Сутність і значення суспільних форм виробництва

Одним із найважливіших завдань щодо підвищення ефективності промислового виробництва є удосконалення суспільних форм організації виробництва на базі розвитку науково-технічного прогресу та подальших процесів суспільного поділу праці.

До суспільних форм організації виробництва належать: концентрація, деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої види.

Концентрація – це процес зосередження виробництва на все більш великих підприємствах, спрямований на збільшення випуску продукції (послуг).

Відповідно до шляхів збільшення обсягів виробництва виділяють три форми концентрації:

агрегатна – збільшення кількості машин, устаткування, технологічних ліній на колишньому технічному рівні або з більшою одиничною потужністю;

технологічна – укрупнення технологічних одиниць (цехів, дільниць) підприємства, яка здійснюється за допомогою якісного удосконалення техніки (агрегатної концентрації) і шляхом збільшення однотипного устаткування;

заводська (фабрична) – збільшення розмірів підприємства з використанням агрегатної та технологічної концентрації.

З економічного погляду найбільш доцільним є інтенсивний шлях розвитку концентрації, пов'язаний з упровадженням нової техніки і технології та збільшенням одиничної потужності устаткування.

Для аналізу рівня концентрації використовуються абсолютний і відносний рівні.

Абсолютний рівень концентрації характеризує середній розмір підприємств певної галузі за допомогою показників обсягу виробленої продукції, середньорічної вартості основних виробничих фондів, середньооблікової чисельності працюючих. Найбільш об’єктивним є показник обсягів виробництва, оскільки чисельність персоналу за умови механізації та автоматизації виробництва не може свідчити про рівень концентрації, а вартісна оцінка основних фондів опосередковано характеризує розмір підприємств.

Відносний рівень концентрації характеризує частку великих підприємств за певними показниками: виготовленням продукції, часткою ринку й ін.

Основні показники роботи підприємства (собівартість, прибуток, рентабельність, продуктивність праці, матеріалоємність і ін.) залежать від розвитку концентрації виробництва, тобто від обсягу продукції, що випускається. З розвитком концентрації економічні показники роботи підприємства, як правило, поліпшуються до його оптимальних розмірів, а потім можуть погіршуватися.

Великі підприємства мають певні переваги:

є провідниками НТП, тому що мають можливість здійснення всього циклу «наука – виробництво»;

швидше впроваджується і краще використовується більш сучасне і високопродуктивне устаткування;

створюють кращі передумови для застосування більш ефективної організації виробництва;

збільшенням обсягу виробництва постійні витрати на одиницю продукції знижуються, що веде до зниження витрат виробництва;

більше можливостей для поглиблення поділу і кооперування праці, зростання продуктивності праці.

Незважаючи на низку переваг великі підприємства мають недоліки, до яких належать:

збільшення транспортних витрат на підвіз сировини, матеріалів і комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам унаслідок зростання радіусу транспортування;

необхідність великих інвестицій на спорудження великих підприємств і тривалий термін їх будівництва;

ускладнення процесу управління зі зростанням масштабів підприємства;

підвищення навантаження на природне середовище з наслідками, що звідси випливають;

не можуть швидко переорієнтуватися на попит ринку;

порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва і комплексного розвитку окремих регіонів країни;

можливість монополізації виробництва.

У зв’язку з означеними негативними напрямами функціонування великих підприємств, набуває актуальності зворотний процес концентрації – деконцентрація. Такий процес відбувається завдяки утворенню широкої мережі малих і середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація – це процес зосередження підприємства чи його окремих підрозділів на випуску певних видів продукції чи виконанні окремих технологічних операцій.

Розрізняють декілька форм спеціалізації:

предметна – охоплює підприємства і галузі, що випускають будь-який вид кінцевої однорідної продукції (автомобілі, літаки й ін.);

подетальна – характерна для підприємств, які випускають окремі вузли та частини продукції, що надходять на інші підприємства для комплектації основного виду продукції (двигуни, карбюратори й ін.);

стадійна (технологічна) – це самостійне виробництво з виконання окремих стадій технологічного процесу (лиття, кування, штампування, зварювання та ін.);

функціональна (спеціалізація допоміжних виробництв) – виділення допоміжного господарства (ремонтного, інструментального, технологічного й ін.) в окремі виробництва.

Залежно від масштабності виділяють внутрішньогалузеву, міжгалузеву і міждержавну спеціалізацію.

