Типи економічних систем. Економічні системи знаходяться у постійному русі й розвитку

Економічні системи знаходяться у постійному русі й розвитку. Історія людського суспільства знає різні варіанти економічних систем, що відрізняються метою розвитку, його рушійними силами і методами розв'язання основних проблем функціонування. Серед економістів немає єдності щодо критеріїв класифікації економічних систем. У радянській економічній літературі переважаючим був формаційний підхід. Згідно з ним, основним критерієм класифікації економічних систем була форма власності на засоби виробництва, яка вважалася головним чинником економічної системи, що визначав усі найхарактерніші ознаки економічної системи. За цим критерієм виділялися п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Відповідно розрізняють і п'ять способів матеріального виробництва. Останній трактується як спосіб перетворення речовини природи (продуктивні сили) і спосіб привласнення праці та її результатів, зумовлений, насамперед, формою власності на засоби виробництва і відповідною їй суспільною формою праці (виробничі відносини).

За сучасних умов формаційний підхід не знаходить широкого кола прибічників, бо його не можна застосувати до значної частини країн світу, насамперед азійських. Він характерний лише для Європи. Тому існують й інші критерії класифікації економічних систем. Американський дослідник У. Ростоу обґрунтував стадійний підхід, згідно з яким суспільство пройшло п'ять стадій — традиційне, перехідне, стадія «зрушення», стадія «зрілості» і стадія «масового споживання». Головним критерієм поділу є рівень розвитку продуктивних сил.

Класифікація економічних систем здійснюється і на основі цивілізаційного підходу, за яким розвиток людського суспільства складається з різних циклів цивілізації. Згідно з цією теорією виділяють сім циклів, або цивілізацій: неолітична, східно-рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна. За цією теорією розвиток суспільства є природним, еволюційним процесом, що не потребує соціальних революцій та класової боротьби. А критерій періодизації пов'язується з людиною, її постійно зростаючими потребами та цінностями.

На сучасному етапі одним з найпоширеніших критеріїв класифікації економічних систем є спосіб організації господарської діяльності. Згідно з цим підходом економічні системи розрізняють за такими ознаками: форма власності на чинники виробництва і спосіб координації та управління економічною діяльністю. При цьому розрізняють такі економічні системи: традиційну, командну, або планову, і ринкову. Традиційною економічною системою є економіка, в якій практичне використання ресурсів визначається традиціями та звичаями, їй притаманні такі характерні ознаки. По-перше, вона включає різні економічні уклади, тобто різні способи господарювання, що базуються на різних формах власності. Нерідко зберігається й общинна форма власності, що зумовлює натурально-суспільні форми господарювання. Важливе місце займає дрібна приватна власність, яка є основою дрібнотоварного виробництва. По-друге, основні рішення щодо виробництва, розподілу та обміну благ приймаються на основі звичаїв, традицій та культових обрядів. При натурально-общинному укладі рішення виноситься невеликою групою осіб або однією особою. При дрібнотоварному укладі все вирішують суб'єкти економічної діяльності (селяни і ремісники). По-третє, традиційна економіка базується на відсталій технічній базі та ручній праці. У ній, як правило, переважає сільськогосподарське виробництво. Технічний прогрес різко обмежений наявними традиціями та звичаями. По-четверте, цій системі притаманна значна роль держави та силових структур. Велику роль відіграє також іноземний капітал. По-п'яте, традиційна економіка характеризується низьким рівнем економічного розвитку, неграмотністю населення, високим рівнем безробіття та низьким рівнем доходів. Як правило, країни традиційної економіки є постачальниками сировини і матеріалів для розвинутих країн і виступають ринками збуту готової продукції останніх, тобто є аграрно-сировинними придатками колишніх своїх метрополій. Для них характерною є величезна фінансова заборгованість, яку навряд чи можливо ліквідувати.

