Реальні інвестиції та їх структура

Основою інвестиційної діяльності підприємства є реальне інвестування. У сучасних умовах на більшості підприємств реальне інвестування – єдиний напрямок їх інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування. Насамперед це вкладення в реальні об'єкти: у формі будівництва та запровадження в дію нових основних фондів; купівля нерухомості; придбання об'єктів приватизації й інші об'єкти реального інвестування.

Термін «реальні інвестиції» застосовується в міжнародній практиці економічного аналізу і, зокрема, використовується у системі національних рахунків ООН. Реальні інвестиціїповністю спрямовуються на збільшення виробничого капіталу, тобто в основний капітал і на приріст товарно-матеріальних запасів, а також у нематеріальні активи.

Можна виділити такі види реальних інвестицій: інвестиції оновлення, інвестиції розширення (чисті інвестиції), валові інвестиції.

Інвестиції оновлення здійснюються за рахунок коштів фонду відшкодування підприємства.

Інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого накопичення.

Валові інвестиції – це інвестиції оновлення і розширення разом.

Для характеристики реальних інвестицій на макрорівні в міжнародній практиці використовуються такі показники: обсяг інвестицій, норма інвестицій, коефіцієнт приросту капіталоємності, накопичення.

Розглянемо наведені показники більш докладно.

Обсяг інвестицій – це вартісний вираз вкладеного капіталу.

Норма інвестицій – відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту або валового внутрішнього продукту.

Накопичення – не використання частики національного доходу на розширене відтворення. Накопичення являє собою приріст основного капіталу, матеріально-технічних запасів, невиробничих активів, і, відповідно, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг. У країнах з ринковою економікою ці показники неоднакові, їх рівень коливається залежно від рівня розвитку країни, етапу її економіки.

Коефіцієнт приросту капіталоємності – характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Він визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за той самий період.

Основну частину реальних інвестицій у країнах з ринковою економікою складають приватні інвестиції, у межах 60–70 % (максимальним показником – 70% – характеризуються США). Такі інвестиції спрямовані в основному у прибуткові передові галузі промисловості, а держава інвестує збиткові галузі.

Виробничий капітал як об’єкт інвестицій і реальні інвестиційні проекти повинні стати на сучасному етапі розвитку України основою інвестиційних процесів. Це пояснюється нерозвиненістю ринку цінних паперів України.

Реальні інвестиції (будівництво, організація виробництва, придбання нерухомості) завжди вважалися надійним розміщенням капіталу і захистом від інфляції, тому що:

а) ціни на ці об’єкти зростають більш швидкими темпами, ніж знецінюється національна валюта;

б) реальні інвестиції завжди дають більш вигідну віддачу капіталу, ніж владення у фінансові активи;

в) реальні інвестиції – найбільш значний показник фінансового стану (іміджу) будь-якої компанії, що розвивається, або виробництва, гарант залучення в інвестиційну діяльність різних приватних інвесторів.

Серед основних результатів реальних інвестицій необхідно виділити: ефективне розміщення продуктивних сил, що забезпечує гармонійний розвиток галузей народного господарства; прискорення темпів НТП та розвитку базових галузей народного господарства; реалізацію соціальних програм.

Основні форми реального інвестування наведені на рис. 14.4.

Реальні інвестиції реалізуються у формі матеріальних активів у таких процесах: оновлення, підтримка діючого виробництва, модернізація, реконструкція, розширення, технічне переобладнання, приріст товарно-матеріальних запасів, перепрофілювання, санація, ліквідація, нове будівництво.

Матеріальна частина реальних інвестицій носить назву капітальних вкладень.

Основними елементами капітальних вкладень є:

а) витрати на будівельно-монтажні роботи – будівництво будинків і споруд, освоєння, підготовка та планування території забудови, монтаж технологічного, оперативного та інших видів обладнання;

б) витрати на придбання різних видів технологічного й енергетичного обладнання, машин, механізмів, інструментів та інвентарю строком служби не менш як один рік і вартістю більше 100 гри. за одиницю;

в) капітальні роботи й витрати на проектно-дослідну діяльність, утримання дирекції підприємства, що будується, і технічний нагляд, підготовка та перепідготовка експлуатаційних кадрів тощо.

