Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм — один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970 — початку 1980 pp. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу — США, Англії та інших.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій в 1956р. книжці «Кількісна теорія грошей», яка вийшла під редакцією М. Фрідмана [16]. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868 — 1960», написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана в 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмана і А. Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах, набули подальшого розвитку.

Приклад

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку в 80-ті рр. провів президент США Р.Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм 750 млрд. дол. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чол.«Рейганоміка». Фрідмен як радник президента Ніксона запропонував проект реформи «План допомоги сім’ї» на 1969—1971 рр., який, проте, не було затверджено конгресом. Адже принципове значення для реалізації рекомендацій монетаристів мала ідея контролю над грошовою масою, яка визначала напрямок конкретних заходів у сфері грошово-кредитного регулювання. Та через труднощі, зв’язані з особливостями кредитно-грошової системи США і обмеженими повноваженнями ФРС (впливати на пропозицію грошей ФРС може лише непрямими методами), прямий контроль над грошовою масою був значно ускладнений. Після кризи 1974—1975 рр., уряд США відмовився від кейнсіанської концепції глобального регулювання економіки. Рекомендації Фрідмена починають давати відповідний ефект. Цілковитого тріумфу його економічна теорія зазнала за президента Р. Рейгана, коли було досягнуто високого рівня стабілізації американської економіки, послаблено інфляцію, зміцнено долар. Програма Р. Рейгана створена під сильним впливом економічних доктрин монетаризму та «економіки пропозиції», передбачала зосередження основних реформаторських зусиль на проблемі оподаткування, але на відміну від уряду М. Тетчер, заходи якої було спрямовано на подолання дефіциту державного бюджету, уряд Рейгана намагається обмежити регулюючий вплив держави, скорочуючи податки з метою використання дефіциту федерального бюджету як важеля впливу на витрати.У такий спосіб уряд мав на меті: побороти інфляцію, позбувшись політики пристосування до неї; змінити характер раціональних очікувань; подолати споживацьку психологію, яка склалась у період стимулювання попиту; сформувати розуміння того, що суспільство мусить припинити жити в кредит, що обмеження витрат є необхідним для відновлення розбалансованої фінансової системи.Економічна програма Рейгана включала чотири компоненти: реформування податкової системи з метою стимулювання заощаджень та розширення інвестиційних фондів; зменшення державних витрат (крім витрат на оборону) з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації економічної діяльності з метою пожвавлення підприємництва та відновлення ринкових механізмів; проведення монетаристської політики контролю за грошовою масою.Засадною ідеєю нової економічної політики було те, що зменшення податків збільшуватиме заощадження та інвестиції і сприятиме зростанню виробництва. Податкова реформа, яка розпочалась у США 1981 р., передовсім зменшила ставки податків на особисті доходи. Згодом було запроваджено індексування оподаткування з метою запобігти інфляційному впливу на доходи та ліквідувати зв’язок між розвитком інфляції і зростанням надходжень до державного бюджету. Одночасно вводились для корпорацій нові пільгові правила прискореної амортизації та оподаткування інвестиційного кредиту, що сприяло збільшенню розмірів прибутків за незмінних податків і забезпечувало прискорення процесу капіталізації, розширення виробництва та зайнятості. Для малоприбуткових корпорацій ставка податку знижувалася.Важливим кроком уряду було створення позитивних стимулів формування заощаджень та інвестицій. Цьому, зрозуміло, сприяло вже саме тільки зниження податків. Іншими стимулами стали нові, неоподатковувані ощадні сертифікати та персональні пенсійні рахунки. Не оподатковувались ні кошти, вкладені в ці сертифікати, або покладені на такі рахунки, ні проценти на них за умови, що ці суми залишатимуться на рахунках протягом певного строку. Це стало могутнім стимулом до заощаджень, а отже, до інвестицій. З 1983 р. починається економічне пожвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч зменшилися державні субсидії, обсяги інвестицій зросли майже вдвоє, як і передбачали автори теорії «економіки пропозиції». Реальні доходи зросли, але збільшився і розрив між їхніми рівнями.Ще однією ознакою стабілізації економіки стало зростання курсу долара, що, не в останню чергу, відбувалось завдяки довірі суспільства до економічної політики уряду. Одночасно лібералізувались зовнішньоекономічні відносини, що дало змогу країні взяти участь у міжнародному поділі праці, спростило процес вивезення капіталів та отримання інвестицій, гарантувало доступ до нових технологій та розвиток власного виробництва під впливом міжнародної конкуренції [46].

Монетаристи – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей у обігу визначає рівень цін і економічну активність у коротко­строковому проміжку економічного розвитку країни.

Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна «система теоретичних поглядів», згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.

Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання наступних інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція, насамперед, кейнсіанству.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли відсутня система грошової регламентації. У своїй книзі «Грошова історія Сполучених Штатів» Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може нанести шкоду певній групі людей, що мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 років Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33%. Якби Федеративна резервна система не допускала катастрофічного падіння грошей у обігу, то не було б кризових явищ.

