное, связанное с активным и осознанным использованием для запоминания и воспроизведения различных мнемотехнических приемов и средств. В-третьих, непроизвольное запоминание, доминирующее в детстве, у взрослого человека превращается в произвольное.

В развитии памяти в целом можно выделить две генетические линии: ее совершенствование у всех без исключения цивилизованных людей по мере общественного прогресса и ее постепенное улучшение у отдельно взятого индивида в процессе его социализации, приобщения к материальным и культурным достижениям человечества.

Существенный вклад в понимание филогенетического развития памяти внес П.П.Блонский. Он высказал и развил мысль о том, что различные виды памяти, представленные у взрослого человека, являются также разными ступенями ее исторического развития, и их, соответственно, можно считать филогенетическими ступенями совершенствования памяти. Это относится к следующей последовательности видов памяти: двигательная, аффективная, образная и логическая. П.П.Блонский высказал и обосновал мысль о том, что в истории развития человечества эти виды памяти последовательно появлялись один за другим.

В онтогенезе все виды памяти формируются у ребенка довольно рано и также в определенной последовательности. Позже других складывается и начинает работать логическая память, или, как ее иногда называют П.П.Блонский, "память-рассказ". Она имеется уже у ребенка 3—4-летнего возраста в сравнительно элементарных формах, но достигает нормального уровня развития лишь в подростковом и юношеском возрасте. Ее совершенствование и дальнейшее улучшение связаны с обучением человека основам наук.

Начало образной памяти связывается со вторым годом жизни, и считается, что этот вид памяти достигает своей высшей точки только к юношескому возрасту. Ранее других, около 6 месяцев от роду, начинает проявлять себя аффективная память, а самая первая по времени — это моторная, или двигательная, память. В генетическом плане она предшествует всем остальным. Так считал П.П.Блонский.

Однако многие данные, в частности факты, свидетельствующие о весьма ранней онтогенетической эмоциональной откликаемости младенца на обращение матери, говорят о том, что,

по-видимому, раньше других начинает действовать аффективная, а не двигательная память. Вполне может быть, что они появляются и развиваются практически одновременно. Во всяком случае окончательного ответа на данный вопрос пока не получено.

Под несколько иным углом зрения рассматривал историческое развитие памяти человека Л.С.Выготский. Он считал, что совершенствование памяти человека в филогенезе шло главным образом по линии улучшения средств запоминания и изменения связей мнемической функции с другими психическими процессами и состояниями человека. Исторически развиваясь, обогащая свою материальную и духовную культуру, человек вырабатывал все более совершенные средства запоминания, наиболее важным из которых является письмо. (В течение XX в., уже после ухода Л.С.Выготского из жизни, к ним добавилось множество других, весьма эффективных средств запоминания и хранения информации, особенно в связи с научно-техническим прогрессом.) Благодаря различным формам речи — устной, письменной, внешней, внутренней — человек оказался способным подчинить память своей воле, разумно контролировать ход запоминания, управлять процессом сохранения и воспроизведения информации.

Память по мере своего развития все более сближалась с мышлением. "Анализ показывает, — писал Л.С.Выготский, — что мышление ребенка во многом определяется его памятью... Мыслить для ребенка раннего возраста — значит вспоминать... Никогда мышление не обнаруживает такой корреляции с памятью, как в самом раннем возрасте. Мышление здесь развивается в непосредственной зависимости от памяти"¹. Исследование форм недостаточно развитого детского мышления, с другой стороны, обнаруживает, что они представляют собой припоминание по поводу одного частного случая аналогично случаю, имевшему место в прошлом.

Решающие события в жизни человека, изменяющие отношения между памятью и другими его психологическими процессами, происходят ближе к юношескому возрасту, причем по своему содержанию эти изменения порой противоположны тем, которые существовали между памятью и психическими процессами в ранние годы. Например, отношение "мыслить — значит припоминать" с возрастом у ребенка заменяется на отношение,

согласно которому само запоминание сводится к мышлению: "запомнить или вспомнить — значит понять, осмыслить, сообразить".

Специальные исследования непосредственного и опосредствованного запоминания в детском возрасте провел А.Н. Леонтьев. Он экспериментально показал, как один мнемический процесс — непосредственное запоминание — с возрастом постепенно замещается другим, опосредствованным. Это происходит благодаря усвоению ребенком более совершенных стимулов-средств запоминания и воспроизведения материала. Роль мнемотехнических средств в совершенствовании памяти, по мнению А.НЛе-онтьева, состоит в том, что, "обращаясь к употреблению вспомогательных средств, мы тем самым изменяем принципиальную структуру нашего акта запоминания; прежде прямое, непосредственное наше запоминание становится опосредствованным" ¹.

Само развитие стимулов-средств для запоминания подчиняется следующей закономерности: сначала они выступают как внешние (например, завязывание узелков на память, использование для запоминания различных предметов, зарубок, пальцев рук и т.п.), а затем становятся внутренними (чувство, ассоциация, представление, образ, мысль).

В формировании внутренних средств запоминания центральная роль принадлежит речи. "Можно предположить, — замечает А.Н. Леонтьев, — что самый переход, совершающийся от внешне опосредствованного запоминания к запоминанию, внутренне опосредствованному, стоит в теснейшей связи с превращением речи из чисто внешней функции в функцию внутреннюю"².

На основе опытов, проведенных с детьми разного возраста и со студентами в качестве испытуемых, А.Н.Леонтьев вывел кривую развития непосредственного и опосредствованного запоминания, изображенную на рис. 47. Эта кривая, получившая название "параллелограмм развития памяти", показывает, что у дошкольников с возрастом улучшается непосредственное запоминание, причем его развитие идет быстрее, чем развитие опосредствованного запоминания. Параллельно с этим увеличивается разрыв в продуктивности данных видов запоминания в пользу первого.

Начиная со школьного возраста идет процесс одновременного развития непосредственного и опосредствованного запоминания, а затем и более быстрого совершенствования

Рис. 47. Развитие непосредственного (верхняя кривая) и опосредствованного (нижняя кривая) запоминания у детей и юношей (по А.Н.Леотъеву)

опосредствованной памяти. Обе кривые с возрастом обнаруживают тенденцию к сближению, так как опосредствованное запоминание, развиваясь более быстрыми темпами, вскоре по продуктивности догоняет непосредственное и, если гипотетически продолжить дальше изображенные на рис. 47 кривые, должно его в конечном счете обогнать. В пользу последнего предположения говорит тот факт, что взрослые люди, систематически занимающиеся умственным трудом и, следовательно, постоянно упражняющие свою опосредствованную память, при желании и при соответствующей умственной работе очень легко могут запомнить материал, обладая вместе с тем удивительно слабой механической памятью.

