У XVII-XVIII ст

Особливості розвитку Германських держав

На початку XVIII ст. існував конгломерат близько 300 суверенних князівств, герцогств і архієпископств, 9 курфюрстів, 36 духовних князів, 62 світських і близько 100 імперських рицарів, 50 імперських міст та ін. під назвою "Священна Римська імперія німецької нації". Реально вони не були пов'язані між собою, юридично вважалися васалами імператора, але фактично ні від кого не залежали. Перша загальноєвропейська війна між двома групами держав (з одного боку, Іспанія, Австрія, католицькі князівства Німеччини, Річ Посполита, з другого–Франція, Швеція, Голландія, Данія, Росія і певною мірою Англія, які насправді й здобули перемогу в цій війні), так звана Тридцятилітня війна (1618-1648), надовго затримала економічний розвиток німецьких князівств і земель. Вона прискорила й поглибила економічний, політичний та культурний занепад Німеччини, що почався ще в XVI ст. в результаті переміщення світових торгових шляхів в Атлантичний океан і відчувався аж до кінця XVIII ст.

Найбільші князівства – Бранденбург, Саксонія, Мекленбург, Гессен, Ганновер, Брауншвейг, Баварія, Австрія, Вюртемберг. Деякі з них унаслідок воєнних дій, голоду, епідемій і масової еміграції втратили до 5/6 населення. Загинула значна частина домашніх тварин, майже третина орних земель перетворилися в пустку, зупинилося виробництво низки сільськогосподарських продуктів. Панівні класи бачили вихід із тяжкого становища у посиленні феодальної експлуатації селян.

У північних і південно-східних князівствах завершився процес закріпачення селян, так зване друге видання кріпосництва, яке розпочалося ще на початку XVI ст. За рахунок селянських земель у Східній Німеччині в другій половині XVII ст. значно зросло число великих дворянських господарств, які постачали сільськогосподарську продукцію на зовнішній ринок. Селяни законодавчим шляхом навічно закріплялися за тим чи іншим поміщицьким володінням, у якому вони зобов'язані були виконувати нічим не обмежену панщину та інші численні повинності. У Бранденбурзі, Померанії і Пруссії володарів таких господарств називали юнкерами.

Незважаючи на те, що міське господарство зазнало від війни менше втрат, ніж сільське, різке зниження виробництва сільськогосподарської сировини, занепад гірничодобувної промисловості, порушення торгових зв'язків із зарубіжними країнами, значне скорочення населення міст призвели до падіння внутрішнього попиту, негативно вплинули на поновлення промислового виробництва. Навіть такі відомі далеко за межами німецьких земель товари, як сукно із Вестфалії і Баварії, льняні тканини із Померанії, металеві вироби з Нюрнберга, скляні й керамічні вироби із Саксонії і Мекленбургу, зовсім зникли з ринку. Економічний занепад міст позбавляв їх колишнього політичного впливу, і вони швидко, одне за одним, входять до складу того чи іншого князівства. Втрата самостійності й занепад уповільнили процес формування у князівствах національної буржуазії.

Політична роздробленість Німеччини зробила неефективною типову для абсолютизму економічну політику меркантилізму. Протекціонізм промисловості й торгівлі в умовах існування численних князівств зі своїм законодавством, митницями, системами міри й ваги, грошових обігів (у країні карбували до 600 видів монет) тощо тільки поглиблював економічний застій.

За допомогою незаконних угод, усіляких насильницьких завоювань і приєднань на сході та півночі Німеччини в XVII ст. виникла велика Бранденбурзько-Прусська держава, яка в 1701 р. стала королівством Пруссією зі столицею в Берліні. Королівство в майбутньому стало центром об'єднання численних німецьких князівств і земель у єдину німецьку імперію.

