Теоретичні паралелі. Формування ефективної відкритої економіки передбачає розвиток торговельного співробітництва з усіма сусідніми державами

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Резюме

Формування ефективної відкритої економіки передбачає розвиток торговельного співробітництва з усіма сусідніми державами, країнами, які належать до різних регіонів світу. Участь України в міжнародній торгівлі відбувається відповідно до історично сформованої моделі виробництва. Наявність потужної металургійної галузі, хімічної, текстильної промисловості, ряду інших конкурентних галузей промисловості та сировинного, сільського господарства визначають характер експортної спеціалізації України.

Разом з тим на сьогодні для України є дуже актуальною проблема зростання обсягів експорту промислової продукції, зокрема судно-, літако-, машинобудування, чорної металургії, хімічної промисловості. У структурі імпорту доцільним є збільшення частки високотехнологічних товарів, ноу-хау. Заходи щодо стимулювання експортної та оптимізації імпортної діяльності об’єктивно спрямовані на зниження собівартості продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності.

Україна традиційно є активним учасником міжнародної торгівлі в товарно-грошовій формі, зокрема у вигляді експортної, імпортної, реекспортної та реімпортної діяльності. До цього її спонукають особливості національної економіки, спеціалізації, а також цілі динамізації розвитку, підвищення життєвих стандартів, забезпечення кращих умов інтеграції до світової системи господарства.

Генезис міжнародної економічної теорії у світлі
проблем становлення ринкової економіки

Проблематика міжнародного співробітництва стала приводом перших спроб викладення основ економічної теорії взагалі. Цікаво, що Україна, як і ряд інших країн, які переживають перехідний, або початковий, ринковий етап, пройшла за кілька років «процес усвідомлення» основних теоретичних моделей на практиці, кидаючись у крайнощі ортодоксальних підходів до макроекономічного регулювання та реформування економіки.

Спочатку, якщо брати до уваги тільки концептуально цілісні теоретичні конструкції, було висунуто так звану первісну меркантилістську монетарну теорію грошового балансу (її програмні положення — максимальне залучення грошей з-за кордону; мінімізація витрат; заборона вивозу грошей). Тоді потрібно було з’ясувати принципи економічних відносин між метрополіями та їхніми колоніями, а також відносин провідних держав між собою.

Але невдовзі певну статичність цієї базової моделі було піддано критиці в більш зрілих меркантилістських розробках, в яких пропонувалася комплексна теорія торговельного балансу (активне торговельне сальдо; «конструктивний» державний контроль — стимулювання експортного виробництва; високе мито на конкурентні іноземні товари та на експортовану сировину, що може бути переробленою на власній території). Взагалі для меркантилізму з його фетишизацією інструментарію сфери обігу було природним поставити зовнішню торгівлю в центр економічної проблематики як саме ту підсистему згаданої сфери суспільних відносин, яка стосовно внутрішнього відтворювального процесу була екзогенним чинником нагромадження багатства. Меркантилізм ігнорував потенціал розширеного виробництва та зосереджував увагу на перерозподілі наявного у світі багатства. Як наслідок, замість вивчення проблем підвищення продуктивності відтворювальної сфери для економічної науки головними стали питання генетично відмінні від цілей оптимізації виробничого процесу — передусім перерозподіл (бажано нееквівалентний, на свою користь) абстрактної вартості (цінностей).

Надалі, слідом за теоретиком вільної торгівлі Д. Норсом, активним прихильником лібералізації відносин купівлі-продажу з іноземними партнерами, зі своїми передовими ідеями виступив А. Сміт. Саме він «перенацілив» увагу економічної науки на додаткові можливості розвитку та підвищення ефективності економіки окремої країни, що бере участь у міжнародному співробітництві, вказавши на необхідність концентрації виробничих зусиль на «виграшних» для певної країни галузях, а відтак і на значення розвитку експортних секторів.

Пізніше Д. Рікардо своєю концепцією порівняльної переваги доводив ефективність міжнародної спеціалізації, причому не лише за умов абсолютно кращих показників певної країни щодо мінімізації витрат на виробництво того чи іншого товару, а й за умов відносної переваги, маючи на увазі порівняно більш сприятливе співвідношення витрат та випуску продукту у зіставленні з іншими країнами.

Ця концепція, що була також підтримана Джеймсом Міллем та Дж. С. Міллем, виходить із справедливого положення про те, що можливість одержання зиску з міжнародного обміну як історично першої коопераційної моделі міжнародних економічних відносин існує в разі наявності структурної різниці у системах витратних показників різних макроекономічних комплексів.

Дещо інший, «обіговий», технічний аспект проблеми описувався зовнішньоекономічною моделлю Д. Юма (до речі, першою «теоретично діючою» моделлю із циклами та ефективними важелями балансування), який виходив з іманентно властивого сфері зовнішньої торгівлі автоматизму переходу до стану рівноваги за рахунок дії інструментів противаги згідно з положенням кількісної теорії грошей.

На розвитку теорій відкритої економіки відбився фактор соціально-історичної обумовленості окремих концептуальних підходів до теоретичного трактування та моделювання міжнародних економічних процесів. (Можна помітити певні історичні паралелі між відповідними соціально-господарськими ситуаціями у різних країнах у минулому і в теперішній Україні, враховуючи численність суперечливих рис розвитку, інколи типових для різних епох в умовах перехідного періоду.) У цьому зв’язку передусім доцільно згадати спадщину творців теорії «національної економії» Ф. Ліста, теорії «гармонійних (національних) інтересів» Г. Ч. Кері, захисника теорії державного кредиту А. Гамільтона. Свої ідеї вони пов’язували з очевидною для них необхідністю протекціонізму (за допомогою митно-тарифних та інших засобів), що мав цілком конкретну головну спрямованість — проти домінування Великої Британії на відповідних національних ринках (Германії, США) промислових товарів.

У процесі подальшого розвитку теоретичної думки на її «авансцені» «економічний романтизм», як і «економічний патріотизм» поступилися чільним місцем «економічному прагматизмові». Міжнародна економічна проблематика «розпадається» на макро- та мікрорівневу та стає об’єктом спеціального вивчення. Як важливий методологічний принцип прикладних досліджень постає розуміння об’єктивних обмежень діяльності інститутів регулювання (насамперед на макроекономічному рівні у вигляді бюджетної та грошово-кредитної політики). При цьому дилему «вільний ринок чи активне регулювання» у міжнародній торгівлі не було знято, навпаки, вона набула навіть більш витонченої та спеціалізованої форми.

Дата добавления: 2014-11-20