Рис. 14.4. Форми реальних інвестицій

Для економічного аналізу ефективності капітальних вкладень використовують їх класифікацію за різними ознаками. Залежно від ознак структура капітальних вкладень розподіляється на галузеву, технологічну, відтворювальну, територіальну та за формами власності.

Галузевий розподіл капітальних вкладень означає розподіл за галузями економіки. Удосконалення галузевої структури йде шляхом збільшення абсолютних і відносних капітальних вкладень у розвиток базових галузей промисловості, від яких залежать підвищення економічної ефективності і суспільного виробництва й темпи НТП.

Технологічна структура капітальних вкладеньмає першочергове значення для підвищення ефективності суспільного виробництва. Вона означає розподіл між витратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин, механізмів, інструментів, іншими капітальними роботами та витратами.

Якщо у складі капітальних вкладень збільшується питома вага витрат на придбання активної частини виробничих фондів, то технологічна структура є прогресивною. Поліпшення структури вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, механізації та автоматизації виробництва.

Територіальний розподіл капітальних вкладень – це розподіл їх за економічними районами України (Донбас, Придніпровський, Прикарпатський, Центральний, Причорноморський, Полісся). Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від стану інвестиційного клімату; послідовності проведення ринкових реформ; рівня розвитку економічного потенціалу; динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури; ефективності використання природних та трудових ресурсів.

Структура капітальних вкладень за формами власності означає розподіл вкладень за підприємствами різних форм власності.

Розглядаючи структуру інвестицій за наведеними ознаками, доцільно звернути увагу на напрямки можливого підвищення ефективності капітальних інвестицій, зокрема за рахунок:

покращення відтворювальної структури інвестицій (збільшення частки інвестицій на реконструкцію і технічне переозброєння);

вдосконалення технологічної структури інвестиції (зменшення частки капітальних інвестицій на будівельно-монтажні роботи і збільшення на обладнання, інструмент, інвентар);

забезпечення інвестиціями прогресивних напрямків НТП, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищенню якості продукції;

зміни галузевої структури капітальних інвестицій на користь аграрних, переробних галузей, легкої і харчової промисловості;

збільшення обсягів інвестицій на реалізацію житлових та інших соціальних проблем.

Однією з найважливіших проблем, яка виникає в процесі здійснення інвестиційної діяльності, є пошук ефективних джерел і ресурсів фінансування інвестицій.

Джерелами формування майна підприємства, а відповідно і капітальних вкладень, можуть бути:

власні фінансові ресурси (власний капітал), у тому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів;

бюджетні асигнування;

кредити комерційних банків й інших юридичних осіб;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

В процесі розробки плану капітальних інвестицій обґрунтовуються такі показники, як: приріст виробничих потужностей на діючих підприємствах за рахунок технічного переозброєння і реконструкції, введення в дію виробничих потужностей, окремих об'єктів виробничого призначення за рахунок нового будівництва; введення в дію окремих об'єктів житла, соціального і культурно-побутового призначення; введення в дію нових фондів виробничого і невиробничого призначення; обсяги державних інвестицій і будівельно-монтажних робіт.

Розробка галузевого плану капітальних інвестицій розпочинається з аналізу планових балансів виробничих потужностей і зведених планів реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств. Шляхом розробки планового балансу виробничих потужностей визначається максимально можливий випуск продукції на підприємствах з врахуванням реконструкції і технічного переозброєння. Введення в дію потужностей за рахунок розширення і нового будівництва (Мн.б.) визначається як різниця між наміченим випуском продукції за планом і можливим випуском на діючих потужностях з врахуванням реконструкції і технічного переозброєння підприємств.

