Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

XVII ст. 2 страница




Значну частину магнатських архівів становили королівські грамоти на володіння, приватні акти на право власності, тестаменти, купчі, орендні контракти, інвентарі та люстрації маєтків, генеалого-родовідні матеріали (родовідні книги, метрики про хрещення, свідоцтва про шлюб, виписки із метричних книг та ін.).

Документи магнатських архівів збереглися до цього часу або у вигляді компактних комплексів (магнатських фондів), наприклад архівні фонди Любомирських, Потоцьких, Сангушків в архівосховищах Києва та Львова, або у складі наукових документальних колекцій.

Заснування історичного архіву у Львові

Важливим етапом у розвитку архівної справи на західноукраїнських землях XVIII ст. було заснування історичного архіву у Львові. Перші відомості про формування архіву за часів панування на цих землях австро-угорської монархії маємо з кінця XVIII ст., коли за розпорядженням крайового трибуналу в 1783р. австрійська адміністрація почала надсилати до Львова майже з усіх міст Галичини актові книги ліквідованих гродських і земських судів. Для розміщення цих книг крайова адміністрація виділила приміщення колишньої бібліотеки Бернардинського монастиря. Архів було засновано у 1784 р. як " Цісарсько-королівський уряд давніх галицьких гродських і земських актів і короборації документів ".

Під архів віддали колишнє бібліотечне приміщення Бернардинського монастиря. Тому неофіційна назва архіву була „ Бернардинський ”. У 1919 р. архів отримав назву Земського архіву. У 1933 р. Земський архів ліквідували. Він увійшов до складу Львівського Державного архіву.

 

Розвиток архівної справи на Закарпатті

Адміністративно-територіальними одиницями на Закарпатті були комітати (жупанії), в результаті діяльності яких відкладалися різні документи, насамперед записи постанов жупних зборів. У 1733 р. угорська влада прийняла рішення про будівництво адміністративних будинків для жуп. У зв'язку з цим стало можливим заснування стаціонарних жупаністських архівів. В адміністративних будинках обов'язково передбачалося приміщення для комітатських документів. Тут зберігалося поточне діловодство: протоколи зборів, листи громадян, скарги.

Хранителем і упорядником документів у комітатських архівах був старший нотар, він завідував і комітатською печаткою. Архівні документи у фасцикулах розмішували у спеціально відведених кімнатах. Матеріали комітатських архівів використовували не лише для наведення довідок, але й в наукових цілях. Відомо, що документами Угочанської жупи користувалися у XVІІІ ст. закарпатські дослідники, зокрема історик Антон Сірмай.

Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві

Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві пов'язане з діяльністю Київської археографічної комісії (КАК) під керівництвом професора М.Іванишева - відомого історика права (Тимчасова комісія для розгляду давніх актів з 1843 р.).

На початку свого існування КАК розгорнула широку евристичну діяльність у державних, церковних і приватних архівах.

Тяжкий стан архівів у Правобережній Україні у I половині XIX ст. пояснює важливість роботи комісії щодо створення особливого архівосховища у Києві для зберігання актових книг і використання їх у наукових цілях.

У 1852 р. було видано закон про заснування Центрального архіву в Києві і передання до нього актових книг. Штат архіву складався з завідувача, двох помічників і архівного служителя. Роботу архіву, крім охорони документів, проводили у двох напрямах – адміністративно-юридичному – видача завірених витягів з актових книг і науковому – складання каталогів і описів.

До архіву було завезено 5883 актові книги і 454979 окремих документів. Величезна колекція архівного матеріалу, що зберігалася в Центральному архіві давніх актів у Києві, стала основою для археографічного опрацювання і видання унікальної серії – “Архив Юго-Западной России”. З Центральним архівом давніх актів у Києві тісно пов'язана наукова діяльність видатних істориків України – В.Антоновича, О.Левицького, І.Каманіна, М.Владимирського-Буданова, М.Довнар-Запольського.

