Ринок праці та його особливості

Ринок праці та його особливості

Розділ 9. Трудові відносини. Заробітна плата

2. Суть заробітної плати та її функції;

3. Організація заробітної плати;

Будь-яка економічна діяльність передбачає наявність такого чинника, як праця. Однак сама по собі, без носія, яким є працівник, вона не функціонує. Тому для здійснення економічної діяльності, у тому числі і підприємницької, необхідно залучити працівника. Кожна економічна система здійснює це своїми методами. У ринковій економіці воно відбувається шляхом найму працівників підприємцями, породжує систему соціально-трудових відносин. Розглянемо їх.

Поєднання працівника із засобами виробництва у ринковій економіці відбувається через укладання угод між покупцями і продавцями праці на ринку праці. Укладання такої угоди є, по суті, актом купівлі-продажу праці, а ринок праці, на якому вона здійснюється, є сферою економіки, в якій через такі угоди виникають економічні відносини між покупцями цього товару, якими виступають підприємці (роботодавці), та продавці, якими є наймані працівники. Отже, ринок праці — це певна сфера економіки, в якій реалізуються економічні відносини щодо умов купівлі-продажу та використання праці.

Суб'єктами цих відносин є покупці, продавці та посередники. Покупцями виступають роботодавці, якими є власники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності або уповноважені ними юридичні чи фізичні Особи, що використовують найману працю. Продавцями цього ринку є фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства можуть виконувати певну роботу. Посередниками ринку праці є організації роботодавців, організації найманих працівників, серед яких чільне місце займають профспілки, та уповноважені державою органи.

Ринок праці, як й інші ринки, має свій об'єкт. Щодо нього в економічній теорії немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія вважає цим об'єктом не працю, а робочу силу працівника, тобто сукупність його фізичних і духовних здібностей, які використовуються у Процесі виробництва. Головним аргументом є те, що праця створює нову вартість, є її субстанцією, а тому сама Вартість не може мати покупця. Тому це є ринок робочої сили, а не праці.

Прибічники немарксистської економічної теорії вважають, що товаром на цьому ринку є сама праця, вартість якої визначається її корисністю для покупця. Така позиція має суттєвий недолік — відсутність об'єктивного критерію величини вартості праці. Тому ближчим до істини є твердження, що продається не праця, а лише здатність її здійснювати, що реалізується у процесі виробництва. Такий підхід дає змогу визначити суть угоди про найм на роботу. У цьому правовому акті мова йде про те, що продавець передає покупцю не саму працю (бо її на момент укладання угоди немає), а право використати на певних умовах здатність здійснити певну працю у вигляді роботи. Економічна суть цієї угоди полягає в тому, що продавець передає покупцю право власності на свою здатність до праці не назавжди, а лише на певний період і при цьому визначаються умови використання товару, що є об'єктом угоди. Тому об'єкт ринку праці є специфічним, відмінним від інших товаром. Оскільки як у навчальній, так і науковій літературі частіше вживається термін «ринок праці», то у цьому посібнику використовується саме цей термін.

Отже ринок праці є системою, в якій взаємодіють, з одного боку, роботодавці, які наймають певну кількість працівників для забезпечення своєї потреби у виконанні певного обсягу трудової діяльності, а з іншого — наймані працівники, які пропонують роботодавцям свою здатність виконувати певний ^обсяг роботи за визначених умов та певній винагороді. Його складовими елементами є попит на працю, пропозиція праці та ціна праці.

Попит на працю визначається потребами роботодавців у наймі працівників для виробництва товарів та послуг відповідно до попиту на них. Він залежить від ряду чинників. Це, у першу чергу, продуктивність праці найманих працівників. Що вона вища, то за інших рівних умов попит на працю менший. Тому усі чинники, Ідо впливають на продуктивність праці, здійснюють вплив і на попит на працю. Серед них найважливішим є рівень технічної оснащеності виробництва. Попит на працю залежить і від рівня ділової активності в економіці, й від кон'юнктури ринків товарів та послуг. Важливий вплив робить і такий чинник, як ціна праці.

Оскільки попит на працю залежить від багатьох чинників і, в першу чергу, від попиту на товари та послуги, то попит на працю називається похідним попитом. Роботодавці наймають таку кількість працівників, яка потрібна для виробництва товарів та послуг, що їх бажають придбати покупці.

Другою домінантою ринку праці є пропозиція праці. Вона виражає наміри працездатного населення запропонувати свою здатність до праці за певну винагороду. Кількість пропонуючих свою здатність працювати, в першу чергу, залежить від рівня її винагороди: що остання вища, то пропозиція праці більша і навпаки. У масштабі національної економіки пропозиція праці залежить і від інших чинників. До них належать кількість населення країни, частка працездатного населення у його загальній кількості, рівень зайнятості економічно активного населення і безробіття, рівень доходів різних груп населення, ефективність системи соціального захисту, середнє число годин, відпрацьованих одним працівником протягом року. Вплив наявних чинників на пропозицію праці різний. У короткостроковому періоді головним чинником пропозиції праці є рівень її оплати, у довгостроковому —.зміни у кількісному та якісному складі економічно активного населення.

