Контракт № NN

Преамбула контракту — вступна частина контракту, яка містить юридичні назви сторін, посилання на місце та дату підписання контракту.

1. Предмет контракту — констатація виду угоди, найменування товару, його характеристики, номенклатурної належності чи асортименту.

2. Кількість товару — цифрове вираження обсягу поставки товару із зазначенням одиниці виміру та використовуваної системи мір та ваг. Критерії вимірювання обсягу передусім визначаються його природою — обсяги металу, руди, зерна, цукру вимірюються на вагу, лісоматеріалів — на об’єм та довжину, складні технічні вироби, одяг обчислюються, як правило, в штуках. Можливі комбінації способів вимірювання: кількість або вміст товару в упаковці, контейнері (ліки, сірники, деякі хімічні препарати). У разі продажу товарів на вагу має значення врахування ваги тари: вага нетто означає вагу самого товару без упаковки, а вага брутто — разом з нею, причому в останньому випадку вартість тари фактично дорівнює вазі тари (якщо вага тари є порівняно незначною, тобто до 1—2 %, або якщо вартість тари є зіставною з вартістю товару.

3. Якість товару — визначення сукупності характеристик і властивостей товару, які обумовлюють його здатність задовольняти ті або інші споживчі (індивідуально-побутові або виробничі) потреби покупця. Якість визначається за допомогою однієї або кількох наведених нижче систем оцінки:

стандартів, які розробляються і затверджуються урядовими органами та спеціалізованими структурами — торговельно-про­мисловими об’єднаннями, союзами підприємців, провідними виробниками, науково-технічними, екологічними асоціаціями тощо; велике міжнародне значення мають стандарти, які розробляє Міжнародна організація зі стандартизації (International Standarti­zation Organization);

технічних умов, які застосовуються у разі відсутності відповідних стандартів та у випадках, коли специфіка виробництва та/або експлуатації виробу потребують регламентації його характеристик, технічного складу, опису матеріалів, причому в контрактах може передбачатися методика контролю відповідних характеристик (наприклад, стосовно поставок літаків, суден, склад­ного промислового обладнання);

специфікацій, котрі, як правило, є додатками до контрактів і фіксують параметри індивідуального виробу;

опису, який відображає індивідуальні ознаки товарів, що можуть варіюватися в межах базових родових характеристик;

зразка, який є загальноприйнятним і/або погодженим сторонами еталоном, причому визначається й методика порівняння товару угоди та зразка;

вмісту речовин відповідно до хімічного, технологічного складу виробу установленням мінімально припустимої кількості корисних і максимально припустимої кількості небажаних речовин або домішок (наприклад, у металевих рудах);

показника виходу готового продукту, згідно з яким у відсотковому або абсолютному виразі встановлюється кількість кінцевого продукту, який можна отримати із сировини або проміжної субстанції (наприклад, олії з насіння);

попереднього огляду, коли у встановлений термін покупцеві надається можливість оглянути партію товару, причому продавець гарантує, що товар був достатньо репрезентативно представлений під час такого огляду (як правило, застосовується при продажах з аукціонів і складів);

справедливої середньої якості, коли у контракті зазначається, що контрактний товар на момент здійснення поставки відповідає традиційним уявленням про його якість (передусім стосовно поставок зернових);

способу «тель-кель», який передбачає продаж товару «таким, яким він є» на момент укладення контракту, причому покупець зобов’язується прийняти товар незалежно від того, наскільки зміняться його якісні властивості до моменту поставки, аби тільки він відповідав зафіксованому в контракті виду чи сорту (передусім щодо незібраного врожаю).

4. Базисні умови контракту — посилання на конкретну модель розподілу обов’язків між продавцем та покупцем щодо здійснення перевезень, найму перевізника, страхування, оформлення документації, «очищення» товару від мита тощо. Цей пункт часто може бути не самостійною статтею, а входити у преамбулу або якусь із статей, наприклад ту, що фіксує предмет контракту та вид угоди. Згідно з українським законодавством і державною нормативною документацією правила Інкотермс застосовуються тільки стосовно експортно-імпортних операцій, тобто лише у міжнародній практиці, водночас посилання на той або інший вид базисних умов контракту часто трапляється й у внутрішньогосподарській практиці. (Докладніше про Базисні умови контракту (або правила Інкотермс) йтиметься в спеціальному параграфі.)

