Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Практичне завдання 1 страница




Усвідомлення значення цивільного договору. Розгляд судової практики. Вирішення практичних ситуацій.

 

? Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття зобов’язального права.

2. Назвіть елементи зобов’язання.

3. Які підстави виникнення зобов’язань?

4. Охарактеризуйте сторони в зобов’язанні.

5. Дайте поняття договору в цивільному праві.

6. Що означає свобода договору?

7. Що складає зміст договору?

8. Які стадії укладення договору?

9. Яким чином вирішуються переддоговірні спори?

10. Який порядок зміни і розірвання договору?

 

15. ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

 

& Прочитайте

Л – 1-2, 5, 117, 121, 123-125, 127, 131-133, 173, 181, 188

 

15.1. Поняття та принципи виконання зобов’язань

% Інформація

 

Виконання зобов'язання — це здійснення боржником дії (або утри­мання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними правила­ми або принципами виконання зобов'язань. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися на­лежним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦК України закріплює обов'язко­вість виконання зобов'язання належними сторонами.

Отже, поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із ви­щевказаних вимог, таке виконання вважається неналежним. А коли боржник взагалі не вчинив дії (або не утримався від дії), яка складає предмет зобов'язання, або допустив порушення таких умов, що нада­ють кредитору право відмовитися від прийняття виконання і остан­ній реалізував це право, має місце невиконання зобов'язання.

Нажаль, у Цивільному Кодексі не знайшли законодавчого відбитка такі принципи виконання зобов’язання:

1) принцип реального виконання – стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов’язання в натурі;

2) принцип ділової співпраці та взаємодопомоги учасників – кожна із сторін повинна всіляко сприяти іншій стороні у виконанні нею обов’язків;

3) принцип еконо­мічності виконання – зобов’язання повинно бути виконано самим економічним для кредитора способом.

 

15.2. Суб’єкти виконання зобов’язання. Часткові, солідарні, регресні зобов’язання.

 

 

Коли суб'єктами зобов'язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов'язання у повно­му обсязі тільки від тієї особи, яка виступає як боржник.

За загальним правилом зобов'язання має бути виконане кредито­рові боржником особисто. Але у випадках, встановлених законом або договором, та коли це випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та суб'єкти його виконан­ня можуть не збігатися, оскільки відповідно до ст. 528 ЦК України виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, за­пропоноване за боржника іншою особою. Але коли остання не вико­нає зобов'язання або виконає його неналежним чином, це зобов'я­зання повинен виконати сам боржник. Крім того, інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпе­ки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і за­стосовуються положення статей 512-519 ЦК України.

Кожна зі сторін має право вимагати доказів того, що зобов'язан­ня виконується належним боржником або приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Коли суб'єктами зобов'язального правовідношення є лише дві особи — кредитор і боржник, то цілком ясно, кому надавати вико­нання. Але на практиці трапляються зобов'язання з множиною осіб у зобов'язанні.

У ст. 540 ЦК України закріплений частковий порядок виконан­ня зобов'язань із множиною осіб: якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен викона­ти зобов'язання у рівній частці, якщо інше не встановлено догово­ром або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випад­ках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподіль­ності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із борж­ників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед креди­тором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зво­ротну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку тому із них, хто у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає у рівній частці на всіх солідарних боржників. Відноси­ни за взаємними розрахунками між боржниками після того, як один із них виконав солідарний обов'язок, також мають зобов'я­зальний характер і називаються регресними зобов'язаннями.

За регресним зобов'язанням кредитор (регредієнт) зобов'язаний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання.

Характерними ознаками регресного зобов'язання є: 1) його по­хідний характер щодо основного зобов'язання; 2) один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання; 3) виконання одним із них основного зобов'язання або навіть саме його виникнен­ня обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього і встановлюється регресне зобов'язання.

Регресні зобов'язання можуть виникати не лише внаслідок вико­нання солідарного обов'язку одним із боржників, а також і в інших випадках, встановлених законом.

