Доходи домогосподарств

Для визначення економічного становища домогосподарства найчастіше застосовують два поняття: дохід і майно (багатство) (табл. 9.1).

Таблиця 9.1.

Дохід і майно домогосподарства

Дохід	Майно (активи)
Трудові доходи: заробітна плата та виплати інші трудові доходи дохід самостійно зайнятих Дохід від власності: рента дивіденди проценти Трансфертні платежі: соціальна допомога малозабезпеченим допомога у зв’язку з безробіттям	Матеріальні об’єкти: власний будинок майно, що приносить ренту автомобілі інше нерухоме майно Фінансові: готівка поточні рахунки ощадні рахунки акції та взаємні фонди участь у партнерстві

Дохід домогосподарства — це загальна сума грошей, яку отримала особа або родина протягом певного періоду (як правило, за рік). Дохід складається із заробітної плати та інших трудових доходів, до ходів від власності, у тому числі ренти, процентів, дивідендів, а також із трансфертних платежів, зокрема соціальної допомоги малозабезпеченим або допомоги у зв’язку з безробіттям.

Розрізняють номінальні та реальні доходи домогосподарств.

Номінальні доходи – це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства.

Реальні доходи – це кількість різних споживчих благ (товарів й послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи.

Їхній рівень залежить від:

- номінальних доходів;

- рівня цін на товари й послуги;

- величини податків і ін. обов'язкових платежів.

Майно — це чиста вартість активів, якими домогосподарство володіє на певний момент часу. Майно — це нагромадження грошей, а дохід — потік грошей упродовж певного періоду. До майна домогосподарства належать матеріальні об’єкти — будинки, автомобілі, інші споживчі блага тривалого користування, земля, а також фінансові ресурси — готівка, ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Складові майна називають активами, а зобов’язання, тобто борги, — пасивами. Різниця між сумою активів і сумою пасивів на певний момент часу називається власним капіталом або майном на певний період часу.

Дохід домогосподарства розглядається у цьому разі через теорію цін. Заробітна плата є ціною праці, рента — ціною землі, а процент — ціною капіталу. Для більшості населення розвинених країн заробітна плата є основним джерелом існування і становить, як правило, від 2/3 до 3/4 національного доходу.

Заробітна плата — це сума грошей, що сплачується найманому працівнику за використання його праці. Основним фактором, що впливає на рівень заробітної плати, є ефективність використання трудових ресурсів, яка вимірюється показником “продуктивність праці” (або трудомісткістю).

Продуктивність праці — це відношення кількості виробленої продукції до кількості праці, що використали на виробництво цієї продукції. Трудомісткість — це кількість праці, використаної на виробництво одиниці продукції в одиницю часу. В свою чергу, на продуктивність праці впливає ефективність використання інших виробничих ресурсів, тобто фондовіддача і матеріаловіддача.

Ціну праці також визначає її якість, що залежить від фізичних і розумових здібностей, освітнього і професійного рівня, виробничого досвіду тих, хто зайнятий у виробництві. Існують також чинники, які не мають вартісного виміру, але відіграють важливу роль, наприклад, моральні цінності, соціально-психологічний клімат у колективі.

На формування рівня заробітної плати впливає рівень конкуренції на ринку праці. В умовах досконалої конкуренції ціна праці не залежить від того, в якій фірмі трудяться працівники, оскільки всі вони отримують однакову заробітну плату, що сприймається фірмою як заздалегідь задана величина. Рівень оплати праці в умовах досконалої конкуренції максимальний.

Профспілки мають велике значення на ринку праці. Їх мета — максимізація заробітної плати, поліпшення умов праці й отримання працівником додаткових виплат і пільг. На конкурентному ринку праці профспілки діють у такий спосіб, щоб або збільшити попит на працю, або обмежити пропозицію праці. Підвищення попиту на працю досягається за допомогою реклами, політичного лобіювання, а також збільшенням ефективності та якості праці, зокрема у результаті роботи гуртків контролю якості, завдання яких — знайти можливості підвищення продуктивності праці, кращого використання машин та обладнання, економії сировини і поліпшення якості продукції.

Обмеження пропозиції праці може бути наслідком діяльності профспілок із включення певної спеціальності до списку лі цензова них професій, досягатися за рахунок скорочення робочого тижня, заборони або зменшення обсягу надурочних робіт, зниження пенсійного віку, обмеження дитячої або жіночої праці, стримування імміграції іноземних працівників. Якщо профспілка має монопольну владу на ринку, вона прагнутиме обмежити пропозицію праці, щоб підвищити рівень зарплати, але це зустрічається рідко. Про роль профспілок свідчить той факт, що заробітна плата членів профспілок у розвинених країнах, як правило, вища, ніж у тих, хто не бере участі у профспілковому русі. Середній рівень заробітної плати відрізняється також у різних галузях та у працівників різних професій.

В основі пропозиції праці домогосподарством лежить проблема вибору між працею та відпочинком. Праця не є метою для людини, праця — засіб отримання доходу для задоволення потреб індивіда. Тобто людина повинна прийняти рішення, потрібен їй дохід від праці чи ні.

