Клінічна трансфузіологія

1. Трансфузіологія - це розділ клінічної медицини, що вивчає результати:

1. Парентерального введення крові і її компонентів.

2. Парентерального введення плазмозамінників.

* 3. Парентерального введення трансфузійних середовищ.

4. Ентерального введення препаратів.

5. Екстракорпоральної детоксикації.

2. Основний принцип гемотрасфузійної терапії:

1. Підтримка ОЦК.

* 2. Замісна компонентна терапія.

3. Забезпечення транспорту кисню.

4. Корекція згортаючої системи.

5. Корекція імунодефіцитних станів.

3. Завданням трансфузійної терапії не є:

1. Підтримка ОЦК.

2. Забезпечення транспорту кисню.

3. Корекція порушень згортаючої системи.

*4. Бактеріостатичний ефект.

5. Корекція імунодефіцитних станів.

4. Трансфузійним середовищем є:

1. Антибактеріальні препарати.

* 2. Компоненти крові, препарати крові, плазмозамінники.

3. Плазма крові і еритроцитарна маса.

4. Препарати крові.

5. Плазмозамінники.

5. Необхідною умовою гемотрансфузійної терапії є:

1. Безпека.

2. Аутогемотрансфузія.

3. Реінфузія.

4. Імунологічна сумісність.

5. Дотримання строків зберігання.

6. Інтервал між здачами крові повинен бути не менше:

1. 2 тижнів.

2. 4 тижнів.

* 3. 8 тижнів.

4. 3 місяців.

5. 6 місяців.

7. Імунні донори - це:

1. Донори, що регулярно здають кров або її компоненти в установи служби крові.

2. Донори, що однократно здавали кров.

* 3. Донори, у крові яких є антитіла до різних антигенів у достатньому титрі.

4. Донори, що перенесли інфекційні захворювання.

5. Донори, що мають негативний резус-фактор.

8. Із крові імунних донорів одержують.

1. Нативну плазму.

2. Гемаглютинуючі стандартні сироватки.

3. Еритроцитарну масу.

4. Препарати крові.

*5. Гіперімунну плазму, специфічні імуноглобуліни.

9. Із крові активних донорів не можна одержати:

1. Компоненти крові.

2. Препарати крові.

3. Плазмозамінники.

4. Коректори згортаючої системи.

5. Препарати імунологічної дії.

10. Разова доза при здачі крові не повинна перевищувати:

1. 100 мл.

2. 200 мл.

3. 300 мл.

4. 400 мл.

*5. 500 мл.

11. Аглютиногени - це:

1. Фосфоліпіди клітинних мембран.

2. Глікопротеїди в структурі клітини.

* 3. Білки на поверхні клітинних мембран.

4. Ліпопротеїди високої щільності.

5. Рецептори до аглютинінів плазми.

12. Відповіддю на попадання чужорідних аглютиногенів не може бути:

1. Імунізація.

2. Гемаглютинація.

3. Гемоліз.

4. Формування ”монетних стовпчиків”.

*5. Гемотрансфузійний шок.

13. Для аглютиногенів характерна:

* 1. Імуногенність і серологічна активність.

2. Тільки імуногенність.

3. Тільки серологічна активність.

4. Імунорезистентність.

5. Здатність перебувати у вільному стані в плазмі.

14. Імуногенність - це:

1. Здатність антигенів зв'язуватися з однойменними антитілами.

2. Здатність викликати склеювання еритроцитів.

*3. Здатність індукувати вироблення антитіл в організмі, у якому їх немає.

4. Здатність викликати алергійні реакції.

5. Здатність викликати реакції відторгнення при трансплантації органів.

15. Серологічна активність - це:

* 1. Здатність антигенів зв'язуватися з однойменними антитілами.

2. Здатність викликати склеювання еритроцитів.

3. Здатність індукувати вироблення антитіл в організмі, у якому їх немає.

4. Здатність викликати алергійні реакції.

5. Здатність викликати реакції відторгнення при трансплантації органів.

16. До клітинних антигенів не відносяться:

1. Еритроцитарні по системі АВО.

2. Еритроцитарні по системі Rh-фактора.

3. Лейкоцитарні.

* 4. Плазменні.

5. Тромбоцитарні.

17. До аглютинінів не відноситься таке ствердження:

1. Перебувають у плазмі.

*2. Перебувають на поверхні мембран клітин крові.

3. Бувають повними і неповними.

4. Бувають тепловими і холодовими.

5. Бувають природними і імунними.

18. Групи крові вперше описав:

1. Фішер.

2. Янський.

*3. Ландштейнер.

4. Шамов.

5. Пирогов.

19. Знайдіть характеристики першої групи крові:

1. Немає аглютинінів.

* 2. Немає аглютиногенів.

3. Є аглютиноген А.

4. Є аглютиногени А і В.

5. Є аглютиноген В.

20. Серія стандартної сироватки - це:

*1. Концентрація антитіл у сироватці.

2. Шифр станції переливання крові.

3. Порядковий номер ампули із сироваткою.

4. Порядковий номер донора в журналі реєстрації на станції переливання крові.

5. Концентрація аглютиногенів.