З попиту на сільськогосподарську продукцію з боку найбільш розвинутих країн Західної Європи в XVII-XVIII ст. сприяло зростанню товарності поміщицьких господарств Німеччини. Поміщики, особливо на сході Німеччини, за рахунок селянських наділів розширили свої орні землі, збільшили панщину і довели феодально-кріпосницьку експлуатацію селян до крайніх меж.

У таких князівствах, як Пруссія, Померанія, Бранденбург, Макленбург, у XVIII ст. кріпосний гніт був особливо тяжким.

На сході Німеччини і в Пруссії у другій половині XVIII ст. посилюється захоплення селянських земель. Однак на відміну від Англії де огороджування створювало передумови для розвитку капіталістичного ладу, капіталістичного фермерства, використання праці вільних найманих робітників, у Пруссії в результаті зігнання селян розширювалася панська земля за рахунок селянських наділів, зміцнювалося товарне господарство поміщиків, зростало використання праці кріпосних селян. Потім таке кріпосне господарство перетворювалось у юнкерське господарство капіталістичного зразка.

Особливістю розвитку південних земель Німеччини було панування перехідних форм аграрних відносин. Експлуатація кріпосних селян поєднувалась зі збереженням значного числа селян, які не знали панщини і користувалися землею за грошовий оброк.

Промисловий розвиток німецьких князівств і земель у XVIII ст. відбувався повільнішими темпами порівняно з Голландією, Англією і навіть Францією. Причина полягала в тому, що так зване друге видання кріпосництва супроводжувала консервація цехової системи. Відомі центри німецьких ремесел Нюрнберг, Мюнхен, Аугсбург та ін.–занепали ще в XVII ст. Проте на початку XVIII ст. у Порейнській Німеччині починається відновлення суконної та металургійної промисловості, незважаючи на сильну конкуренцію з боку Голландії, Англії і Франції. Значного поширення набула розсіяна мануфактура. Наприкінці XVIII ст. зароджувалася централізована купецька мануфактура, щоправда, ще досить слабка, яка починає долати конкуренцію з боку Голландії, Англії та Франції.

Наприкінці XVIII ст. капіталістичні форми в промисловості набувають розвитку, але переважно в Саксонії, Бранденбурзі та Порейнській Німеччині. У текстильній промисловості, особливо у виробництві тканин із вовни, шовку, виникли досить великі централізовані мануфактури з числом робітників від 2 до 4 тис. Однак у більшості німецьких князівств і земель протягом усього XVIII ст. панівною формою організації промисловості залишалися ремесла. Цеховий лад ліквідовано тільки в 1869 р.

Причини повільного розвитку капіталістичних форм у промисловості Німеччини такі: по-перше, панування кріпосного ладу, що затримувало формування ринку праці, без якого неможливе існування мануфактурного виробництва; по-друге, негативний вплив на розвиток німецької промисловості конкуренції з боку найбільш розвинутих у той час Голландії, Англії, Франції; по-третє, недостатність коштів у німецьких купців, майстрів та інших заможних міщан для організації великого мануфактурного виробництва.

Нестерпний феодальний гніт, пограбування з боку князів, свавілля і деспотизм посилили еміграцію населення. Лише за 1756 – 1766 pp. з Німеччини в Америку й Росію виїхало більш як 200 тис. селян. Тільки поміщики-дворяни, які залишалися панівним класом, мали монопольне право на землю, на посади в державному апараті й армії. Роль буржуазії в політичному житті Німеччини була в той час незначною.

У XVIII ст. королівство Пруссія перетворюється на військову державу, промисловий розвиток якої цілком підпорядкований інтересам армії. Пруссія крок за кроком почала приєднувати території Австрії, Швеції, Речі Посполитої і дрібних німецьких князівств та земель.

На відміну від Голландії та Англії капіталістичне виробництво запроваджувалося в народному господарстві князівств Німеччини повільніше. Своєрідність феодального ладу цих країн відбилася на первісному нагромадженні капіталу, додавши становленню капіталізму в цих країнах характерних особливостей.

Дата добавления: 2014-11-16