Створення Харківського історичного архіву

Створення Харківського історичного архіву пов'язане безпосередньо з діяльністю Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ) при Харківському університеті. Товариство піклувалося про придбання археологічних предметів та рукописів. Очолював архів завідувач, завданням якого було зберігання, поповнення і розроблення документів, складання і видання описів і систематичних покажчиків. Завідувач засвідчував і офіційні довідки, які видавав архів. При архіві була посада архіваріуса, якого вибирали за рекомендацією завідувача.

З ініціативи ХІФТ у 1880 р. до Харкова перевезли архів Малоросійської колегії, який зберігався в архіві Чернігівського губернського правління. Основу Харківського історичного архіву склали архівні документи Малоросійської колегії, що надійшли з Чернігову, справи Новгород-Сіверського повітового поліцейського правління і колишнього Новгород-Сіверського намісництва, документи Старої Гетьманщини, документи “Генеральной Малороссийской архивы”, матеріали Слобожанщини, справи ліквідованих установ: Харківської полкової канцелярії з 1703 р., гусарських полків з 1765 р; Слобідсько-Української губернської канцелярії з 1765 р., намісницького правління, 20 “столбцов чугуевской переписки” XVII ст..

Комплектувався Харківський історичний архів і документами особового походження. У 1890 р. при архіві виник третій важливий комплекс документальних джерел – Відділ рукописів місцевих діячів, де зосереджувалися фамільні папери, рукописи, листування, твори науковців і літераторів.

Історичні архіви Києва та Харкова відіграли важливу роль у збереженні багатої архівної спадщини, формуванні джерельної бази історії України.

Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні

XIX – початку XX ст.

Важливе місце у створенні наукових архівів і документальних колекцій займає діяльність науково-історичних товариств. Збиранням писемних пам'яток плідно займалися Одеське товариство історії і старожитностей, Церковно-історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії, Волинське та Подільське церковно-археологічні товариства, Історичне товариство Нестора-літописця, Київське товариство старожитностей і мистецтва, Київський відділ імператорського Російського воєнно-історичного товариства та ін.

Науково-історичні товариства значну увагу приділяли формуванню власних документальних колекцій та наукових архівів. Документальні колекції науково-історичних товариств поповнювалися матеріалами відомчих архівів.

Основним джерелом поповнення колекцій історичних товариств були пожертви їхніх дійсних членів, членів-кореспондентів та колекціонерів. Серед дарувальників документальних матеріалів – відомі вчені М.Мурзакевич, І.Каманін, К.Болсуновський, В.Ляскоронський, Ю.Сіцинський. Значна кількість цінних історичних документів до церковно-археологічних товариств надходила від вихованців духовних академій і семінарій, священиків.

Документальні матеріали, зібрані науковими товариствами, були різноманітні за змістом, охоплювали загальну історію, історію України та Росії, церковну і воєнну історію, історію права, філософію та літературні пам'ятки.

Приватні наукові архіви та колекції рукописних матеріалів

Колекціонування писемних пам'яток приватними особами, що зародилося в давнину, стало поширеним явищем в Україні у XVIII ст. Наприклад, є свідчення про збирача документальних джерел раннього українського історіофіла А.І.Чепу. Він служив у канцелярії П.Рум'янцева-Задунайського і захоплювався збиранням рукописів з історії Малої Русі.

Серед приватних документальних зібрань XIX ст. відомим і важливим у науковому відношенні був архів історика О. Лазаревського, в якому були зібрані матеріали XVII-XVIII ст. стосовно Чернігівської та Полтавської губерній. Остання велика праця 0.Лазаревського “Описание Старой Малороссии. Стародубовский полк” майже повністю написана на матеріалах його власного наукового архіву.

Українські акти і грамоти XVI-XVIII ст. зберігалися в колекції відомого історика України М.Маркевича. Історико-юридичні матеріали щодо українських земель були широко представлені в документальній збірці професора О.Кістяківського. Він систематично збирав писемні пам'ятки з історії цехів в Україні. Цехові книги, особливо київських цехів, становили найзначнішу частину колекції О.Кістяківського.

