Методи дослідження особистості

Тема 15. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСНОВНІ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ТА МЕТОДИ ЇХ ВИВЧЕННЯ

Шляхи психологічної допомоги

Серед форм психологічної допомоги людині у стані тяжкого горя головним завданням є необхідність розділити роботу горя, допомогти позбутися залежності від нього, знайти форми взаємодії з оточенням.

Таку допомогу традиційно надає і надавала людині церква, у складних ситуаціях – психотерапевт, а найчастіше – рідні і друзі.

У бесідах з людиною бажано поступово допомагати людині сприйняти біль втрати, переглянути свої взаємини з померлим, шукати нову форму ставлення до найдорожчої людини. Почуття провини краще висловлювати вголос, нові емоції виявляти. Корисно зустрічатися з людьми, які вже пережили аналогічну трагедію.

У шоковій стадії бажано бути поруч, не залишати людину на самоті, навіть коли людина зовні виглядає спокійно й врівноважено, щоб не пропустити початку другої фази. Надалі необхідно виявляти терпіння, тактовність, уміння встановлювати потрібну інстанцію, інколи залишаючи людину наодинці з болем, не нав’язуючи себе, не ображаючись на природну для такого стану дратливість та агресивність.

Парадоксальність роботи горя в тому, що треба навчитися приймати нову реальність, не відштовхуючи від себе стару, ту, якої вже не може бути. Померла людина назавжди залишається в світі живих, і її цінність, значущість не обов’язково зменшуються. Вони навіть можуть зростати, тому що життєвий простір, який складається з значущих стосунків, що відображають актуальні особистісні смисли, не підлягає фізичним законам.

Завдання психологічної підтримки полягає не в полегшенні страждань, а у перетворенні їх на духовніші, коли людина може піднятися над власним “Я”, відсторонюючись від болю, спрямовуючи себе назовні.

Важливою є можливість висловити свої емоції, об’єктивувати страждання за допомогою художнього твору або листів до родичів та близьких померлого. У вірші, листі, оповіданні, пісні, малюнку власні переживання починають жити своїм, відокремленим від автора життям і сприймаються вже не так безпосередньо. Необхідність роботи над формою також трохи відвертає увагу від страждань і дає змогу в певній спосіб структурувати життєву ситуацію, змоделювати бачення її сторонньою людиною.

Психологія як наука реалізує в дослідженнях принципи наукового пізнання, такі як відображення об’єктивної дійсності та перевірка закономірностей, що вивчаються, на практиці. Разом із цим, особливості методів, обумовлені особливостями об’єкту пізнання.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини в онтогенезі, основні стадії розвитку, критичні та сенситивні періоди розвитку. Б.Г.Ананьєв підкреслював необхідність побудови цілісної системи вікової психології, що включає дані про всі фази та стадії людського життя, розкрити цілісність та єдність індивідуального розвитку людини. При цьому необхідно враховувати взаємозв’язки та взаємопереходи між стадіями, протиріччя, що супроводжують ці переходи, виявити сенситивні та критичні періоди розвитку, що дозволить побудувати теорію індивідуального розвитку людини.

Вирішити цю проблему можливо лише в комплексному дослідженні, що спирається на системний аналіз даних. Таке дослідження потребує розуміння важливості наукового відбору широкого спектру методик. Наукове вивчення розвитку людини в його складних взаємовідносинах з оточуючим середовищем має велике значення щодо багатьох сфер людської практики. Це необхідно для наукового обґрунтування вікових норм психічного розвитку; щодо з’ясування еталонів психічної зрілості особистості; виявлення актуальних та потенційних можливостей людини в різні періоди життя, для науковообгрунтованого прогнозування розвитку.

Будь-яка особистісна психологічна методика виміряє деяку частину особистості, наприклад, мотиви, здібності, емоції, тощо. Актуальним для дослідника стає завдання вимірювання особистості як деякої цілісності. В найбільшому ступені відповідають цьому наступні підходи до особистості: а) особистість з точки зору ставлення до себе; б) особистість як цілісна структура рис; в) тип особистості.

Враховуючи такі напрями вивчення особистості доречно підбирати такі методики:

Особистість з точки зору ставлення до себе. Одним з аспектів ставлення до себе є самооцінка. Вона пов’язана з рівнем домагань особистості, впливає на вибір життєвих цілей, обумовлює мотивацію поведінки.

Самооцінка дитини формується в дошкільний період. Дошкільник оцінює себе, орієнтуючись на судження дорослих, очима батьків він порівнює себе з іншими дітьми. В шкільному віці суб’єктивний аспект самооцінки зростає, з’являються нові якості особистості, які впливають і відображаються на неї: самостійність, здатність до самоконтролю, відповідальність за свою поведінку, наполегливість. Дорослі люди мають сформовану ідеальними уявленнями про особистість і відповідно стійку самооцінку та самоповагу. Ці вікові аспекти впливають на методичні підходи до виміру самооцінки. Для виміру самооцінки дошкільника доречно використовувати проективний тест “Дробинка”; працюючи з школярами – методика Дембо – Рубінштейн – Прихожан, самооцінка особистості старшокласника; для виміру самооцінки дорослого – методика Будассі. (Практикум по возрастной психологии: Учеб.пособие /Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко.–СПб.: Речь, 2002.– 694 с.)

Особистість як структура рис. У рамках цього підходу особистість уявляється як деяка сукупність психологічних якостей, стабільна структура рис, що детермінується поведінкою. З’ясування цієї сукупності дає можливість пояснити або передбачити поведінку людини в певних життєвих ситуаціях. Одним з представників теорії рис є Р.Кеттелл. Щодо виміру рис застосовують опитувальники: (Практикум по возрастной психологии: Учеб.пособие /Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко.-СПб.: Речь, 2002.– 694 с.) – дитячий та підлітковий варіанти особистісного опитувальника, дорослий варіант (16-факторний особистісний опитувальник) можна знайти в психодіагностичних збірниках: Капустина А.Н. Многофакторная личностная методика Р.Кеттелла.- СПб.: “Речь”, 2002; в модификации С.Г.Якобсон, В.Г.Щур.

Тип особистості. Однією з перших типологій є типологія Гіппократа. Відомі типології Е.Кречмера, У.Шелдона, К.Юнга та ін. Серед сучасних типологій – психогеометрична типологія С.Делінгера, методика Шмишека, в основі якої лежить типологія акцентуацій К.Леонгарда – дитячий варіант, типологія Д.Кейресі (на основі типології К.Юнга) – для дорослих (Практикум по возрастной психологии: Учеб.пособие /Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко.– СПб.: Речь, 2002.– 694 с.)

Звертаючись до вікового аспекту проблеми типології особистості, потрібно наголосити: особистість, як система відносин, складається до дорослого періоду розвитку, утворюючи деякий тип. У той же час, тип особистості, безумовно, включає і індивідуальні, і природні якості. В такий приклад, говорять про типи вищої нервової діяльності, типах темпераменту, типах мислення. Ці типи можуть діагностуватися і у дітей. Наприклад, домінування право-, лівопівкульності діагностується у дітей простими тестами: ”Диагностика и коррекция психологического развития дошкольника” /Под ред. Я.Л.Коломинского.– Минск, 1997.

Дата добавления: 2014-11-18