Ринок праці виконує важливі функції механізмі функціонування ринкової економіки. По-перше, він виступає механізмом залучення до економічної діяльності працездатного населення, надає організаційної форми такому чиннику виробництва, як праця. По-друге, він виступає засобом розподілу і перерозподілу робочої сили між сферами економіки, між галузями та підприємствами, підвищує мобільність працівників і сприяє раціональній зайнятості. По-третє, ринок праці виступає важливим чинником відтворення робочої сили, підвищення її якості. По-четверте, він виступає механізм формування мотивації до праці. У перехідній економіці ринок праці прискорює адаптацію Населення до ринкових умов.

Слід зазначити, що ринок праці є найскладнішим порівняно з іншими, проте належить до найнедосконаліших. На цьому ринку не тільки переплітаються інтереси роботодавців та найманих працівників щодо умов найму робочої били та її функціонування, а й позначаються усі ті зміни, Що відбуваються в економічному та політичному житті суспільства. Стан ринку праці, попит на неї та пропозиція послуг найманих працівників чутливо реагують на економічну політику, здійснювану в країні.

Ринок праці є і одним з найнедосконаліших ринків. Продавці робочої сили, зазвичай, недостатньо ознайомлені зі станом попиту на їх працю. Вони не знають про усі вакантні місця навіть у межах свого місцезнаходження. Ще менше відомостей у них щодо наявності таких вакансій в Інших місцях. А це позначається на рівні ціни праці у різних регіонах.

Особливості ринку праці пов'язані і з його об'єктом. Ним с специфічний товар, який не може існувати у відриві від свого носія — найманого працівника. Для останнього цей товар є засобом одержання доходу, без якого він не може забезпечити якісні характеристики свого товару. Одночасно витрати на купівлю цього товару є елементом витрат виробництва товарів, створюваних найманою працею. Це впливає на динаміку ціни праці. На відміну від цін на інші товари ціна праці має межу, за яку вона не може знизитись. Якщо зниження ціни інших товарів на їх якість не впливає, то зниження ціни праці призводить до зменшення доходу найманого працівника, що за певною межею робить неможливим задоволення його потреб у розмірі, що забезпечує його здатність здійснювати працю. І тому навіть при значному перевищенні пропозиції праці над попитом на неї ціна праці не може бути нижчою за певний мінімум.

Ця особливість ринку праці зумовлює ще одну його специфічну рису: набагато вищий рівень державного регулювання ринку праці порівняно з іншими ринками. Класична економічна теорія цю рису не визнавала, її представники вважали, що механізм саморегулювання ринкової економіки без втручання держави здатний регулювати й ринок праці. Однак розвиток ринкової економіки, починаючи з XX ст. показав хибність такого підходу. Необхідність державного регулювання відносин на ринку праці була обґрунтована Д. Кейнсом і його послідовниками. Ускладнення цих відносин із розвитком економіки, посилення їх соціальної значущості, зростання загрози соціальних конфліктів між роботодавцями та найманими працівниками стали тими чинниками, що зумовили здійснення державою заходів з регулювання цих відносин. Вони стосуються умов купівлі-продажу робочої сили, тривалості й умов її функціонування, здійснення соціального захисту продавців своєї праці. Це виявилося, насамперед, у створенні законодавчої бази, що регулює відносини між найманою працею і підприємцями.

Цей масив правових актів одержав назву трудового законодавства. Воно включає нормативи мінімальної оплати праці, соціальних відрахувань у пенсійні фонди, фонди зайнятості і інші фонди, нормативи, що визначають тривалість і умови використання найманої праці, зокрема тривалість оплачуваних відпусток, умови виходу на пенсію, порядок звільнення найманих працівників та урегулювання трудових конфліктів. Трудовим законодавством України чітко визначаються права найманих працівників. Кожен працівник має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, на відшкодування збитків, завданих пошкодженням здоров'я у зв'язку з роботою, на рівну винагороду за рівну працю без будь-якої дискримінації, на відпочинок, що забезпечується встановленим режимом граничної тривалості робочого часу, на соціальне забезпечення за віком, при втраті працездатності та в інших визначених законом випадках.

Вплив на ринок праці держава здійснює і через свої спеціальні органи. В Україні це державна служба зайнятості, яка діє як посередник на ринку між роботодавцями та бажаючими знайти роботу. Вона сприяє громадянам в одержанні роботи, а роботодавцям — у забезпеченні підприємств робочою силою. Крім того, служба зайнятості займається наданням допомоги по безробіттю та організацією професійної перепідготовки.

