На початку XX століття. Вибори до сейму навесні 1908р

Вибори до сейму навесні 1908 р. пройшли за умов гострого напруження польсько-українського протистояння й закулісних махінацій польської адміністрації, очолюваної намісником Галичини графом Анджеєм Потоцьким (1861-1908). На противагу українським національним силам, консерватори підтримали на виборах москвофілів, а численні порушення викликали обурення української громадськості. В такій обстановці 12 квітня 1908 р. український студент Мирослав Січинський (1887-1979) під час аудієнції застрілив намісника А. Потоцького. Новим намісником став консерватор - історик Міхал Бобжанський.

Польсько-українське протистояння в Галичині викликало занепокоєння Відня, який прагнув мати спокійний тил в умовах можливої війни з Росією. Під тиском Відня намісництво було змушене провадити переговори з українськими політиками. Каменем спотикання залишалися питання виборчого закону до сейму, участь українців в адміністрації, справа українського університету. Польська сторона не погоджувалася на жодні поступки. Зі свого боку, українські депутати сейму вдавалися до крайніх методів обструкції, намагаючися зірвати його засідання: вони з'являлися на засідання з трубами, сиренами, дудками і влаштовували "котячі концерти". Організовувалися масові віча й демонстрації на підтримку українських вимог. Тривали сутички українських і польських студентів у Львівському університеті. Під час одної з них у 1910 р. трагічно загинув український студент Адам Коцко. Польські політичні організації влаштовували контрмітинги і демонстрації під гаслами зміцнення "польськості" Галичини.

На тлі польсько-українського протистояння в середовищі польських політиків Галичини утворилися два блоки: "намісницький", що об'єднував консерваторів, демократів та людов-ців, виступав за угоду з українцями та орієнтацію на Відень; "антиблок" представляли ендеки та їх союзники, а також москвофіли, які орієнтувалися на Росію. На чергових виборах до Державної ради "намісницький блок" здобув переконливу перемогу над представниками "антиблоку" (58 мандатів проти 10). Після виборів намісник М. Бобжинський більш активно повів переговори з українцями. Вони завершилися підписанням у 1913 р. угоди, яка відбивала важкий компроміс між польськими та українськими політиками. Вона передбачала схвалення нового виборчого закону до сейму, який був одним із найзап-лутаніших у світовій практиці (з метою зберегти провідні позиції за поляками) і розподіляв місця між поляками та українцями (27 %); передбачалося залучення українців до адміністрації, відкриття українського університету в 1916 р. Угода викликала гостру критику з боку ендеків і католицької церкви; М. Бобжинський був змушений подати у відставку. Новий намісник В. Коритовський (1850-1923) на початку 1914 р. провів новий виборчий закон через сейм, але він ніколи не увійшов у дію.

Напередодні війни. Внаслідок тривалого правління польських консерваторів у Галичині бурхливо розвивалась польська культура, діяли численні громадські, наукові і освітні організації, зосереджувалася діяльність польських політичних партій. Сюди після

1907 р. перенесла центр своєї діяльності ППС-фракція Ю. Пілсудського. Після кризи

1908 р., пов'язаної з анексією Боснії та Герцоговини Австро-Угорщиною, стосунки Відня й Петербурга різко погіршились: з'явилося марево майбутньої війни. Ю. Пілсуд-ський вирішив розпочати підготовку до майбутньої війни в союзі в Австро-Угорщиною. Остання повинна була забезпечити йому тили під час піднесення національного повстання в Королівстві Польському. У 1908 р. Ю. Пілсудський створив у Кракові

Рис.51. Історик М. Бобжинський, намісник Галичини. Мал. С. Віткевича.

