Ураження холодом

Відмороження — це ураження тканин, що виникають від дії низької температури. При тривалому перебуванні людини в умовах низької тем­ператури може настати загальне замерзання.

Основними причинами відмороження є: 1) низька температура сере­довища; 2) підвищена вологість і швидкість вітру; 3) місцеві і загальні розла­ди кровообігу (анемія, авітаміноз, виснаження, захворювання судин та ін.).

Клінічні ознаки. Розрізняють чотири ступені відморожень.

Відмороження І ступеня. Експозиція холодової дії невелика. При цьому виникає блідість шкіри, яка при відігріванні набуває синюшного або багрово- червоного забарвлення. Після відігрівання збережені тактильна і больова чутливість, активні рухи в пальцях кисті і стопи. Набряк тканин не прогре­сує. Біль у відморожених ділянках, незважаючи на легкість ураження, може бути від нестерпного до помірно вираженого. Одужання настає на 5-7 день хвороби.

Відмороження ІІ ступеня. Характерною ознакою є утворення пу­хирів з прозорою рідиною, яка, як і при опіках, є близькою за складом до
плазми. Пухирі в основному утворюються на 2 день після холодового ура­ження. Дно розкритих пухирів являє собою сосочково-епітеліальний шар шкіри, який в основному покритий фібрином. Регенерація ушкоджених діля­нок шкіри при відмороженнях ІІ ступеня відбувається повністю, без утво­рення грануляцій і рубців, протягом 1-2 тижнів.

Відмороження III ступеня. Спостерігається некроз усіх шарів шкіри з можливим переходом на підшкірну клітковину. Спочатку утворюються пухирі, наповнені кров'янистим вмістом, шкіра набуває багряно-ціанотичного кольору, на дотик холодна. Після цього формуються некротичні струпи, після відпадання яких утворюються сполучнотканинні рубці. Середній термін ліку­вання становить 35-40 діб.

Відмороження IV ступеня. Характеризується змертвінням шкіри, при­леглих м'яких тканин і кісток у вигляді муміфікації або гангрени. Уже в перші години знижується температура шкіри, настає виражений набряк тка­нин. На 2-3 добу виникає муміфікація або розвивається волога гангрена відмо­рожених ділянок. До кінця пер­шого тижня формується демар­каційна лінія, яка стає чіткішою наприкінці другого тижня, після чого може бути визначена межа уражених тканин. Слід зазначи­ти, що реактивний набряк тка­нин при відмороженнях займає значно більшу ділянку, ніж зона некрозу (рис. 170).

Особливою формою дії холоду на окремі ділянки орга­нізму є примороження.

Примороження виникає при повторних діях холоду (І ступеня). Уражаються в основному відкриті частини обличчя (кінчик носа, вуха, повіки), кисті, пальці стопи (при тісному взутті). При примороженні шкіра стає синюшною, часом червоного кольо­ру, з пониженою чутливістю і холодною на дотик. Набряк тканин в основ­ному відсутній.

Рис. 170. Хворий В. 36 р. Відмороження стоп ІУ ст. Ампутація пальців і частини стопи.

Траншейна стопа. Це ураження виникає у людей, які довгий час пере­бували на холоді в мокрому взутті. Захворювання починається з поступової втрати температурної чутливості в ділянці пальців, потім переходить на підошву і тильну поверхню ступні. Розвитку "траншейної" стопи сприяє не лише довга дія вологого холоду, але і повторне зігрівання стопи і знову дія холоду. Дія повторного зігрівання і охолодження призводить до розладів кровообі­гу, порушення трофіки, нервової чутливості, внаслідок чого розвивається блідість, нечутливість і набряк стопи. Хворі не можуть знову одягнути зняте
взуття. Часто виникають пухирі або виражений набряк стопи. У тяжких випадках виникає тотальний некроз стопи, що перебігає за типом вологої гангрени.

Лікування. Основними завданнями при наданні першої допомоги при відмороженнях є зігрівання кінцівки, відновлення температури тканин до нормальних цифр і попередження розвитку інфекції.

Не можна розтирати відморожену ділянку тіла снігом, оскільки він ще більше охолоджує шкіру, може містити крупинки льоду, що пошкоджують тканини, крім цього, виникає велика небезпека інфікування уражених ділянок.

До останнього часу дискутують про кращий спосіб зігрівання: форсо­ване зігрівання потерпілого за допомогою гарячих ванн; інтенсивний масаж; чи поступове відігрівання організму і ураженої ділянки тіла.