21. Титр стандартної сироватки - це:

1. Порядковий номер донора в журналі реєстрації на станції переливання крові.

2. Кількість фізіологічного розчину, використаного для розведення сироватки.

3. Порядковий номер ампули зі стандартною сироваткою.

4. Мінімальне розведення сироватки при якому можлива реакція аглютинації.

5. Максимальне розведення при якому можлива реакція аглютинації.

22. Антитіла до антигенів еритроцитів системи АВО є:

1. Неповні, теплові, неспецифічні.

2. Повні, холодові, специфічні.

3. Повні, холодові, специфічні.

4. Повні, теплові, специфічні.

5. Неповні, холодові, специфічні.

23. Поширеність аглютиногена А1 серед людей із групою А(II) становить:

1. 25 %.

2. 45 %.

3. 65 %.

4. 75 %.

5. 80%.

24. Поширеність аглютиногена А1 серед людей із групою AB(IV) становить:

1. 25 %.

2. 45 %.

3. 65%.

4. 75 %.

5. 80 %.

25. Для диференціації варіантів аглютиногенів А1 та А2 використовують:

1. Стандартні сироватки.

2. Стандартні еритроцити.

3. Перехресний метод.

4. Моноклональні антитіла.

5. Пробу на індивідуальну сумісність.

26. Стандартна гемаглютинуюча сироватка О(I) групи має колір:

1. Червоний.

2. Синій.

3. Жовтий.

4. Рожевий.

5. Безбарвна.

27. Стандартна гемаглютинуюча сироватка А(II) групи має колір:

1. Червоний.

2. Синій.

3. Жовтий.

4. Рожевий.

5. Безбарвна.

28. Стандартна гемаглютинуюча сироватка B(III) групи має колір:

1. Червоний.

2. Синій.

3. Жовтий.

4. Рожевий.

5. Безбарвна.

29. Стандартна гемаглютинуюча сироватка AB(IV) групи має колір:

1. Червоний.

2. Синій.

3. Жовтий.

4. Рожевий.

5. Безбарвна.

30. Для визначення групової приналежності необхідний титр стандартної сироватки не нижче:

1. 1:12.

2. 1:24.

3. 1:32.

4. 1:48.

5. 1:64.

31. Групова приналежність по системі АВО визначається за допомогою стандартних сироваток:

1. Двох серій.

2. Однієї серії.

3. Кількість серій не має значення.

4. Заготовлених тільки на одній станції переливання крові.

5. Різного титру.

32. Співвідношення досліджуваної крові й стандартної сироватки повинне бути:

1. 1:2.

2. 1:4.

3. 1:6.

4. 1:10.

5. 1:20.

33. Краплю фізіологічного розчину додають через:

1. 1 хв.

2. 2 хв.

3. 3 хв.

4. 5 хв.

5. 10 хв.

34. Фізіологічний розчин додають із метою:

1. Виключення гемолізу.

2. Виключення коагуляції.

3. Розведення.

4. Виключення неспецифічного склеювання.

5. Підтвердження специфічної аглютинації.

35. Результати визначення групової приналежності методом стандартних сироваток оцінюють через:

1. 3 хв.

2. 5 хв.

3. 10 хв.

4. 15 хв.

5. Відразу ж після появи аглютинації.

36. Якщо відбулася реакція гемаглютинації зі стандартними сироватками O(I), A(II), B(III) груп, то:

1. Це реакція панаглютинації.

2. Необхідно провести контрольне дослідження із сироваткою AB(IV) групи.

3. Це AB(IV) група.

4. Це O(I) група.

5. Це сладж-реакція.

37. Оцінка результатів при визначенні групової приналежності цоліклонами проводиться через:

1. 1 хв.

2. 2 хв.

3. 2,5 хв.

4. 3 хв.

5. 5 хв.

38. До технічних помилок при визначенні групової приналежності не відноситься:

1. Неправильне розташування сироваток на планшеті.

2. Неправильне кількісне співвідношення сироваток і еритроцитів.

3. Використання однієї піпетки при нанесенні сироваток.

4. Слабкі сироватки, бактеріально забруднені.

5. Оцінка результатів реакції раніше або пізніше певного методикою строку.

39. До помилок, що залежать від біологічних властивостей досліджуваної крові, не відносяться:

1. Наявність у групах A(II) і AB(IV) слабкого аглютиногена А2.

2. Оцінка результатів реакції раніше або пізніше визначеного методикою строку.

3. Аутоаглютинація.

4. Формування “монетних стовпчиків”.

5. Неповна або змішана аглютинація.

40. Резус-фактор вперше описав:

1. Фішер.

2. Янський.

3. Ландштейнер

4. Шамов.

5. Пирогов.

41. Антитіла системи резус-фактора:

1. Неповні, теплові, імунні.

2. Повні, холодові, специфічні.

3. Повні, холодові, специфічні.

4. Повні, теплові, специфічні.

5. Неповні, холодові, специфічні.

42. Для дослідження резус-приналежності не використовується:

1. Експрес-метод з використання резус-реагенту.

2. Одногрупні стандартні антирезусні сироватки.

3. Метод визначення цоліклонами.

4. Перехресний метод.