Если у дошкольников запоминание, как об этом свидетельствуют рассматриваемые кривые, в основном непосредственное, то у взрослого оно главным образом (а может быть, даже исключительно в силу сделанного выше предположения) опосредствованное.

Существенную роль в развитии памяти играет речь, поэтому процесс совершенствования памяти человека идет рука об руку с развитием его речи.

Подведем итоги того, что было сказано о памяти в этой главе, и одновременно попробуем сформулировать на основе изложенного здесь материала некоторые практические рекомендации по улучшению памяти.

Последний из отмеченных нами фактов — об особой роли, которую играет речь в процессах запоминания и воспроизведения, — дает возможность сделать следующие выводы:

1. То, что мы можем выразить словами, обычно запоминается легче и лучше, чем то, что может быть воспринято только зрительно или на слух. Если, кроме того, слова не просто выступают как вербальная замена воспринятого материала, а являются результатом его осмысления, т.е. если слово не название, а понятие, содержащее в себе связанную с предметом существенную мысль, то такое запоминание является наиболее продуктивным. Чем больше мы думаем над материалом, чем активнее мы стараемся представить его зрительно и выразить словами, тем легче и прочнее он запоминается.

2. Если предметом запоминания является текст, то наличие заранее продуманных и четко сформулированных к нему вопросов, ответы на которые могут быть найдены в процессе чтения текста, способствует его лучшему запоминанию. В этом случае текст в памяти хранится дольше и точнее воспроизводится, чем тогда, когда вопросы к нему ставятся уже после его прочтения.

3. Сохранение и припоминание как мнемические процессы имеют свои особенности. Многие случаи забывания, связанные с долговременной памятью, объясняются не столько тем, что воспроизводимый материал не был как следует запомнен, сколько тем, что при воспоминании к нему был затруднен доступ. Плохая память человека может быть больше связана с трудностями припоминания, чем запоминания как такового. Попытки

что-либо вспомнить, извлечь это в нужный момент из долговременной памяти, где обычно хранится колоссальное количество информации, аналогичны поискам небольшой книги в огромной библиотеке или цитаты в собрании сочинений, насчитывающем десятки томов. Неудача в отыскании книги или цитаты в данном случае может оказаться связанной не с тем, что их вовсе нет в соответствующих хранилищах, а с тем, что мы, быть может, ищем их не там, где нужно, и не так, как требуется. Наиболее показательные примеры удачного припоминания дает нам гипноз. Под его влиянием человек неожиданно может припомнить давно забытые события далекого детства, впечатления о которых, казалось бы, навсегда утрачены.

4. Если двум группам людей предложить запомнить одинаковый список слов, которые можно сгруппировать по смыслу, и если, кроме того, обе группы людей снабдить разными обобщающими словами-стимулами, с помощью которых можно облегчить припоминание, то окажется, что каждая из них в состоянии будет вспомнить больше именно тех слов, которые связаны с предложенными ей словами-стимулами.

Чем богаче и разнообразнее стимулы-средства, которыми мы располагаем для запоминания, чем более просты и доступны они для нас в нужный момент времени, тем лучше произвольное припоминание. Два фактора, кроме того, повышают вероятность успешного припоминания: правильная организация запоминаемой информации и обеспечение при ее воспроизведении таких психологических условий, которые идентичны тем, в которых происходило запоминание соответствующего материала.

5. Чем больше умственных усилий мы прилагаем к тому, чтобы организовать информацию, придать ей целостную, осмысленную структуру, тем легче она потом припоминается. Один из эффективных способов структурирования запоминания — это придание запоминаемому материалу структуры типа "дерево" (рис. 48). Такие структуры широко распространены везде, где необходимо кратко и компактно представить большой объем информации.

Организация запоминаемого материала в подобного рода структуры способствует его лучшему воспроизведению потому, что значительно облегчает последующий поиск необходимой информации в "кладовых" долговременной памяти, а этот поиск требует системы продуманных, экономичных действий, наверняка ведущих к нужному результату. При предварительной структурной организации запоминаемого материала вместе с ним в

Рис. 48. Смысловая структура организации материала по типу "дерево", наиболее широко используемая в разнообразных "хранилищах" информации

долговременную память закладывается и сама схема, с помощью которой материал был организован. При его воспроизведении мы можем воспользоваться этой схемой как готовой. В противном случае ее бы пришлось создавать и конструировать заново, так как воспоминание также происходит по схемам.

В настоящее время разработано и на практике используется немалое количество разнообразных систем и методов практического влияния на память человека с целью ее улучшения. Одни из этих методов основаны на регуляции внимания, другие предполагают совершенствование восприятия материала, третьи базируются на упражняемости воображения, четвертые — на развитии у человека способности осмысливать и структурировать запоминаемый материал, пятые — на приобретении и активном использовании в процессах запоминания и воспроизведения специальных мнемотехнических средств, приемов и действий. Все эти методы в конечном счете основаны на установленных в научных исследованиях и подтвержденных жизнью фактах связи памяти с другими психическими процессами человека и его практической деятельностью.

6. Поскольку от внимания к материалу непосредственно зависит его запоминание, то любые приемы, позволяющие управлять вниманием, могут оказаться полезными и для запоминания. На этом, в частности, базируется один из способов улучшения

запоминания дошкольниками и младшими школьниками учебного материала, который стараются сделать таким, чтобы он вызывал к себе непроизвольный интерес со стороны учащихся, привлекал их внимание.

7. На вспоминание материала влияют и связанные с ним эмоции, причем в зависимости от специфики ассоциированных с памятью эмоциональных переживаний это влияние может проявляться по-разному. О ситуациях, оставивших в нашей памяти яркий, эмоциональный след, мы думаем больше, чем об эмоционально нейтральных событиях. Связанные с ними впечатления мы лучше организуем в своей памяти, больше и чаще соотносим с другими. Положительные эмоции, как правило, способствуют припоминанию, а отрицательные препятствуют.

8. Эмоциональные состояния, сопровождающие процесс запоминания, являются частью запечатленной в памяти ситуации; поэтому, когда они воспроизводятся, то по ассоциации с ними восстанавливается в представлениях и вся ситуация, припоминание облегчается. Опытным путем было доказано, что если в момент запоминания человек находится в приподнятом или подавленном настроении, то искусственное восстановление у него соответствующего эмоционального состояния при припоминании улучшает память.

