Загальні передумови та економічні чинники виникнення кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається лише тільки категорії грошей.

Кредит – економічна категорія, яка є виразом відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності. Кредит – рух вартості вінтересах реалізації певних потреб.

Різні визначення суті кредиту можуть відображати окремі риси його структури, складу учасників та стадій руху. Кредит можна визначити так: це взаємини між кредитором і позичальником; зворотний рух вартості; рух платіжних засобів за умови повернення; рух позикової вартості; рух позикового капіталу. Як відомо, термін «кредит» походить від лат. creditum – вірити.Довіра є невід'ємною, проте не вирішальною властивістю, яка розкриває суть кредиту як виду економічних відносин, є передумовою формування і руху вільних грошових ресурсів. Основою розвитку кредиту як економічного явища є достатня платоспроможність суб'єктів економічних відносин.

У сучасній економічній літературі існує багато визначень кредиту. Розглянемо декілька з них (табл. 10.1):

Таблиця 10.1

Порівняльна характеристика визначень поняття «кредит»

Автор	Визначення
Закон України «Про банки і банківську діяльність»	Кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо

Закінчення табл. 10.1

	повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми
Внукова Н. М.	Кредит – форма руху судного капіталу, що передається до суди на умовах зворотності за оплату у вигляду відсотка
Захожай В.	Кредит – це система економічних відносин для мобілізації тимчасово вільних в економіці грошових коштів і використання їх на потреби відтворення
Лексик В.	Кредит – це довіра, якою користується особа, яка взяла на себе зобов’язання майбутнього платежу, з боку особи, яка має право на цей платіж, - тобто довіра, яку позикодавач надає боржнику
Міщенко В. І., Слав’янська Н. Г.	Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати. Кредит – економічна категорія, яка є виразом відносин між суб’єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності
Мороз А.М.	Кредит – це економічна категорія, яка є виразом відносин між суб’єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності.
Петрук О. М.	Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання
Савлук М.І.	Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати.
Чайковський Я.	Кредит - це відособлена частка економічних відносин, пов’язана з рухом позичкового капіталу між кредитором і позичальником в грошовій або товарній формі на основі укладеного договору щодо позички на умовах забезпеченості, поверненості, строковості, платності та цільової направленості для забезпечення розширеного відтворення.

Кредит

це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати. Сучасна епоха з усією гостротою поставила проблему суті і ролі кредиту. Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого – надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Цікавий факт

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382- 1389 pp., у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов'язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом, коли непроданий протягом відведеного купцеві часу товар залишався в кредит (при абсолютному складському праві купець не мав права їхати зі своїм товаром далі).У тому ж таки XIV ст. був удосконалений переказний вексель і розширилось надання комерційного кредиту. Щоправда, середньовічні векселі рідко дисконтувались чи переводились з допомогою індосаменту. Кредит мав бути забезпечений капіталом, про що вказувалось у векселі. Оплачуватись вексель мав золотими або срібними монетами. Хоч карбування монет на території сучасної України почалося ще в X ст., через відсутність власного золота і срібла обсяги карбування своїх монет (монетні двори розташовувались у Києві і Львові) були незначні, тому доводилось користуватись чеськими і татарськими монетами. Срібло на львівський монетний двір завозилось із Семиграддя, що в Угорщині.

Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридичне самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов виникнення кредитних відносин.Передбачити потребу в запозичених коштах на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства з вирощування і вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та перероблення сільськогосподарської сировини тощо, не дуже важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи той період відбуваються в даній галузі економіки. Звичайно, точний обсяг потреби у запозичених коштах наперед визначити складно, але суттєвого значення це не має. Головне, що підприємство знає, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах у нього виникає необхідність залучення кредиту. Водночас на інших підприємствах у ці періоди з'являються тимчасово вільні кошти, котрі можуть бути надані в кредит ними безпосередньо або банками, де ці вільні кошти зберігаються.Інакше відбувається процес кругообігу оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, машино- і приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів та ін. Їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприємствах потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Це пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавершене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками [37; 120]. Потреба суб’єктів господарювання в оборотних грошових коштах і, зокрема, кредиту, коливається протягом виробничого циклу і в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів: сезонні і постійні. Сезонні коливання викликані переважно природними причинами, а постійні — різними випадковими причинами. У сезонних галузях виробництва, зокрема у сільському господарстві, мають місце обидва види коливань.Для здійснення безперервності процесу індивідуального кругообігу капіталу і сезонні, і постійні коливання забезпечуються грошовими коштами у формі кредиту. За характером та обсягами коливань потреби в обіговому капіталі господарств відрізняються між собою і за обсягами, і за часом використання.Коливання потреби в обіговому капіталі суб’єктів господарювання з сезонним характером виробництва, зокрема переробка плодоовочевої продукції, показує, що у першому кварталі закінчується переробка плодоовочевої продукції і завершується її відвантаження. Тому потреби в обіговому капіталі зменшуються до мінімуму. Його величина визначається нормативом власних обігових активів. Лише у другому кварталі, коли завершується підготовча робота до нового сезону виробництва продукції, потреба в обігових коштах починає зростати. Це зумовлено потребами ремонтних робіт, створенням запасів паливно-мастильних матеріалів, тари тощо. Потреба в обігових активах підвищується і особливо швидко зростає в третьому і на початку четвертого кварталів, коли здійснюються масова заготівля плодоовочевої продукції. В цей час відбувається перевищення обсягів заготівлі продукції над її переробкою. Після завершення збору врожаю плодоовочевої продукції потреба в обігових коштах стрімко знижується. Одночасно зменшується і потреба в кредитних ресурсах.Передбачити потребу в кредитних ресурсах для суб’єктів господарювання з сезонним характером виробництва не складає особливих труднощів. Це зумовлено тим, що відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи інший період відбуваються в певній галузі виробництва. Але точний обсяг потреби в кредитних ресурсах наперед визначити складно. Головне, що суб’єктам господарювання відомо, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах виникає потреба у залученні кредитних ресурсів.Інакше відбувається процес кругообігу капіталу господарських суб’єктів з несезонним характером виробництва. Їх потреба в обігових активах коливається протягом року через нерівномірність надходження і витрачання товарно-матеріальних цінностей, наростання витрат на незавершене виробництво, випуск і реалізація продукції та з інших причин. Зміна потреби в обігових коштах у підприємствах з несезонним характером виробництва має значно меншу амплітуду. Але її значно важче завчасно передбачувати.Коливання потреби в обігових активах служить важливою причиною необхідності кредиту. Другою причиною необхідності кредиту є коливання структури джерел формування обігового капіталу суб’єктів господарювання. Зміна джерел покриття обігових активів (власних і прирівняних до них коштів, кредиторська заборгованість тощо) викликає потребу у кредитних ресурсах. За рахунок власних обігових коштів забезпечуються постійні потреби господарських суб’єктів, а тимчасові потреби у витратах для забезпечення відповідних запасів задовольняються кредитними ресурсами. Цим забезпечується економічна самостійність суб’єктів господарювання, підвищується їх відповідальність за збереження та ефективне використання фінансових ресурсів, зміцнюється комерційний розрахунок [40].

Потреби в оборотному капіталі

Норматив власного оборотного капіталу

І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.

