Культура. У жовтні 1620 р. у Братській церкві, що в Києві на Подолі, відбулося таємне висвячення єрусалимським патріархом Феофаном православних єпископів єпархій

Історія Польщі

У жовтні 1620 р. у Братській церкві, що в Києві на Подолі, відбулося таємне висвячення єрусалимським патріархом Феофаном православних єпископів єпархій, керівництво яких перебувало в руках уніатів. Згідно із законом і традицією, тільки король міг затвердити цих ієрархів. Сиґізмунд III цього висвячення не визнав. Відтоді функціонували паралельні православні й уніатські руські єпархії. Короткозорість королівського двору і сейму, які продовж 1620-х років не помітили руського опору, що з конфесійного протесту на захист загроженої доброї старовини перетворився на усвідомлений національний рух, дорого коштували Речі Посполитій у недалекому майбутньому.

Смерть Сиґізмунда III принесла деякі зміни. Ухвалені на елекційному сеймі 1632 р. Статті заспокоєння грецької віри, підтверджені дипломом новообраного короля Владислава IV в березні 1634 р., зафіксували те, що було здобуто сеймовим опором православної шляхти, міщанською опозицією, козацтвом. У протистоянні ортодоксальної й уніатської церков східного обряду протестанти прийняли сторону православ'я, тому що воно було опозиційним до католицтва. А навички полеміки, організованість і завзятість гнаної віри, вироблені протестантами в боротьбі за виживання, переймалися православними з перших днів війни, оголошеної ними унії.

"Віншую народ, котрий, хоча колись його вважали варварським, тепер чудово розвивається в галузі науки, прав, звичаїв, релігії та у всьому, що противне будь-якій неотесаності, котрий змагатися може з найбільш культурними народами світу". Так шанобливо про поляків у вересні 1523 р. написав видатний учений-гуманіст Еразм із Роттердама (1466-1536) у листі до польського історика Юста Людвіка Деціуша (бл. 1485-1545), відзначаючи великий поступ, зроблений ними у культурному розвитку. Поступ був зумовлений дією суспільно-політичних та економічних чинників та поширенням із Заходу ідей гуманізму.

Період від кінця XV до кінця XVI ст. був часом високого злету польської культури, її "золотого віку". Цей період прийнято вважати епохою культурного Відродження Польщі. Термін Відродження (італ. Rinascitd, франц. Renaissance) веде своє походження від західноєвропейських ідеологів гуманізму, які стверджувалили, що весь історичний період від падіння Західної Римської імперії (V ст.) до появи нового світогляду (XIV-

XV ст.) був часом схоластичної вченості з її повною залежністю від релігійних авторитетів і занепаду великої античної культури, яку вони відновлювали ("відроджували"). У буквальному розумінні відродження інтересу до античної культури відбувалося в тих європейських країнах, територія яких входила до складу Римської імперії. Про відродження в Польщі можна говорити лише в контексті характерного для нього, як культурного явища, засвоєння античної спадщини, а також в контексті використання його здобутків та заснованих на них ідей західноєвропейських гуманістів для розвитку національної культури.

Польща переживала культурне відродження, будучи активним членом європейської спільноти. Як інші народи католицького світу, поляки в основному черпали ідеї та натхнення в італійському Відродженні. Разом з тим, польський гуманізм першої третини

XVI ст. - це гуманізм "еразміанський": Еразм із Роттердама у той час користувався великою популярністю в Польщі серед людей різних переконань, його твори становили значну частку продукції польських друкарень.