Цінною серед приватних наукових зібрань була колекція П.Дорошенка в Глухові, яка складалася з сімейного архіву і зібрання різних документів з історії України. Науковий архів П.Дорошенко формував близько 20 років. У ньому були папери роду Дорошенків з кінця XVII ст.: жалувані грамоти, купчі на землі, духовні заповіти, акти поділу майна. Але найважливішим у науковому відношенні, за визначенням колекціонера, був відділ varia. Він містив близько 50 оригінальних універсалів українських гетьманів, починаючи з Б.Хмельницького і до К.Розумовського, автографи М. Гоголя, М. Максимовича, Маркевичів, збірники оригінальних документів кінця XVII – початку XVIII ст.

Дослідник Новоросійського краю А.Скальковський вивіз з Катеринославського губернського архіву до Одеси значну кількість документів Січового архіву і зберігав їх в особистому архіві.

Характер писемних джерел, їхня тематика в приватних зібраннях значною мірою залежали від особистих і наукових інтересів збирача, відбивали вплив соціального середовища і виду занять власника колекції. Діяльність відомого колекціонера документальних пам'яток М.Судієнка в КАК допомогла йому сформувати багатий приватний архів. На початку 50-х років XIX ст. М.Судієнко придбав значну частину рукописів з архіву Полетик. Серед них були козацькі літописи та папери, що склали два томи “Материалов”, які він видав. Приватний науковий архів відомого воєнного історика, музеєзнавця та колекціонера П.Потоцького складався з фамільного архіву Потоцьких – козацько-дворянського роду з Полтавщини, колекції документів з історії України та цінного документального зібрання з воєнної історії.

Загалом характер писемних джерел та тематика приватних зібрань значною мірою зумовлювалися особистими науковими інтересами збирача, його соціальним оточенням, видом занять. Незважаючи на те, що приватне колекціонування мало і свої негативні сторони (руйнування архівних фондів, які історично склалися, розпорошення документів), воно відіграло позитивну роль, оскільки врятувало від загибелі багато цінних документів, сконцентрувало їх, надало можливість залучити до наукового обігу унікальні пам'ятки.

2.5. АРХІВИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПРОЕКТІВ АРХІВНИХ РЕФОРМ У РОСІЇ XIX – початку XX ст.

Спроби реорганізації архівної справи

Необхідність реформування архівної справи виникла ще на початку ХІХ ст. Перша спроба реорганізації архівної справи, яка б усувала монополію відомств на документальні матеріали, мала місце ще на початку XIX ст. У 1820 р. барон Г.Розенкампф передав до Державної ради план щодо поліпшення упорядкування архівів. В основі його була ідея централізації архівів Москви і Петербурга, об'єднання їх у єдиний державний архів, створення єдиного Головного управління архівами, запровадження архівної освіти.

Новий проект архівної реформи запропонував начальник МАМЮ М.Калачов. Архіви, на думку вченого, мали поділятися на поточні, довідкові при кожній установі і центральні історичні. Останні передбачалося створити при центральних міністерствах та інших вищих урядових установах, а також у кожній губернії. М.Калачов пропонував створити в Петербурзі Головну архівну комісію, яка б відала всіма архівами Росії і визначала порядок розбирання і знищення архівних матеріалів. Для цього у 1873 р. при Міністерстві народної освіти було створено комісію під головуванням М.Калачова, яка проіснувала до 1885 р. Основними напрямами її діяльності були: врегулювання питань знищення архівних матеріалів, вироблення правил про порядок зберігання архівних документів, обстеження за спеціальними анкетами архівів, розгляд питань, пов'язаних зі створенням центральних історичних архівів у провінції, вивчення досвіду архівного будівництва за кордоном, підготовка спеціалістів для роботи в архівах.

Важливим результатом діяльності комісії М.Калачова було створення в Петербурзі Археологічного інституту як центральної наукової, установи в галузі архівної справи. Інститут готував фахівців для архівів. Курс навчання тривав два роки. Інститут, утворений на власні кошти (в приватній квартирі М.Калачова), позбавлений державних субсидій, немало зробив для вивчення архівної справи і підготовки досвідчених архівістів.

