Спроби порятунку Речі Посполитої

його відривом від дійсності, польський класицизм був тісно пов'язаний з повсякденним життям.

Найбільш знаним письменником того часу був Ігнацій Красіцький (1735-1801) -виходець із занепалої магнатської родини; він навчався у львівській єзуїтській колегії, варшавській духовній семінарії, у Римі. Здобуті знання висунули його в коло видатних суспільно-культурних діячів польського Просвітництва. Плідну письменницьку діяльність І. Красіцький поєднував з церковною як вармійський єпископ, а з 1795 р. -гнєзненський архієпископ. Його талант яскраво проявився насамперед у поемах. Зміст Мишеїди заснований на переказаній Ґаллом Анонімом легенді про князя полян Попеля, котрого після скинення з престолу Сємовітом переслідували миші й скусали до смерті; цей твір був сатирою на сучасне письменникові суспільне життя. Поема Монахомахія висміювала монахів, що борються між собою у псевдонауковому диспуті і доходять, при цьому, до бійки навкулачки. У відповідь на численні протести щодо антицерковного змісту цієї поеми І. Красіцький написав Антимономахію, де відмовився від нападок на монахів, але, разом з тим, схиляв їх задуматися над власним життям. Талант І. Красіць-кого як моралізатора розкрився у циклах віршів Байки і сентенції, Нові байки, Сатири. Виразно дидактичний характер мали його прозаїчні твори - Пригоди Миколая Досвядчинського, описані ніш самим і Пан Підстолій. Герой першого, після довгих мандрів по Польщі і Західній Європі, опинився в утопійній країні Ніпу, не заторкнутій цивілізацією, де відзначився як добрий господар і громадянин. У Пані Підстолії зображено шляхтича-господаря, який живе в Речі Посполитій і втілює в собі всі чесноти патріархального землевласника, водночас дотримуючися новочасних поглядів. Цей тип "освіченого сармата" відповідав уявленням шляхетських реформаторів про ідеального героя-патріота.

У творчій спадщині Юліана Урсина Нємцевича (1758-1841) - випускника Рицарської школи у Варшаві, активного учасника Чотирирічного сейму, особистого секретаря Т. Костюшка під час повстання 1794 р. (під Мацєйовіцами він, як і Т. Костюшко, потрапив до російського полону, разом з ним був в'язнем Петропавловської фортеці, супроводжував його в подорожі з Петербурга до Америки) - виділяється комедія Повернення посла, поставлена на варшавській театральній сцені 1791 р. У ній висміювалися противники реформ, яким протиставлялася корисна публічна діяльність головного персонажа. Францішек Заблоцький (1752-1821) уславився як дотепний автор багатьох переробок французьких комедій, а також оригінальних творів цього жанру - Франіп-волюцюга і Сарматюм, в яких висміяв погляди консервативно налаштованої шляхти.

До видатних творів Станіслава Трембецького (бл. 1739-1812) належать поетичні описи парків Повопзки і Софіївка; в останньому йдеться про парк, створений С.Щ. Потоцьким в його українських маєтках на Уманщині на честь своєї дружини -славнозвісної гречанки Софії. Чудові переклади з французької літератури, а також сатири, фрашки і героїко-комічну поему Органи полишив по собі передчасно померлий поет Томаш Каєтан Венгерський (1756-1787).

Сентиментальні твори писали головним чином поети, що гуртувалися в Пулавах навколо двору Адама Чарторийського та його дружини Ізабели з Флеммінґів. До провідних письменників цього кола належав Францішек Діонізій Киязьнін (1750-1807), автор переважно задумливих, любовних, релігійних і патріотичних віршів. Представником того ж кола був Францішек Карпінський (1741-1825), якого високо цінували за ідилії і любовні пісні та вірші релігійного змісту.

Мистецтво останньої третини XVIII ст. у своєму розвитку пройшло дві фази: до і після середини 70-х років. У першій фазі панувало рококо, в другій - класицизм.

Дата добавления: 2014-11-16