9. На технике улучшения восприятия материала базируются различные приемы обучения так называемому "ускоренному" чтению. Человека здесь учат быстро обнаруживать в тексте наиболее важное и воспринимать главным образом это, сознательно пропуская все остальное. В немалой степени такому обучению, а следовательно, и совершенствованию запоминания могут помочь психолингвистические знания о смысловой структуре текстов.

10. Показано, что воображением можно управлять. При наличии продуманных и систематических упражнений человеку становится легче представлять видимое в своем воображении. А так как способность что-либо зрительно представить положительно влияет на запоминание, то приемы, направленные на развитие воображения у детей, одновременно служат совершенствованию их образной памяти, а также ускорению процесса перевода информации из кратковременной и оперативной памяти в долговременную.

II. Привычка к осмысленному восприятию материала также связана с улучшением памяти. Особенно большую пользу в совершенствовании памяти учащихся оказывают упражнения и задания по пониманию различных текстов, составлению к ним

планов. Использование записей (например, стенографирование), составление схем различных объектов с целью их запоминания, создание определенной обстановки — все это примеры употребления различных мнемотехнических средств. Их выбор обусловлен индивидуальными особенностями и личностными возможностями человека. Лучше всего человеку опираться при совершенствовании памяти на то, что у него больше всего развито: зрение, слух, осязание, движения и т.п.

Рассмотрим некоторые конкретные приемы улучшения памяти, которыми мог бы воспользоваться любой человек независимо от того, как развиты у него отдельные психические функции и способности. Один из них основан на более активном использовании при запоминании и воспроизведении материала образного мышления и воображения. Чтобы что-либо запомнить быстро и надолго, рекомендуется в отношении материала выполнить следующую последовательность действий:

А. Мысленно связать запоминаемое с каким-либо хорошо известным и легкопредставимым в воображении предметом. Этот предмет далее связать с каким-нибудь другим, который окажется под рукой именно тогда, когда нужно будет вспомнить запоминаемое.

Б. Оба предмета в воображении соединить каким-либо причудливым образом друг с другом в единый, фантастический предмет. В. Мысленно представить себе, как будет выглядеть этот предмет. Данных трех действий практически достаточно для того, чтобы в нужный момент времени вспомнить запоминаемое, причем благодаря описанным выше действиям оно сразу же переводится из кратковременной памяти в долговременную и остается там надолго.

К примеру, нам необходимо запомнить (не забыть выполнить) следующий ряд дел: позвонить кому-либо, отправить написанное письмо, взять в библиотеке книгу, зайти в прачечную, купить на поезд билет (этот ряд может быть достаточно большим — до 20— 30 и более единиц). Предположим также, необходимо сделать так, чтобы очередное дело мы вспомнили сразу после того, как выполнено предыдущее. Чтобы это произошло, поступим следующим образом. Придумаем для каждого дела какой-либо знакомый, легко представимый, связанный с ним по смыслу предмет, который обязательно в нужное время и в нужном месте попадется нам на глаза. В соответствии с обозначенным выше рядом дел такими предметами могут быть следующие: телефонная трубка, почтовый ящик, книга, пакет с бельем, деньги.

Теперь действуем в соответствии со вторым и с третьим из сформулированных выше правил: попарно связываем друг с другом перечисленные предметы в необычные ассоциации и мысленно представляем придуманное. Первым таким предметом может стать, например, почтовый ящик, изготовленный в виде телефонной трубки; вторым — набитый книгами огромный почтовый ящик; третьим — завернутая в белье длинная рука; четвертым — огромные денежные купюры, уложенные и связанные в форме бельевой пачки. После этой процедуры достаточно последовательно представить, как будут выглядеть придуманные нами предметы, чтобы в нужный момент, когда данные предметы попадутся на глаза, вспомнить о связанных с ними делах.

Следует иметь в виду один прием, основанный на формировании ассоциаций. Если, например, необходимо как можно лучше запомнить текст, или доказательство теоремы, или какие-либо иностранные слова, то можно поступить следующим образом. Поставить перед собой дополнительную задачу нахождения ответа на вопросы: "Что это мне напоминает? На что это похоже?"

Читая далее текст или доказательство теоремы, мы должны будем ответить на следующие конкретные вопросы: "Какой другой текст или эпизод из жизни мне напоминает данный текст? Какое другое доказательство напоминает способ доказательства данной теоремы?" Знакомясь с новым словом, мы тут же должны мысленно отвечать на такой, например, вопрос: "Какое иное слово или событие напоминает мне данное слово?"

Здесь действует следующая закономерность: чем больше разнообразных ассоциаций при первом знакомстве с ним вызывает материал и чем больше времени мы уделяем мысленной разработке этих ассоциаций, тем лучше запоминается и сам материал.

Основной принцип, лежащий в основе многих мнемотехнических приемов, состоит в использовании образов, связывающих между собой запоминаемый материал со знаком, или формирование такого рода связей внутри самого запоминаемого материала. Для того чтобы хорошо запомнить последовательность не связанных между собой слов, достаточно бывает проделать следующее. Представим себе путь, который проходим ежедневно, идя на учебу или на работу. Последовательно проходя его в уме, "расставим" по пути то, что нужно запомнить в виде предметов, связанных с запоминаемым по смыслу. Однажды проделав такую работу, мы потом, идя по данному пути, сможем вспомнить все что нужно. Достаточно будет для этого даже просто представить себе соответствующий путь.

Важным средством улучшения памяти, как показали исследования отечественных психологов, может стать формирование специальных мнемических действий, в результате освоения которых человек оказывается способным лучше запомнить предлагаемый ему материал за счет особой, сознательной организации самого процесса его познания с целью запоминания. Развитие подобных действий у ребенка, как показали специальные исследования, проходит через три основных этапа. На первом из них (младшие дошкольники) мнемические познавательные действия ребенка организуются у него взрослым человеком во всех существенных деталях. На втором этапе старшие дошкольники уже способны самостоятельно классифицировать, распределять предметы на основании общих признаков по группам, причем соответствующие действия выполняются еще во внешней развернутой форме. На третьем этапе (младшие школьники) наблюдается полное овладение структурой и выполнением познавательного мнемического действия в уме.

Для лучшего запоминания материала рекомендуется повторять его незадолго до нормального времени отхода ко сну. В этом случае запоминаемое лучше отложится в памяти, поскольку не будет смешиваться с другими впечатлениями, которые обычно в течение дня накладываются друг на друга и тем самым мешают запоминанию, отвлекая наше внимание.