(14.1)

де

О_п – плановий обсяг випуску продукції (робіт, послуг);

М_н – потужність на початок планового періоду;

М_виб – потужність, яка вибуває у плановому періоді;

∆М_т.п., ∆М_р – приріст виробничих потужностей відповідно за рахунок технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств;

∆М_{осв .} – приріст потужностей за рахунок освоєння проектної потужності;

∆М_{ном .} – зміна потужності за рахунок зміни номенклатури (асортименту) випуску продукції.

Необхідні обсяги капітальних інвестицій, а також вартість основних фондів, що повинні вводитися в дію на конкретних об’єктах будівництва відповідних галузей матеріальної сфери, визначаються на основі затвердженої проектно-кошторисної документації. При перспективному плануванні, коли ще немає затвердженої документації, вони можуть розраховуватися за допомогою нормативів питомих капітальних інвестицій, нормативів заділу та обсягів приросту виробничих потужностей і об’єктів соціальної сфери в плановому періоді.

Загальний обсяг капітальних інвестицій по об’єкту будівництва (Кн.б.) в даному випадку може визначатися за формулою:

(14.2)

де

К_{н.п .} – питомі нормативні вкладення на одиницю потужності;

∆М – приріст потужності у відповідних фізичних одиницях виміру;

З_н – нормативний заділ по будівництву підприємства, розрахований в млн. грн.

Для розрахунків використовують галузеві нормативи питомих капітальних інвестицій, в яких зазначають у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання технологічного устаткування та інших роботи і витрати.

Строки введення в дію основних фондів повинні відповідати строкам введення в експлуатацію об'єктів будівництва. Вони відображаються в плані поквартально. При цьому необхідно приймати до уваги, що вартість введення основних фондів, як правило, менша на 5-8% повної вартості будівництва об'єктів на величину витрат, які не створюють основні фонди (підготовка експлуатаційних кадрів, вартість тимчасових споруд, перевезення робітників, витрати на технічний нагляд, утримання дирекції підприємства, що будується тощо).

Виходячи із даних про введення в дію виробничих потужностей, основних фондів, а також показників заділів розраховується потреба в обсягах капітальних інвестицій в цілому, у тому числі на підтримання потужностей (Кп.м.); реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств (КТ.П.+рек); будівництво нових об’єктів з розподілом на перехідне (КБП) і розпочате будівництво в плановому році(КБЗ); на створення заділу по потужності (КЗ.П), на завершення робіт по введених в експлуатацію об’єктах, тобто:

(14.3)

У процесі розробки плану капітальних інвестицій необхідно розрахувати будівельний заділ і обсяги незавершеного будівництва на кінець планового періоду. Обґрунтування будівельного заділу здійснюється з метою забезпечення своєчасного створення фронту робіт для безперервного і ритмічного будівельного виробництва, планомірного введення в дію виробничих потужностей і об’єктів.

Заділ – це обсяги інвестицій, у тому числі будівельно-монтажні роботи за відповідною структурою, які повинні бути виконані до початку планового періоду на перехідних об’єктах відповідно до норм тривалості будівництва і норм заділу для забезпечення запланованого введення в дію потужностей і основних фондів. Заділ виступає як норматив по відношенню до обсягу незавершеного будівництва.

У виробничих галузях (підгалузях) встановлені такі показники заділу: за потужністю; готовністю будівельного заділу; незавершеним будівництвом.

Заділ за потужністю визначається відношенням сумарної проектної потужності підприємств, їх черг або пускових комплексів, які повинні знаходитися в будівництві на початок планового періоду, за виключенням раніше введених в дію потужностей, до повного обсягу тих, які передбачено ввести в дію відповідно до плану.

Готовність будівельного заділу (у відсотках) визначається відношенням обсягів капітальних інвестицій, що плануються по задільних об’єктах (обсяг незавершеного будівництва) до їх вартості за мінусом раніше введених в дію основних фондів. Незавершене будівництво показує відношення його обсягу на початок планового періоду до річних капітальних інвестицій.