Розвиток спеціалізації та кооперування істотно впливає на ефективність суспільного виробництва й окремого підприємства унаслідок певних обставин:

спеціалізація є основою для комплексної механізації та автоматизації виробництва;

на спеціалізованих підприємствах, як правило, вище якість продукції, ніж якби ця продукція випускалася на неспеціалізованих підприємствах;

на спеціалізованих підприємствах більше можливостей для застосування більш продуктивної техніки і технології та найбільш ефективного їх використання;

спеціалізація дозволяє знизити витрати виробництва за рахунок більш високого рівня механізації та автоматизації праці, використання більш кваліфікованої робочої сили і концентрації виробництва;

розвиток спеціалізації обумовлює необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та уніфікації виробництва;

спеціалізація дозволяє навіть на малих підприємствах механізувати й автоматизувати виробництво і забезпечити високу ефективність.

Упровадження спеціалізації є важливою передумовою підвищення ефективності діяльності господарчих одиниць. Це здійснюється передусім за рахунок застосування прогресивної техніки і технології, високопродуктивного устаткування, упровадження механізації та автоматизації взаємозв’язаних виробничих ланок.

Кооперування – це форма виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно випускають певний вид кінцевої продукції.

Відповідно до форм спеціалізації, виділяють форми кооперування:

предметне – характеризується тим, що декілька підприємств поставляють різні вироби (мотори, акумулятори й ін.) головним заводам, що випускають кінцевий вид продукції;

подетальне – полягає в тому, що декілька підприємств поставляють різні вузли і деталі (підшипники й ін.) головним заводам, які випускають кінцевий вид продукції;

стадійне (технологічне) – це постачання різними підприємствами напівфабрикатів(пряжи, прокату металів) головним заводам, які випускають кінцевий вид продукції.

Відповідно до галузевої приналежності та територіального розташування виділяють певні види коопераційних зв’язків: внутрішньорайонні, міжрайонні, галузеві, міжгалузеві, міждержавні.

До недоліківспеціалізації та кооперування варто зарахувати:

зростання транспортних витрат на одиницю продукції внаслідок збільшення радіусу кооперування;

монотонність у роботі, тому в цьому випадку необхідно вжити заходів для зниження негативного впливу цього явища на працівника.

Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчить про те, що вузька спеціалізація великих підприємств може призвести до втрати конкурентоспроможності, погіршення фінансово-економічного стану і банкрутство через коливання попиту на продукцію, що випускається. В умовах ринкової економіки найкращим для них є диверсифікація виробництва, що припускає розмаїття сфер діяльності підприємства і розширення номенклатури продукції, що випускається.

Конверсія – це перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом ринку або глобальних чинників розвитку економіки.

На сучасному етапі розвитку України конверсія передусім стосується перепрофілювання військово-промислового комплексу у зв’язку зі зміною зовнішньополітичного курсу держави.

Комбінування – це процес органічного поєднання на одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей і випускають різнорідну продукцію.

Комбінати вирізняються ознаками: виробничою, економічною і територіальною єдністю; спільністю сировинної, енергетичної та транспортної бази; єдністю системи управління.

Розрізняють три форми комбінування:

вертикальне – засноване на послідовному виконанні технологічних стадій обробки сировини (металургійний комбінат, на якому здійснюються такі технологічні стадії обробки, як «залізна руда → чавун → сталь → прокат»);

горизонтальне – заснованена комплексному використанні сировини, матеріалів, енергії та відходів (нафтохімічні комбінати, на яких здійснюється комплексна хімічна переробки нафти і попутних газів, нафтовидобуток і нафтопереробка для виробництва синтетичних матеріалів);

змішане – спирається на використання відходів виробництва, (сполучення кольорової металургії з хімічною промисловістю шляхом використання відходів, що виникають при переробці руди (сірчистого ангідриду) для виробництва сірки).

Комбінування є найпрогресивнішою з форм організації промислового виробництва, тому що дозволяє найбільш повно використовувати всі ресурси підприємства. З економічних позицій комбінування виробництва дозволяє:

розширити сировинну базу промисловості;

знизити матеріалоємність продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і здійснення безперервності технологічного процесу;

знизити транспортні витрати;

більш ефективно використовувати основні виробничі фонди і виробничі потужності підприємства;

скоротити тривалість виробничого циклу;

скоротити інвестиції на розвиток видобувних галузей промисловості;

зменшити виробничі відходи і тим самим впливати позитивно на природне середовище;

розвивати концентрацію виробництва й одержувати вигоди від ефекту масштабу й ін.

Дата добавления: 2014-11-16