Історія Польщі. липня прибув до Варшави, суворо засудив цей самосуд, а тих, хто запалював маси до нього (К

липня прибув до Варшави, суворо засудив цей самосуд, а тих, хто запалював маси до нього (К. Конопку, Ю. Меєра, Яна Дембовського), віддав під суд.

13 липня російські та прусські війська розпочали облогу Варшави. У розпорядженні Т. Костюшка були 25-тисячна регулярна армія і 140 гармат; в обложників разом - 40-тисячна армія і 253 гармати. 20 серпня емісарам Т. Костюшка вдалося піднести повстання населення польських земель, загарбаних Пруссією за першим і другим поділом Речі Посполитої. Повстання охопило Великопольщу, перекинулося на Куявію і Помор'я, знайшло відгомін у Сілезії. Переляканий цим Фрідріх Вільгельм II наказав своїм військам відступити від Варшави. Те саме вчинили російські війська. Облога Варшави була знята. Під час бойових дій був перехоплений лист примаса Міхала Понятовського, брата короля, прусському командуванню з проханням прискорити штурм міста і зазначенням найбільш вразливих для оборони місць. Дізнавшися про лист, варшав'яни знову вийшли на вулицю і, зібравшися біля палацу примаса, вимагали покарати зрадників. Рятуючися від можливої розправи, М. Понятовський вчинив самогубство. 12 серпня росіяни взяли Вільно, після чого повстання у Великому князівстві Литовському швидко пішло на спад.

Після зняття облоги Варшави за наказом Т. Костюшка корпус під командуванням генерала Яна Генрика Домбровського у вересні і на початку жовтня здійснив рейд у Великопольщу і Куявію, але був змушений звідти відступити.

19 вересня російське військо на чолі з Олександром Суворовым під містечком Тересполь, неподалік Бреста, розбило корпус генерала Юзефа Сєраковського і попрямувало до Варшави. Назустріч йому з лівого берега Вісли вирушив російський корпус генерала Івана Ферзена (цей корпус у липні-серпні брав участь в облозі Варшави). Т. Костюшко спробував заступити шлях І. Ферзенові під містечком Мацєйовіце, що на правому березі Вісли південніше Варшави. Маючи війська і артилерії вдвічи менше від І. Ферзена. Т. Костюшко мав намір спільно з корпусом генерала Адама /Іонійського, на підхід якого чекав, дати бій росіянам. Поки А. Понінський, який наказ Т. Костюшка прибути з корпусом одержав із запізненням, рухався йому назустріч, І. Ферзен 10 жовтня завдав війську Т. Костюшка тяжкої поразки. У мацєйовіцькій битві загинули тисячі польських військовиків, а Т. Костюшко, котрий був тяжко поранений, і з ним 5 вищих офіцерів, 200 інших офіцерів, близько 2 тис. молодших командирів і солдат потрапили у полон. Втрати з російського боку становили 1300 загиблих, у тому числі 30 офіцерів. Мацєйовіцька поразка не була катастрофою з воєнної точки зору. У повсталих було ще чимало сил, щоб далі битися з ворогом. Але полонення Т. Костюшка негативно позначилося на моральному стані повсталих. Після цієї поразки повстання швидко догоряло. Цьому сприяло й те, що австрійські війська окупували північну частину Сандомирського і південну частину Люблінського воєводств.

4 листопада О. Суворов здобув правобережну частину Варшави - Прагу, дозволивши при цьому своїм воякам влаштувати різанину й пограбування населення. За словами О. Суворова, вони за один лише день знищили 12 тис. "бунтівників", а 2 тисячі, рятуючись, потонули у Віслі.

Дійшовши висновку, що повстання зазнає поразки, його провідні діячі залишили лівобережну частину Варшави. 9 листопада столиця капітулювала. 30-тисячне польське військо під командуванням генерала Томаша Вавжецького, який від 12 жовтня був Начальником повстання, відступило від Варшави на південний захід. Його лави внаслідок дезертирства швидко танули, а рештки на чолі з Т. Вавжецьким 16 листопада під Радошицами, що на північному заході від Кельц, склали зброю.

