Філософська мудрість століть 5 страница

А. Шопенгауер

Філософія — це альпійська вершина, куди веде лише кру­та стежина, що пролягає по каміннях і тернях. Чим вище лю­дина видирається, тим стежина стає більш пустельною, і йти нею може тільки людина зовсім безстрашна. Часто людина ця опиняється над прірвою, і в неї має бути здорова голова, яка не запаморочиться. Зате світ, на який вона дивиться зверху, уяв­ляється людині гладеньким і рівним, пустелі і болота щезають, нерівності згладжуються, дисонанси не доносяться до неї, вона

Філософська мудрість століть

Філософська мудрість століть

оточена чистим повітрям і сонячним світлом, а в той час біля її ніг розстилається глибока мла.

А. Шопенгауер

Філософія досі зазнавала невдач головним чином через те, що її шукали на шляхах науки, а не мистецтва. Філософ має завжди пам'ятати, що філософія є мистецтвом, а не наукою.

А. Шопенгауер

Філософія зовсім не те, що алгебраїчна задача, і Л. Вовенарг, безумовно, правий, стверджуючи, що великі думки йдуть від серця.

А. Шопенгауер

Філософські системи мають таку саму незлагідну натуру, як павуки або хижі тварини, що винищують одна одну. Бороть­ба ця триває більше двох тисячоліть.

А. Шопенгауер

Хто не полюбляє самотності, той не любить свободи, бо лише на самоті можна бути вільним.

А. Шопенгауер

Хто полюбляє істину, той ненавидить богів, як в однині, так і в множині.

А. Шопенгауер

Цитатами слід користуватися лише тоді, коли не обійтися без чужого авторитету.

А. Шопенгауер

Цінувати високо думку людей — занадто багато честі для них.

А. Шопенгауер

Чим більше людина має в самій собі, тим менше для неї мо­жуть значити інші.

А. Шопенгауер

Що найбільше відсторонює великі уми від суспільства, так це рівність прав, а отже, і претензій за нерівності здібностей.

А. Шопенгауер

Я тримався істини, а не Господа Бога.

А. Шопенгауер

Я ширше розкрив завісу істини, ніж будь-хто зі смертних до мене. Але я хотів би бачити того, хто зміг би похвалитися більш нікчемними сучасниками, ніж ті, серед яких я жив.

А. Шопенгауер

Якби не книжки, я давно впав би у відчай...

А. Шопенгауер

Будь філософом, але, поринаючи у філософію, залишайся людиною.

Д.Юм

Для причини необхідне одне — щоб вона мала наслідок.

Д.Юм

Любов — це бажання щастя іншій особі.

Д.Юм

Люди не можуть змінити свою природу.

Д.Юм

Народ без релігії, якщо такий знайдеться, лише не набагато

вищий за тварин.

Д.Юм

Ніхто не вільний так, як думка людини.

Д.Юм

Розуму ніколи не дано реально нічого, крім того, що він сприймає, або вражень та ідей.

Д.Юм

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолют — поняття філософії, що означає духовну першо­основу буття як єдине, загальне, безначальне і безкінечне. Діалектико-матеріалістична філософія єдиною і незнищенною основою світу вважає вічнорухому матерію, що розвивається.

Абсолютна ідея — основне поняття філософії Г. Гегеля. Означає субстанцію і суб'єкт одночасно, а своїм змістом має процес власного руху від абстрактно-загальних визначень до визначень конкретних, від себе самої через логіку, природу, суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух до себе як до по­єднання одиничного із загальним.

Абсолютне і відносне — категорії діалектики. Абсолютне — позначення безумовного, нествореного, вічного і загального іс­нування (наприклад, матерії). Відносне (релятивне) — позна­чення умовного, залежного від умов, скороминущого, тимча­сового.

Абстракція — формування образів реальності (уявлень, по­нять, суджень) шляхом відволікання від несуттєвих з метою пізнання властивостей, ознак об'єктів і зосередження пізна­вальної діяльності на головних, істотних їх властивостях і ознаках.

Термінологічний словник

Авторитаризм — антидемократична і протиправна концеп­ція та практика володарювання; режим беззаконної насиль­ницької, необмеженої правом влади одноосібного правителя (тирана, деспота, фюрера та ін.).

Авторитет — загальновизнаний неформальний вплив особи або організації в різних сферах суспільного життя (вихованні, науці, управлінні, навчанні та ін.).