5. Цоліклон “ Анти-Д-Супер”.

43. До помилок при визначенні резус-приналежності, що залежить від біологічних особливостей крові, не відноситься:

1. Феномен поліаглютинабельності.

2. Наявність слабкого різновиду антигену Д.

3. Використання для визначення резус-фактора гемолізованої крові.

4. Зниження активності резус-аглютиногенів при захворюваннях системи крові.

5. Зниження активності резус-аглютиногенів при хронічній печінково-нирковій недостатності.

44. До відносних показань до гемотрансфузії не відноситься:

1. Крововтрата в обсязі 10-20% ОЦК.

2. Крововтрата в обсязі більше 20% ОЦК.

3. Анемія при зниженні гемоглобіну нижче 80 г/л.

4. Кровотеча, обумовлена порушеннями згортаючої системи.

5. Цитопенічні стани.

45. Гемотрансфузія не протипоказана при:

1. Гіпертонічному кризі, інсульті.

2. Гострому септичному ендокардиті.

3. Важкій серцевій недостатності.

4. Гострому дисемінованому туберкульозі.

5. Опіковій хворобі.

46. До недоліків прямого методу переливання крові не відноситься:

1. Використання крові без консерванту і стабілізатора.

2. Ризик тромбоемболії дрібних гілок легеневої артерії.

3. Ризик переносу інфекційних захворювань від донора до реципієнта.

4. Можливість зараження донора.

5. Використання тільки внутрішньовенного шляху введення крові.

47. Обмінно-замісне переливання крові - це:

1. Метод переливання за допомогою використання систем з фільтром.

2. Метод переливання крові без стабілізації і консервації.

3. Повернення в кровоносне русло крові, що вилилась в порожнини.

4. Часткове видалення крові реципієнта з одночасним відшкодуванням її адекватним обсягом донорської крові.

5. Переливання хворим попередньо-заготовленої власної крові або її компонентів.

48. Реінфузія крові -це:

1. Метод переливання за допомогою використання систем з фільтром.

2. Метод переливання крові без стабілізації і консервації.

3. Повернення в кровоносне русло пацієнта крові, що вилилась в серозні порожнини при травмі, операції.

4. Часткове видалення крові реципієнта з одночасним відшкодуванням її адекватним обсягом донорської крові.

5. Переливання хворим попередньо-заготовленої власної крові або її компонентів.

49. Аутогемотрансфузія - це:

1. Метод переливання за допомогою використання систем з фільтром.

2. Метод переливання крові без стабілізації і консервації.

3. Повернення в кровоносне русло крові, що вилилась в порожнини.

4. Часткове видалення крові реципієнта з одночасним відшкодуванням її адекватним обсягом донорської крові.

5. Переливання хворим попередньо-заготовленої власної крові або її компонентів.

50. До протипоказань до заготівлі аутокрові відноситься:

1. Неможливість підібрати сумісне трансфузійне середовище пацієнтам з рідкими групами крові.

2. Наявність в анамнезі важких посттрансфузійних реакцій і ускладнень.

3. Вихідний рівень показників крові: Нв-110г/л, Нt-0,33, АТ нижче 110/60 мм.рт.ст., анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

4. Необхідність проведення під час операції гострої гемодилюції при ризику тромботичних ускладнень.

5. Наявність у хворого протипоказань до переливання аллогенної крові.

51. До компонентів крові не відноситься:

1. Плазма крові.

2. Еритроцитарна маса.

3. Лейкоцитарна маса.

4. Кріопреципітат.

5. Тромбоцитарна маса.

52. До препаратів крові не відноситься:

1. Тромбін.

2. Свіжозаморожена плазма.

3. Фібриноген.

4. Альбумін.

5. Антистафілококовий імуноглобулін.

53. До препаратів крові імунологічної дії не відноситься:

1. Антирезусний імуноглобулін.

2. Антистафілококовий імуноглобулін.

3. Концентрат VIII фактора.

4. Антисиньогнійна плазма.

5. Антипротейна плазма.

54. Для зупинки кровотечі при гемофілії А більш доцільно використовувати:

1. Цільну кров прямим переливанням.

2. Тромбоцитарну масу.

3. Еритроцитарну масу.

4. Свіжозаморожену плазму.

5. 1000-1500ЕД кріопреципітат.

55. Для зупинки кровотечі при панцитопенії більш доцільно використовувати:

1. Цільну кров.

2. Тромбоцитарну масу.

3. Еритроцитарну масу.

4. Свіжозаморожену плазму.

5. 1000-1500ЕД кріопреципітату.

56. До препаратів крові для системного застосування не відноситься:

1. Кріопреципітат.

2. Фібриноген.

3. Антигемофільна плазма.

4. Тромбін.

5. Свіжозаморожена плазма.

57. Укажіть критерій непридатності еритроцитарної маси:

1. Прозорість шару плазми над еритроцитами.

2. Рожевий колір плазми.

3. Відсутність згустків у глобулярному шарі.

4. Чітка межа між глобулярним шаром і плазмою.

5. Строк зберігання менше 21 дня.

58. Виключіть етап, що не відноситься до проби на прихований гемоліз:

1. Завжди використовується при виконанні реінфузії.