Після смерті М.Калачова ідеї централізації обстоював автор нового проекту архівної реформи І.Андрієвський. Це був план обмеженої централізації, що залишав поза сферою реформ найбільші історичні архіви Росії. Проект був нереальним, враховуючи неспроможність архівних комісій провести грунтівні перетворення в архівній галузі.

Послідовником ідеї реформування архівної справи було Московське археологічне товариство, яке в 1898 р. доручило своєму членові, начальнику МАМЮ Д.Самоквасову провести анкетування центральних і провінційних архівів. Нова хвиля нищення архівних матеріалів переконувала в необхідності проведення архівної реформи, проект якої Д.Самоквасов висував у доповіді Московському археологічному товариству (опублікована в 1899 р. під назвою “Централизация государственных архивов Западной Европы в связи с архивной реформой в России”). Він передбачав централізацію архівної справи, створення особливого (вищого) центрального органу. Окрім архівів центральних урядових установ, у центрах учбових округів, куди входило кілька губерній, мали створюватися центральні архіви давніх актів на зразок Київського, Віленського і Вітебського архівів. За проектом такі архіви зосереджували б матеріали місцевих урядових і громадських установ до 1800 р. (їх Д.Самоквасов назвав обласними). Діловодство губернських, повітових і волосних установ після 1800 р. відкладалося в губернських архівах, створених у кожній губернії.

Діяльність губернських учених архівних комісій

З ініціативи Археологічного інституту до архівної роботи залучались наукові сили в провінції. Результатом такої діяльності була організація губернських учених архівних комісій. За задумом М.Калачова, губернські учені архівні комісії мали функціонувати у тих містах, де передбачалося створити місцеві центральні історичні архіви. До обов'язків архівних комісій, які виникли після урядового закону 1884 р., входило розбирання справ і документів, призначених до знищення в губернських і повітових архівах різних відомств, виділення з них матеріалів, важливих в історичному відношенні, складання описів і покажчиків, передання документів на зберігання до місцевих історичних архівів.

При деяких учених архівних комісіях (їх налічувалося близько 40) створювали історичні архіви. Губернські учені архівні комісії висунули програму організації центральних архівів у кожній губернії. Архівним комісіям відводилася керівна роль у створенні центральних губернських архівів. Д.Самоквасов піддав критиці діяльність губернських учених архівних комісій. Він критикував не тільки фаховий рівень членів комісій, але й практику здійснення ними відбирання документів для зберігання.

Проекти Д.Самоквасова та губернських учених архівних комісій було винесено на розгляд київського XI (1899 р.) та харківського XII (1902 р.) археологічних з'їздів. У червні 1903 р. імператор затвердив пропозицію Міністерства внутрішніх справ про проведення архівної реформи за допомогою губернських учених архівних комісій.

2.6. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917-1920 РР.)

Поворотним рубежем в історії архівної справи в Україні стала Українська революція 1917-1920 рр., відновлення Української держави.

З одного боку, за умов першої світової війни, революційних подій, ліквідації старого адміністративно-політичного апарату та формування нових державних структур архіви зазнали численних втрат. З іншого боку, проголошення Української Народної Республіки (УНР), заходи Центральної Ради щодо збереження архівів, підвищення їхньої ролі і значення в незалежній державі знайшло конкретний вияв у створенні восени 1917 р. Бібліотечно-архівного відділу при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Центральної Ради (з січня 1918 р. – Народного міністерства освіти УНР) на чолі з відомим істориком О.С.Грушевським.

Основними напрямами діяльності цього відділу в архівній галузі були:

· реєстрація архівів в Україні,

· складання описів відомих архівів,

· розширення діяльності існуючих архівних комісій і утворення нових,

· врятування приватних архівів та архівів установ, які були під загрозою знищення.

Не залишалися поза увагою уряду УНР питання реєстрації українських документальних матеріалів в архівосховищах Росії і повернення їх в Україну.

З ініціативи Секретаріату народної освіти восени 1917 р. у Петрограді було створено комісію, яка почала реєстрацію “предметів та документів історичного минулого України в фондах петроградських архівів, музеїв і приватних колекціях”.

Розбудова системи державних архівних установ.