Агностицизм — філософське вчення про неможливість оста­точного вирішення людиною проблеми істинності пізнання.

Адаптація — вид взаємодії особи або соціальної групи із со­ціальним середовищем, у ході якої узгоджуються вимоги і очі­кування його учасників.

Адекватний — відповідний, правильний, точний; правиль­не відтворення в уявленнях, поняттях і судженнях об'єктивних зв'язків і відносин дійсності.

Академія шіатонівська — школа Платона в передмісті Афін у 385—529 рр. до н. є., у якій вивчалися етика, політика, філо­софія, теологія, натурфілософія, математика, курси логіки (силогістики і діалектики) та риторики в академії читав Аріс-

тотель.

Аксіологія, теорія цінностей — філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та про структуру цін­нісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками, зі структурою особис­тості.

Акциденція — філософський термін, що означає випадкове, неістотне на протилежність субстанціальному, або істотному.

Алогізм — хід думки, що ігнорує закони і правила логіки, порушує гармонію між мисленням і дійсністю.

Антиномія — суперечність між двома судженнями, кожне з яких вважається рівною мірою обґрунтованим і, як правило, може бути логічно виведеним у межах певної концептуальної системи, теорії. Згідно із вченням І. Канта, у розумі людей обов'язково є чотири антиномії: 1) світ має початок у часі і об­межений у просторі. — Світ не має початку в часі і нескінчен­ний у просторі; 2) будь-яка складна субстанція складається з простих частин. — Жодна річ не є складеною з простих частин і взагалі у світі немає нічого простого; 3) причинність, за зако-

Термінологічний словник

нами природи, недостатня для пояснення всіх явищ. Існує сво-бодна (спонтанна) причинність. — Немає жодної свободи, все у світі відбувається тільки за законами природи; 4) до світу на­лежить безумовно необхідна сутність, як його причина. — Не­має жодної абсолютно необхідної сутності ні у світі, ні поза сві­том як його причини.

Антитезис (антитеза) — у філософії Г. Гегеля негативний момент у процесі розвитку, що разом із тезисом (тезою) і синте­зом утворює тріаду.

Антропологізм — філософська концепція, згідно з якою по­няття "людина" є основною світоглядною категорією та осно­вою для розробки системи уявлень про світ.

Антропоморфізм — уподібнення людині, наділення люд­ськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин і рослин; приписування богу або богам людської подоби.

Аперцепція — поняття філософії та психології, що визна­чає вплив загального змісту психічної діяльності, всього попе­реднього досвіду людини на сприйняття нею предметів і явищ.

Апостеріорі — знання, здобуте з досвіду. Апріорі — знання, що передує досвіду і незалежне від нього. Атараксія — термін філософії Епікура і його школи, ідеаль­ний душевний стан, до якого, за Епікуром, має прагнути люди­на і який досягається позбавленням страху перед богами, смер­тю, "потойбічним" світом і незрозумілими явищами природи шляхом обмеження потреб, помірністю в насолодах, самоусу­ненням від суспільних і державних справ.

Атеїзм — заперечення релігії та утвердження самоцінності буття світу і людини, компонент релігійного індиферентизму і вільнодумства, антиклерикалізму, деяких форм деїзму і пан­теїзму.

Атрибут — необхідна, істотна, невід'ємна властивість об'єкта.

Базис — економічна структура суспільства, сукупність ви­робничих відносин.

Безперервність і переривчастість — філософські категорії, що характеризують структуру матерії, а також процеси розви-

Термінологічний словник

тку в живій та неживій природі, у суспільстві і мисленні. Без­перервність виражає взаємозумовленість ступенів розвитку, наявність у ньому механізмів спадкоємності і змін еволюцій­ного типу. Переривчастість, дискретність відображає локаль­ність і подільність матерії у просторі і часі, якісну відмінність і незвідність етапів розвитку природних, соціальних і розумо­вих процесів.

Біосфера — сфера життя, сукупність живих організмів і не­живої речовини, що охоплена та організована діяльністю і ак­тивністю живого.

Благо — в етиці та філософії те, що має певний позитивний сенс; у вузькому суто етичному значенні — синонім поняття "добро"; у філософському значенні — "цінність".

Буття — філософська категорія, що означає реальність, усе що існує. Бути означає існувати.