2. Обережно змішують формені елементи із плазмою.

3. Додають фізіологічний розчин у співвідношенні 1:1.

4. Центрифугують пробірку 15 хв.

5. Ставлять на водяну баню на 10 хв.

59. ЕМОЛТ “buffy coat” - це:

1. Разморожена і відмита еритроцитарна маса.

2. Отримані після центрифугування відмиті еритроцити.

3. Еритроцитарна маса з додаванням розчину “Модежель”.

4. Еритроцитарна маса після видалення лейкотромбоцитарного шару.

5. Лейкоцитарна маса.

60. Стандартне терапевтичне дозування тромбоцитарної маси відповідає:

1. 4-6 дозам цільної крові.

2. Дозі, отриманої від декількох донорів.

3. 1-2 дозам цільної крові.

4. 2-3 дозам цільної крові.

5. 6-8 дозам цільної крові.

61. При переливанні тромбоцитарної маси немає необхідності враховувати:

1. Групову приналежність по системі АВО.

2. Сумісність по резус-фактору.

3. Строк зберігання до 1 доби.

4. Пробу на прихований гемоліз.

5. Обов'язкова наявність систем для переливання крові.

62. При переливанні свіжозамороженої плазми не проводиться:

1. Перевірка строку зберігання.

2. Розморожування при кімнатній температурі.

3. Проба на групову сумісність.

4. Перевірка групової приналежності, зазначеної на етикетці, по системі АВО.

5. Біологічна проба.

63. Строк зберігання свіжозамороженої плазми:

1. 1 міс.

2. 3 міс.

3. 6 міс.

4. 12 мес.

5. необмежений.

64. Переливання свіжозамороженої плазми протипоказане при:

1. Протромбіновому часі вище 18 сек.

2. Протромбіновому часі менше 18 сек.

3. Гострій крововтраті.

4. Гіпопротеінемії.

5. Травматичному шоку.

65. Для розчину альбуміну не характерно:

1. Висока онкотична активність.

2. Підтримка реологічних властивостей крові.

3. Транспорт метаболітів і лікарських речовин.

4. Вплив на систему гемостазу.

5. Тривалість дії 24-36 годин.

66. Біологічна проба не проводиться при переливанні:

1. Еритроцитарної маси.

2. Плазми.

3. Альбуміну.

4. Поліглюкіна.

5. Кріопреципітату.

67. До складу кріопреципітату входить:

1. Фактори згортання II, VII, IX, X.

2. Антигемофільний глобулін і фібриноген.

3. 4,3-4,8% розчин білків плазми.

4. 20000 ЕД фібринолізину.

5. 1,0 г фібриногену.

68. До кровозамінників гемодинамічної дії не відноситься:

1. Макродекс.

2. Неокомпенсан.

3. Рефортан.

4. Стабізол.

5. Желатиноль.

69. До кровозамінників гемодинамічної дії відноситься:

1. Гелофузин.

2. Полідез.

3. Розчин Рінгера-Локка.

4. Перфторан.

5. Ліпофундин.

70. Плазмозамінники не можуть замінити препарати крові при:

1. Гострому отруєнні.

2. Гострій крововтраті до 20% ОЦК.

3. Опіковому шоку.

4. Травматичному шоку.

5. Кровотечі при ДВС- синдромі.

71. До завдань інфузійної терапії не відноситься:

1. Корекція згортаючої системи.

2. Відновлення ОЦК.

3. Відновлення дефіциту міжтканьової рідини.

4. Поліпшення мікроциркуляції.

5. Дезінтоксикація.

72. До побічних ефектів інфузійної терапії плазмозамінниками гемодинамічної дії відноситься:

1. Поліпшення периферичного кровообігу.

2. Поліпшення обмінних процесів.

3. Підвищення ефективності транспорту О2.

4. Погіршується перебіг ДВЗ-синдрому.

5. Збільшення ОЦК.

73. До побічних ефектів швидкої інфузії ізотонічних розчинів відноситься:

1. Стимуляція симпато-адреналової системи.

2. Реологічний ефект.

3. Ефект гемодилюції.

4. Заповнення дефіциту міжтканьової рідини.

5. Стимуляція діурезу.

74. До осмодіуретиків відноситься:

1. Поліглюкін.

2. Розчин Хартмана.

3. Маннітол.

4. Лактосол.

5. Перфторан.

75. До плазмозамінників переносників кисню відноситься:

1. Рефортан.

2. Стабізол.

3. Ксилат.

4. Перфторан.

5. Гелофузин.

76. До плазмозамінників коректорів кислотно-лужного стану відноситься:

1. Ксилат.

2. Розчин Хартмана.

3. Реополіглюкін.

4. Глюкоза.

5. Фізіологічний розчин.

77. До препаратів дезінтоксикаційної дії відноситься:

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

3. Поліглюкін.

4. Маннітол.

5. Ксилат.

78. До плазмозамінників комплексної дії відноситься:

1. Розчин Хартмана.

2. Розчин Рінгера.

3. Стабізол.

4. Реомакродекс.

5. Ліпофундин.

79. До плазмозамінників для парентерального харчування відноситься:

1. Амінопептид.