Однако в связи с данной и другими рекомендациями по улучшению памяти, в том числе и теми, о которых речь шла выше, следует помнить, что любые приемы хороши лишь тогда, когда они подходят данному человеку, когда он сам их для себя выбрал, придумал или адаптировал, исходя из собственных вкусов и жизненного опыта.

Эффективность запоминания иногда снижает интерференция, т.е. смешение одной информации с другой, одних схем припоминания с другими. Чаще всего интерференция возникает тогда, когда одни и те же воспоминания ассоциируются в памяти с одинаковыми событиями и их появление в сознании порождает одновременное припоминание конкурирующих (интерферирующих) событий. Интерференция нередко имеет место и тогда, когда вместо одного материала заучивается иной, особенно на стадии запоминания, где первый материал еще не забыт, а второй недостаточно хорошо усвоен, например когда запоминаются слова иностранного языка, одни из которых еще не отложились в долговременной памяти, а другие в это же время только начинают изучаться.

Реферат: Емоції та почуття

ТЕМА: “Емоції та почуття”План:1. Поняття про емоції та почуття. Їх функції та фізіологічні основи.2. Види емоцій та почуттів, їх характеристика.3. Аналіз основних форм переживання емоційних станів людиною.Список літератури:1. ”Психологія“ В.А. Крутецький;2. ”Загальна психологія” за ред. А.В. Петровського;3. “Хрестоматия по психологии. Психология емоций. Тексты”, М., 1984 г.;4. Китаев- Смык Л.А. “Психология стресса”, М., 1983;5. Дерябин В.С. “Чувство.Влечения.Емоции”, Л., 1974;6. “Емоционально- волевая регуляция поведения и деятельности”, Симферополь,1983. 1.Поняття про емоції та почуття. Їх функції та фізіологічні основи. Людина не лише якимось чином сприймає оточуючий світ та його явища, не лишевпливає на нього або перетврює, а завжди якось відноситься до нього,при чомуце відношення як своєрідне переживання.Одна й та сама подія в когось викличесмуток, а в когось радість.Кожна людина щось любить, а до чогось байдужа,щось викликає в неї бурхливі відчуття, а щось лише огиду. Ми можемо назватибагато різноманітних форм переживання людиною свого відношення до явищ тапредметів оточуючого світу- це радість, задоволення, огида, страх, гнів,відчай тощо.Ці переживання називаються почуттями або емоціями.ПОЧУТТЯ АБО ЕМОЦІЇ- це переживання людиною свого ставлення до того, що їїоточує, що вона робить, до інших людей та самої себе.Тут поняття почуття та емоції використовуються як тотожні, але за змістовнимнавантаженням воно відрізняються одне від одного.Спочатку дамо визначенняемоціям.ЕМОЦІЇ- безпосередні, ситуативні переживання якогось більш- менш постійногопочуття.Так, емоція- це не любов, наприклад, до живопису, а той стан захвату,який виникає в людини, коли вона дивиться на витвори цього мистецтва.Також слід відмітити, що примітивні форми емоцій (страх, гнів, радість тощо)притаманні і вищим тваринам. Але почуття властиві лише людині.Давайте тепер узагальнемо все вище сказане.Ітак, емоціями ми називаємореакції на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у видізадоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо. Емоції виникаютьпоруч майже з будь- якою життєдіяльністю та відображають у формібезпосередніх переживань суть та значення подій та явищ. Емоції є одними зголовних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки,спрямованих на задоволення певних потреб. Виникнення емоцій причиннообумовлене.Причини виникнення емоцій полягають в оточуючому середовищі тазнаходяться у відповідності з потребами людини.Зрозуміло, що все, що якимосьчином пов”язане із задоволенням потреб людини, викликає різніемоції.Позитивні емоції виникають тоді, коли потреби задовольняються.А якщощось перешкоджає задоволенню потреб, то виникають негативні емоції.Звернемося до почуттів.У порівнянні з емоціями почутя є більш стійкимипсихічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер.Почуттязавжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цьоголюдини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду.З”являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховнихвпливів більше ніж емоції.Тепер же вони, а не безпосередньо події. щовідбуваються, надають певного емоційного забарвлення переживанням людини.Наприклад, почуття відповідальності виховательки дитячого садка за дорученихїй дітей забарвлює всі її емоційні переживання, пов”язані з ними: радість задосягнення малюків, тривога за їх здоров”я, тощо.Як ми бачимо, емоцїї та почуття тісно пов”язані один з одним.Для своговиникнення і прояву почуття потребують емоцій, тобто емоція – це фазавиникнення і протікання почуттів. А почуття виступають фазою розкриття,виявлення і прояву емоцій. На емоціях, як на безпосередніх переживаннях,формується ставлення.А почуття і є саме ставленням.Звернемося тепер до функцій які виконують емоції:1. функція відображення суб”єктивного відношення людини до оточуючогосвіту і до самої себе.Емоції завжди суб”єктивні. Таке відображеннявідбувається у формі безпосередніх переживань, які інформують людину про те, що відбувається, наскільки це корисне для неї, наскільки ефективновідбувається процес задоволення потреб, які існують перешкоди на цьомушляху, тощо.Таким чином ми можемо назвати функцію відображення сигнальною функцією емоцій.2. Функція оцінки. Завдяки емоціям відбувається оцінювання поступаючої умозок інформації. Людина виділяє важливе та корисне у предметах таоточуючому середовищі, при чому це виділення відбувається відносно йогосуб”єктивної цінності.Наприклад, якщо людині подобається дивитися футбольніматчі, то з безлічі телевізійних програм вона обере саме футбольну гру і цевикличе в неї певні емоції.2. Функція мотивації. Емоції часто виступають додатковиммотивуючим фактором. Так учень може не прийти на урок через те, щонезадовільна оцінка на невиконане домашнє завдання приносить йому негативніемоції. А похід у кіно замість школи, призводить до виникнення позитивнихпереживань в цього учня.3. Мобілізуюча функція. Емоції виконують мобілізуючу функціютуму, що слідом за сильною емоційною реакцією відбувається активація всіх силорганізму. Крім психологічного компоненту емоції включають в себе ще йбіологічний компонент який сприяє своєчасній та повноцінній мобілізацііорганізму в екстримальних умовах.4. Діагностична функція.Не всі мотиви та спонукання до поведінкилюдина усвідомлює.Іноді має місце недостатня або неадекватна усвідомленістьмотивів та спонукань. Наявність певних емоцій може слугувати засобом їхідентифікації та виявлення зв”язку з потребами.Важливу роль грають емоції у міжособистісній взаємодії.Емоцої особливим чиномзабарвлюють спілкування, оскільки несуть додаткову інформацію до того, щовілбувається.І,що є самим цікавим, емоції дозволяють познайомитися звнутрішнім світом людини, зазирнути в нього.Сукупність перелічених функцій обумовлює РЕГУЛЯТИВНУ РОЛЬ емоцій упсихічному житті людини.Емоції є одним з головних механізмів регуляціїпсихічної діяльності та поведінки людини, які спрямовані на задоволення певнихпотреб.