У березні 1918 р. засновано Державний військово-історичний архів (очолював Я.Жданович). На цей архів покладалися функціїархівного управління, яке мало організувати військово-історичні архіви в Україні. Однак план Державного військово-історичного архіву через відомі причини не вдалося втілити в життя.

Проект архівної реформи в Українській державі був розроблений за правління гетьманського уряду П.Скоропадського. Основний зміст реформи полягав у проголошенні державної власності на архівні документи. Архівні справи всіх відомств, які втратили актуальність для поточного діловодства, ставали власністю держави. Центральною установою архівної системи мав стати Національний архів (НА) Української держави (або Головний державний архів). Крім НА, в Києві передбачалося створити губернські архіви.

Ідеї централізації архівної справи одержали конкретизацію в реформі, розробленій в Україні у 1918 р. Вона передбачала функціонування в системі архівних установ місцевих управлінських органів.

Автори проекту реформи (В.Модзалевський, Д.Багалій, В.Іконников, І.Каманін, О.Левицький) пропонували створити в губерніях архівні комісії зі статусом “державних інституцій” для керування архівною справою на місцях. Але програму архівної реформи не вдалося реалізувати.

У січні 1919 р. за постановою Ради Народних Міністрів (за підписом І.Огієнка) у відання Головного управління мистецтв та національної культури передавався Київський центральний архів давніх актів. Головна увага уряду Директорії була зосереджена на збереженні архівних матеріалів, зокрема військових архівних фондів, збиранні документів УНР.

6 жовтня 1919 р. у Кам'янці головний отаман С.Петлюра видав наказ Головної команди війська УНР, в якому заборонялося знищувати військово-історичні документи і надавалося право секвестру для державного архіву. Справа охорони архівів на місцях покладалась на військових начальників і комендантів.

Важливим етапом формування військово-архівних фондів стала архівна діяльність українських інституцій на еміграції, зокрема в Польщі. У Тарнові (центрі державного осідку УНР) було засновано Головний військово-історичний архів, який з літа 1921 р. став центром зосереджування воєнно-історичних матеріалів, вивезених українською еміграцією на чужину.

Відповідно до Закону УНР від 1 вересня 1921 р., передбачалося утворити за кордоном (з місцем тимчасового перебування у Відні) Музей-архів визволення України для збирання, впорядкування, охорони історичних документів та пам'яток визвольної боротьби української нації. У 1922 р. при Міністерстві освіти було створено Архівну комісію для “перебирання історичних матеріалів для Музею-архіву визволення України”. Архівна комісія переглядала архівні фонди міністерств, щоб виявити і відібрати документи історичного значення.

2.7. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.

В архівній справі Західної України, Буковини та Закарпаття у 1920-1930-х рр. відбувалися важливі зміни. У Західній Україні організація архівів та принципи порядкування в них здійснювалися відповідно до декрету про утворення державних архівів та опіку над архівними матеріалами, прийнятого польським урядом 7 лютого 1919 р. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і громадської освіти був утворений Відділ державних архівів як центральний архівний орган. Відділ здійснював і науково-технічний нагляд за архівами міських установ та громадських організацій, забезпечував охорону документів, готував інструкції, правила щодо комплектування архівів, зберігання та використання документальних матеріалів.

Згідно з декретом 1919 р., на західноукраїнських землях був створений Державний архів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Земський архів на основі документальних фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 р., коли його фонди увійшли до складу Львівського державного архіву. Одночасно при управлінні міста Львова існував Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині XIII ст. Архівна система існувала в Західній Україні до її включення до складу УРСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, створений 1907 р. у Чернівцях, зазнали значних втрат під час першої світової війни (Буковина була у центрі бойових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 р. практично був ліквідований разом з імперськими державними установами. Трагічною виявилася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії. У 1924 р. матеріали Крайового архіву розмістили у кількох кімнатах адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщенням документів Крайового архіву багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла Комісія державних архівів Буковини, яка була створена у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії в 1924 р. Завданнями Комісії були концентрація архівних документів та організація окружного державного архіву.

Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а керівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Румунії, яка перебувала в Бухаресті. Для керівництва державними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції. Архівні фонди адміністративних і судових установ та довідковий апарат до них зберігалися в Державному архіві В архіві існували інвентарні описи, тематичні і географічні покажчики. Архівісти описували документи, перекладали їх на румунську мову, надавали довідки. Державний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені номенклатури справ, проводив обстеження архівів різних установ, перевіряв якість відбору архівних справ, призначених до знищення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів поповнювався історичними документами, придбаними у приватних осіб.

У 1938 р. Комісію державних архівів було реорганізовано у Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, яка керувала архівною справою до середини 1940 р., коли Північна Буковина і Хотинський повіт Бессарабії ввійшли по складу УРСР.

Архіви Закарпаття після його приєднання до Чехословаччини були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Характеристика найзначніших архівосховищ Закарпаття: комітатських архівів, архівів привілейованих міст Берегова, Мукачева, Ужгорода, архіву Мукачівської єпархії викладена у відомим архівістом М.Радвані у 1922 р. Комітатські архіви були розрізненими і розкиданими по всьому краю; документи зберігалися в хаотичному стані у переповнених приміщеннях, потребували впорядкування та обліку. М.Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і створити єдиний архів Підкарпатської Русі й взяв участь у підготовці проекту єдиного крайового архіву. У травні 1923 р. він очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була організація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Міністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для крайового архіву. Наприкінці 1920-х рр. архіву було виділено кілька кімнат та підвальні приміщення у жупаністському адміністративному будинку, куди завозилися документи різних архівів Закарпаття. У спорудженому в 1936 р. будинку Крайового управління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з металевими стелажами. Значних втрат крайовий архів Закарпаття зазнав під час окупації краю в роки другої світової війни.

Отже, в західних регіонах України, які у 1920-1930-х рр. перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, відбувалися процеси централізації в архівній галузі, що знайшло конкретний вияв в організації центральних органів управління державними архівами, концентрації документів і створенні державних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася державним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.

2.8. АРХІВНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (1920-1980-Х РР.)

Централізація управління архівною справою

Після революційних подій 1917 р. в умовах принципових суспільно-політичних і соціально-економічних змін в Україні для регулювання нових стосунків створювалися правові засади. Цей процес стосувався і архівної справи. Визначальними в історії розвитку архівної справи в Україні стали 1917-1932 рр. Упродовж цього періоду в Україні було проведено архівну реформу, створено нормативно-правову базу діяльності архівних установ, усунуто дублювання в управлінні архівною справою та проведено її централізацію, створено ієрархічну мережу архівних установ, сформовано державний архівний фонд та уконституйовано це поняття в архівознавстві, проведено концентрацію архівних документів в державних архівах, розроблено нормативно-методичне забезпечення основних напрямів роботи архівів, здійснено перші кроки з впровадження в життя концепції підготовки фахівців з архівної справи.

Зі встановленням радянської влади в Україні архівне будівництво здійснювалося за декретом РНК РРФСР “Про реорганізацію і централізацію архівної справи” (1918 р.).

Ідея централізації управління архівною справою, її одержавлення відповідали схемі централізації та ідеологізації всього суспільного життя. У січні 1919 р. у Харкові в складі Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) Наркомосвіти УРСР було створено архівно-бібліотечну секцію на чолі з В.Барвинським – всеукраїнську установу по керівництву архівною справою. Рішенням Наркомосвіти УРСР у липні 1919 р. архівну секцію ВУКОПМИС було перейменовано на Головне управління архівною справою. У серпні 1919 р. було засновано Всеукраїнський Головний архів у Києві, де зосереджувалися фонди київського, подільського і волинського генерал-губернатора, київського губернатора і губернського правління, губернського жандармського управління, попечителя Київського учбового округу.

Першим законодавчим актом в Україні, що стосувався питань архівної справи, був декрет РНК УСРР "Про передачу історичних та мистецьких

цінностей у відання Наркомосу " прийнятий 3 квітня 1919 р. З нього фактично розпочалася централізація архівної справи, він декларував загальнонародну державну власність на архівні документи.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-16; Просмотров: 686; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.056 сек.