2. Желатиноль.

3. Перфторан.

4. Ксилат.

5. Розчин Рінгера.

80. До ускладнень механічного характеру при переливанні крові не відноситься:

1. Повітряна емболія.

2. Кардіоваскулярна недостатність.

3. Синдром масивної гемотрасфузії.

4. Тромбози.

5. Тромбоемболії.

81. До ускладнень реактивного характеру при гемотрасфузії не відносяться:

1. Пірогенні реакції.

2. Антигенні реакції.

3. Алергійні реакції.

4. Інфекційні захворювання.

5. Гемотрансфузійний шок.

82. До гемотрансфузійних ускладнень не відноситься:

1. Гемотрансфузійний шок.

2. Синдром масивної гемотрансфузії.

3. Калієва інтоксикація.

4. Цитратна інтоксикація.

5. Пірогенні реакції.

83. Клінічні прояви цитратної інтоксикації обумовлені:

1. Гіперкаліемією.

2. Гіперкальциемією.

3. Гіпонатріемією.

4. Гіпернатріемією.

5. Переливанням компонентів крові.

84. Калієва інтоксикація обумовлена:

1. Переливанням крові тривалих строків зберігання.

2. Переливанням великих об'ємів крові.

3. Переливанням крові несумісної по системі АВО.

4. Переливанням крові несумісної по резус-фактору.

5. Переливанням бактеріально забрудненої крові.

85. При калієвій інтоксикації спостерігається:

1. Тахікардія.

2. Брадикардія.

3. Підвищення артеріального тиску.

4. Зниження діурезу.

5. Гіпертермія.

86. При цитратній інтоксикації не спостерігається:

1. Брадикардія.

2. Апноє.

3. Неприємні відчуття за грудиною.

4. Біль в поперековій ділянці.

5. М'язові посмикування.

87. Для патогенезу синдрому масивної гемотрансфузії не характерно:

1. Патологічний перерозподіл крові.

2. Підвищення гемолізу.

3. Порушення скорочувальної здатності міокарда.

4. Порушення мікроциркуляції.

5. Блокування ниркових канальців солянокислим гематином.

88. При гемотрансфузії не можна інфікувати реципієнта:

1. ВІЛ.

2. Гепатитом В.

3. Гепатитом А.

4. Сифілісом.

5. Малярією.

89. Перший етап надання невідкладної допомоги при гемотрансфузійному шоку:

1. Припинити гемотрансфузію.

2. Установити сечовий катетер.

3. Поліпшення гемодинаміки і мікроциркуляції.

4. Нейтралізація і прискорення виведення токсичних речовин.

5. Запобігання ниркового блоку.

90. Для запобігання ниркового блоку використовують:

1. Поліглюкін.

2. Реополіглюкін.

3. Стабізол.

4. Бікарбонат натрію.

5. Неогемодез.

91. Тяжкість гемотрасфузійного шоку визначається по:

1. Рівню АТ.

2. Частоті пульсу.

3. Діурезу.

4. Рівню Нв, Ер.

5. Гіпертермії.

92. Препаратом першої необхідності при цитратній інтоксикації є:

1. Бікарбонат натрію.

2.40 % розчин глюкози.

3. Розчин Рінгера.

4. Допамін.

5. Глюконат кальцію.

93. При переливанні еритроцитарної маси не виникає:

1. Цитратна інтоксикація.

2. Калієва інтоксикація.

3. Гемотрансфузійний шок по системі АВО.

4. Гемотрансфузійний шок по системі резус-фактора.

5. Тромбоемболічні ускладнення.

94. При калієвій інтоксикації в першу чергу показано введення:

1. Свіжозамороженої плазми.

2. Манніта.

3. Реополіглюкіна.

4. 10 % розчину хлориду кальцію.

5. 40 % розчину глюкози.

95. Профілактика калієвої інтоксикації:

1. Переливання еритроцитарної маси замість цільної крові.

2. Переливання з урахуванням сумісності по системі АВО.

3. Переливання з урахуванням сумісності по резус-фактору.

4. Переливання крові і еритроцитарної маси коротких строків зберігання.

5. Переливати кров за принципом ”один донор-один реципієнт”.

96. При синдромі гомологічної крові спостерігається картина:

1. ДВС - синдрому.

2. Гострої ниркової недостатності.

3. Порушення серцевого ритму.

4. Гостра серцево-судинна недостатність.

5. Панцитопенія.

97. Причиною синдрому масивної гемотрансфузії не може бути:

1. Імунобіологічно агресивні білки плазми.

2. Висока концентрація калію в плазмі.

3. Висока концентрація цитрату натрію.

4. Наявність вільного гемоглобіну в плазмі.

5. Зміна електролітного потенціалу формених елементів.

98. Гемосорбція показана при:

1. Калієвій інтоксикації.

2. Цитратній інтоксикації.

3. Синдромі гомологичної крові.

4. Анафілактичному шоку.

5. Гемотрансфузійному шоку.

99. Оптимальний рH сечі при лікуванні гемотрансфузійного шоку:

1. 5,0

2. 5,5.

3. 6,0.

4. 8,0

5. Не має принципового значення.