Зробимо висновок з усього вище сказаного. Ітак, емоції сигналізують пророзвиток подій (сприятливий або ні), про ступінь визначеності положеннясуб”єкта у системі його предметних та міжособистісних відносин.Тобто емоціїзабезпечують регулювання поведінки в умовах спілкування та діяльності.Після того як ми з”ясували те,чим є емоції, які вони виконують функції,виникає цілком слушне питання про фізіологічні основи емоцій.Всім відомо, щосильні емоції пов”язані з цілою низкою фізіологічних змін в організмі людини-змінюється робота слюнних залоз (пересихання в роті), змінюється ритмдихання,діяльність серцево-судинної системи, спостерігається потовиділення. Присприйманні людиною якогось явища чи предмету у корі великих півкульголовного мозку виникає процес збудження, який за певних умоврозповсюджується і на підкірку. У підкірці знаходяться центри, що управляютьдіяльністю внутрішніх органів, а це й обумовлює відповідні зміни в організмі.Позитивний емоційний стан підвищує працездатність, знижує втому людини.Позитивні емоційні переживання завжди пов”язані із значним підйомом життєвоготонусу всього організму. Наприклад, легкоатлет, який щойно одержав перемогуу змаганнях, радіє та не відчуває втоми, хоча перемога вимагала від ньогочималих зусиль.Негативні емоційні переживання з такими змінами в організмі людини, якізнижують психічну активність, призводять до погіршення діяльності та псуваннянастрою, падає працездатність.Тобто позитивні емоції сприяють виконанню будь-якої діяльності, а негативніпсують навіть незначну та легку справу. Вам, як майбутнім викладачам слід проце пам”ятати та намагатися зробити так, щоб в учнів з навчанням (та у процесінавчання)пов”язувалися лише позитивні емоції.Повернемося знов до фізіологічних основ емоцій. В різних підкорковихвідділах мозку існують своєрідні емоційні центри, які умовно були названі “центрами страждання “ та “ центрами насолоди”. Були зроблені відповіднідослідження на тваринах. Пацюкам, а потім і мавпам вживляли у ці центриелектроди, які поєднувалися із слабким джерелом струму,який можна буловключати або виключати, натиснувши на спеціально зроблену педаль. Тваринишвидко навчалися користуватися педаллю та включати струм, що йшов до їхмозку “ центр насолоди тварини подразнювали безліч разів постійно натискуючина педаль. Вони відмовлялися від їжі та води до повного виснаження організму.З “ центрами страждання “ відбувалося все навпаки – тварини прагнули втікати, причому всі їх реакції свідчили про те,, що вони страждають. Також буливиявлені при подразненні підкірки центри лютого гніву у тварин, якізакінчувалися із припиненням подразнення.Цікавими є дослідження проведені на головному мозку людини. Існує навітьтакий вид лікування, який супроводжується введенням електродів в окреміділянки головного мозку людини. Дослідження показали, що при подразненніодних зон люди повідомляють про винекнення відчуттів задоволення, підйому,бадьорості, радості. А при подразненні інших зон виникають почуття тривоги,смутку, страху.В основі фізіологічних механізмів почуттів лежать стійкі системи зв”язків вкорі, в утворенні яких головну роль грає друга сигнальна система. Взагалі,друга сигнальна система має значний вплив на перебіг емоцій, може стримуватиабо, навпаки, стимулювати їх прояв. Наприклад, необачне слово значущоїлюдини може образити сильніше, ніж те саме але почуте від незнайомця.Та й взагалі нам відомо, словом можна “вбити “ краще, ніж іншими “засобами”. 2. ВИДИ ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ,що визначають їх виникнення.Одним з найбільш загальних є поділ емоцій (в залежності від модальностіпереживання) на позитивні, негативні та нейтральні.Пригадуєте, ми вже трохи про них говорили.Тут ще потрібно відмітити, як самевідбувається такий поділ. Якщо певні предмети, явища оточуючого світувідпоповідають нашим потребам,вони викликають в нас позитивне відношення та,відповідно, виникають позитивні емоції.Якщо ж те, що відбувається не невідповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативніемоції.Хто може навести приклади емоцій, які виникають при позитивному відношеннілюдини до чогось?Так, це радість, задоволення,захоплення тощо. А тепернаведіть приклади тих емоцій, які супроводжують негативне відношення людини?Вірно, це огида, невдоволення, смуток, страждання та інші.Існують й інші класифікації емоцій. Наступний поділ емоцій відбувається захарактером впливу на організм.Тут виділяють стенічні та астенічні емоції.СТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ (від грецького слова “стенос”- сила) підвищуютьактивність,енергію та життедіяльність, викликають підйом та бадьористь.Церадість,захоплення, ненависть.АСТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ (ід грецького слова “астенос”- слабкість, безсилля)зменшують активність та енергію людини, пргнічують життедіяльність. Цепригніченість, смуток, туга.Деякі емоції можна віднести як до астенічних, так і до стенічних (горе,страх).Все залежить від індивідуальних особливостей людини, зокрема типунервової системи.Наприклад, бурхлива радість- стенічна емоція, бо викликає влюдини приток сил. Тиха радість- астенічна емоція, оскільки розслаблює.Наступна класифікація є однією з найбільш повних.Вона була розробленаБ.І.Додоновим. У ній виділяють наступні види емоцій:1.АЛЬТРУІСТИЧНІ ЕМОЦІЇ. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозііншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долюкого-небудь і т.д.2. КОМУНІКАТИВНІ ЕМОЦІЇ – виникають на основі потреби у спілкуванні. Цепочуття симпатій, прихильності, і т.д.3. ГЛОРИЧНІ ЕМОЦІЇ (від лат. “слава”), пов”язані з потребою всамотвердженні і славі: почуття гордості, переваги.4 ПРАКСИЧНІ ЕМОЦІЇ, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністючи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома,приємне задоволення від того, що справу зроблено.5. ПУГНІЧНІ ЕМОЦІЇ (від лат. “боротьба”), визначаються потребою убезпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість.6. РОМАНТИЧНІ ЕМОЦІЇ: устремління до всього незвичайного, таємного:почуття містичного, почуття особливої значущості того,що вібувається.7. ГНОСТИЧНІ ЕМОЦІЇ (від грецьк. “знання”), пов”язані з потребою впізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив призіткненні з проблемою, радість відкриття істини.8. ЕСТЕТИЧНІ ЕМОЦІЇ,пов”язані з ліричними переживаннями: насолодагармонієєю і красою об”єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальніпереживання.9. ГЕДОНІСТИЧНІ ЕМОЦІЇ пов”язані із задоволенням потреби в тісному тадушевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачноїїжі, тепла, сонця, почуття безтурботності.10. АКІЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ (від. франц. “придбання”), що породжуютьсяінтересом, тяжінням до накопиченнь, приємне відчуття від перегляду своїхнакопичень.