Верифікація — поняття логіки і методології науки щодо встановлення істинності наукових тверджень шляхом їх емпі­ричної перевірки. У логічному позитивізмі — принцип науко­во осмислених тверджень на засадах протоколів, що фіксують дані "чистого" (чуттєвого) досвіду.

Взаємодія — процес безпосереднього чи опосередкованого впливу різних об'єктів один на одного, зміна їх стану, взаємні переходи, породження одними об'єктами інших.

Виробничі відносини — сукупність економічних відносин між людьми у процесі матеріального виробництва і руху су­спільного продукту від виробника до споживача, діалектична єдність форм власності, розподілу, обміну і споживання мате­ріальних засобів життя.

Відображення — категорія діалектико-матеріалістичної теорії пізнання, що виражає сприйняття об'єкта як первинно­го і образу (знання) як вторинного, характеризує матеріаліс­тичне розв'язання основного питання філософії.

Вільнодумство (вільнодумність) — заперечення релігійного догматизму і церковної обрядовості з раціоналістичних пози­цій, відстоювання свободи думки.

Віра — 1) у гносеології та методології науки прийняття будь-якого знання за відсутності безпосереднього емпіричного і ра­ціонального обґрунтування; 2) у релігії світоглядна позиція і

Термінологічний словник

психологічна установка на реальне існування божественних іс­тот, можливість спілкування з ними та отримання від них жит­тєвих благ.

Віталізм — вчення про якісну відмінність живої природи від неживої, про принципову неможливість зведення життє­вих процесів до сил і законів неорганічного світу, про наявність у живих тілах особливих чинників, яких немає у неживих ті­лах.

Властивість — філософська категорія для вираження зв'яз­ку конкретної речі з іншими речами, з якими вона взаємодіє.

Воля — здатність до вибору мети діяльності та спрямування внутрішніх зусиль на її здійснення.

Гармонія — категорія для вираження домірності та впоряд­кування частин цілого, єдності різноманіття, узгодженості форми і змісту об'єкта.

Гедонізм — етична позиція, згідно з якою насолода є вищим благом і критерієм людської поведінки.

Генезис — походження, виникнення; зародження і розви­ток предметів і явищ.

Генетичний метод — метод наукового пізнання процесів виникнення (походження) і становлення явищ, що розвива­ються.

Географічне середовище — сукупність предметів і явищ природи (земна кора, нижня частина атмосфери, води, ґрунто­вий покрив, рослинний і тваринний світ), які залучені на кон­кретному історичному етапі до процесу життєдіяльності людей і створюють необхідні умови для їх існування і розвитку.

Герменевтика — мистецтво і теорія витлумачення історич­них текстів.

Гіпостазування — наділення самостійним буттям абстрак­тного поняття, властивості, ідеї.

Гіпотеза — наукове припущення, істинний зміст якого не-визначений.

Гіпотетико-дедуктивний метод — метод міркувань, що ґрунтується на виведенні висновків з гіпотез та інших заснов­ків, істинний зміст яких невизначений.

Гра —широке коло діяльності людини та активності тварин, що зазвичай протиставляється утилітарно-практичній діяль-

Термінологічний словник

ності (активності) і характеризується переживанням задово­лення від самої діяльності (активності).

Гуманізм — система поглядів, переконань та ідеалів, яка проголошує цінність людини як особистості, її право на свобо­ду, щастя, розвиток і виявлення своїх здібностей. Гуманізм вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості та людяності — нормою взаємовідносин між людьми.

Дедукція — перехід думки у процесі пізнання від загально­го до особливого та одиничного, логічне виведення особливого та одиничного із загального.

Детермінізм — філософське вчення про об'єктивний зако­номірний взаємозв'язок і взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу.

Диференціація — атрибут процесу розвитку, пов'язаний з поділом, розчленуванням цілого на частини, ступені, рівні.

Діалектика — вчення, згідно з яким різні явища, предмети і речі розглядаються з урахуванням їх найзагальніших законо­мірних зв'язків, взаємодії протилежних властивостей, тенден­цій у процесах змін і розвитку; метод мислення, що ґрунтуєть­ся на цьому вченні.

Дійсність — реальність як актуальне і наявне буття, що ре­алізує певні історичні можливості.

Діяльність — специфічна людська форма активного став­лення до світу, змістом якої є доцільна його зміна і перебудова на користь людей.