100. У першу фазу ДВС - синдрому при гемотрансфузійному шоку вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.

5. Преднізолон.

101. У другу фазу ДВС - синдрому вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.

5. Еритроцитарну масу.

102. У період олігурії з раціону виключають:

1. Білкову їжу.

2. Вуглеводи.

3. Жири.

4. Овочі і фрукти з великим вмістом калію і натрію.

5. Низькокалорійну їжу.

103. При гемотрансфузійному шоку немає стадії:

1. Гемотрансфузійний шок.

2. Період олігурії.

3. Період ізогіпостенурії.

4. Період відновлення діурезу.

5. Реконвалесценції.

104. Для гемотрансфузійного шоку при несумісності по резус-фактору не характерно:

1. Стертість клінічних проявів у перші години.

2. Клінічні прояви можуть виявитися через кілька годин.

3. Вливають більші обсяги крові.

4. Блискавичний перебіг.

5. При високому титрі анти-резус антитіл клінічна картина не відрізняється від проявів при несумісності по системі АВО.

105. При відсутності стандартної сироватки AB(IV) необхідно використовувати:

1. Гіпертонічний розчин хлориду натрію.

2. Ізотонічний розчин хлориду натрію.

3. Немає необхідності додаткових проб.

4. Розчин желатину.

5. Поліглюкін.

106. Переливання крові проводять зі швидкістю:

1. 10-20 кап./хв.

2. 20-30.

3. 30-40.

4. 40-60.

5. Струминно.

107. При виконанні біологічної проби переливається:

1. 15 мл одноразово.

2. 30 мл одноразово.

3. 45 мл одноразово.

4. По 15 мл тричі краплинно.

5. По 15 мол тричі струминно.

108. Проба на групову сумісність визначає:

1. Прихований гемоліз.

2. Сумісність по системі АВО.

3. Сумісність по системі резус-фактора.

4. Сумісність по інших антигенних системах.

5. Біологічну сумісність.

109. Проба на індивідуальну сумісність визначає:

1. Прихований гемоліз.

2. Сумісність по системі АВО.

3. Сумісність по системі резус-фактора.

4. Сумісність по інших антигенних системах.

5. Біологічну сумісність.

110. Пробу на індивідуальну сумісність проводять при температурі:

1. Кімнатній.

2. 26-28.

3. 36-38.

4. 46-48.

5. Температура не має значення.

111. Пробу на індивідуальну сумісність оцінюють через:

1. 15 хв.

2. 10 хв.

3. 7 хв.

4. 5 хв.

5. 3 хв.

112. Проведення проби на індивідуальну сумісність при 46-48 С обумовлено тим, що антитіла до резус-фактора:

1. Неповні, теплові.

2. Повні, холодові, специфічні.

3. Повні, холодові, специфічні.

4. Повні, теплові, специфічні.

5. Неповні, холодові, специфічні.

113. Проба на групову сумісність оцінюється через:

1. 2,5 хв.

2. 3 хв.

3. хв.

4. 10 хв.

5. 15 хв.

114. Залишки крові у флаконі після гемотрансфузії зберігаються:

1. 12 годин.

2. 24 години.

3. 36 годин.

4. 48 годин.

5. Не зберігаються.

115. Для предгемотрансфузійного анамнезу в жінок не важливо:

1. Фаза менструального циклу.

2. Кількість вагітностей.

3. Кількість абортів.

4. Народження дітей з жовтяницею.

5. Мертвонароджені.

116. Для клініки початкових проявів несумісності не характерно:

1. Тахіпноє.

2. Тахікардія.

3. Брадикардія.

4. Зниження АТ.

5. Біль за грудиною і в поперековій ділянці.

117. Температуру після гемотрансфузії вимірюють:

1. 1 раз після закінчення.

2. Кожні 15 хв. Протягом першої години.

3. Кожні 15 хв протягом двох годин.

4. Щогодини протягом 6 годин.

5. Не вимірюють.

118. Аналіз сечі після гемотрансфузії оцінюють:

1. Тільки макроскопічно відразу після гемотрасфузії

2. Кожні 15 хв. протягом першої години.

3. Кожні 15 хв протягом двох годин.

4. Вимірюють кількість щогодини протягом 6 годин.

5. Не вивчають.

119. У протоколі операції гемотрансфузії не вказується:

1. Початок і кінець гемотрансфузії.

2. Трансфузійне середовище, мета, шлях, метод введення.

3. ПІП донора і реципієнта.

4. Виконання проб на групову, індивідуальну, біологічну сумісність.

5. Передгемотрансфузійний епікриз.

120. Еритроцитарна маса має гематокрит:

1. 0,35-0,40.

2. 0,45-0,50.

3. 0,55-0,60.

4. 0,65-0,80.

5. 0,80-0.90.

121. При опіковому шоку не можна переливати:

1. Свіжозаморожену плазму.

2. Еритроцитарну масу.

3. Реополіглюкін.

4. Перфторан.

5. Кристалоїдні розчини.

122. Аглютиніни - це білкові речовини плазми, що відносяться до:

1. Антигенів.

2. Імуноглобулінів класу А.

3. Імуноглобулінів класу М.