При наданні першої допомоги потерпілого необхідно зігріти у ванні, температуру води в ній протягом 20-30 хв слід поступово підвищувати з 19­20 до 40°С. Одночасно необхідно проводити легкий масаж ураженої ділян­ки погладжуванням від периферії до центру, до потепління і почервоніння стопи. Хворим призначають ліжковий режим з підвищеним положенням кінцівки, проводять тепле закутування і дають гаряче пиття.

Поступове зігрівання не порушує структури охолоджених тканин, у потерпілих спостерігають менше виражену інтоксикацію. При повільному зігріванні і подальшому проведенні лікування, навіть якщо не вдається уник­нути некрозу тканин, він, як правило, є сухим, а при швидкому, активному зігріванні - вологим. Крім цього, при швидкому зігріванні підсилюється больовий синдром, виникає виражена інтоксикація організму.

Зігріту ділянку тіла або кінцівку слід висушити, обтерти спиртом або горілкою, накласти чисту (краще стерильну) пов'язку з товстим шаром вати і укласти (кінцівку) на шину. При відмороженнях ІІ-ІІІ-ІУ ступенів потерпілому необхідно ввести профілактичну дозу протиправцевої сиро­ватки і анатоксин.

При подальшому лікуванні потерпілих з відмороженнями проводять заходи, спрямовані на відновлення кровобігу в уражених ділянках, лікування місцевого процесу, профілактику інфекційних ускладнень. Хворим призна­чають спазмолітики (но-шпу, спазмоверин, баралгін або спасфон та ін.).

Для зняття спазму периферійних судин та покращення мікроцирку- ляції в кінцівках внутрішньоартеріально вводять суміш із 10 мл 0,25 % розчину новокаїну, 2 мл папаверину, 2 мл 1 % розчину нікотинової кислоти і 10 тис. ОД гепарину. Вказану суміш переважно застосовують у реактив­ному періоді (протягом перших 5 діб після травми).

Призначають антикоагулянти. Добова доза антикоагулянтів (гепарину) становить 30-40 тис. ОД, можна вводити кальципарин, фраксипарин. Крім цього, призначають вітаміни групи В, С та антибіотики широкого спектра дії.

При наявності змертвіння проводять некротомію, ампутацію відморожено­го сегмента, при необхідності - автодермопластику, реконструктивні операції.

Загальне переохолодження (замерзання). У його виникненні має значення вологість, швидкість вітру, температура повітря та стан людини.

Дія низької температури на організм може призвести до зниження тем­ператури тіла і розвитку патологічного стану - гіпотермії (замерзання).

Клінічні ознаки. У розвитку замерзання виділяють дві стадії. Спочатку, незважаючи на низьку температуру навколишнього середовища, температу­ра тіла не знижується, а утримується на відповідному рівні. Цей період охо­лодження називається стадією компенсації. В ній спрацьовують механіз­ми фізичної терморегуляції, спрямовані на обмеження тепловіддачі. Це здійснюється завдяки рефлекторному спазму судин шкіри, зменшенню пото­виділення та посиленню обміну речовин. За умов тривалого або інтенсивно­го впливу холоду механізми терморегуляції перенапружуються, температу­ра тіла знижується і настає друга стадія охолодження - стадія декомпен­сації. У ній знижується температура тіла, пригнічуються життєво важливі функції організму. Смерть настає від зупинки серця і гіпоксії мозку.

При загальному замерзанні у потерпілого розвивається слабість, адина­мія, сонливість, запаморочення, дихання стає поверхневим, виникає брадикар­дія, знижується артеріальний тиск (90-80 мм рт.ст.) і температура тіла.

При подальшому замерзанні і зниженні температури тіла нижче 25 °С поступово перестають функціонувати всі органи і системи. У разі зниження температури тіла нижче 20 °С повернути потерпілого до життя неможливо.

Лікування. При загальному переохолодженні в першу чергу необхід­но захистити потерпілого від подальшого охолодження. Його поміщають в тепле приміщення, міняють мокрий одяг, дають гарячого чаю, їжу, алкоголь. Найкращим засобом зігрівання потерпілого є ванна, початкова температура якої 36 °С і поступово підвищується до 40-41 °С протягом 15-20 хв. На тако­му рівні температуру води підтримують до повного зігрівання хворого. По­ряд із цим, потерпілому вводять внутрішньовенно підігріті до 36 °С такі роз­чини: 40-50 мл 40 % глюкози, 5-10 мл 10 % розчину хлориду кальцію, 400 мл реополіглюкіну, перфторану та ін. Ефективність проведених заходів оцінюєть­ся за відновленням дихання, покращенням діяльності серцево-судинної сис­теми (пульс, артеріальний тиск), підвищенням температури тіла, відновлен­ням функцій нирок і ін.

Дата добавления: 2014-11-18