В структурі особистості ступінь представленності окремих видів емоцій можемати велику кількість додаткових відтінків, форм прояву, може бутиіндивідуальною.Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних(базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вонамає свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінованийнервовий субстрат), виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобамии і володіє особливим суб”єктивним переживанням (феноменологічною якістю).До фундаментальних емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду):1. ІНТЕРЕС – позитивна емоція,що мотивує навчання, розвиток навичок тавмінь, творчі устремління.2. РАДІСТЬ – позитивне емоційне збудження, що виникає при появіможливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого доцього моменту була невисокою чи невизначеною.3. ГОРЕ – емоція зумовлена комплексом причин, пов”язаних зневідтвореними життєвими втратами.4. ГНІВ.Може викликати бажання покарати, наказати.Може сприятимобілізації сили, викликати відчуття впевненності у правильності власних дій.5. ОГИДА – часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи відчогось.6. ПРЕЗИРСТВО - емоція,що відображає втрату іншою людиною чи цілоюгрупою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги впорівнянні з іншими.7. СТРАХ – переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованоїінформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненнідій, обумовленої ситуацією, що виникла.Вважається, що страх являється однієюз найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може імобілізувати її енергію.8. ПОДИВ – різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідокнесподіваних подій.Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіхпізнавальних процесів на об”єкт, що викликав подив.9. СОРОМ – виникає як переживання неузгодженності (дійсного чи тількиуявного) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючоїчи різко негативної оцінки оточуючих.Сором мотивує бажання сховатися,зникнути.10. ПРОВИНА- емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результатінеузгодження очікуваної та реальної поведінки.Однак сором може з”являтисявнаслідок будь-яких помилок, вина ж виникає при порушеннях морального чиетичного характіру, при чому в ситуаціях, в в яких людина відчуває особливувідповідальність.Також деякі автори виділяють в окрему групу ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕМОЦІЇ.Доінтелектуальних емоцій відносять: сумнів,подив, задоволення, впевненість,здогад. Ці емоції можуть бутияк позитивними, так і негативними. Зрозуміло, щоінтелектуальні емоції пов”язують з процесом творчості.Ітак, ми розглянули декілька класифікацій емоцій, що дозволило нам не лишепознацомитися з ними, а й побачити всю глибину та багатограність емоційногожиття людини.Після цього ми можемо перейти до розгляду почуттів.Нажаль,досить повної класифікації почуттів поки що не існує. Виділяють наступнінайбільш загальні види почуттів: моральні, інтелектуальні та естетичні.ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПОЧУТТЯ-визначають відношення людини до процесу пізнання.Ціпочуття супроводжують розумову та пізнавальну діяльність людини.Це радістьпізнання, любов до істини тощо.МОРАЛЬНІ ПОЧУТТЯ-це почуття, які відбивають ставлення та відношення людейодин до одного і до суспільства. Хтось може навести які- небудь приклади?Так, любов до Батьківщини, патріотизм, чесність та багато інших.ЕСТЕТИЧНІ ПОЧУТТЯ-це почуття, які відображають відношення людей до оточуючогосвіту крізь такі категорії, як прерасне чи потворне, комічне чи трагічнетощо.Ці почуття мають значний вплив на формування художнього смаку та певногосвітогляду людини.Потрібно не забувати, що існує єдність емоційної сфери особистості.Цевиявляється в тому, що не можна чітко виділити вище зазначені види почуттів.Наприклад, почуття гумору можна віднести як до естетичних, так і доінтелектуальних почуттів.Окремо виділяють наступні види почуттів:1. ЛЮБОВ – це глибинне інтимне переживання; почуття,направлене до іншоїлюдини, до Бога, людської спільноти, природи чи їдеї.Воно виражає пристрасневольове направлення до того, кого ми любимо. З точки зору психології любоввизначається як моральне відношення до іншої людини. Таке відношення єунікальним та неповторним й називається“безумовним прийняттям”.2. ЩАСТЯ. Це почуття також має багато визначень. Одне з найпоширеніших: “ Щастя – це коли тебе розуміють “.Звернемося ж до психологічного аналізуцього почуття.Абсолютного щастя як однорідного почуття не існує, бо в різніперіоди свого життя людина відчуває себе по різному. Почуття щастя якінтегральної оцінки життя виникає тоді коли людина реалізує себе якособистість, коли стоїть на шляху творчості та розкриьття своїх потенціалів.3. ПРИСТРАСТІ- це сильне почуття,яке не піддається конролю розуму; цеекзистенціальна потреба людини; це вираз людських потреб.Це почуття, якіпідкоряють собі всі думки і поведінку людини. Пристрасть примушує людинудумати про предмет почуттів, уявляти собі задоволення потреб, що лежать в їхоснові, обдумувати дійсне або тільки тільки можливі перешкоди на шляху доцього задоволення. Те, що не пов”язане з пристрастю, здається такимдругорядним, відсувається на задній план, перестає хвилювати і цікавитилюдину. А те, що пов”язане, - захоплює, хвилює, привертає увагу,запам”ятовується. В пристрасть може перетворитись будь-яке почуття.І тодівоно стає постійно діючою силою, що визначає думки, емоції,переживання,вчинки людини, спонукаючи її до одних дій і перешкоджуючи іншим.Коли людина позбпвлена можливості задовольнити свою пристрасть, то виникаютьсильні негативні емоції.Це можуть бути гострі спалахи гніву, обурення, відчаю, образи. Умовнопристрасті поділяють на “ вищі” та “нижчі”. Можливо, основним критеріємоцінки пристрасті може бути відповідність чи невідповідність її проявуморальним нормам суспільства, моральним критеріям поведінки, розвиток чируйнування самої особистості.Особливу роль потрібно приділити амбівалентності почуттів.Амбівалентністьпочуттів- це така особливість почуттів, яка являє собою суперечливістьдекількох одночасно переживаємих емоційних відношень до певного предметупочуттів. Я гадаю, що кожен з вас відчував амбівалентні почутті, чи не моглиб ви їх зараззгадати та навести приклади? Так, все вірно, сюди відносяться одночаснопереживаємі радість та смуток з приводу закінчення школи випусками, любов таобраза дитини на батьків, коли вони сваряться на неї та інші.А якіамбівалентні почутті може відчувати учень з приводу школи, вчителя?Наприклад, любов, повага довчителя та образа на нього за погану оцінку (хочаучень може бути сам винен у цьому).Тепер, коли ми розглянули види емоцій та почуттів, ознайомилися з їххарактеристиками, змістом та суттю, давайте перейдемо до розгляду наступногопитання, в якому ми розглянемо основні форми переживання емоційних станів. 3.АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ФОРМ ПЕРЕЖИВАННЯ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ЛЮДИНОЮ. Зараз ми будемо розглядати емоційне явище як стан.