4. Імуноглобулінів класів М и G.

5. Імуноглобулінів класу G.

123. Неповні антитіла вступають у реакцію в:

1. Кислому середовищі.

2. Лужному середовищі.

3. Нейтральному середовищі.

4. Реагують швидко незалежно від середовища.

5. У білковому середовищі.

124. До холодових аглютинінів відносяться:

1. Імуноглобуліни класу А.

2. Імуноглобуліни класів А и М.

3. Імуноглобуліни класу М.

4. Імуноглобуліни класів М и G.

5. Імуноглобуліни класу G.

125. До теплових аглютинінів відносяться:

1. Імуноглобуліни класу А.

2. Імуноглобуліни класів А и М.

3. Імуноглобуліни класу М.

4. Імуноглобуліни класів М и G.

5. Імуноглобуліни класу G.

126. Гемоліз - це:

1. Склеювання еритроцитів.

2. Аглютинація еритроцитів.

3. Руйнування еритроцитів з вивільненням гемоглобіну в плазму.

4. Склеювання всіх формених елементів.

5. Аглютинація всіх формених елементів.

127. До лейкоцитарних антигенів не відносяться:

1. Антигени гістосумісності.

2. Антигени органоспецифічні.

3. Rh (D) - антиген.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

128. До еритроцитарних антигенів не відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антиген А.

3. Антиген В.

4. Антиген Rh (D).

5. Антиген Rh (C).

129. До антигенів гістосумісності відносяться:

1. Антиген В.

2. Антиген А.

3. HLA - антигени.

4. Антиген Rh (D).

5. Антиген Rh (C).

130. До органоспецифічних антигенів відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

3. Антигени еритроцитів.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Всі перераховані антигени.

131. До тканеспецифічних антигенів відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

3. Антигени еритроцитів.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Всі перераховані антигени.

132. До антигенів еритроцитів відносяться всі крім:

1. Антиген В.

2. Антиген А.

3. Антиген Rh (D).

4. Органоспецифічні антигени.

5. Антиген Rh (C).

133. До антигенів системи резус-фактора відносяться всі, крім:

1. Антиген Rh (D).

2. Антиген Rh (С).

3. Антиген Rh (с).

4. Антиген Rh (h).

5. Антиген Rh (е).

134. Найбільш активним антигеном системи резус-фактора є:

1. Антиген Rh (D).

2. Антиген Rh (С).

3. Антиген Rh (с).

4. Антиген Rh (Е).

5. Антиген Rh (е).

135. До побічних ефектів швидкої інфузії ізотонічних розчинів при дефіциті білка відноситься:

1. Стимуляція симпато-адреналової системи.

2. Реологічний ефект.

3. Гемодилюційний ефект.

4. Розвиток набряку легень.

5. Стимуляція діурезу.

136. До осмодіуретиків відноситься:

1. Неокомпенсан.

2. Розчин Хартмана.

3. Реамберин.

4. Реомакродекс.

5. Сорбітол.

137. До плазмозамінників переносників кисню відноситься:

1. Реамберин.

2. Перфторан.

3. Гепасол.

4. Розчин Хартмана.

5. Гелофузин.

138. До плазмозамінників коректорів кислотно-лужного стану не відноситься:

1. Розчин соляної кислоти.

2. Бікарбонат натрію.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

139. До препаратів дезінтоксикаційної дії не відноситься;

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

3. Неокомпенсан.

4. Полідез.

5. Реосорбілакт.

140. До плазмозамінників комплексної дії відноситься:

1. Розчин Рінгера.

2. Гепасол.

3. Стабізол.

4. Інфезол.

5. Реомакродекс.

141. До плазмозамінників для парентерального харчування не відноситься:

1. Ліпофундин.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Амікін.

5. Розчин глюкози.

142. До плазмозамінників, похідних гідроксіетилкрахмалю, відноситься:

1. Реамберин.

2. Перфторан.

3. Гепасол.

4. Розчин Хартмана.

5. Рефортан.

143. До плазмозамінників, похідних поліетиленгліколю, відноситься:

1. Рефортан.

2. Поліоксідин.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

144. До плазмозамінників, похідних декстрана, відноситься:

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

3. Реополіглюкін.

4. Полідез.

5. Реосорбілакт.

145. До плазмозамінників, похідних полівінілпірролідона, відноситься:

1. Розчин Рінгера.

2. Гепасол.

3. Неокомпенсан.

4. Інфезол.

5. Реомакродекс.

146. До плазмозамінників, похідних фторвуглеців, відноситься:

1. Ліпофундин.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Перфторан.

5. Реомакродекс.

147. До плазмозамінників, у складі яких є амінокислоти, не відноситься:

1. Амікін.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Гепасол.

5. Реамберин.

148. До плазмозамінників, у складі яких є сольові розчини, не відноситься:

1. Амікін.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Розчин Рінгера.

5. Поляризуюча суміш.

149. Укажіть плазмозамінник перед переливанням якого проводиться біологічна проба:

1. Неогемодез.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Поліглюкін.

5. Поляризуюча суміш.

150. Укажіть плазмозамінник у складі якого є глюкоза:

1. Неогемодез.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Поліглюкін.