Догма — доктрина або окремі її положення, що приймають­ся як істинні без доказів, дослідного обґрунтування і практич­ної перевірки, а лише на засадах релігійної віри або сліпого підкорення авторитету.

Догматизм — антиісторичний, недіалектичний, схематич­но-закостенілий тип мислення, за якого аналіз і оцінка теоре­тичних і практичних проблем і положень проводяться без ура­хування конкретної реальності, умов, місця і часу.

Досвід — єдність умінь і знань; чуттєво-емпіричне пізнання дійсності, що спирається на практику.

Дослідження — спосіб виробництва нового знання харак­терний для науки як спеціалізованої форми пізнавальної ді­яльності.

Термінологічний словник

Доцільність — відповідність явища або процесу певному (відносно завершеному) стану, матеріальна або ідеальна мо­дель якого вважається за мету.

Дуалізм — філософське вчення, що ґрунтується на визнанні рівноправними і такими, що не зводяться одне до одного, двох начал світу — свідомості і матерії, ідеального і матеріального.

Духовне виробництво — продукування свідомості у суспіль­ній формі (тобто у формах релігійної, філософської, політич­ної, правової, моральної, естетичної свідомості), за допомогою якої індивіди інтегруються в соціальну систему.

Евдемонізм — принцип тлумачення і обґрунтування мора­лі, згідно з яким щастя (блаженство) є вищою метою людсько­го життя.

Еклектика — альтернативний діалектиці загальний метод пізнання; поєднання різнорідних поглядів, ідей, принципів, теорій зі зміною одних логічних засад на інші, метафізичну аб­солютизацію мінливість і відносність людського знання.

Експеримент — метод пізнання, за допомогою якого в конт­рольованих і керованих умовах досліджуються об'єкти дійсності.

Емпіризм — напрям у теорії пізнання, представники якого визнають чуттєвий досвід джерелом знання і вважають, що зміст знання може бути представлений або описом цього досві­ду, або зведенням до нього.

Естетика — філософське вчення про прекрасне як специфіч­ний вияв ціннісного ставлення людини до світу і художньої ді­яльності людей.

Естетичний смак — здібність людини до сприйняття та оцін­ки естетичних властивостей явищ і предметів, до розпізнання прекрасного і потворного.

Етика — філософське вчення про мораль як форму суспіль­ної свідомості і специфічну сферу суспільного життя.

Євгемеризм — вчення про походження релігії від шануван­ня і обожнення стародавніх царів; пояснення міфів та вірувань як проекцій на світ богів і героїв реальних історичних подій.

Єдність і боротьба протилежностей — основний закон діа­лектики, що є вираженням джерела саморуху і розвитку явищ природи і соціально-історичної дійсності; загальний закон пі­знання.

Термінологічний словник

Життя — форма існування матерії, що закономірно вини­кає за певних умов у процесі її розвитку.

Загальне — закономірна форма зв'язку речей, явищ і про­цесів у складі цілого.

Закон — категорія, що відображає об'єктивні, суттєві, необ­хідні та повторювані зв'язки між предметами і явищами ре­ального світу.

Закон заперечення заперечення — закон діалектики, що визначає напрям процесу розвитку, єдність мінливості і спад­коємності в розвитку, виникнення нового і відносну повторю­ваність деяких моментів минулого.

Закономірність суспільна — об'єктивно існуючий, повто­рюваний, суттєвий зв'язок явищ суспільного життя або етапів історичного процесу, що характеризує поступальний розвиток

історії.

Заперечення — необхідний момент процесу розвитку, умо­ва якісної зміни об'єкта.

Зв'язок — взаємозумовленість існування явищ, розділених у просторі і (або) в часі.

Здоровий глузд — стихійно сформовані під впливом повсяк­денного досвіду погляди людей на світ і на самих себе, принци­пи розуміння і оцінки явищ, правила дії в певних ситуаціях.

Зміст і форма — взаємопов'язані філософські категорії, в яких зміст як визначальна складова цілого становить єдність усіх елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх проце­сів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є способом іс­нування і вираження змісту.

Знак — матеріальний предмет (явище, подія), що виступає як представник іншого предмета, властивості або відносин, ви­користовується для зберігання, перероблення і передачі пові­домлень (інформації, знань).

Знання — відображення об'єктивних характеристик дій­сності у свідомості людини.

Значення — зміст, що пов'язується з тим або іншим вира­зом (слово, пропозиція, знак) певної мови.

