Поширення боліт

Термічний режим боліт.

Термічний режим боліт визначається:

1. – кліматичними умовами території;

2. – водно-тепловими властивостями торфу (теплоємністю

(залежить від вмісту повітря і, особливо, води),

теплопровідністю);

3. – особливостями діяльного шару.

Амплітуда коливання температури торф’яних відкладів залежить від глибини їх залягання – чим глибше, тим менша амплітуда коливання температури.

В умовах помірного клімату добовий хід температури у діяльному шарі торфового болота помітний лише до глибини 15-25см, а сезонні коливання температури спостерігаються до глибини 3-3.5м. На глибинах же, що перевищують 35-40см не відбувається змін добової температури, а глибше 4-5м - сезонної.

Добові й сезонні коливання температури в торф’яному болоті менші, ніж у мінеральному ґрунті. Із збільшенням вологості просліджується тенденція до зменшення коливань.

Безпосередньо на поверхні болота добові коливання температури значні. Це викликано тим, що тут майже відсутня передача тепла на глибину. Максимальні літні температури на поверхні мохових боліт можуть досягати 50ºС, що сприяє підвищеному випаровуванню.

В умовах холодного та помірного клімату болота замерзають через 15-17 днів після переходу температури повітря через 0ºС, - пізніше озер і річок. Болота перехідного типу починають замерзати одночасно з замерзанням мінеральних ґрунтів. Сфагнові ж болота замерзають пізніше.

Глибина промерзання торфо-болотної маси становить від 19 до 42см, що значно менше ніж глибина промерзання мінеральних ґрунтів. Максимальна глибина промерзання торф’яників – (60-65)см.

Відтавання боліт залежить від кліматичних умов, товщини мерзлого ґрунту і снігового покриву, тому його строки будуть різні в окремих болотних ландшафтах.

Загальна площа боліт на планеті становить більше 3.5 млн. км².

Болота зустрічаються на всіх широтах, але поширені вони дуже нерівномірно. Максимального розвитку болотні масиви досягають у Північній півкулі, особливо у рівнинних районах, які розташовані над багаторічно мерзлими ґрунтами (тундра і тайга) і займають площу близько 350 млн. га (1га – 10 000м²). Велика кількість заболочених територій є також у центральній частині Південної Америки (сельва Бразилії).

Найбільше боліт на території Росії, де вони займають, за різними даними від 9 до 12% її площі (приблизно 2 млн. км²). Це головним чином північна частина Західного Сибіру (50-70% території), зона тундри (50%) та північ європейської частини країни - Карелія, Кольський п-ів (Мончетундра), республіка Комі, Ленінградська, Архангельська та інші області, де болотними масивами покрито близько 40% території. Крупні болотні масиви знаходяться також у центральній частині Росії, в межах Мещерської низовини, природу якої так гарно описав К. Г. Паустовський у своему творі «Мещера».

Унікальною є заболоченість Західно-Сибірської рівнини, де величезні болотні масиви охоплюють територію в 1 млн.км ². Потужність товщ торф’яних відкладів досягає тут 4-6, а інколи 10 і більше метрів. Це найбільш заболочений регіон планети, оскільки незаболоченими тут лишаються тільки вузькі простори вздовж річок. Наступ боліт на території західного Сибіру носить прогресуючий характер.

У Фінляндії та окремих районах Канади болота займають понад 30% території.

В Україні болотні масиви поширені в Поліссі, у заплавах Дніпра, Прип’яті, Десни та деяких інших річок, а їх площа досягає 1 млн. га (1га – 10 000м²).

Слід пам’ятати, що Полісся і, відповідно, поліські болота представлені не лише на території України, а й у південній частині Білорусі та на заході Росії. Типові ландшафти Поліської низовини перебувають під охороною у Поліському заповіднику.

Варто відзначити також, що в ряді заповідників, зокрема в Астраханському, водно-болотні угіддя мають статус міжнародних.

По окремих природних зонах планети болота розміщені наступним чином:

1) тундра і лісотундра – 70% території (майже 85% боліт планети);

2) тайга – до 30%;

3) зона мішаних лісів – 10% (болота тут приурочені переважно до крайових областей четвертинних материкових зледенінь);

4) лісостеп – 4% (болота тут розміщуються головним чином у долинах річок та живляться річковими водами. Їх називають „ плавні ”);

5) степ – 2% (болота є лише в заплавах річок);

6) напівпустелі і пустелі – болота зустрічаються у заплавах великих річок.

В умовах жаркого клімату формування боліт не відбувається через інтенсивне розкладання рослинних залишків.

Роль боліт у географічні оболонці та їх господарське використання.

При вивченні боліт застосовують стаціонарні і польові (експедиційні) дослідження. В останніх широко застосовуються аерофотозйомка, що дозволяє детально вивчати різні види болотних ландшафтів і спостерігати напрямки стоку.

На спеціальних БОЛОТНИХ СТАНЦІЯХ вивчають: 1) елементи водного балансу боліт; 2) водні властивості торфу; 3) термічний режим боліт; 4) режим рівнів ґрунтових вод, а матеріали цих досліджень використовуються при проектуванні осушувальних систем.

Дата добавления: 2014-11-16