Людина Ренесансу - це незалежна, політично й економічно активна особистість, головною метою якої є самоутвердження, особистість, яка критично ставиться до

Відродження і шляхетська демократія

суспільних явищ й водночас сповнена почуття власної гідності, широка за натурою, відкриває глибину і складність людських почуттів, їх витончене вираження. Ці риси людини Відродження так чи інакше відповідали менталітетові польської шляхти, її соціально-політичним амбіціям. Принципи шляхетської демократії, виборності короля, покладені в основу польської державності, підкреслювали значення особистості. Кожен більш-менш значний шляхтич, не кажучи про магнатів, почував себе політичною персоною, не рахуватися з якою не можуть ні король, ні представники державної адміністрації. Звідси незалежний характер поведінки шляхтича, його самовпевненість й зарозумілість. Гуманістичний антропоцентризм трактувався ним як традиційне "можновладство" і сваволя, а гуманістичне тираноборство - як захист станових привілеїв. Широке використання шляхтою ідей гуманізму і реформації визначило своєрідність культури польського Відродження, її пов'язаність переважно зі шляхетськими іменами. Разом з тим, кращі досягнення цієї культури за своїм значенням виходять за межі станово-шляхетського мислення, своїм корінням сягають у народ та його культуру.

У XVI ст. польська культура ще більше набирає світського характеру, хоча цей процес не був такий масштабний, як на Заході. Він проявлявся в посиленні інтересу до повсякденного життя людини, відкиданні середньовічних аскетичних взірців та їх заміні активною життєвою позицією, посиленні ролі жінки в товариському житті, зверненні більшої уваги на дитину як члена родини. Людина Ренесансу й надалі залишається глибоко віруючою, але релігія вже не проникала так сильно, як раніше, у всі сторони її діяльності.

Ренесанс як культурний стиль не призвів до повної очікуваної реалізації візії гармонійного розвитку людини на засаді погодження земних і вічних цінностей. На зміну йому прийшла нова їх система, сформована на основі розширеного релігійного уявлення про світ, зміцнення позицій церкви в суспільно-культурному житті. Ця система іменується бароко. Цей термін виводиться від португальського barocco, що означає "вибагливий", "химерний" (вважається, що barocco - це рідкісна перлина неправильної форми). Спершу його застосовували до мистецтва, згодом ним почали окреслювати сукупність культурних явищ. Бароко виникло в Італії. У Польщі воно охопило кінець XVI - першу половину XVIII ст.

Бароко становило епоху, що розірвала з класично-ренесансними художніми канонами, але водночас була пов'язана з теоретичним і практичним доробком ренесансу і в цьому відношенні - його продовженням. Зберігаючи окремі елементи мистецтва Відродження, бароко було проявом пошуків нових художніх цінностей, з яких найважливішими були такі, що не завжди відповідали ідеалам класичної краси і ренесансної простоти. Цими цінностями були експресивність, емоційність, незвичність, багатство й складність форм світосприймання, ірраціональність змісту і форми. В ідейному відношенні культура бароко пов'язана з контрреформацією, пошуками католицькою церквою нових засобів впливу на віруючих, суспільство загалом. У Польщі ця культура включала в себе яскраво виражені елементи шляхетської культури, окреслюваної терміном "сарматизм" (див.вище).

Першою стадією бароко у мистецтві був маньєризм (від італ. manierismo - примхливість, химерність). У Польщі вона припадає на кінець XVI - перші десятиріччя XVII ст. Ця і наступні його стадії характеризуються винятковою роллю митців з Італії, які працювали в Польщі на замовлення королів, магнатів та ієрархів католицької церкви.

Велику культурну місію виконували друкарні. Центром друкарства був Краків; тут у першій половині XVI ст. діяло сім друкарень, а наприкінці XVI ст. - 14. Поза Краковом у Польському королівстві на зламі XVI-XVII ст. було понад 40 друкарень. У 1578-1662 рр. кількість видань зросла втричі. На території Речі Посполитої у 1564-1600 pp.

Історія Польщі

єзуїти видали 344 найменування книг, а протестанти силами тільки раковської друкарні впродовж 1600-1638 pp. - понад 200.