Зняття — філософське поняття для позначення перетворен­ня, в якому наявні форми або принципи усуваються, запере­чуються, але разом з тим зберігають своє значення як підпо­рядковані моменти нової цілісності.

Термінологічний словник

Термінологічний словник

Зовнішнє і внутрішнє — філософські категорії, у взаємозв'язку яких зовнішнє виражає властивості предмета в цілому і способи його взаємодії з навколишнім середовищем, а внутрішнє — будову самого предмета, його склад, структуру і зв'язки між елементами.

Ідеал — образ, що визначає спосіб мислення і діяльності лю­дини або соціальної групи, суспільства в цілому.

Ідеалізація — мислене конструювання понять щодо об'єк­тів, які не існують і нездійсненні у реальності, але прообрази яких є в реальному світі.

Ідеалізм — загальне позначення філософських вчень, які стверджують, ніби свідомість, мислення, психічне є первин­ним, основоположним, а матерія, природа, фізичне — вторин­ним, похідним, залежним, обумовленим.

Ідеалізований об'єкт — уявна пізнавальна конструкція, що є результатом ідеалізації.

Ідеальне — суб'єктивний образ об'єктивної реальності, ре­зультат освоєння людиною світу, представлений у формах його свідомості та духовної культури.

Ідейність — схильність до певної системи ідей і духовних цінностей, до відповідного соціального, етичного і естетичного ідеалу, послідовна відданість їм у теорії та на практиці.

Ідеологія — система поглядів та ідей, у яких усвідомлюють­ся та оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одно­го, соціальні проблеми і конфлікти, визначається мета (про­грами) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну (розвиток) суспільних відносин.

Ідея — форма мисленого осягнення явищ об'єктивної реаль­ності, що включає розуміння мети та шляхів подальшого пі­знання і практичного перетворення світу.

Іманентне — поняття, що позначає внутрішню притаман­ність тієї або іншої властивості, закономірності певному пред­мету, явищу, процесу.

Індетермінізм — філософське вчення і методологічна пози­ція, які заперечують або об'єктивність причинного зв'язку, або його універсальний характер, або пізнавальну цінність причинного пояснення в науці.

Індивід — позначення одиничного, на відміну від сукупнос­ті, маси; окрема жива істота, особа, окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому.

Індивідуалізм — тип світогляду, суть якого полягає в абсо­лютизації позиції індивіда в його протиставленні суспільству, причому не якомусь певному соціальному ладу, а суспільству взагалі, світу в цілому.

Індивідуальність — неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, людини.

Інтерес — реальна причина соціальних дій, подій, звер­шень, що стоїть за безпосередніми спонуками (мотивами, по­мислами, ідеями, намірами) індивідів або соціальних груп, які беруть участь у цих діях.

Інтерполяція — знаходження проміжних значень за логіч­ними або статистичними даними.

Інтерпретація — фундаментальна операція мислення, на­дання смислу будь-яким виявам духовної діяльності людини, об'єктивованим у знаковій або чуттєво-наочній формі.

Інтуїція — здатність свідомості осягнути істину шляхом безпосереднього її визначення, без обґрунтування з викорис­танням доказів.

Істина — адекватне відображення об'єкта суб'єктом, який пізнає; відтворення об'єкта таким, яким він є сам по собі, поза і незалежно від людини та її свідомості.

Історичне і логічне — філософські категорії, що характери­зують відношення між об'єктивною дійсністю, що історично розвивається, та її відображенням у теоретичному пізнанні. Іс­торичне — процес становлення і розвитку об'єкта; логічне — теоретичне відтворення розвиненого об'єкта і об'єкта, що роз­вивається, у всіх істотних і закономірних зв'язках та відно­шеннях.

Категорії — загальні, фундаментальні поняття, що відобра­жають найістотніші закономірні зв'язки і відносини реальної дійсності і пізнання.

Кількість — категорія діалектики, що відображає загальне і однорідне в якостях речей і явищ, завдяки чому вони стають порівнянними.

Термінологічний словник

Термінологічний словник

Концепція — певний спосіб розуміння, трактування будь-якого предмета, явища, процесу, основний погляд на предмет або явище, керівна ідея для їх систематичного висвітлення.

Космос — термін давньогрецької філософії для позначення світу як структурно організованого і впорядкованого цілого.

