Групи елементів фінансових звітів та їх визначення

Елементи фінансових звітів та вимоги щодо їх визнання і розкриття

Фінансові звіти відображують інформацію щодо фінансового стану та результатів діяльності підприємства, об’єднуючи її в основні групи за економічними характеристиками.

Визначають 5 груп елементів фінансових звітів (табл.20)

Вимогами до фінансових звітів згідно П(С)БО-1 є:

1) Підприємство заносить інформацію в ту чи іншу статтю відповідного звіту тільки тоді, коли:

– існує верогідність зростання або зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;

– оцінка статті має бути достовірно визначена.

Таблиця 20

Назва звіту	Групи елементів звітів	Визначення
Баланс	Активи	Ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, від яких очікується надходження майбутніх економічних вигод до підприємства
Зобов’язання	Заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди
Власний капітал	Частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань
Звіт про фінансові результати	Доходи	Збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов’язань, що призводять до збільшення власного капіталу (крім збільшення власного капіталу за рахунок вкладів власників)
Витрати	Зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за виключенням зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

При узгодженні цих питань керівництво підприємства приймає рішення про те, відображати конкретний показник діяльності в звітності або тільки розкрити його в Примітках до звітності.

Так, нараховуючи штрафи, пені у складі розрахунків з іншими дебіторами нема потреби чекати підтвердження боржника або арбітражного суду (чи іншого органу управління), бо на одержання відповідної суми підприємство має право згідно законодавству (або безпосередньо за договором поставки або підряду).

Інший приклад. На початку 2009р. підприємство придбало у банку строком на 3 роки депозитний сертифікат під 12 % річних за 50 тис. грн., визначив його як ДФІ (довгострокові фінансові інвестиції). 31.12.2009 р. були отримані відсотки в сумі 6 тис. грн., а в 2010 р. банк визнано банкрутом.

Оскільки банк банкрут і підприємство навряд чи отримає економічну вигоду у вигляді відсотків у майбутньому, такий фінансовий інструмент (депозитний сертифікат) не можна класифікувати як актив (ДФІ) і відображати у складі активів у Балансі. Його треба списати на витрати звітного періоду.

В законі „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні” економічна вигода прямо пов’язана з можливістю одержання грошових коштів від використаних активів.

Однак, економічна вигода може бути отримана підприємством не тільки в сумі грошових коштів безпосередньо, але й непрямим шляхом:

§ використання активів в виробництві продукції (товарів, послуг) с метою їх подальшого продажу;

§ обмін на інші активи;

§ використання активів для погашення кредиторської заборгованості

§ розподіл активів між власниками підприємства

§ зменшення відтоку грошових коштів шляхом введення нової технології;

§ оптимізація податкової політики підприємства

§ інші засоби

Другий критерій допомагає визначитись з тим, чи будуть результати господарської операції відображені в фінансових звітах, чи тільки в примітках до них (мова йдеться тільки про суттєву інформацію).

Наприклад, підприємство придбало матеріали для виробничого використання, тобто для виробництва та реалізації продукції з надією отримати майбутні економічні вигоди.

Їх вартість визначена в договорі на поставку і в документах на оплату, тому такі активи будуть відображені в балансі.

В фінансовій звітності повинна бути визначена валюта, в який відображуються елементи звітності, та одиниці її виміру.

Ці вимоги до фінансової звітності стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), а також консолідованої звітності.

Вимоги до складання консолідованої звітності розкриває П(С)БО-20 та використовуються групою підприємств, організацій та інших юридичних осіб, які являють собою дочірні та материнські компанії.

Кожна стаття повинна розглядатися не з точки зору юридичної форми, а з точки зору економічної суттєвості (принцип переваги суттєвості над формою).

Активи можуть мати фізичну форму (основні засоби, незавершене виробництво) або не мати її (НМА), але обов’язково повинні контролюватися підприємством та приносити економічну вигоду. Право власності не є першочерговим при визначенні суттєвості активу (наприклад, активи, що отримуються в фінансову оренду, вже відображують в балансі у складі активів підприємства, хоча на них немає поки що юридичного права власності).

Зобов’язання можуть бути юридично обов’язковими (сума за товари, роботи, послуги) або виникати у ході нормальної ділової практики підтримки добрих стосунків (наприклад, готовність виправити неісправність своєї продукції після завершення гарантійного строку).

