Зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру

Оцінка стійкості об'єкта в умовах хімічного зараження.

Вплив хімічного зараження на виробничу діяльність об'єкта виявляється шляхом дії на людей.

Критерієм стійкості промислового об'єкта до дії хімічного зараження є гранично допустимі втрати робітників та службовців, при яких об'єкт ще не припиняє випуск готової продукції. Ця величина втрат є границею стійкості об'єкта до хімічного зараження (У_г).

Умови стійкості: якщо очікувані втрати (У) перевищують границю стійкості, тобто У>У_Г, об'єкт не стійкий до роботи в умовах хімічного зараження; якщо У<У_Г - стійкий.

Послідовність оцінки:

1.Виявляють, чи попадає об'єкт у зону хімічного зараження.

2. Розраховують час початку зараження t_підх,хв.

3. Визначають час уражаючої дії СДОР у даних умовах(t_ур).

4. Визначають можливі утрати (У) робітників та службовців з урахуванням використання засобів колективного та індивідуального захисту.

Методика розрахунків наведених параметрів показана в матеріалах практичного заняття ПЗ-3.

Якщо кількість виробничого персоналу, які зберегли працездатність, в змозі забезпечити роботу об'єкта і випуск продукції, то об'єкт вважається стійким до хімічного зараження.

У висновках з оцінки стійкості об'єкта зазначається:

- чи попадає об'єкт в зону хімічного зараження;

- чи стійкий об'єкт до хімічного зараження;

- доцільні способи захисту робітників та службовців.

Можливі заходи щодо підвищення стійкості об'єкта:

- будівництво захисних споруд (сховищ);

- накопичування та зберігання відповідних типів засобів індивідуального захисту;

- підготовка до проведення евакуаційних заходів у стислі терміни;

- навчання робітників та службовців діям за сигналами оповіщення,, а також способам надання само- та взаємодопомоги.

Науково-технічний прогрес характеризується зростанням кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру та їх руйнівного ефекту. Періодичність або ймовірність техногенних катастроф становить для глобальних - 0,02-0,03 рік^-1; для національних 0,05-0,1 рік^-1; для місцевих 1-20 рік^-1; для об'єктових 10-500 рік^-1.

На останнє десятиліття припадає майже половина загиблих і 40% постраждалих в катастрофах і стихійних лихах XX століття.

Вихід із такого становища один - зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС, що вирішується на основі нової ідеології протидії катастрофам і розробленної на її базі державної стратегії управління ризиками.

Зниження ризикучі і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру є стратегічною задачею держави у забезпеченні національної безпеки.

У розв'язанні цього завдання важливе місце займає правове забезпечення.

Регулювання законом господарської і іншої діяльності людей, з метою зниження ризику НС, можна здійснювати на трьох рівнях:

по-перше, повна заборона соціально-економічної діяльності (проживання людей, будівництво, функціонування об'єктів, технологій і ін.) у тих випадках, коли рівень ризику неприпустимо великий. Наприклад в разі неприйнятне високого ризику заборона розселення людей безпосередньо в зонах затоплення, підвищення рівня зсувів і т. ін.;

по-друге, постійне обмеження деяких видів господарської діяльності а/або використання (застосування) спеціальних прийнятних способів діяльності у районах, де рівень ризику прийнятний за деяких умов. Це означає що необхідно застосовувати спеціальні організаційні, технічні і інші заходи щодо захисту людей і об'єктів господарювання. Наприклад, використання спеціальних захисних споруд і особливих конструкцій на радіацйно-, взриво- і особливо пожежонебезпечних об'єктах,

по-третє, тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація) на визначені території, рівень ризику для якої в цілому прийнятний у зв'язку з порушенням умов безпеки в процесі указаної діяльності. Наприклад, провали і просадки ґрунту і руйнування будівель через незадовільну якість будівництва водопровідних мереж міста.

У розв'язанні проблеми зниження ризику НС важливим є прогнозування і попередження аварій, катастроф, різні нестабільності в техногенній сфері.

Для своєчасного прогнозування і виявлення небезпечного явища на стадії його зародження необхідно добре налагоджена загальнодержавна система моніторингу за передвісниками катастрофи.

Методи прогнозування наслідків НС за часом проведення можно поділити на дві групи:

- методи, що базуються на апріорних оцінках (припущеннях) отриманих

за допомогою теоретичних моделей і аналогій;

- методи, що основані на апостеріорних оцінках (оцінках наслідків вже здійснених НС).

Головна ціль другого етапу реалізації Програми запобігання та реагування на НС техногенного характеру - реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру. Основними напрямками вкладання фінансових ресурсів на сучасному етапі є:

- удосконалення системи моніторінгу і прогнозування катастроф;

- розробка і впровадження функціонального комплексу інформаційного забезпечення процесів управління в НС;

- модернізація автоматизованої системи централізованого сповіщення населення;

реалізація заходів щодо першочергового життєзабезпечення населення в НС;

- забезпечення населення засобами індивідуального захисту і медикаментами;

- впровадження мобільних комплексів оцінки стійкості будівель і споруд;

- удосконалення системи підготовки штатних працівників державних службовців у складі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та безпеки життєдіяльності об'єктів, професійних рятувальників і т. ін.

Додаток 1

Додаток 2

Дата добавления: 2014-11-08