Повстання під проводом Г. Костюшка було приречене на невдачу, оскільки спрямований проти нього "союз трьох чорних орлів", як іменували тоді сукупно Росію,

Спроби порятунку Речі Посполитої

Пруссію й Австрію, був надто сильний, щоб можна було його здолати: на час повстання Пруссія мала 190-тисячну постійну армію, Росія - 400-тисячну, Австрія - 300-тисячну. Поляки не мали можливостей створити 100-тисячну армію. Певною мірою на долі повстання негативно позначилося й те, що йому не було надано жодної допомоги ззовні.

Повстання мало велике історичне значення. Воно стало початком національно-визвольного руху гнобленого польського народу, надихало поляків кількох поколінь на боротьбу за національну свободу. У ньому національне визволення було пов'язане із спробою вирішити селянське питання, хоча в силу тогочасних соціально-політичних умов Речі Посполитої ліквідувати феодальні стосунки воно не могло. Промовистими є слова Т. Костюшка, виголошені під час підготовки повстання: "За одну шляхту битися не буду, прагну волі для всього народу". Повстання вплинуло на процес формування соціальної свідомості селян і міського населення. Усвідомлення важливості вирішення соціальних проблем значною мірою сприяло формуванню польської нації. Повстання полегшило долю революційної Франції: воно відвернуло на себе сили Пруссії, чому та з весни 1794 р. фактично не брала участі в боротьбі проти Франції, і загальмувало підготовку російським царатом інтервенції проти французької революції.

Придушення повстання 1794 р. потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої. На основі російсько-австрійського та російсько-прусського договрів, підписаних у Петербурзі відповідно 3 січня і 24 жовтня 1795 р., вона втретє, на цей раз остаточно, була поділена. Австрії дісталися землі до Піліци та Бугу на півночі і до Вісли на заході (північні частини Краківського і Сандомирського воєводств, Люблінське воєводство, частини Холмської землі і Мазовії); разом 47 тис. кв.км, 1,5 млн. населення. Пруссія отримала решту Мазовії (з Варшавою) і частину Литви та Білорусі до Німана, а також західну частину Підляшшя і невеличку частину Краківського воєводства біля Сєвєрсь-кого князівства; разом 48 тис. кв.км, 1 млн. мешканців. До Росії відійшли Курляндія, решта Литви, Білорусі і Підляшшя, західна частина Волинського воєводства, західні частини Холмської землі і Белзького воєводства; разом 120 тис. кв.км, 1,2 млн. населення.

Польська держава перестала існувати. 25 листопада 1795 р. під тиском Катерини II Станіслав Август у Гродні зрікся престолу. До підписаної 26 січня 1797 р. у Петербурзі конвенції, як додатку до петербурзького договору від 24 жовтня 1795 p., була включена таємна стаття, за якою Росія, Австрія і Пруссія зобов'язалися не згадувати у титулатурі своїх правителів назв "Польща", "Польське королівство", ліквідувати польське громадянство, спільно протидіяти спробам відновити Польську державу. Автори конвенції вважали, що Польська держава зникла з політичної карти Європи назавжди, і пам'ять про неї повинна загинути. Конвенція послужила основою для укладення тісного союзу Росії, Австрії і Пруссії, який 1815 р. переріс у Священний союз цих держав - могутнього захисника імперських режимів у Європі. Лінія поділу, яку ці три держави провели через Польщу, стала "ланцюгом, що прикував їх одну до одної, спільний грабіж зв'язав їх узами солідарності" (Ф. Енгельс).

У дослідженні причин падіння Речі Посполитої, які ведуться від кінця XVIII ст., увага акцентувалася на аналізі внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку цієї держави у XVI-XVIII ст., особливо в останні півтора століття її існування. Міркування, які при цьому висловлені, зводяться, по-перше, до того, що державний устрій Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії й у функціонуванні якого все більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і без належної рішучості, майже не порушуваючи станово-шляхетський характер устрою; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських

Дата добавления: 2014-11-16