Характеристика елементів організованого осаду сечі

Основними елементами організованого осаду є епітеліальні клітини, лейкоцити, еритроцити та циліндри.

Епітеліальні клітини (епітеліоцити) у сечовому осаді мають різне походження і потрапляють в сечу під час проходження її по сечовим шляхам: ниркових канальцях, ниркових мисках, сечоводах, сечовому міхурі та сечівнику.

В осаді нормальної сечі зустрічаються поодинокі клітини зі слизової оболонки сечового міхура і плоский епітелій з поверхні статевих органів. При патологічних станах їх злущення відбувається під дією різних факторів (дія токсинів, зміна рН, осмотичний тиск, продукти життєдіяльності бактерій), що приводить до зміни їх морфології, і вони рідко подібні на ті ж клітини в нормі. Практично епітелій можна диференціювати на основі їх форми та розміру з урахуванням різних дегенеративних змін, наявності інших елементів.

Плоский епітелій - зі слизової оболонки піхви та зовнішніх статевих органів. Це великі, округлі іноді полігональні клітини, різко контуровані, світлі, прозорі й більш тьмяні (у стані зроговіння), з одним ядром, що розміщенев центрі; дуже часто клітини розташовані в полі зору мікроскопа групами та пластами. Трапляється здебільшого в сечі жінок. Кількість плоского епітелію діагностичного значення не має і його збільшення свідчить про недотримання жінкою правил збирання сечі для клінічного аналізу.

Перехідний епітелій. Клітини перехідного епітелію бувають різної форми і величини (полігональні, циліндричні, округлі), окремі з них можуть бути гігантськими. Ядра досить круглі, часто зустрічаються двоядерні клітини. У цитоплазмі в них нерідко зустрічаються дегенеративні зміни у вигляді грубої зернистості та вакуолізації. Клітини можуть мати жовтувате забарвлення, інтенсивність якого залежить від концентрації сечі і наявності пігментів.

Перехідний епітелій вистилає слизову оболонку сечового міхура, сечоводів, ниркових мисок, крупних протоків передміхурової залози, простатичного відділу сечовивідного каналу.

Епітелій нирок – кубічний (циліндричний) епітелій ниркових канальців. Клітини неправильної округлої форми, як правило, чотирикутні, невеликих розмірів (у 1,5 – 2 рази більші лейкоцита, злегка жовтуватого кольору). У цитоплазмі клітин звичайно виражені дегенеративні зміни: зернистість, вакуолізація, жирова інфільтрація. В результаті цих змін ядро часто мало або зовсім непомітне. В нормі в сечі епітелій нирок не виявляють, лише в разі захворювань нирок: гломерулонефриті, гострій нирковій недостатності, нефропатії вагітних, деяких інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях.

Збільшення кількості епітелію може свідчити про локалізацію запального процесу в тому чи іншому відділі сечовидільної системи.

Лейкоцити. Відмічаються у сечі у вигляді невеликих сіруватих клітин округлої форми, дещо більших від еритроцитів. Найчастіше в сечі виявляють нейтрофільні гранулоцити, рідше – еозинофіли та лімфоцити.

В залежності від реакції та кількості сечі, наявності в ній бактерій, лейкоцити можуть мати різний вигляд під мікроскопом: у слабокислій нейтрофіли зернисті, круглі, безбарвні, їх ядро сегментоване. В кислій сечі зморщуються і стають склоподібними, а при туберкульозі нирок можуть мати цвяхоподібну форму.

У лужній сечі нейтрофіли втрачають зернистість і контури, стають дещо більші. В різко лужній – руйнуються, утворюючи тягучий слизистий осад. При деяких патологічних станах можуть жироперероджуватись.

Окремі лейкоцити (0-2 у чоловіків, 3-6 в полі зору у жінок) зустрічаються в нормі. Збільшення їх кількості свідчить про запальні процеси в нирках та в сечовивідній системі. Розташовуються окремо, групами різного розміру і скупченнями.

Лейкоцитурія – збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів (до 50 в полі зору) – характерна ознака запального враження нирок, ниркових мисок, сечоводів, сечового міхура, сечівника.

Піурія – значне збільшення кількості нейтрофілів у сечі (від 100 до суцільного вкривання поля зору) – симптом гнійного запалення нирок і сечової системи. Піурія є типовою для пієлонефритів різної етиології.

Еозинофіли зустрічаються в сечі при хронічних пієлонефритах різного характеру, а також при еозинофільних (алергічних) пієлонефритах і пієлоциститах. Їх зернистість значно крупніша і грубіша, ніж у нейтрофілів.

Лімфоцити дещо менші ніж нейтрофіли та еозинофіли, білуваті, мають круглу форму, кругле ядро, яке заповнює майже всю цитоплазму, що не має зернистості.

Лімфоцити можна виявити в сечі на пізніх стадіях хронічного лімфо- лейкозу внаслідок лейкозної інфільтрації нирок, а також при захворюваннях, пов’язаних з імунним фактором (гломерулонефрити).