Такий розгляд тому, що віндає змогу умовного виділення відносно статичного моменту в протіканніемоційного явища.Виділяють наступні емоційні стани:1) Настрій (як загальний емоційний фон).2) Аффекти (як реакції на естримальні умови, з якими людина не можевпоратися).3) Стреси (як реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагаютьмобілізації всіх сил).НАСТРІЙ – це загальний емоційний стан, який забарвлює поведінку людини напротязі значного часу. Яким буває настрій? Вірно, настрій буваєнайрізноманітнішим: сумним, пригніченим.радісним,роздратованим.вялим,бадьорим, тощо.Настрій характеризується слабкою вираженністю та низьким ступенемусвідомлення. Людина навіть може не помічати його.Але іноді трапляється так,що настрій набуває значної інтенсивності. В цьому випадку він впливає наповедінку людини, на її розумову діяльність. Настрій залежить від станунервової системи, залоз внутрішньої секреції, від загального стану здоров”я.В залежності від ступеня усвідомлення причин (настрій завжди залежить відяких-небудь причин), що викликали той чи інший настрій він переживається вякості загального емоційного фону (наприклад, подавлений настрій), або якідентифікований стан (наприклад, радість, страх).Зрозуміло,що гарний настрій підвищує життєдіяльність людини, позитивновпливаючи на продуктивність її праці. І, навпаки, поганий настрій псує всісправи та взаємовідношення людини.АФЕКТ- це сильний та відносно короткочасний емоційний стан, пов”язаний зрізкими змінами важливих для людини життєвих обставин, який супроводжуєтьсярізко вираженими руховими проявами та змінами у функціях внутрішніхорганів. А ось яке визначення афекту дає Фрейд: “ Афект-це будь-якийемоційно забарвлений стан, приємний чи неприємний, чіткий чи нечіткий, якийпроявляється у загальній душевній тональності або у сильній енергетичнійрозрядці.”Термін “ афект” використовується у двох розуміннях:1. афект- це емоційні відгуки сильного переживання;2. афект – це поняття, яке передбачає кількісні параметри, що вказуютьна відносну самостійність цього поняття у багатноманітності усіх йогопроявів.Найчастіше афект розуміють як короткочасну бурхливу емоційну реакцію, щоносить характер емоційного вибуху.Зовнішні прояви афекту:1.рухове збудження або, навпаки, заціпеніння, загальмованість(відчай,страх).2.зміни свідомості (спостерігається звуження свідомості), що супроводжуєтьсяпорушенням контролю за діями та втратою самообладання.Розмірковуючі про те, чим саме є афект, Фрейд дійшов висновку, що це“повторення ранього й, можливо, доіндивідуального, життево важливогодосвіду”,який можна співставити з “всезагальними, типовими, вродженимиістеричними припадками”.А на думку Юнга афект, який вибухає проти волі людини, показує “величину”рани, яка була нанесена її психіці.Звернемося до основ афекту. В основі афекту лежить переживаємий людиною станвнутрішнього конфлікту, який породжується або протиріччами між її потягами,бажаннями, або протирічччями між вимогами,які пред”являються людині іможливостями виконати ці вимоги.Афект розвивається в критичних умовах, колилюдина нездатна знайти вірний вихід зі склавшоїся ситуації.Потрібно пам”ятати,що афекти- це не ”привілей” дорослих, вони трапляюьбся й удітей (особливо часто у підоітковому віці). Ви, коли будите працювативчителями, маєте звертати на це особливу увагу.Закінчуючі розгляд афектів слід ще додати, що іноді афект може ноитипозитивний характер (наприклад, деяким науковим досягненням сприяв афектрадості).СТРЕС (від лат.stress-тиск, напруження)- це:1) ”неспецефічна відповідь організму на будь- яку пред”явлену йомувимогу” (Г. Сельє);2) неспецефічна відповідь, функціональний стан напруження, реактивностіорганізму, що виникає у людини та тварин у відповідь на вплив стресорів-значних за силою при дії естремальних або патологічних для організму людини аботварини подразників;3)негативно впливаючий на оргпнізм вплив (синонім стресор);4) сильна не корисна для організму фізіологічна реакція на діюстресора;5)сильні реакції організму (як корисні, так і не корисні).Поняття “стрес” було введене канадським фізіологом Г. СельеУ 1936 році. У сучасній науковій літературі найчастіше використовується першета друге значення терміну стрес.СТРЕСОР (синонім стрес- фактор, стрес- ситуація)- надмірний або патологічнийподразник, значний за силою і тривалістю негативний вплив, що викликає стрес.Подразник стає стресором або в силу того, що людина надає йому певногозначення (когнітивна інтерпретація), або через нищі мозкові сенсорнімеханізми, через механізми травлення та метаболізму.Існують різнікласифікації стресорів. У найбільш загальній формі розрізняють фізіологічні(біль, шум, вплив екстремальних температур або хімічних речовин) тапсихологічні (інформаційна перегрузка, загроза соціальному статусу,самооцінці, найближчому оточенню та ін.).В залежності від виду стресора та характеру його впливу виділяють різні видистресів.У загальній класифікації це:1.ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТРЕС:а) інформаційний- це стрес, який виникає внаслідок інформаційних перевантажень;б) емоційний- це стрес, який виникає в ситуаціях загрози, небезпеки, образи,в умовах конфлікту.Сельє виділяє наступні три стадії стресу:1) стан тривоги, який включає три періоди:а) активація адаптаційних сил,б) погіршення функціонального стану,в) нестійка адаптація;2) стадія опору або резистентності;3) стадія вичерпання.Не слід вважати, що стрес несе собою лише погане, бо його біологічноюфункцією є захист та адаптація організму. Тобто стрес може мати й позитивнінаслідки.Ітак, ми з вами щойно розглянули емоції та почуття, їх види, функції тазначення у житті людини, проаналізували основні форми переживання емоційнихстанів людиною.Перед вами постав складний та багатограний світ емоційногожиття людини з його як позитивними, так і негативними рисами.Звичайно, що миза такий короткий проміжок часу не встигли розглянути все, з чим хотілося бпознайомитися з цього приводу,але, все ж таки, ми змогли побачити яку великуроль відіграють емоції та почуття в житті людини. 12.3. Класифікація та різновиди відчуттів Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від ступеня контакту органів чуттів із подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикова, смакова, больова) та дистантну (зорова, слухова, нюхова). Контактні рецептори передають роздратування при безпосередньому контакті з об´єктами, які впливають на них; такими є дотиковий, смаковий рецептори. Дистантні рецептори реагують на подразнення, яке йде від віддаленого об´єкта; дистантрецепторами є зорові, слухові, нюхові. Оскільки відчуття виникають у результаті дії певного подразника на відповідний рецептор, то у класифікації відчуттів враховують властивості і подразників, які їх викликають, і рецепторів, на котрі впливають ці подразники. За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині організму, в м´язах і сухожиллях - виокремлюють відчуття:

екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);
інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (чуття голоду, спраги, втоми);
пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла (кінестетичні та статичні).

Підклас пропріоцепції, що є чутливістю до руху, називають також кінестезією, а відповідні рецептори - кінестезичними, або кінестетичними. До самостійних відчуттів належать температурні, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з довкіллям. Температурні відчуття не тільки входять до складу дотику, а й мають самостійне, більш загальне значення для всього процесу терморегуляції і теплообміну між організмом і навколишнім середовищем. Відповідно до системи аналізаторів існують такі різновиди відчуттів: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожен із цих різновидів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виникнення та функції. Орган зорових відчуттів - око. У ньому розрізняють частини - світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками). Світлість кольору - ступінь відмінності певного кольору від чорного. Найменша світлість властива чорному, а найбільша - білому кольору. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її коливання. За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків - за насиченістю, близько 200 - за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується. Чутливість ока до кольорів може послаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7% чоловіків і 1-1,5% жінок спостерігають дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Вухо - орган сприйняття слухових відчуттів. Збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори великих півкуль головного мозку (скронева доля). Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням від 16 до 20000 Герц і диференціації їх на шуми та тони. Серед тонів виокремлюють музичні тони. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань. Тактильна, температурна і больова чутливість - функція органів, розташованих у шкірі. Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яку можна відчути під час їх обмацування. Ці відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташування їх у просторі. Больові відчуття, що надходять від органів (таких відчуттів на зовнішній і внутрішній поверхнях тіла найбільше), сигналізують про порушення цілісності тканини, що, звичайно, викликає в людини захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання - послаблює больові відчуття. Відчуття болю, зафіксоване в центральній частині больового аналізатора (в корі головного мозку), спричиняє ілюзію болю в ампутованих кінцівках (так званий фантомний біль). Загальні для різних аналізаторів і больові відчуття, які сигналізують про руйнівну силу подразника. Температурне відчуття - це відчуття холоду, тепла, що його спричиняє контакт із предметами, які мають температуру, вищу чи нижчу, ніж температура тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного викликає відчуття тепла, а дотик до теплого - відчуття холоду. Температурні відчуття сигналізують про ступінь сприятливості довкілля для життєдіяльності, про стан здоров´я організму. Проміжне положення між тактильними і слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття, які сигналізують про вібрацію предмета. Органа вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов´язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чуття є професійно важливим для тих спеціальностей, за яких вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності. Велику роль у загальному процесі орієнтування людини в навколишньому середовищі відіграють відчуття рівноваги і прискорення. Складний системний механізм цих відчуттів охоплює вестибулярний апарат, вестибулярні нерви і різні відділи кори, підкірки та мозочка. Нюхові відчуття сигналізують про стан придатності продуктів до вживання, про чисте або забруднене повітря. Вони здійснюються спеціальними нюховими бульбочками, розташованими на внутрішній поверхні носа. Смакові відчуття своїм органом мають спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розташовані на язиці та піднебінні. Середня і нижня частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і - найменшу - до солодкого. Смаки можуть змішуватися, тому відчувається кисло-солодке та гіркувато-солодке. Це дає змогу комбінувати різні смакові властивості продуктів у харчовій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення для життя - вони сигналізують про ступінь придатності харчових продуктів для вживання. Смакові відчуття розвиваються під впливом вправ та життєвої практики або ж слабшають, якщо вони нічим не підкріплюються. Статичні,або гравітаційні, відчуття відображають положення нашого тіла в просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (пристінки, півколові канали). За умови зміни тіла щодо площини землі, як це буває під час їзди, на воді, у літаку та при захворюванні вестибулярного апарата, виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація в просторі. Порушення діяльності вестибулярного апарата протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, танкіста, десантника, моряка, спеціаліста з надзвичайних ситуацій тощо. Кінестетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпусу. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розташовані у м´язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення органів тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції низки дій, координації рухів. Мовна кінестезія є основою для артикуляції. Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль. Їх аналізатори розташовані всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, в нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю тощо. Органічні відчуття зумовлюють різні емоційні стани, які людина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Доцільність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків, спочинок, праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та знання заходів для їх усунення або задоволення. Деякі ліки, їжа, куріння на якийсь час гальмують, притупляють неприємні відчуття, але водночас завдають організму значної шкоди. Статеві відчуття сигналізують про потребу організму в сексуальній розрядці, забезпечують отримання задоволення внаслідок подразнення так званих ерогенних зон і сексу загалом. Аналізатори статевих відчуттів розміщені всередині організму, на поверхні статевих органів і тіла. З погляду даних сучасної науки прийнятий поділ відчуттів на зовнішні (екстероцептори) і внутрішні (інтероцептори) недостатній. Деякі види відчуттів можна вважати зовнішньо-внутрішніми. До них належать температурні, больові, смакові, вібраційні, м´язово-суглобові, статеві та статико-динамічні.