 

15.3. Місце, строк (термін) і спосіб виконання зобов’язання

 

 

Місце виконання зобов'язання — це місце, де боржник має вчи­нити дії, що складають об'єкт зобов'язального правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання.

Визначення місця виконання зобов'язання має велике прак­тичне значення, оскільки від цього залежить, хто і в яких розмірах несе витрати, пов'язані з виконанням.

Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання вста­новлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться:

1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місце­знаходженням цього майна;

2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або збе­рігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

4) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредито­ра, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходжен­ням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходжен­ня) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця вико­нання;

5) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнахо­дженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це вста­новлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобо­в'язання чи звичаїв ділового обороту.

Строк (термін) виконання — це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об'єкт зобов'язального правовідношення.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встанов­лений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вка­зівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встано­влений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник по­винен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не ви­пливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, ак­тами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони мають викону­вати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено догово­ром, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'я­зання або звичаїв ділового обороту.

Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Зобов'язання може виконуватись: 1) у фор­мі однократного акта; 2) у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чинне цивільне законодавство передбачає можливість виконання зобов'язання внесенням боргу у депозит нотаріуса.

Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не прийма­ти від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не ви­пливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Тоді належ­ним визнається лише виконання в повному обсязі у формі однократ­ного акта. На практиці кредитор може і не реалізувати це право. Тоді часткове виконання, здійснене за його згодою, буде вважатися на­лежним виконанням. Про згоду кредитора прийняти часткове вико­нання можуть свідчити: пряма заява, конклюдентні дії (приступив­ши до використання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього).

Відмова від часткового виконання має бути виражена або у фак­тичному його неприйнятті, або, якщо це неможливо (наприклад, коли товар вже доставлений транспортною організацією), у заяві про відмову. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вима­гати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — ви­магати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього ви­магає боржник, повинен видати останньому розписку про одержан­ня виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. При цьо­му боржникові повертаються всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своїй розписці. У разі відмови кредитора поверну­ти борговий документ, видати розписку на підтвердження виконан­ня зобов'язання боржник має право затримати виконання, а креди­тор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийнят­тя.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує вико­нання зобов'язання. Цей факт свідчить про припинення останнього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет виконання зо­бов'язання.

Спеціальним способом виконання є внесення боргу у депозит но­таріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право вико­нати зобов'язання внесенням належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі: 1) відсутності креди­тора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, встановленому законом.

15.4.Поняття та види забезпечення виконання зобов’язань

 

 

  Види (способи) забезпечення зобов’язання  
  Це передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов’язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора  
  Неустойка   Застава  
       
Відповідно до ст. 549 ЦК У неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов’язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст.572 ЦК У в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержа-ти задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотека – це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Заклад – це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі  
  Порука     Гарантія  
       
Відповідно до ст.553 ЦК У за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за належне виконання нею свого обов’язку Відповідно до ст.560 ЦК У за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого зобов’язання.  
  Завдаток     Притримання  
       
Відповідно до ст.570 ЦК У завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на під-твердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Відповідно до ст.594 ЦК У кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання
                             

 

 

 
 

16. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

 

 

16.1.Поняття та значення цивільно-правової відповідальності, її види

 

Цивільно-правова відповідальність — це правовідношен­ня, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта. Відшкодування збитків, сплата неустойки і втрата завдат­ку є додатковими до основного обов'язку, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні робіт, наданні по­слуг тощо і він виконується на еквівалентній та сплатній засадах. Сплачуючи неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кре­диторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Правовою підставою застосування до правопорушника цивільної відповідальності є норма права. Фактичною підставою для застосу­вання міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного право­порушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, які відрізня­ють її від інших видів юридичної відповідальності, є такі.

Ø майновий характер. Застосування цивільно-право­вої відповідальності завжди пов'язане із втратами майнового харак­теру у майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шко­ди, сплатою неустойки (штраф, пеня).

Ø цивільно-правова відповідальність завжди є відпо­відальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед ін­шим — це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівно­правними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов'яз­ків одним суб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин.