5. Поляризуюча суміш.

151. До плазмозамінників з гіперонкотичними властивостями не відноситься:

1. Рефортан.

2. Розчин Хартмана.

3. Поліглюкін.

4. Реополіглюкін.

5. Стабізол.

152. 40 % розчин глюкози вводиться:

1. Внутрішньовенно струминно.

2. Внутрівенно крапельно.

3. Внутрівенно крапельно з інсуліном.

4. Внутрівенно крапельно з вітамінами.

5. Внутрівенно крапельно з бікарбонатом натрію.

153. При важкій дизентерії розвився алкалоз. Який плазмозамінник показаний:

1. Розчин соляної кислоти.

2. Бікарбонат натрію.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

154. У результаті панкреонекрозу спостерігається ацидоз. Який плазмозамінник показаний:

1. Розчин соляної кислоти.

2. 5 % розчин глюкози.

3. Інфезол.

4. Лактосол.

5. Ліпофундин.

155. При набряку головного мозку для дегідратації використовується:

1. Реополіглюкін.

2. Поліглюкін.

3. Маннітол.

4. Ксилат.

5. Стабізол.

156. При важкому травматичному шоку на першому етапі доцільно використовувати:

1. Реополіглюкін.

2. Поліглюкін.

3. Маннітол.

4. Ксилат.

5. Стабізол.

157. При ДВС-синдромі необхідно з обережністю використовувати плазмозамінники:

1. Похідні гідроксіетилкрахмалю в дозі більше 20мг/кг.

2. Похідні гідроксіетилкрахмалю в дозі менш 20мг/кг.

3. Сольові розчини.

4. Амінокислоти.

5. Плазмозамінники дезінтоксикаційної дії.

158. При гемотрасфузії в наркозі необхідно:

1. Контролювати АТ.

2. Контролювати пульс.

3. До операції вводиться сечовий катетер і враховується характер сечі і діурез.

4. Проводити кардіомоніторинг.

5. Контролювати частоту подиху.

159. При розвитку гемотрансфузійного шоку в наркозі не спостерігається:

1. Зниження АТ.

2. Зміна кольору сечі.

3. Кровоточивість рани.

4. Задишка.

5. Тахікардія.

160. При розвитку гемотрансфузійного шоку необхідно враховувати діурез:

1. 1раз у день.

2. Щогодини.

3. Кожні 30 хв.

4. Кожні 15 хв.

5. Немає необхідності контролювати діурез.

161. Антигенні (негемолітичні) реакції є результатом:

1. Утворення продуктів розпаду білків донорської крові.

2. Сенсибілізації організму до різних імуноглобулінів.

3. Сенсибілізації антигенами компонентів крові в результаті раніше проведених гемотрансфузій і вагітностей.

4. Переливання несумісної крові по системі АВО.

5. Переливання крові несумісної по резус-факторі.

162. Для анафілактичної реакції при гемотрансфузії не характерно:

1. Занепокоєння хворого.

2. Почервоніння обличчя, еритематозний висип.

3. Задишка, ядуха.

4. Підвищення АТ.

5. Зниження АТ.

163. Для лікування анафілактичного шоку при гемотрансфузії застосовують послідовно:

1. Преднізолон, реополіглюкін, еуфіллин, серцеві глікозиди, сечогінні.

2. Плазмозамінники гемодинамічної дії, антигістамінні препарати.

3. Плазмозамінники дезінтоксикаційної дії, сечогінні.

4. Плазмаферез.

5. Гемосорбцію.

164. По тяжкості перебігу гемотрансфузійні реакції:

1. Легкі, середнього, важкого ступеня.

2. Легкі і середнього ступеня.

3. Легкі і важкого ступеня.

4. Легкі, середнього, важкого, украй важкого ступеня.

5. Середньої, важкої, украй важкого ступеня.

165. Указати неправильний варіант лікування синдрому масивної гемотрансфузії:

1. Плазмаферез.

2. Антикоагулянти.

3. Плазмозамінники поліпшуючі реологічні властивості крові.

4. Спазмолітики.

5. Відмиті еритроцити.

166. Гемотрансфузійний шок важкого ступеня:

1. Систолічний тиск 120-100мм.рт.ст.

2. Систолічний тиск 90-70мм.рт.ст.

3. Систолічний тиск 70-60мм.рт.ст.

4. Систолічний тиск нижче 70 мм.рт.ст.

5. Систолічний тиск 150 мм.рт.ст.

167. Причина гострого розширення серця при гемотрансфузіях:

1. Перенапруга серця великою кількістю влитої у венозне русло крові.

2. Переливання з донорською кров'ю великої кількості цитрату натрію.

3. Технічні погрішності при гемотрансфузії.

4. Несумісність по системі АВО.

5. Несумісність по резус-фактору.

168. Порушення серцевого ритму при розвитку гемотрансфузійного шоку спостерігається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. В усі періоди.

169. ДВС - синдром при гемотрансфузійному шоку розвивається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. В усі періоди.

170. Гіпокаліемічний синдром при гемотрансфузійному шоку спостерігається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. Не характерний.

Дата добавления: 2014-11-18