Сутність інвестиційної діяльності підприємства

У відповідності до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. №1560 – XII інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

1) інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

2) державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;

3) іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

4) спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає вкладення коштів. У більш широкому розумінні інвестиції – це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

Інвестиційна діяльність має специфічні риси:

1. Інвестиції як правило потребують значних фінансових витрат.

2. Вигода, віддача від інвестицій може бути одержана тільки в майбутньому на стадії експлуатації об’єкта інвестування.

3. При очікуванні результатів від інвестицій виникають певні елементи ризику і невизначеності.

4. Вкладення, здійснювані в конкретне підприємство на будівництво, придбання основних засобів, розширення економічного потенціалу, розглядаються з позицій цього суб’єкта як капітальні інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється з використанням економічних методів та технологічної основи – рис. 14.2.

Рис. 14.2. Інвестиційна діяльність як система

На рис. 14.3. представлено структурно-логічні модель інвестування, що враховує ринковий механізм, правову основну, структурні форми та інші параметри, що вкладаються у поняття і суть інвестицій.

Рис. 14.3. Структурно-логічна модель інвестування

У ній показано взаємозв’язок між двома складовими частинами, що визначають сутність інвестування – вкладенням капіталу і одержанням вигод. Ці складові окреслюють рамки одного інвестиційного циклу і в часовому вимірі визначають інвестиційний лаг, тобто проміжок часу, між вкладенням капіталу і одержанням вигод. Інвестиції у діюче підприємство, особливо за рахунок власних джерел (капіталізації прибутку), на практиці важко обмежити окремими циклами з чітким виділенням моменту вкладення капіталу, одержання ефекту, тривалості інвестиційного лага. Самоінвестування підприємства можна розглядати як безперервний процес, що сприяє нагромадженню капіталу за рахунок власних ресурсів.

Таким чином, інвестиційний процес – це об’єктивно обумовлений, цілеспрямований процес різних економічних заходів, пов’язаних з економічним обґрунтуванням необхідності інвестицій, пошуком та вибором інвестиційних ресурсів, форм, методів та об’єктів інвестування, формуванням оптимальної для даних умов інвестиційної програми та забезпечення її реалізації з метою підвищення прибутку суб’єктів господарювання та їх власників (інвесторів), а також багатства усього суспільства.

Однією із стадій інвестиційного процесу є контроль отриманих результатів. Він проводиться як інвесторами та замовниками, так і державними органами. Основна спрямованість такого контролю – максимальна ефективність використання інвестиційних ресурсів та досягнення визначених цілей в процесі їх вкладення.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України «Про інвестиційну діяльність». Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України, національні та регіональні програми розвитку національного виробництва, державні і місцеві бюджети, передбаченні в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з рівнем рівнем ринкових відносин, не залежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора. В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційній, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. З цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі найважливіших функцій держави визначені:

створення правових основ функціонування ринку капіталу;

формування стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

регулювання іноземних інвестицій і валютного ринку;

дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів, саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне управління і державне фінансування інвестицій, а й такі важелі:

система податків, податкових ставок і пільг;

проведення кредитної і амортизаційної політики;

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва;

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політика ціноутворення;

проведення експертизи інвестиційних проектів тощо.

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо.

14.3. Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів)

Одним із най поширених видів інвестицій є фінансові інвестиції, або інвестування у фінансові інструменти, серед яких превалюють цінні папери, з метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Фінансові інструменти – це контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого (відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти»).

Основою фінансових інструментів є цінні папери.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, не підлягають передачі, або передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності):

акції;

облігації;

казначейські зобов’язання республіки;

ощадні сертифікати;

інвестиційні сертифікати;

векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

форвардні (ф’ючерсні) контракти;

опціони (варанти);

депозитарні розписки (свідоцтва).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного виду цінних паперів.

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у відсотках до їх, номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик – випускаються на пред’явника, а обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

б) облігації підприємств – випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського й місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позикприймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. Рішення про випуск облігацій підприємствприймається емітентом і оформляється протоколом.

Казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань;

а) довгострокові – від 5 до 10 років;

б) середньострокові – від 1 до 5 років;

в) короткострокові – до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов’язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов’язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов’язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: по довгострокових і середньострокових зобов’язаннях – Кабінетом Міністрів України, короткострокових – Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред’явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.

Інвестиційні сертифікати надають кожному його власникові однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя); по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні та фінансові векселя.

Комерційні векселя з’являються в обігу на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, що містить передаточний напис.

Комерційний вексель забезпечений тими сумами, які надійдуть від пролажу куплених товарів, Такі векселя є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів в кредит.

Фінансовими векселями оформляються позичкові угоди в грошовій формі.

Ф’ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон – це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Різновидом опціону є варант.

Варант – це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов’язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України.

Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов’язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. Акції, облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск.

У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами суб’єктами підприємницької діяльності, які зобов’язуються виконувати, передбачені в інформації про випуск похідних цінних паперів, Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов’язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Дата добавления: 2014-11-16