Історія Польщі

таємний Союз дієвої боротьби (Звьонзек валькі чинней, ЗВЧ), завданням якого була підготовка військових кадрів для майбутнього повстання. Незабаром, 1910 р. ним же в Кракові була створена легальна парамілітарна організація Стшелєц (Стрілець), а у Львові - Стрілецький союз під керівництвом Владислава Сікорського (1881-1943). До цих організацій залучалася студентська й гімназійна молодь, емігранти з Росії. У 1914 р. чисельність членів стрілецьких формацій перевищила 10 тис. Діяльність Ю. Пілсуд-ського розгорталась у порозумінні з австрійською розвідкою, яка отримувала від нього розвідувальну інформацію стосовно Росії. Передбачалося на випадок війни з Росією використати підготовлені кадри для диверсійних акцій в тилу противника. Сам Ю. Пілсудський планував з їх допомогою піднести повстання в Королівстві Польському.

Власні парамілітарні організації створювали також інші партії. Частина ендеків, яка видавала часопис Зажевс (Світанок), за прикладом ЗВЧ утворила таємну організацію Армія Польська, а також легальні Польські стрілецькі дружини (до 4 тис. членів). ПСЛ організувало Дружини Бартоша. За польським прикладом українці заснували загони Січових стрільців, Сокола та ін. Галицьке намісництво поблажливо дивилося на таку "фізкультурну" активність, застерігаючи тільки їх від втручання до політики.

Ю. Пілсудський шукав контактів і підтримки серед інших польських політичних партій. Певне розуміння він знайшов у ППСД, ПСЛ і в деяких інших груп. У серпні 1912 р. в м. Закопане біля Кракова на з'їзді представників незалежницьких організацій Галичини та Королівства Польського було вирішено створити Польський військовий скарб - фонд для фінансування польських воєнних приготувань. Через кілька місяців, у листопаді 1912 р. у Відні представники ППС-фракції, ППСД, ПСЛ, НЗР, НЗХ і кількох менш значних партій та груп утворили Тимчасову комісію конфедеративних незалежницьких партій (Комісію тимчасову сконфедерованих стронніцтв нєподлєг-лосцьових, КТССН). На неї покладались обов'язки координувати діяльність партій і військових формувань, а під час повстання - створення національного уряду. За її ухвалою Ю. Пілсудський був призначений командувачем незалежницьких військових організацій. Так сформувався "незалежницький" табір, який розраховував відбудувати Польську державність у майбутній війні.

У 1913 р. в середовищі КТССН виникли розбіжності: частина ендецьких груп залишила організацію, окремі члени ППСД і ПСЛ критикували співпрацю з Ю. Пілсуд-ським. З'явилися труднощі з фінансуванням парамілітарних організацій. Ендеки, використовуючи найрізноманітніші методи, намагались обмежити впливи Ю. Пілсудсь-кого. Наприкінці 1913 р. в ПСЛ стався розкол: частина старих діячів утворила партію ПСЛ-Лівиця; опозиційні до попереднього курсу члени об'єднались у партії ПСЛ-Пяст, яка стояла ближче до ендеків.

Початок світової війни застав польське суспільство розмежованим за політичними та соціальними орієнтаціями. Консервативні кола його орієнтувалися на "свої^-" держави, з якими пов'язували надії на збереження своїх позицій та впливів; їхнім ідеалом була "польська автономія". Національно-демократичний табір прагнув зберегти та утвердити національну ідентичність поляків, здобути для них вигідну позицію серед європейських народів. Небезпека німецької експансії видавалась його ідеологам найбільшою загрозою для існування поляків, перед якою поступалися всі інші. Незалежницький табір, за давньою традицією, головну небезпеку бачив у Росії та її "азіатських" порядках і за будь-яку ціну прагнув вирвати поляків з орбіти Росії. Людовий та соціалістичний рухи намагалися знайти modus vivendi між соціальними вимогами та національною ідеєю. Крайні ліві сили (СДКПіЛ) робили ставку на світову революцію як вирішення усіх суспільних проблем. Проте для поляків особливого значення набували взаємини з

Дата добавления: 2014-11-16