Розділ перший

ВСТУП

Вивчення історії нового часу є важливою та невід’ємною складовою частиною підготовки бакалаврів, спеціалістів й магістрів з історії. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу виступає в ролі абсолютно нового періоду в історії людства. Порівняно із попередніми періодами, дослідження у галузі нової історії дають більше вичерпних відповідей на ти чи інші питання. Така ситуація в першу чергу обумовлена наявністю історичних джерел, що дозволили найбільш повно та адекватно вивчити XVII-першу половину XIX ст.

Представлений навчальний посібник присвячено першому періоду нової історії, тобто другій половині XVII – першій половині XIX ст. Розглянемо яким чином власне сучасна історична наука підходить до розуміння самого поняття «нові часи».

Нова історія – період всесвітньої історії, що настав за періодом середніх віків. Поширенню розподілу історії на давню, середню і нову сприяв твір французького вченого Жана Бодена «Метод легкого вивчення історії».

Хронологічно, за традицією європейської історіографії, період нової історії починається на межі XVI-XVII століть. У радянській та сучасній українській історіографії історичну епоху, що настала після середніх віків традиційно поділяють на два періоди: нову історію і новітню історію. В західній історіографії такого поділу немає, і вся історія, починаючи з кінця середньовіччя називається сучасною історією (наприклад, у Європі прийнятним є термін Modern history).

Автори представленого посібника пропонують починати розгляд першого періоду нової історії з Англійської буржуазної революції, яка почалася у 1640 році. Саме ця подія ознаменувала перехід від середньовічної політичної системи до нової, де влада королів постійно обмежується «новим» дворянством. Звичайно, що перехід від середньовіччя до нових часів відбувся не одночасно в усіх країнах західної Європи. Але Англійська буржуазна революція стала свого роду показником готовності західного світу до сприйняття нового устрою поділу влади у країнах.

Поняття «нова історія» з'явилося в європейській історико-філософській думці в епоху Відродження як елемент запропонованого гуманістами тричленного складу історії на стародавню, середню і нову. Критерієм визначення «нового часу», його «новизни» у порівнянні з попередньою епохою був, з погляду гуманістів, розквіт в період ренесансу світської науки і культури, тобто не соціально-економічний, а духовно-культурний чинник. Проте цей період досить суперечливий за своїм змістом: Відродження, Реформація і гуманізм були сусідами з масовим сплеском ірраціоналізму, розвитком демонології, явищем, що отримало в літературі найменування «полювання на відьом».

Термін «новий час» був сприйнятий істориками й розповсюдився у науковому вжитку, але сенс його багато в чому залишається умовним – не всі народи перейшли в цей період одночасно. Цей фактор студенти мають добре зрозуміти. Безперечним є твердження, що в цей період виникає свого роду «нова цивілізація», нова система відносин між державами, «європейського миру», «європейського дива» і експансія європейської цивілізації в інші райони Світу.

Дата добавления: 2014-11-16