При плануванні промислового будівництва, зокрема, при розробці титульних списків окремих будов, використовують нормативні показники заділу, розраховані на кінець кожного кварталу наростаючим підсумком:

ступінь готовності об’єкта за обсягами капітальних інвестицій і будівельно-монтажних робіт, %;

проміжне введення в дію основних фондів на кінець кварталу за договірною ціною, %;

заділ за обсягами капітальних інвестицій і будівельно-монтажних робіт, у відсотках і абсолютних показниках.

Плановий показник готовності будівельного заділу визначається за формулою:

(14.4)

де

К_п – освоєний обсяг капітальних інвестицій з початку будівництва на дату визначення заділу;

В_п – вартість основних фондів, введених в дію по задільних об’єктах з початку будівництва;

С – вартість об’єктів, які знаходяться в будівництві за договірними цінами.

У житловому будівництві визначаються нормативні показники заділу: за загальною площею житла і капітальними інвестиціями у відсотках.

Заділ площі житла розраховують відношенням сумарної загальної площі житлових будинків, які повинні знаходитися у будівництві на початок планового періоду до площі всіх будинків, передбачених річним планом їх будівництва.

Заділ капітальних інвестицій визначається відношенням обсягів робіт, які повинні бути виконані на початок планового періоду на розпочатих раніше будинках до вартості будинків, що підлягають введенню в експлуатацію в першому півріччі планового періоду.

Для розрахунку заділу в житловому будівництві можна використовувати наступні формули:

заділ у відсотках (Зк.в.)

(14.5)

де

В1, В2, В3, В4 – плановий розподіл введення в експлуатацію загальної площі житла за кварталами року, %;

К1, К2, К3, К4 – необхідна готовність будинків на кінець року, яка забезпечує їх введення в експлуатацію відповідно до норм, у відсотках.

заділ за кошторисною вартістю (Зс)

(14.6)

де

З_к.в. – готовність заділу, %;

С – загальна кошторисна вартість (договірна ціна) будівництва житла.

При розробці плану капітальних інвестицій важливо визначити обсяги незавершеного будівництва на кінець планового періоду. Розрахунок заділу здійснюється за формулою:

(14.7)

де

НБ_п – незавершене будівництво на початок планового періоду;

КВ – обсяг капітальних інвестицій на плановий період;

ОФ – вартість основних фондів, що вводяться у дію у плановому періоді.

Для здійснення фінансування капітального будівництва за рахунок державних капітальних вкладень замовники подають до відповідних органів Державного казначейства:

титул будови (об’єкта) або титул перехідної будови (об’єкта);

внутрішньобудівельний титул будови (об’єкта);

титул на виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва;

договір підряду (контракт) з визначенням вартості будівництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнові відповідальності за порушення умов договору підряду (контракту). У разі здійснення будівництва об’єкта кількома генеральними підрядниками договір підряду (контракт) подається окремо щодо кожного виконавця, для перехідних об’єктів – додатковий договір до договору підряду (контракту) на виконання робіт у поточному році;

наказ, рішення про затвердження проектно-кошторисної документації на чергу будівництва, пусковий комплекс або об’єкт;

інші документи згідно з нормативно-правовими актами Державного казначейства щодо касового виконання державного бюджету за видатками.

Державні капітальні вкладення на умовах кредиту надаються у разі забезпечення виконання зобов’язань з його погашення заставою або поручительством. За використання кредиту встановлюється річна відсоткова плата на рівні облікової ставки національного банку із застосуванням коефіцієнта 1,2.

У ринковій економіці найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень належить власним фінансовим ресурсам. Це, головним чином, кошти засновників підприємства; фонди нагромадження за рахунок прибутку; резервні фонди; амортизаційні відрахування; кошти від продажу власного майна; кошти від здавання власного майна підприємства в оренду, заставу; використання внутрішніх ресурсів у будівництві.

За браком власних фінансових ресурсів підприємство використовує позичені та залучені кошти. До них відносять довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від виписки векселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів підприємства; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

Дата добавления: 2014-11-16