Рис. 10.1. Коливання потреби в оборотному капіталі підприємств із сезонним характером виробництва На рис. 10.1 зображені коливання потреби в оборотному капіталі у підприємства з сезонним характером виробництва - цукрового заводу, який працює лише на вітчизняній сировині. У першому кварталі, коли вже закінчилось перероблення цукрових буряків, витрачені допоміжні матеріали (камінь-вапняк для відбілювання цукру), мішкотара, паливо для ТЕЦ, закінчується відвантаження виготовленої продукції покупцям, тобто почався період сезонного простою, потреба в оборотному капіталі зменшується до мінімуму, який у таких галузях визначається нормативом власного оборотного капіталу.Але вже десь з другої половини II кварталу потреба в оборотному капіталі у зв'язку з підготовкою до нового сезону цукроваріння (здійснення ремонтних робіт, створення запасів палива, тари, вапняку тощо) починає зростати. Отже, потреба в оборотному капіталі поступово підвищується. Особливо швидко вона зростає в кінці НІ кварталу - у вересні, коли починається заготівля цукрових буряків. Але своєї максимальної величини ця потреба досягає приблизно в середині IV кварталу, коли в основному закінчується перевищення обсягів заготівлі сировини над обсягами її перероблення. Далі потреба в оборотному капіталі стрімко знижується. Відповідно зменшується й потреба в кредиті. У наступному році такий цикл повторюється.Індивідуальний кругообіг і оборот капіталу окремих суб'єктів господарювання тісно взаємопов'язаний і переплітається в масштабах усього процесу суспільного відтворення з кругообігом і оборотом капіталів інших суб'єктів. Коли в одних із них виникає необхідність у кредиті, в інших у цей час кошти вивільняються. Так, якщо взяти наш приклад, то тоді, коли виникає потреба цукрового заводу в кредиті, вільні кошти з'являються у сільськогосподарських товаровиробників, які їх отримали за продані цукрові буряки. Після реалізації цукру вільні кошти має цукровий завод, а потреба в кредиті виникає у покупців цукру (підприємств торгівлі та громадського харчування, кондитерської промисловості та ін.). Тимчасово вільними можуть бути заощадження населення, нагромадження держави та кошти на рахунках бюджетних організацій, власні кошти різних фінансових посередників. Саме це дає можливість перерозподіляти кошти в суспільстві на засадах повернення з допомогою кредиту.Коливання, як показано на рис. 10.2, мають значно меншу і завчасно непередбачувану амплітуду.Норматив власного оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва також установлюється не за найбільшою потребою в коштах, але й не за найменшою.Нормативом тут є середня потреба в оборотному капіталі, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки товарно-матеріальних цінностей, середні витрати часу на розвантаження, маркування і складування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Потреби в оборотному капіталі

Норматив власного оборотного капіталу

І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.

Рис. 10.2. Коливання потреби в оборотному капіталі підприємств із несезонним характером виробництва Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вверх - Додаткову потребу в оборотному капіталі. Якщо у розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього виникає необхідність використання кредиту. Звичайно, вона дуже короткочасна, але виникає досить часто. Тому механізм задоволення такої потреби має бути іншим, більш гнучким, ніж для підприємств із сезонним характером виробництва.Таким чином, аналіз свідчить, що кредит випливає із самої природи процесу виробництва, необхідності забезпечить безперервність та ефективність суспільного відтворення (рис.10.3). Якщо раніше позиковий капітал становив відособлену частину промислового капіталу, то нині він переплівся з виробничим і торговим капіталом і перетворився на домінуючу форму капіталу, а кредитні відносини почали заміщувати товарно-грошові відносини. У сучасних умовах поряд з товаром кредит став формою суспільного господарства [95]. Кредит, кредитні відносини відіграють важливу роль в удосконаленні організації виробництва, у розвитку відносин розподілу і споживання.

Рис. 10.3. Причини необхідності кредиту

Існує дві теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

1. Натуралістична. Спочатку натуралістичну теорію кредиту обґрунтували відомі англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823). Цієї теорії дотримувалися представники так званої історичної школи Німеччини й Австрії, французькі економісти Ж.Сей, Ф.Бастія й американський Д.Мак-Куллох.

Основні постулати економістів натуралістичної теорії полягали в наступному:

· об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові речовинні блага;

· кредит являє собою рух натуральних благ, і тому він є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві матеріальних цінностей;

· позичковий капітал тотожний дійсному, отже, нагромадження позичкового капіталу є прояв нагромадження дійсного капіталу, а рух першого повністю збігається з рухом продуктивного капіталу;

· оскільки кредит виконує пасивну роль, то комерційні банки є посередниками.

Таким чином, представники натуралістичної школи давали перекручене трактування сутності кредиту і його ролі в капіталістичній економіці. Помилковість їх поглядів полягала, зокрема, у тім, що вони не розуміли кругообіг промислового капіталу в трьох формах і сутність позичкового капіталу як відокремленої частини промислового капіталу в грошовій формі, а отже, самостійної ролі позичкового капіталу і його специфіки.