Відрізняють поточні та довгострокові зобов’язання.

Врегулювання поточного зобов’язання може відбуватися шляхом:

– виплати грошових коштів;

– передання інших активів;

– заміни одного зобов’язання іншим;

– переведення зобов’язання в капітал (облігацій в акції);

– відмови або втратою кредитором своїх прав.

До складу власного капіталу (ВК) відносять засоби, внесені акціонерами, нерозподілений прибуток, резерви, що забезпечують підтримку капіталу (переоцінка).

В поняття доходу включають не тільки виручку, що виникла в ході звичайної діяльності, в тому числі продажу, але й роялті, відсотки, дивіденди, орендну платню, інші доходи.

В поняття витрат включають збитки та витрати, що виникли в ході звичайної діяльності. (собівартість продажу, заробітну плату, амортизацію).

Збитки – це інші статті, що підпадають під визначення витрат: збитки від стихійного лиха, від реалізації основних засобів, позареалізаційні збитки (курсові різниці).

3. Якісні характеристики та принципи підготовки фінансової звітності .

П(с)БО – 1 визначає чотири якісні характеристики фінансової звітності (табл.21)

Таблиця 21

Назва характеристики	Визначення	Пояснення
Дохідливість	Однозначне тлумачення ін­фор­мації користувачами при умові, що вони мають достат­ні знання та зацікавлені в сприйнятті цієї інформації	Наявність необхідних реквізитів, які дозволяють ідентифікувати підприєм­ство, звітний період, одиниці виміру та інше, а також наявність приміток до фінансової звітності, що робить звітність більш дохідливою
Доречність	Наявність інформації, яка впливає на прийняття рішення користувачами, дає можли­вість своєчасно оцінити ко­лиш­ні, теперішні та майбутні дії, скорегувати їх оцінку	Структура фінансових звітів враховує інформацію для ретроспективного та перспективного аналізу діяльності під­приємства, наприклад, розподіл статей балансу на оборотні та необоротні пе­ред­бачає використання їх для розра­хунків ліквідності та платоспро­можності. Суттєвість проявляється в гру­пуванні статей: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а не суттєві можуть бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту (наприклад, стаття „Грошові кошти та їх еквіваленти”). Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана до визначених строків (не пізніше 01.07).
Достовірність	Відсутність суттєвих помилок та необ’єктивних (уперед­жених) суджень, які можуть вплинути на рішення корис­тувачів	Це не помилки пов’язані з порушенням податкового законодавства, а ті, що пов’язані з оцінкою та відображенням статей в звітах згідно П(с)БО. Керівництво підприємств іноді зацікавлено в наданні інформації, яка б значно завищила їх економічний потенціал та фінансові результати. Уникнути таких помилок допомагає аудит, а правила їх виправлення наведені в П(с)БО-6.
Зіставність	Забезпечення можливості ко­ристувачів порівнювати фі­на­н­сову звітність підпри­єм­ства за різні періоди або зі звітністю інших підприємств	Умовами зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни в примітках до звітності

Принципи підготовки фінансової звітності

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансових звітах, під час її формування дотримуються ряду принципів:

– принцип автономності підприємства – кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від своїх власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства

– принцип безперервності діяльності підприємства полягає в тому, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

На цій концепції базується практика оцінки активів за первісною (історичною) вартістю, ділення їх на оборотні та необоротні, а зобов’язань – на поточні та довгострокові. Коли б підприємство збиралось ліквідуватися, а не існувати далі, то активи підлягали б переоцінці та показувались у звітності за ринковою вартістю їх реалізації, тому що підприємству необхідно продати всі активи та розплатитися з боргами. В іншому випадку така звітність вводить в оману кредиторів підприємства

– принцип повного висвітлення полягає в тому, що фінансова звітність повинна вміщати всю інформацію про поточні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, які можуть вплинути на рішення користувачів. Наприклад, в звітах наводиться вся інформація про майно підприємства, його зобов’язаннях та капіталі: в балансі стаття НМА наводиться за первісною, залишковою вартістю і дається сума зносу; в примітках до фінансової звітності дається додаткова інформація, яка не знайшла відображення у фінансових звітах, але важлива для користувачів (майно, що знаходиться у довгостроковій оренді; методи амортизації основних засобів та НМА, що застосовує підприємство)

– принцип послідовності – постійне застосування підприємством обраної облікової політики.