Фактично розподіляти доводиться такий рідкісний ресурс, як час, що має природні межі. Людина не може витрачати на працю 24 години на добу, оскільки частина дня потрібна їй для відпочинку, щоб відтворити здатність до праці. Ціною відмови від відпочинку і буде заробітна плата, або, іншими словами, ціна одиниці часу праці, помножена на кількість робочих годин. Із зростанням заробітної плати зростає бажання працювати більше. Але це бажання обмежене, бо людина змушена відмовлятися від відпочинку. Із зростанням заробітної плати збільшується ціна відпочинку. Тому рано або пізно настає такий момент, коли збільшення заробітної плати призводить не до збільшення, а до скорочення робочого часу. При цьому не слід розглядати вільний час як байдикування. Як правило, у цей час багато людей підвищують свій культурний рівень, зміцнюють здоров’я, виховують дітей тощо.

Процент — це дохід, який отримує домогосподарство за рахунок використання грошей іншою особою (або за позику). Що процент вищий, то більшою буде схильність до заощадження у домогосподарства. Можна підрахувати нинішню ціну тієї грошової одиниці, що можна отримати у майбутньому. Якщо сьогодні заощадити 1 гр. од., то через рік за ставки процента і можна отримати: 1 гр. од. (1 + і). Тобто 1 гр. од., яку отримують через рік, нині коштує менше 1 гр. од., а саме: 1 гр. од. / (1 + і). Грошова одиниця, яку, отримають через 2 роки, сьогодні коштує 1 гр. од. / (1 + і)2 тощо. Звідси можна вивести поняття «поточна дисконтна приведена вартість» (PDV) — це існуюча сьогодні вартість 1 гр. од., сплачена через певний період часу.

Якщо період часу дорівнює одному року, то поточна дисконтна приведена вартість дорівнюватиме:

(9.1)

У разі збільшення терміну до n років поточна дисконтна приведена вартість становитиме:

(9.2)

Ці висновки ґрунтуються на моделі міжчасового вибору І. Фішера, відповідно до якої рівень споживання залежить не лише від поточного доходу, а й від доходу, який домогосподарство планує отримати у майбутньому. Американський економіст Ф. Модильяні, який розвинув погляди І. Фішера, висунув гіпотезу життєвого циклу, згідно з якою споживання залежить від доходу, що отримує індивід протягом усього життя. М. Фрідмен вважає, що поточний дохід Y складається з постійного Y_p і тимчасового Y_t доходу:

(9.3)

Постійний дохід пов’язаний з основною сферою діяльності індивіда, його легко планувати на майбутнє, він виступає як деяка середня величина. Тимчасовий дохід зумовлений випадковими заробітками, які можуть бути більшими, меншими або бути відсутніми взагалі, тому їх можна розглядати як певне відхилення від середньої величини, випадкові заробітки важко планувати. Домогосподарства орієнтуються, як правило, на постійний дохід, тому зміни у споживанні пов’язані насамперед з ним.

Джерелом доходів домогосподарства також є рента, отримувана в результаті існування приватної власності на землю.

Рента — це плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена. Всі власники землі, незалежно від її якості, отримують абсолютну ренту. На кращих за родючістю землях власники також мають диференціальну ренту. Насправді рента становить лише частину суми, що орендар сплачує землевласнику. Крім ренти орендар сплачує амортизацію на будівлі, розташовані на землі, а також процент на вкладений капітал. Будівництво споруд і будівель на землі, витрати, пов’язані з поліпшенням родючості землі, розвиток інфраструктури приводять до того, що в структурі орендної плати дедалі більшу частку становлять амортизація та процент на капітальні вкладення. Що менший термін контракту, то більше можна підняти орендну плату, обґрунтовуючи це поліпшеною якістю землі або інфраструктурою господарства, що розвивається.

Ще одним з видів доходу від власності є дивіденди.

Дивіденди — це дохід, який отримує власник акцій; це частина прибутку акціонерного товариства, яку щороку розподіляють між акціонерами за їх акціями і яка залежить від величини чистого прибутку і кількості акцій. Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цим процесам з боку держави дали змогу істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. У країнах Заходу кожен третій дорослий громадянин є акціонером. В Україні ця форма власності ще не набула такого поширення, але процеси трансформації власності, приватизація сприяють формуванню ринку цінних паперів у нашій країні.

Дохід домогосподарства зростає також за рахунок трансфертних платежів.

Трансфертні платежі — це виплати урядом або фірмами грошей (або надання товарів чи послуг), за які платник не отримує безпосередньо товари або послуги. Ці кошти не є результатом праці. Трансфертні платежі складаються з виплат на страхування від нещасних випадків, допомоги у зв’язку з безробіттям, пенсій, виплат ветеранам, субсидій на освіту, допомоги у зв’язку з непрацездатністю, приватних пенсій тощо.

Дата добавления: 2014-11-16