У результаті вони трактували кредит як спосіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, тоді як насправді кредит є рухом позичкового капіталу. Ототожнюючи позичковий і дійсний капітал, натуралісти не розуміли не тільки ролі кредиту і його творця - банків, але і його двоїстого характеру, у силу якого кредит може сприяти як розширенню капіталістичного відтворення, так і загостренню його протиріч.

При всіх своїх негативних сторонах натуралістична теорія мала ряд позитивних аспектів: натуралісти правильно вважали, що кредит не створює реального капіталу, що утвориться в процесі виробництва. Вони показали залежність кредиту від виробництва, не перебільшуючи його ролі (на відміну від представників капіталотворчої теорії), підкреслювали залежність відсотка від коливання й динаміки прибутку.

У міру зростання ролі кредиту й банків у розвитку виробництва, заміни дійсних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту й банків у державному регулюванні економіки послаблялися передумови для подальшого розвитку натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їх пасивних операцій, ці концепції усе частіше вступали в розбіжність із реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінялися іншими теоріями - експансіоністською, відтвореною, фондовою, які формувалися в складі так званої капіталотворчої теорії кредиту.

У подальшому вона отримала розвиток у працях інших вчених, зокрема Дж. Міля, Ж.Сея, А.Маршалла.

2. Капіталотворча. В середині ХІХ століття пануюче становище зайняла саме ця теорія кредиту. Основні концепції цієї теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729). Відповідно до його поглядів, кредит займає положення, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Із цього основного постулату випливали всі наступні елементи капиталотворчої теорії.

Кредит ототожнювався з грішми й багатством. На думку Ло, кредит здатний надати руху всім невикористовуваним виробничим можливостям країни, створювати багатство й капітал. Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Ло належить ідея про організацію емісійного банку, за допомогою якого можна надати руху всім продуктивним силам суспільства й збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці провалилися. Так, будучи міністром фінансів Франції в 1719 р., Ло в 1720 р. перетворив свій приватний банк у державний Королівський банк, що випускав банкноти в порядку обліку векселів і розмінював їх на срібло. Однак випуск незабезпечених грошей, пов'язаний із придбанням акцій суспільства «Компанія Індія», призвів до їх знецінення, банк прогорів, а Ло втік із країни.

Основний недолік теорії Ло полягав у тім, що він робив ставку на емісію банкнот із примусовим курсом, що носило спекулятивний характер. Однак Ло виявився пророком на майбутнє, тому що кредитні відносини одержали широкий розвиток в XIX-XX ст.

У міру розвитку кредитної системи капіталізму, акціонерних товариств, впровадження чекового обігу ідеї Ло були розвинуті плеядою англійських і французьких економістів. Так, англійський економіст Г. Маклеод (1821-1902) став найбільш видатним послідовником капиталотворчої теорії. Його концепція зводилася до того, що гроші й кредит, маючи купівельну силу, є багатством. Кредит приносить прибуток, і тому є «продуктивним капіталом», а банки - це «фабрики кредиту», тому що вони створюють кредит, а виходить, і капітал. Однак капиталотворча теорія помилково трактувала кредит, вважаючи, що гроші, кредит і капітал - однакові поняття. Але зв'язок грошей і кредиту не тотожний, оскільки гроші діляться на паперові й кредитні. Крім того, представники теорії помилково думали, що кредит і гроші - багатство, тому що чеки, акції, облігації можуть бути обміняні на гроші, а банки створюють капітал через свої активні операції. Представники цієї теорії не розуміли, що розміри банківського кредиту визначаються умовами капіталістичного відтворення, а не власним бажанням банків установлювати обсяги позичкових операцій.

Послідовниками й теоретиками капиталотворчої концепції на початку XX в. стали західні економісти И. Шумпетер (Австрія), А. Ган (Німеччина), Дж. Кейнс і Р. Хоутрі (Англія). Ган і Шумпетер вважали банки всемогутніми, оскільки кредит створює депозити, а виходить, і капітал. Вони думали, що кредит може бути безмежним, і тому безмежні створювані ним депозити й капітал. На їхню думку, інфляційний кредит (тобто кредит, здатний до безмежного розширення) є рушійною силою відтворення, економічного розвитку й сприяє постійному економічному росту. Тому їхня теорія одержала також назву «експансіоністська теорія кредиту». Прихильників пізньої капиталотворчої теорії поєднувало те, що вони віддавали перевагу сфері обігу перед виробництвом. Помилковість поглядів Гана й Шумпетера полягала в тому, що вона виправдувала кредитну експансію й інфляцію, сприяла загостренню протиріч капіталістичного відтворення.