Культура — специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений результатами мате­ріальної і духовної праці, системою соціальних норм і установ, духовними цінностями, сукупністю відношень людей до при­роди, до самих себе і між собою.

Людина — вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Матеріалізм — один з двох головних філософських напря­мів, який вирішує основне питання філософії на користь пер­винності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне як властивість матерії в протилежність ідеалізму, який визнає за вихідне, первинне свідомість, дух, мислення, ідею.

Матерія — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яку дано людині в її відчуттях, що ко­піюється, фотографується, відображається нашими відчуття­ми, існуючи незалежно від них.

Мета — визначення наперед у мисленні результату діяль­ності та шляху його досягнення за допомогою певних засобів.

Метафізика — протилежний діалектиці філософський ме­тод, що заперечує якісний саморозвиток буття через супереч­ність.

Метод — спосіб побудови та обґрунтування системи філо­софського і наукового знання; сукупність прийомів та опера­цій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Методологія — система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про ме­тоди пізнання і діяльності.

Механіцизм — однобічний метод пізнання, що ґрунтується на визнанні механічної форми руху матерії як єдино об'єктивної.

Мислення — вища форма активного відтворення у свідомос­ті об'єктивної реальності, що полягає у безпосередньому, опо-

середкованому та узагальненому пізнанні суб'єктом істотних зв'язків і відносин між предметами і явищами, у творчому створенні нових ідей, у прогнозуванні подій та дій.

Міра — філософська категорія, що виражає діалектичну єд­ність якісних і кількісних характеристик об'єкта, кількісні межі існування певної якості.

Міфологія — форма суспільної свідомості; спосіб розуміння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку; історичний тип світогляду.

Мова — система знаків як засіб людського мислення, вира­ження думок, спілкування.

Мовлення — діяльність і спілкування, опосередковані мо­вою.

Моделювання — метод дослідження об'єктів пізнання на їх моделях; побудова і вивчення моделей реально існуючих пред­метів, явищ і об'єктів, що проектуються, для визначення або поліпшення їхніх характеристик, раціоналізації способів їх створення та управління ними.

Монізм — спосіб сприйняття різноманітних явищ у світі, що виходить з одного начала (субстанції) всього існуючого, і побудова теорії у формі логічно-послідовного розвитку вихід­ного положення.

Мораль — спосіб нормативного регулювання дій людини в суспільстві; особлива форма суспільної свідомості; вид суспіль­них відносин (моральні відносини), об'єкт спеціального ви­вчення етики.

Мотив — те, що спонукає до активної діяльності тварину або людину, визначає мету діяльності та її спрямованість.

Надбудова — сукупність ідеологічних суспільних відносин, поглядів і установ певного суспільства.

Народ — населення певної країни; різні форми етнічних спільнот (плем'я, народність, нація).

Народність — історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільнота, попередник нації.

Народонаселення — сукупність людей певної країни, час­тини світу, земної кулі в цілому (людство); предмет спеціаль­ної науки — демографії.

Натурфілософія — філософія природи.

Термінологічний словник

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є про­дукування і теоретична систематизація знань.

Наукова картина світу — цілісна система уявлень про світ у цілому та його загальні властивості та закономірності як ре­зультат узагальнення і синтезу основних природничо-наукових понять і принципів.

Нація — історична спільнота людей, яка виникла на основі загальності їх території, економічних зв'язків, мови, етнічних відмінностей, культури і характеру.

Необхідність і випадковість — співвідносні філософські ка­тегорії, що відображають різні типи зв'язків і відносин в об'єктивному світі та його пізнанні. Необхідність — відобра­ження внутрішніх, стійких, таких, що повторюються, загаль­них зв'язків і відносин дійсності, основних напрямів її розви­тку. Випадковість — відображення зовнішніх, неістотних, не­стійких, одиничних зв'язків і відносин дійсності.

Несвідоме — філософська категорія для вираження сукуп­ності психічних властивостей, операцій і станів, не представ­лених у свідомості суб'єкта: 1) надіндивідуальні підсвідомі явища — зразки типової для певної спільноти поведінки, за­своєні суб'єктом через "механізми" наслідування та ідентифі­кації (ототожнення); 2) неусвідомлювані спонукачі дії — моти­ви і смислові установки особи: емоції, воля, інстинкти, інтуї­ція; 3) неусвідомлювані установки і стереотипи автоматичної поведінки.

Дата добавления: 2014-11-16