Писемно культура польського Відродження і бароко розвивалася латинською і польською мовами. Латина залишалась основною літературною мовою, особливо в галузі науки, з огляду на вироблену нею чітку термінологію. Знання латини було широко розповсюджене в польському суспільстві, зокрема серед магнатів, багатої і середньої шляхти, вищого і середнього духовенства; воно зумовлювало і підкреслювало інтегрованість польської культури в загальноєвропейську. Процес переходу літератури на польську мову відбувався повільно, але неухильно, сфера її застосування розширювалася, сама ж вона ставала жанрово різноманітною. У 1534 р. польською мовою вперше була складена, наскільки відомо, постанова шляхетського сеймику, а 1543 р. - сеймова постанова. У Кракові польською мовою 1538 р. видано Псалтир, 1556 р. - Новий Завіт. Згодом з'явилися повні переклади Біблії: лютеранський 1551 р. у Кенігсберзі, католицький 1561 р. у Кракові, кальвіністський 1563 р. у Бересті, аріанський 1572 р. в білоруському містечку Несвіж, єзуїтський 1599 р. в Кракові. Польською мовою були створені шедеври поезії другої половини XVI ст. Це свідчило, що польська літературна мова на той час вже склалася. Про зростання уваги і значущості польської мови свідчить також поява друком відповідних посібників з орфографії (1551, 1594), тематично повної граматики (1568), словників: латинсько-польського (1564), польсько-латинсько-грець-кого (1621), фразеологічного (1632), німецько-польського, італійсько-польського тощо.

XVI ст. успадкувало від попереднього рноіоду широко розгалужену на польських землях Корони та за її межами мережу нижчої освіти. Йдеться головно про приходські школи в селах, містечках і містах, бо колегіатських, кафедральних і монастирських шкіл було порівняно небагато. На початку XVI ст. більшість приходів Малопольщі і Великопольщі мала ці школи, і є підставити стверджувати, що подібна картина спостерігалася і в інших польських регіонах. У XVI ст. кількість приходських шкіл значно зросла. На початку XVII ст. ними було охоплено понад 90 % католицьких приходів у Малопольщі і Великопольщі, понад 80 % - у Мазовії. Тоді ж у Королівській Пруссії, на Західному Помор'ї, в Любуській землі, Сілезії та Великопольщі майже всі лютеранські приходи мали школи. Те саме можна сказати й про Князівську Пруссію. Діяла й певна кількість кальвіністських, аріанських і чеськобратських шкіл. Навчання в приходських школах і надалі відбувалося рідною мовою, зводилося зазвичай до засвоєння учнями основ релігії та набуття вмінь читати, писати, рахувати, отримання певних відомостей з латинської мови.

У відповідь на суспільні потреби в XVI ст. в містах Королівської Пруссії з'явилися приватні школи нижчого ступеня, які готували дітей з ремісничих, купецьких і плебейських родин до професійної ремісничої, торговельної і службової діяльності. То були польські і польсько-німецькі школи. У 1602 р. тільки в районі приходу лютеранської церкви Діви Марії Ґданська таких шкіл налічувалось 10, а в третій чверті XVII ст. у всьому Гданську їх було півсотні, з чого третина - польські, решта - польсько-німецькі.

Новим у XVI ст. була поява середньої школи, католицької і протестантської. Програма навчання у ній включала сім вільних мистецтв - тривіум і квадривіум, викладання яких було пронизане ідеями гуманізму, античною літературною спадщиною, прищеплювало учням кодекс зразків доброчесної поведінки і християнської етики, враховувало культурні досягнення європейського Відродження, зокрема щодо перебудови методики навчання. Гуманізація особливо охопила протестантську школу, через що за нею закріпилося найменування гуманістичної. Навчання в середніх школах відбувалося загалом латиною, але також грецькою та національною (польською, німецькою) мовами, а також однією із західноєвропейських. Школи, де на додаток до звичайної

Відродження і шляхетська демократія

програми викладалися філософія, теологія і, рідше, право, вважалися школами підвищеного рівня, академічними, тобто близькими за програмою навчання до академії, під якою розуміли університет.