Важливу регулюючу роль на ринку праці відіграють організації найманих працівників, у першу чергу професійні спілки. Розвиток трудових відносин тісно пов'язаний із соціальними гарантіями найманим працівникам, удосконаленням умов праці, можливостями підвищення оплати Праці. Провідна роль у розв'язанні цих проблем належить профспілкам. Досвід розвинутих країн показує велику міру впливу профспілок на удосконалення трудових відносин.

Одним з основних важелів щодо такого впливу є система колективних договорів. Це ключовий елемент регулювання трудових відносин. В основі колективного договору відображаються положення нормативних документів, що визначають порядок встановлення ставок оплати праці, надурочних ставок, вихідних днів і перерв у роботі, відрахувань у пенсійні фонди і на охорону здоров'я, а також: порядок їх регулювання з урахуванням зміни цін. Тут також: визначаються питання умов праці, інші процедурні питання. Визначені умови набувають форми договору, що зобов'язує договірні сторони — роботодавців (наймачів) та найманих працівників — діяти відповідно до цих умов, не застосовуючи крайніх заходів: страйків та звільнення. Можна виділити три рівні таких угод. Перший рівень — підприємство, на якому укладається колективний договір між профспілковими комітетами та адміністрацією. Другий рівень — галузі, де укладається тарифна угода між галузевою профспілкою та об'єднанням підприємців галузі (або галузевим міністерством). Третій рівень — міжгалузевий, на якому укладається тарифна угода між федерацією профспілок і урядом або спілкою підприємців. Такі договори, як правило, укладаються на один рік і щорічно переглядаються.

Профспілки використовують також: інші методи впливу на ринок праці. По-перше, скорочення пропозиції праці. Профспілки у країнах з високим рівнем охоплення ними найманих працівників виступають у ролі монополіста з боку пропозиції праці. Вони і використовують своє становище, обмежуючи пропозицію праці, і цим добиваються підвищення її оплати. Профспілки прагнуть зберегти своє монопольне становище, і тому різко виступають проти ввезення до країни іноземних працівників, прагнуть добиватися законодавчого скорочення робочого дня. По-друге, профспілки здійснюють заходи щодо стимулювання попиту на робочу силу, проводячи акції, спрямовані на підвищення попиту на товари та послуги і у такий спосіб збільшують попит на робочу силу. Профспілки активно виступають проти закриття діючих підприємств (наприклад проти закриття шахт в Україні). По-третє, профспілки використовують для підвищення ставок заробітної плати укладання колективних договорів. Цей метод застосовується тоді, коли зменшується попит на робочу силу, що без протидії профспілок неминуче призвело б до зниження рівня заробітної плати. По-четверте, в арсеналі методів впливу профспілок на ринок праці є такий дійовий засіб, як страйки. Це найрадикальніший метод, який використовується у крайніх випадках. Він спричинює втрати як у найманих працівників, так і роботодавців. Тому користуватися ним потрібно обережно, не завдаючи шкоди суспільним інтересам.

Правовий статус страйків як засобу розв'язання трудових спорів визначається «Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права» та чинним законодавством кожної країни. В Україні ці питання регулюються Законом «Про колективні договори і угоди» та Кодексом законів про працю України.

Слід зазначити, що в останній третині минулого століття роль профспілок суттєво змінилась. Якщо раніше їх головним завданням була боротьба за збільшення заробітної плати, поліпшення умов праці, посилення соціального захисту найманих працівників, то нині поряд з цими завданнями профспілки відіграють все зростаючу роль у визначенні напрямів соціально-економічного розвитку. Це виявляється у розширенні контролю працівників у визначенні соціальних цілей економічного розвитку за умов НТР з метою більшого його підпорядкування інтересам людей праці.

Один із чинників цього процесу — переростання трудових відносин у соціально-трудові. Останні є системою взаємовідносин між: найманими працівниками і роботодавцями за участі держави, пов'язані з наймом, використанням і відтворенням робочої сили та підпорядковані забезпеченню високого життєвого рівня усіх прошарків суспільства. Це, по суті, відносини соціального партнерства, сторонами якого є, по-перше, професійні спілки та їх об'єднання, а також інші організації найманих працівників, утворені відповідно до чинного законодавства, по-друге, роботодавці, їх організації та об'єднання і, по-третє, держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. Зміни у технологічному базисі виробництва, зумовлені НТР, розвиток власності у напрямі посилення ролі її колективних (корпоративних) форм, гуманізація праці, зростання ролі працівників в управлінні виробництвом — це ті чинники, що створюють умови для демократизації соціально-трудових відносин, наповнення їх новим змістом. В Україні ці процеси — на стадії становлення.

Дата добавления: 2014-11-18