Зміни в обліковій політиці можливі у випадках, передбачених НП(с)БО та повинні бути обґрунтовані та розкриті у примітках до фінансової звітності.

Змінити обрану облікову політику можливо, якщо відбуваються зміни в статутних вимогах, при зміні в П(с)БО та якщо нові положення в обліковій політиці забезпечать більш достовірне відображення операцій у фінансовій звітності. При внесенні змін в облікову політику треба вказати у примітках до фінансових звітів (у розділі „Облікова політика”) причини та сутність цих змін та суму корегування нерозподіленого прибутку за звітний період або обґрунтування неможливості її визначення

– принцип нарахування та відповідності доходів та витрат. Цей принцип складається з двох складових: принципу нарахування та принципу відповідності.

Згідно принципу нарахування, доходи та витрати відображуються в бухгалтерському обліку та звітності в момент їх виникнення (нарахування), незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Згідно принципу відповідності, для визначення фінансового результату звітного періоду треба порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були понесені для отримання цих доходів.

При складанні фінансової звітності здійснюються регулюючі та заключні записи, що дає можливість визначити доходи та витрати за звітний період.

Розглянемо на прикладі реалізацію цього принципу.

Є дані про доходи та витрати за трьома договорами на виробництво продукції по підприємству:

	Витрати (грн.)	Доходи (грн.)
Договір 1
Договір 2
Договір 3		(тобто – витрати понесені, але реалізація не відбулася, тобто дохід не визнано)
Всього за звітний період

Для визначення фінансового результату треба врахувати:

Доходи звітного періоду за договорами 1 та 2	–	Витрати звітного періоду за договорами 1 та 2	=	Прибуток звітного періоду
(1 200 + 580)	–	(960 + 400)	=	420 грн.

Якби не було примінено принцип відповідності, то фінансовим результатом звітного періоду було б визнано збиток: 1 780 – 1 860 = -80 грн.

– принцип обачності – застосування в бухгалтерському обліку таких методів оцінки, що дають змогу уникнути заниження оцінки зобов’язань та витрат та завищення оцінки активів та доходів підприємства.

Так, якщо є верогідність того, що дійсна вартість майна нижче вартості, що відображена в бухгалтерському обліку, необхідно провести уцінку майна.

Одночасно необхідно врахувати всі реальні та потенціальні зобов’язання. Наприклад, сформувати гарантійний резерв та відобразити його у складі зобов’язань, а доходи від реалізації зменшити на відсоток витрат на гарантійний ремонт.

На цьому принципі базується й оцінка в балансі дебіторської заборгованості покупців за товари (роботи, послуги) (тобто, сума дебіторської заборгованості включається в підсумок балансу не за первісною вартістю, а за чистою вартістю реалізації, отриманою з урахуванням резерву сумнівних боргів)

– принцип переваги економічного змісту господарських операцій над їх юридичною формою, згідно якому операції обліковуються згідно їх економічного змісту (суті), а не тільки виходячи з їх юридичної форми.

Наприклад, передача активу в фінансову оренду не означає переходу власності на нього від орендодавця до орендаря. Але на практиці цей актив зараховується на баланс підприємства, оскільки до нього переходять дійсно всі вигоди та ризики від використання активу.

Або, форма цінного паперу – вексель, а сутність операції може бути різною: відстрочка платежу, фінансові вкладення, розрахункова операція, що, відповідно, по-різному буде відображено на рахунках бухгалтерського обліку.

– принцип історичної вартості, згідно якого приоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво або придбання

Так, до історичної собівартості придбання відносять:

- вартість придбання за вирахуванням торгових знижок;

- мито та податки (крім відшкодованих);

- витрати на транспортування, розвантаження, зберігання.

До історичної собівартості виготовлення (виробництва) відносять:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- виробничі накладні витрати.

Тобто, до історичної собівартості не входять адміністративні витрати та витрати на збут. Вони покриваються за рахунок прибутку.

– принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиному грошовому вимірнику

– принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(с)БО-1звітний період складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою:

– для новоствореного підприємства – менше 12 місяців, але не більше 15 місяців;

– для підприємства, яке ліквідується – з початку звітного року до дати прийняття рішення про ліквідацію.

Дата добавления: 2014-11-18