Ø особливістю цивільної відповідальності є можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром за­подіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток).

Ø особливістю цивільно-правової відповідальності є застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин.

Значення цивільно-правової відповідальності відображається в її функціях:

1. Попереджувально-виховна функція відповідальності спрямована на попередження правопорушень. Міри цивільно-правової відпо­відальності стимулюють боржника (приватна превенція) та інших (загальна превенція) учасників цивільних відносин до належного виконання своїх зобов'язань.

2. Репресивна функція означає покарання правопорушника, яке виражається у додаткових несприятливих зобов'язаннях, що забез­печуються примусовою силою держави.

3. Компенсаційна функція проявляється у ліквідації несприятли­вих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

4. Сигналізаційна функція має велике значення для інших партне­рів боржника, оскільки може служити сигналом про можливість не­доліків у поведінці боржника, які можуть виявитися у нових право-стосунках при заподіянні правопорушення.

 

  Види відповідальності    
     
Договірна –наступає у разі порушення договірного зобов’язання     Субсидіарна – настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких основний, інший – додатковий  
     
     
Позадоговірна (деліктна) –має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних відносинах     Повна –шкода,завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала  
     
     
Часткова –передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору     Обмежена –сторони мають право передбачити у договорі умови про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржника від відповідальності  
     
       
Солідарна –дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частково Підвищена – наступає на умовах і в обсязі, передбачених законом (наприклад, ст.551, 1200 ЦК У)    
     
                   

 

 


16.2. Умови цивільно-правової відповідальності

 

 

Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення, як правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єк­тивна та суб'єктивна сторони.

Об'єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регу­люються цивільним правом.

Суб'єктом є правопорушник. Крім право­порушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавче не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання.

До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну право­порушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) при­чинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб'єктивну сторону складу правопорушення складає вина пра­вопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.).

Умовами цивільно-правової відповідальності є наявність: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливо­го результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу право­порушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єк­тивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

У випадках, передбачених законом або договором, відповідаль­ність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених за­конодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автоном­ної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'яз­ку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальнос­ті без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

Протиправна поведінка — це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою по­рушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи ненале­жному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні поза­договірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо. Протиправність у цивільному праві обов'язково порушує і об'єктивне, і суб'єктивне цивільне право. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомір­ність своєї поведінки.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Зменшення або втрата май­на потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а також особистого блага — немайнової шкоди, яку також називають мо­ральною шкодою.

Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкоду­вання збитків. Як правова категорія, збитки — це викликані не­правомірною поведінкою негативні наслідки у майновій сфері потерпілого. Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшо­му розмірі.

Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопору­шення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близь­ких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Причинний зв'язок. Важливою умовою цивільно-правової відпо­відальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпіло­го). У зв'язку з тим, що цивільним правом для притягнення до ци­вільної відповідальності допускається неповний склад правопору­шення, встановлення причинного зв'язку є необхідним лише в умо­вах, коли така шкода дійсно заподіяна. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв'язку.

Вина особи. Вина у цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Умисел як форма вини має місце у поведінці особи тоді, коли правопорушник усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх (наприклад, боржник, знаючи, що своїми діями може викликати шкідливий результат у майновій сфері кредитора, все ж свідомо не виконує зобов'язання). Правопорушення визнаєть­ся вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, перед­бачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправ­ної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Відсутність вини доказується особою, яка порушила зобов'язан­ня. Отже, у цивільному праві, на відміну від кримінального, діє припущення (презумпція) вини правопорушника.

Підстави звільнення від відповідальності

 

Таке звільнення відбувається у зв'язку з немож­ливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України).

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами.

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'яз­ків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороня­ють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Випадок (казус) — обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єк­тивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настан­ня випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на від­міну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком право­порушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадковому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Вина потерпілого (кредитора). За загальним правилом шко­да, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не під­лягає (ст. 1193 ЦК України). Так, ст. 1187 ЦК України передбаче­но, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потер­пілого.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-16; Просмотров: 376; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.059 сек.