Першою середньою стала школа, заснована 1519 р. познанським єпископом Яном Любранським. У ній після засвоєння семи вільних мистецтв можна було навчатися теології. За іменем її фундатора школу назвали академією Любранського. В останній третині XVI ст. її існуванню почали загрожувати єзуїти, які відкрили в Познані свою середню школу - колегію, переманювали до неї учнів академії і навіть мали намір відкрити в тому ж місті свою академію. Школу Любранського врятував Краківський університет, відрядивши до неї своїх професорів.

Особливо помітно в історію освіти на польських землях вписалися протестантські середні школи. На організацію і програму навчання в них значною мірою вплинули педагогічні ідеї Філіппа Меланхтона (1497-1560), соратника М. Лютера, а також Йоганна Штурма (1507-1589) - керівника середньої школи-гімназії в місті Страсбурзі від її заснування у 1536 р. аж до його смерті; ця школа була еталоном для кальвіністських, аріанських і, частково, лютеранських шкіл. У ній, зокрема, навчався, будучи ще кальвіністом, майбутній канцлер і гетьман великий коронний Я. Замойський. Найраніше з протестантських середніх шкіл виникла гімназія в малопольському містечку Піньчові (1551). Спершу вона була кальвіністською, а з кінця 1550-х років - аріанською. Після того, як у 1586 р. краківський єпископ викупив Піньчув у нащадків його власника-кальвініста, з дозволу якого ця школа була заснована, вона перестала існувати.

У 1558 р. розпочала свою діяльність лютеранська гімназія в Ґданську. Від 1580 р. у ній також викладалися філософія, теологія і право. У 1568 р. на базі приходської школи БІдкрилася лютеранська гімназія в Торуні. Починаючи з 1584 р., тут навчали філософії та теології. Близько 1580 р. була заснована кальвіністська середня школа в малопольському містечку Лєвартові. 1588 р. вона стала аріанською; припинила існування 1597 p., після смерті власника Лєвартова.

З 1535 р діяла лютеранська школа в Ельблонзі, за програмою навчання вища від приходської. Після того, як у 1598 р. СиґізмундПІ дозволив створити в цьому місті середню школу-гімназію, вона стала її базою, причому з правом викладати філософію й теологію. Духовним спадкоємцем Лєвартовської школи стала Раковська школа, згадана вище. Рішення про її відкриття було прийняте на аріанському синоді 1601 p., а реалізоване через два роки. Широко відома в Речі Посполитій і далеко за її межами як академія, школа притягала до себе звідусіль молодь різних визнань, завдяки новочасній програмі і методиці навчання. Закриття школи 1638 р. завдало дошкульного удару по аріанській освіті.

Визначне місце в історії середньої освіти в Польщі належить і школі чеських братів у великопольському містечку Лєшно, заснованій ними після прибуття до Польщі в середині XVI ст. Упродовж багатьох років її вчителем і ректором був видатний чеський учений і педагогии Амос Коменський (1592-1670), який, тікаючи від габсбурзьких переслідувань у Чехії, прибув до Польщі 1628 р. На час його діяльності в Лєшні припадає написання головних творів, присвячених справі виховання і навчання молоді, таких, зокрема, як Велика дидактика, Дорога світла, визначена і котра має бути визначена. У 1656 р. він назавжди залишив Польщу (до якої ставився з великою симпатією і вдячністю), уникнувши можливої розправи з боку поляків за підтримку короля Швеції Карла X Ґустава під час шведської навали в Польщу 1655 р.

• 3 протестантськими школами конкурували єзуїтські колегії. У першій половині XVII ст. в системі польської освіти вони відігравали визначальну роль, дякуючи великій чисельній перевазі над протестантськими школами та єдиній для всіх колегій програмі

Дата добавления: 2014-11-16