Криза 1923-1933 рр. знищила капіталотворчу теорію й показала її повну неспроможність. Однак «раціональні зерна» цієї теорії були використані Кейнсом і його послідовниками після кризи 1929-1933 рр. і Другої світової війни. У цілому, базуючись на капиталотворчій теорії, Кейнс і його послідовники обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки, згідно яким кредит визначає економічний розвиток. Тому для того щоб стимулювати виробництво й споживчий ринок, необхідно сприяти розширенню інвестицій шляхом зниження позичкового відсотка, що в підсумку збільшить виробничий і споживчий попит, знизить безробіття.

Кейнс прирівнював позичковий капітал до грошей і визначав рівень відсотка від кількості грошей в обігу. Згідно з його більш пізньою концепцією гроші впливають на відсоток, відсоток – на інвестиції, інвестиції - на виробництво, виробництво - на дохід, а останній – на ціни. У той же час наприкінці свого життя Кейнс визнавав, що грошова маса впливає на відсоток до певного рівня, а інвестиції не завжди належним чином реагують на відсоток.

Теоретичні концепції Кейнса, прийняті правлячими колами як методи регулювання, сприяли виведенню економіки капіталістичних країн із кризи 1929 - 1933 рр., послабили глибину спадів у післявоєнні роки, сприяли формуванню системи державного регулювання. Однак вони не змогли вирішити соціально-економічних протиріччя.

Послідовницею Кейнса в післявоєнні роки виступила неокейнсіанска школа грошово-кредитного регулювання, що була представлена в основному американськими економістами – П. Самуельсоном, Л. Лернером, С. Харрисом, Э. Хансеном, Дж. Гелбрейтом. В основі їх поглядів лежить ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, у тому числі за допомогою кредиту. При цьому головна ставка в регулюванні економіки робиться, з одного боку, на бюджетне фінансування, тобто ріст державних витрат, а з іншого боку - на здатність центрального банку визначати грошово-кредитну політику шляхом зміни дисконтної ставки.

Поряд із цією групою економістів у США з'являється інша (Р. Голдсміт, С. Коваль, Х.Дугел,.Д. Кример), що ретельно досліджує ринок позичкових капіталів, його взаємодію з економікою через акумуляцію й мобілізацію капіталів, структуру кредитної системи і її окремі ланки. Ці економісти простежують певну залежність розвитку економіки від нагромадження грошового капіталу, динаміки ринку капіталу й кредиту. Вони показують, що корпорації, держава, населення не можуть розвиватися на базі власних фінансових ресурсів і вимагають постійних вливань коштів ринку капіталу. Внесок цих вчених полягає в тому, що вони створили чітку структуру й параметри функціонування ринку капіталів і кредитної системи.

У цілому їх концепція базується на кейнсіанській і неокейнсіанській ідеях про кредит.

Капиталотворча теорія одержує подальший розвиток у теорії монетаризма, представником якої є в США М. Фридман, Р. Руза, А. Берні, у Франції – Ж. Рюефф, у Німеччині – О. Файт.

Разом з тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту й практичного його використання в політику макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалій суперечці представників натуралістичної й капиталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, перебуває посередині. Банки виявилися й посередниками, і «фабриками» грошового капіталу, їх активні операції хоча і є первинними щодо пасивних, але держави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоча й здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу й самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж шляхом синтезу окремих ідей натуралістичної й капиталотворчої теорій.

Викладені вище положення узагальнені в табл. 10.2.

Початковим пунктом аналізу внеску українських економістів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у розвиток теорії кредиту є дослідження історико-економічних передумов та теоретичних витоків економічних досліджень українських вчених. Треба зазначити, що в історико-економічному плані це був період трансформаційних реформ і структурних змін в економічному і соціальному житті Російської імперії, до складу якої входило більшість земель України.

Таблиця 10.2

Дата добавления: 2014-11-08