Другим типом економічних систем є командна або планова ек ономіка. Це система, в якій матеріальні ресурси, як правило, є державною власністю, а регулювання економічної діяльності здійснюється шляхом централізованого управління та контролю. Вона характеризується такими найсуттєвішими ознаками. По-перше, її основою є суспільна власність на економічні ресурси. Остання є або загальнонародною, або державною власністю. Приватна власність або відсутня, або займає незначну частку в економіці. Так, у колишньому Радянському Союзі понад 90% засобів виробництва були державною власністю. Поряд з нею існувала і так звана колгоспно-кооперативна власність, яка фактично не відрізнялася за своєю суттю від державної.

По-друге, основним засобом регулювання цієї системи було централізоване директивне планування. Економічна діяльність переважної більшості суб'єктів економіки здійснюється на основі єдиного для усіх плану. Згідно з останнім кожному підприємству визначалися обсяги виробництва продукції, виділялися відповідні ресурси, визначався розмір заробітної плати і прибутку. Ці завдання охоплювали усі сфери економічної діяльності підприємств і були обов'язковими для виконання. Схема цього процесу була приблизно такою. Орган, функцією якого була розробка плану розвитку економіки, давав оцінку можливостей економіки. Головний орган держави, що приймав політичні рішення, на основі даних пропозицій визначав основні цілі розвитку економіки на певний період. Центральний плановий орган, виходячи з прийнятих вищим керівництвом країни рішень, визначав обсяги виробництва відповідних благ для кожного підприємства та план їх розподілу. Підприємства на основі одержаних планів здійснювали економічну діяльність, контроль за якою вели планові органи. Отже, шляхом централізованого планування здійснювалося узгодження економічних потреб і економічних ресурсів, тобто визначалася пропорційність економіки. Одним з головних недоліків такого порядку була відсутність достатньої матеріальної зацікавленості працівників підприємств у ефективному господарюванні. Крім того нерідко виникали диспропорції, коли одних благ вироблялося набагато більше реальних потреб у них, а інші завжди були в дефіциті. Тому один з відомих економістів назвав таку економіку «економікою дефіциту».

По-третє, командна система характеризується централізованим управлінням економікою. Усіма підприємствами керують з єдиного центру. Тому безпосередні виробники обмежені у прийнятті економічних рішень. Збалансованість економіки досягається виключно адміністративними методами, або командами. Підприємства не мають змоги вибирати постачальників ресурсів і самостійно займатись збутом продукції. У результаті відсутня будь-яка конкуренція, яка б змушувала учасників економічної діяльності діяти ефективно і відповідально. Звідси високий рівень монополізму в економіці.

По-четверте, для командної економіки характерним є формальне використання товарно-грошових відносин і ринку. Вони фактично ігнорувалися. Не дотримувався принцип еквівалентності обміну. Розподіл економічних ресурсів здійснювався централізовано у формі матеріально-технічного постачання. Централізовано здійснювався і розподіл вироблених благ. І хоча у практиці господарювання використовувались такі форми товарне-грошових відносин, як ціна, заробітна плата, собівартість, прибуток тощо, вони носили формальний характер. Широко використовували перерозподільні відносини, що призводило до зрівнялівки і негативно позначалося на зацікавленості суб'єктів економічної діяльності. У результаті сформувалося панівне становище виробника порівняно із споживачем. Останній знаходився у повній залежності від виробника. На ринках споживач міг придбати лише те, що пропонується виробником. Важелів впливу споживача на виробника практично немає.

Третім типом економічної системи є ринкова економіка. Це економіка, що базується на повній самостійній відповідальності та економічній свободі дій суб'єктів економіки, її основою є товарно-грошові відносини, приватна власність і вільна конкуренція виробників і споживачів. Ринкова економіка, насамперед, пов'язана з приватною власністю на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються самостійно як виробниками, так і споживачами. Перші на власний ризик вирішують, що і як виробляти, а другі самостійно вибирають, яку і у кого придбати продукцію. На вибір впливає ряд чинників, насамперед ціна продукції.

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і споживачів та підтримують збалансованість між потребами та економічними ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його економічними інтересами, реалізація яких завдяки конкуренції та іншим ринковим механізмам забезпечує суспільні інтереси. При цьому держава не втручається у вільну гру сил, підприємець в економічній сфері може робити, що бажає, або не робити, крім випадків, коли він вступає у конфлікт із законами.

