Тема 2. Трудові ресурси. Мета вивчення теми: висвітлення значення та розгляд сутності продуктивності праці як економічної категорії

План

ЛЕКЦІЯ № 2

Мета вивчення теми: висвітлення значення та розгляд сутності продуктивності праці як економічної категорії, ознайомлення з основами методики планування продуктивності праці на підприємстві та основними чинниками та резервами її зростання в умовах ринкової економіки

.

1. Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня та методи її вимірювання.

2. Планування продуктивності праці.

3. Класифікація чинників та резервів зростання продуктив­ності праці.

1. Під продуктивністю праці як еконо­мічною категорією заведено розу­міти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток – це кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це показник обернений до виробітку, що відображає витрати робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги).

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв­лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники виміру виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Викорис­тання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­вання цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визна­чення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

2. Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_пл) за формулою:

Q

П_пл = -------,

Ч_сер.

де Q -- обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Ч_сер.– середньооблікова планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП),чол.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

1. Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чи­сельність, що була б необхідною для забезпечення планового (роз­рахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді здійснюється за формулою:

Ч_б * К_Q

Ч_вих = -----------, чол.

100%

де Ч_б – чисельність працюючих у базовому періоді, чол.

К_Q – темпи росту обсягу виробництва у плановому періоді, %.

2. Визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктив­ності праці, а також сумарна зміна чисельності (Е_заг).

3. Визначається планової чисельності працюючих за формулою

Ч_пл = Ч_виз – Е_заг, чол.

де Е_заг – загальна величина зменшення чисельності ПВП, чол.

4. Розраховується загальний приріст продуктивності праці у роз­рахунковому періоді відносно базового періоду (∆ В_пл) за формулою:

Е_заг * 100 %

∆ В_пл = -------------------------, %

Ч_вих -- Е_заг

Розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці (Q_пл) здійснюється за формулою:

∆ Ч

∆Q_пл = 100 -- ------- * 100, %

∆Q

де ∆Ч – приріст чисельності ПВП, %.

3. Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у прак­тиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розра­хунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впли­вають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

-- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, за­стосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

-- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удос­коналення системи управління, організації праці тощо);

-- економічні (удосконалення методів планування, систем опла­ти праці, участі працівників у прибутках тощо);

-- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготов­ки та перепідготовки персоналу тощо);

-- природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприєм­ствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні, в свою чергу, поділяються на загальновиробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

Висновки

Продуктивність праці — це економічна категорія, що характеризує ефективність праці і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняється прямий і зворотний способи визначення продуктивності праці. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин використовують два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер. Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Продуктивність праці залежить від великої кількості факторів. Фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.

За своїм внутрішнім змістом та сутністю усі фактори зростання продуктивності прийнято об’єднувати в три основні групи:

1. Матеріально-технічні, пов’язані з рівнем розвитку техніки та технології.

2. Організаційні, зумовлені організацією виробництва, праці та управління.

3. Соціально-економічні, пов’язані зі складом робітників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці та побуту, ставленням працівників до власності.

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані.

Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

Питання для самоконтролю

1. Якими показниками характеризується продуктивність праці?

2. Які існують методи визначення виробітку?

3. Назвіть показники і види трудомісткості продукції?

4. Як визначається продуктивність праці на плановий період методом прямого розрахунку?

5. В чому полягає сутність методики планування продуктивності праці пофакторним методом?

6. Яке значення має підвищення продуктивності праці?

7. Запропонуйте можливі шляхи підвищення продуктивності праці.

Рекомендована література

1. Блонська В.І., Васильців Т.Г., Гринкевич С.С., Заярна Н.М. та ін. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією доц.. Міщенко Н.Г., доц.. Ященко О.І.): Навчальний посібник. -- Львів: „Магнолія 2006”, 2008, С. 170 – 191.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.—Вид. 2-ге, доповн. і переробл. -- К.:Атіка, 2007, С. 116 – 148.

3. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http:// zakon.rada.qov.uа/

4. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / В.В. Краснова, І.О. Ахновська, М.В. Бандура та ін.; за заг. ред, В.В. Краснової. – Донецьк: ДонНУ, 2012, С. 90 – 112, 308 -- 332.

5. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – (Вища освіта ХХІ століття), С. 248 – 271, 590 -- 626.

6. Скибінська З. М. Економіка та організація виробництва: Навч. посіб / З.М. Скибінська, Т.Г. Гринів. – К.: Знання, 2012, С.80 – 128.

Дата добавления: 2014-11-16