Захворювання сечового міхура

Паранефрит

Паранефрит - запальний процес навколониркової жирової клітко­вини. В основному розвивається вторинно після переходу запалення з ни­рок або з сусідніх органів і тканин (панкреатит, апендицит, й ін.). Запаль­ний процес може також виникати внаслідок гематогенного або лімфогенно- го потрапляння інфекції з інших ділянок тіла при остеомієліті, гнійних ранах, карбункулах тощо.

Клінічні ознаки. Захворювання розпочинається з підвищення темпера­тури тіла, лихоманки і гострого болю в поперековій ділянці. При прогресу­ванні запального процесу і формуванні гнійника він може розкритись у черевну або плевральну порожнину і викликати розлади з боку легень, плеври та спричинити розвиток перитоніту. При огляді цих хворих виявляють на­бряклість, гіперемію, згладженість складок поперекової ділянки. При паль­пації виникає різка болючість. Визначають позитивний симптом Пастер- нацького. При дослідженні загального аналізу крові виявляють лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, зниження кількості еритроцитів. При дослідженні сечі в ній виявляють лейкоцити, еритроцити. При втягненні в патологічний процес нирок виникає порушення їх функції.

Лікування. На початку захворювання хворим призначають ліжковий режим, холод на поперекову ділянку, антибіотики, сульфаніламідні, протиза­пальні препарати. При неефективності консервативної терапії і наявності гнійника проводять його розкриття і дренування.

Цистит — запалення сечового міхура. Причинами запалення сечово­го міхура можуть бути низхідна інфекція з нирок (пієліт) або висхідна інфекція із сечівника. Крім цього, інфекція може поширюватись гематоген­ним і лімфогенним шляхом з інших гнійних вогнищ організму. Розрізня­ють гострий і хронічний цистит.

Клінічні ознаки. Основними ознаками циститу є біль у ділянці сечового міхура і часті позиви на сечовипускання. При огляді сеча мутна, часто містить гній і кров. При хронічному циститі ці явища мають затяжний характер.

Вирішальне значення у встановленні діагнозу циститу має цистоскопія.

Лікування. При гострому циститі призначають ліжковий режим, мо­лочно-рослинну дієту. Для ліквідації запалення застосовують антибіотики (окситетрациклін, кларитроміцин, гентаміцин, цефалексин та ін.), сульфані­ламідні препарати. Крім того, призначають уросептики (уробесал, фурадонін, палін, нітроксолін і ін.). Після затихання гострих явищ сечовий міхур можна промивати слабким розчином нітрату срібла (1:5000), оксиціанідом ртуті (1:10 000).

Під час лікування циститу забороняють вживати алкогольні напої і спеції.

Камені сечового міхура. Розрізняють первинні і вторинні камінці сечового міхура. Первинні утворюються в порожнині сечового міхура. Яд­ром утворення конкрементів може бути епітелій, слиз, сторонні тіла та ін. Утворенню камінців у сечовому міхурі сприяє цистит, рубцеве звуження сечівника, аденома передміхурової залози. Вторинні камінці утворюються в нирках, звідки опускаються в сечовий міхур. Камені можуть бути пооди­нокими (солітарними) і множинними. За хімічним складом вони можуть бути фосфатами, уратами, оксалатами та ін.

Клінічні ознаки. Головними ознаками захворювання є біль у ділянці сечового міхура, часті позиви на сечовипускання, раптова затримка сечови­пускання. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має цистоскопія, цистографія і оглядова рентгенографія, під час яких виявляють конкременти в сечовому міхурі.

Лікування. Камені в сечовому міхурі можна подрібнити за допомогою спеціальних апаратів або інструментів: літотриптора або цистоскопа-літот- риптора, з наступним їх вимиванням. При неможливості ліквідувати камені сечового міхура за допомогою літотриптора проводять хірургічне лікування шляхом надлобкового розрізання міхура (епіцистотомії).

Дата добавления: 2014-11-18