Цікавий факт

Зіставлення ефекту двох головних методів економічної політики провели Л.Андерсен і Дж. Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обгрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме: 1) фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові; 2) реакція економічної кон’юнктури на фіскальні заходи більш передбачувана, ніж реакція на грошову політику; 3) вплив фіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється швидше, ніж вплив грошової політики. У результаті проведений розрахунків виявилося, що реакція економічної кон’юнктури на заходи грошової політики сильніша, передбачувана, швидша, ніж на фіскальні заходи. Тим самим висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені під сумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризму і росту його популярності. Протягом багатьох років монетаристи виступають з пропозиціями про кардинальну перебудову традиційних грошово-кредитних і банківських інститутів, які у процесі еволюції пристосувалися до кейнсіанських методів економічного регулювання. Вони намагаються скоротити до мінімуму можливості урядів впливати на кредитну експансію і відповідно на емісію платіжних засобів. Звідси багаторічни пошуки способу поставити жорсткі межі використанню урядами емісійного механізму для фінансування бюджетних дефіцитів. Програму кардинального реформування кредитно-грошової системи США розробив М.Фрідмен у книзі «Програма для монетарної стабільності» (1960). Один з найголовніших елементів цієї реформи? «грошове правило», згідно з яким центральний банк США повинен взяти зобов’язання підтримувати, наскільки це можливо, стійкі темпи зростання кількості грошей, не припускаючи сезонних коливань грошового запасу. М.Фрідмен вважав, що при виборі темпів зростання кількості грошей необхідно орієнтуватися на стабільний рівень цін кінцевого продукту протягом тривалого періоду. Він пропонував ввести правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4% за рік. Ця цифра складається із 3% приросту реального продукту і 1% довготривалого зниження швидкості обігу грошей. Багато економістів пропонували встановити «вилку» допустимих коливань річних темпів приросту кількості грошей. Проте жодна із капіталістичних країн не застосувала правила М.Фрідмена у «чистому вигляді». Керівники грошової політики намагалися зберегти за собою свободу маневру, вважаючи, що в умовах вкрай нестійкої кон’юнктури механічний приріст грошей в обігу може порушити нормальний хід платежів і викликати дезорганізацію ринків позичкового капіталу. Тому на практиці таргетування всюди поєднувалося із принципом дискреції (тобто прийняття рішень залежно від власних міркувань). Обраний в 1979 р в Англії консервативний уряд М.Тетчер взяв на озброєння монтаристські рецепти і став проводити політику грошового гальмування, що незабаром дало повний оздоровчий ефект (зниження інфляції). Було підготовлено грунт для ряду важливих структурних реформ, поліпшилися зовнішні позиції фунта стерлінгів.

У 1963 році вийшла у світ «Історія грошей США 1868 – 1960», яку написали А. Шварц і М. Фрідмен. Між 1864 і 1985 роками економіка США пройшла через 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл (рис. 9.4.) у своєму розвитку проходить чотири фази, серед них:

Рис. 9.4. Діловий цикл

фаза стиснення – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, називають спадом;

дно – це точка ділового циклу, у якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

розширення – це фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

пік (вища точка) – це точка ділового циклу, у якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Досліджуючи поводження грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що існують в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу [34].

Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піку і починає падати до вищої точки ділового циклу; у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна. Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рис. 9.5. [37].

Рис. 9.5. Темпи зростання пропозиції грошей

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що існує взаємозв¢язок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 років пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піку циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу, з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін:

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей у процесі ділового циклу змінюється – то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії (рис. 9.6).

Рис. 9.6. Корективи монетаристів внесені до кількісної теорії

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами — кейнсіанством та монетаризмом.

Цікавий факт

На початку 80-х років минулого століття урядові органи західних держав вводили обмеження грошової маси, прагнули укріпити довіру до своєї політики і призупинити розвиток інфляції. Така урядова політика забезпечила монетаризму широку рекламу. З полеміки увузькому колі економістів-професіоналів монетаристські ідеї і рекомендації стали надбанням широкої публіки. Монетаристи охоче приймали участь у телевізійних диспутах, давали інтерв’ю, виступали на сторінках різноманітних видань. Пересічному жителю наполегливо нав’язували думку про першочергову роль грошей в процесах економічного розвитку. Хоча монетаристам вдалося привернути до себе багатьох прихильників, але більшість професійних економістів і політичних діячів не прийняли їх ідей. Серйозних втрат репутації монетаризму завдала спроба реалізувати окремі її положення на практиці. Глибокий економічний спад 1981–1982 рр., що набув особливо гострих форм в країнах, які проводили обмеження грошової маси за монетаристсь-кою схемою, показав недостатню пристосованість цієї теорії до практики. Багато оглядачів, і в першу чергу прихильники кейнсіанського напряму, передбачали близький кінець монетарної ери. Виникла потреба у новій концепції політики, якою видавалося відновлення вчення Кейнса. З посиленням потягу до теорії Кейнса, англійський економіст Дж. Бротуелл писав: «Іронія полягає в тому, що, в той час, як наше господарство, рівно як і економіка інших капіталістичних країн Заходу, кровно потребують кейнсіанських ліків, головні «ліки», що застосовуються сьогодні — це монетарні п’явки, які безперечно, посилили хворобу. Питання, яке задала Джоан Робінзон в 1972 р.: «Що стало з кейнсіанською революцією?» — зараз більше актуальне, ніж будь-коли»6. Багато економістів виразили впевненість, що монетаристи себе скомпрометували і що підготовлена основа для відродження кейнсіанського аналізу і політики [40].

Дата добавления: 2014-11-08