Ринкова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Першою моделлю цієї системи була економіка вільної конкуренції, або класичного капіталізму, що виникла у XVII ст. та існувала до початку XX ст. Вона функціонує на основі приватної, як правило, індивідуальної власності на економічні ресурси. Економічну діяльність здійснює велика кількість незалежних виробників, кожен з яких само­стійно вирішує, які блага виробляти, у якій кількості, якими засобами і кому їх реалізувати. У той самий час існує і значна кількість незалежних споживачів, кожен з яких самостійно обирає, яку продукцію і у яких виробників купувати. Поведінка кожного учасника економічної діяльності мотивується його особистими інтересами, спрямованими на максимізацію свого доходу. Вона базується на особистій свободі кожного суб'єкта економіки, що дозволяє кожному підприємцю самостійно визначати сферу бізнесу, а кожному працівнику вільно пересуватися на ринку праці.

Характерною ознакою даної моделі є ринковий механізм регулювання економічної діяльності. Система включає велику кількість суб'єктів, економічна влада яких настільки мала, що кожний окремий суб'єкт не може істотно змінити ситуацію на ринку. Це породжує вільну конкуренцію, яка, з одного боку, забезпечує збалансованість економіки, а з іншого, сприяє досягненню максимальної ефективності використання ресурсів та забезпечує реалізацію принципу: максимум прибутку при мінімумі витрат. За таких умов немає реальної необхідності втручання держави у функціонування економіки, її роль, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення правової основи функціонування вільних ринків.

Ринкова економіка вільної конкуренції, як показала практика її функціонування, характеризується рядом позитивних рис. Вона забезпечує ефективне використання економічних ресурсів, сприяє розвитку науково-технічного прогресу, забезпечує економічне зростання і підвищення рівня життя. Водночас їй притаманні також: значні недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і нездатність розв'язати важливі соціальні та економічні проблеми. Ці недоліки економіки вільної конкуренції особливо рельєфно виявились у першій половині XX ст. їх загострення призвело до змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави у економічній сфері, що виявляється як у створенні державного сектора економіки, так і у істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність, але відбувається її розпорошення, бо переважаючу роль в економіці відіграє її акціонерна форма. Водночас формується і значно розширюється державна власність як у сфері виробництва, так і, особливо, у сфері розподілу благ. У змішаній економіці певною мірою обмежується вільність ринку, бо поряд із конкуренцією на нього впливає держава, зокрема на процес ціноутворення. При цьому активно використовуються такі методи впливу держави на економіку, як індикативне планування, державні замовлення, економічне стимулювання, протекціонізм, програми розвитку окремих галузей економіки та регіонів. Державне регулювання економіки дає можливість скоригувати попит та пропозицію на макрорівні, впливати на збалансованість економіки.

Змішана економіка характеризується тим, що провідну роль у ній відіграють могутні господарські одиниці монопольного типу. Це велетенські корпорації з широкою мережею підприємств за межами країни, що отримали назву транснаціональних корпорацій. Водночас великий вплив на економіку здійснюють профспілки, що є монополістами на ринку праці. Тому змішана економіка характеризується узгодженням економічних цілей розвитку між бізнесом, профспілками та урядом. У результаті максимізація прибутку залишається головною метою економічної діяльності, як і в епоху вільної конкуренції, але одночасно зростає і заробітна плата, що зменшує диференціацію багатства у суспільстві.

Характерною рисою змішаної економіки є активне використання такого елементу командної економіки, як планування. На мікрорівні мова йде про внутрішньофірмове планування, особливо у процесі маркетингових досліджень, що дають змогу точніше виявляти потреби та передбачати можливий попит на продукцію. На макрорівні використовується індикативне планування, що виступає засобом сприяння уряду економічній діяльності, коригуванню попиту та пропозиції на макрорівні.

Різновидом змішаної економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: 1) створення багатства і 2) його розподіл. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи розподілу доходів через механізми вільного ринку, визнані несправедливими. Основою системи залишається приватна власність, відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед використання економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А роль уряду полягає у сприянні створенню багатства соціальне справедливими способами та гарантії справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.

Дата добавления: 2014-11-18