Еритроцити. Це клітини округлої форми, не мають ядра і зернистості, за розмірами менші ніж лейкоцити. Еритроцити змінюють колір і форму залежно від реакції сечі, її концентрації та тривалості перебування еритроцитів у сечі. У різко кислій сечі еритроцити зморщені та мають нерівні зазубрені краї; у слабокислій сечі еритроцити досить довго залишаються незмінними і мають форму круглих дисків жовтувато-зеленуватого кольору; у слаболужній сечі з низькою відносною густиною – набухають і мають дещо більші розміри, блідо-жовті або рожеві; у сечі лужної реакції – швидко руйнуються. Більш тривала дія кислої сечі на еритроцити в нирках призводить до їх вилуження (втрати гемоглобіну). Такі еритроцити називають змінені або вилужені, і вони мають вигляд двоконтурних безбарвних кілець ("тіні еритроцитів"). Поява еритроцитів у сечі має важливе значення для діагностики захворювань нирок.

У сечі здорової людини еритроцитів немає. Але поодинокі незмінені еритроцити виділяються із сечею при свербінні статевих органів, внаслідок травми сечовивідних шляхів кристалами солей, або у жінок із піхви – в перед- і післяменструальний період.

Наявність еритроцитів у сечі – гематурія – свідчить про більшу чи меншу кровотечу. Мікрогематурія характеризується невеликою кількістю еритроцитів, що виявляється мікроскопічно (тоді колір сечі не змінений). При макрогематурії сеча червонувата або бура. Значне збільшення в осаді змінених (вилужених) еритроцитів спостерігається при гематурії ниркового походження (гломерулонефриті, пієлонефриті, новоутвореннях, туберкульозі нирок тощо). Незмінені еритроцити в сечі найчастіше виявляють при ураженні сечових шляхів (цистити, пієліти, травми сечоводів тощо).

Помилково еритроцитами можуть вважатись такі елементи, як дріжджові гриби або кристали оксалатів округлої форми. Диференціювати ці елементи допомагають такі ознаки:

1. Гриби, найчастіше овальної форми, брунькуються, більш різко заломлюють світло і мають блакитний відтінок. Оксалати звичайно різної величини (від дуже дрібних до великих), відрізняються від еритроцитів розміром, вони також різко заломлюють світло.

2. Додавання до препарату осаду краплі слабкої 10% оцтової кислоти викликає гемоліз еритроцитів з утворенням безбарвних кілець, тоді як гриби і оксалати не змінюються.

Циліндри – зліпки канальців нефронів циліндричної форми, прямі та звивисті утворення різної ширини і довжини з обламаними краями. У кислій сечі досить довго зберігають свою структуру, у лужній - швидко руйнуються. Циліндри в сечі трапляються майже завжди одночасно з білком і нирковим епітелієм. Наявність циліндрів у сечі – перша ознака реакції нирок на загальну інфекцію, інтоксикацію чи наявність змін у самих нирках, тому виявлення циліндрів у сечі має велике значення для діагностики захворювань нирок. Найкраще циліндри виявляються у ранішній сечі.

Розрізняють такі види циліндрів:

1. Гіалінові циліндри – білкові зліпки ниркових канальців, однорідні, бліді, майже прозорі. Спостерігаються при всіх захворюваннях нирок, але їх кількість не залежить від важкості процесу. Гіалінові циліндри можуть бути вкриті аморфними уратами і фосфатами, клітинами епітелію нирок, еритроцитами і лейкоцитами.

2. Зернисті циліндри – утворюються із зернистих мас зруйнованих клітин. Ці циліндри мають більш різкі контури за гіалінові, коротші і ширші. Зустрічаються при всіх захворюваннях нирок.

3. Воскоподібні циліндри мають різко окреслені контури, гомогенну з блиском структуру, злегка жовтуватий колір, широкі і мають перетяжки. Утворюються з ущільнених гіалінових та зернистих циліндрів при затримці їх у ниркових канальцях. Свідчать про тяжке враження нирок (нефросклероз, нефротичний синдром, амілоїдоз нирок).

4. Епітеліальні циліндри – це гіалінові циліндри, поверхня яких вкрита нирковим епітелієм. Вони з’являються в сечі при різних захворюваннях нирок.

5. Кров’яні (еритроцитарні) циліндри складаються з еритроцитів або кров’яних згустків, утворюються в ниркових канальцях, бурого або жовто-коричневого кольору; трапляються в сечі при гострому гломерулонефриті або нирковій недостатності.

6. Жирно-зернисті циліндри – вкриті жировими краплями різної величини, що сильно заломлюють світло; трапляються при ліпоїдному нефрозі.

Від циліндрів слід відрізняти несправжні циліндри та циліндроїди.

Несправжні циліндри – це утворення, які лише зовні подібні до справжніх. До них належать:

- лейкоцитарні циліндри, що складаються з лейкоцитів і утворюються при гнійних процесах у нирках (пієлонефрит);

- бактеріальні – складаються з мікробної флори, трапляються в сечі при гнійному нефриті;

- циліндри з уратів, циліндри з урату амонію (при сечокислому діатезі).

Циліндроїди складаються зі слизу; за зовнішнім виглядом нагадують гіалінові циліндри.

Дата добавления: 2014-11-16