5. Транспортні умови — визначають вид транспорту, обо­в’язки щодо швидкості завантажувальних та розвантажувальних робіт, компенсації за затримки, характер відносин між контрагентами та перевізником. Основну регламентацію транспортних відносин між основними контрагентами містять зафіксовані в контракті умови Інкотермс. Технічні умови транспортування фіксуються в автомобільних, залізничних, авіаційних накладних, коносаментах та інших документах.

6. Ціна товару — може встановлюватися залежно від характеру товару й від практики, що склалася у процесі торгівлі даним товаром. Ціна може встановлюватися за одиницю товару та за певну кількісну величину (масу, обсяг, площу, довжину, вміст корисної речовини). Вимога щодо наявності в тексті договору вказівки щодо ціни поставки є обов’язковою згідно з вітчизняним законодавством, за яким відсутність відповідних положень робить контракт недійсним.

У визначенні кінцевої ціни товару важливим фактором є базис ціни, який показує, чи входять витрати з доставки товару до її ціни. Базис ціни залежить від обраних базисних умов контракту, до яких, наприклад, можуть додаватися витрати внутрішніх перевезень та інші статті витрат. Можливо, певні статті витрат, що входять до тих чи інших умов Інкотермс, будуть відніматися від ціни, якщо продавець не несе відповідальності за ту чи іншу операцію (наприклад, страхування вантажу). Валюта ціни (валюта, в якій виражається ціна товару) може не збігатися з валютою розрахунку, отже, урахування курсових коливань для контрагентів є важливим фактором прибутковості угоди. Для попередження збитків від валютних коливань роблять так звані валютні застереження (наприклад, «прив’язують» валюти ціни до іншої валюти, СДР чи кошика обраних валют).

7. Термін поставки — вказівка на дату, місяць, квартал та рік поставки товарів, тобто реального передання товару продавцем покупцеві або особі, яка за його дорученням діє від його імені. Термін поставки може бути визначеним як

а) календарна дата;

б) період, протягом якого має здійснитися поставка (включаючи випадки, коли передбачаються й проміжні поставки).

Датою поставки, залежно від форми її організації, може вважатися:

· календарний день, у який підписується акт здавання-при­ймання з боку замовника як при разовій загальній поставці, так і після поставки останньої партії вантажу, зокрема надходження останньої партії єдиного комплекту обладнання;

· дата розписки транспортно-експедиторської фірми або тран­спортної організації, що приймають вантаж для його перевезення до місця призначення;

· дата штемпеля прикордонного пункту щодо прибуття товару на кордон;

· дата складського посвідчення стосовно того, що товар було завезено на склад.

Щодо терміну здійснення поставки в контракті зазначається або гранична дата поставки («поставки будуть здійснені не пізніше…»), або період її реалізації («поставки будуть здійснені протягом…»), причому за умов регулярності поставок (передусім зумовленої технологічними процесами виробництва замовника) в контракті зазначається періодичність («щомісячно», «щоквартально» тощо).

Нарешті, у контракті може бути зафіксованим право покупця вимагати поставки товару будь-якого дня протягом певного періоду, а також право продавця поставити товар достроково.

8. Умови платежу — визначення терміну, способу, засобів та форми здійснення платежу (про систему розрахунків міжнародних контрагентів ітиметься в окремому підрозділі).

9. Пакування — визначення характеру тари та упаковки, як внутрішньої, що не може бути відділеною від товару, так і зовнішньої, яка може більш вільно обиратися залежно від умов транспортування і конкретних технічних можливостей контрагентів.

Пакування товару, як і його маркування, є обов’язком продавця, причому умови міжнародної торгівлі висувають жорсткі вимоги щодо цього процесу. Так, протягом перших років української незалежності, коли бракувало необхідних технологій і досвіду багатьом суб’єктам поставок товарів, поширеною практикою було перепакування та маркування вітчизняних вантажів відповідно до стандартів ЄС і країн інших регіонів. (Щодо маркування, яке, зазвичай наноситься на тару, то і воно має бути предметом спеціальних зауважень у контракті. Основними його завданнями є інформування про учасників операції купівлі-продажу, країну виготовлення товару й місце його призначення, номер контракту, а також про технічні вимоги до транспортування — вагу нетто та брутто кожної вантажної одиниці, габарити останньої та вказівки щодо особливої обережності, обмежень кантування тощо.)

Зазвичай у більшості випадків тара переходить у власність покупця разом із товаром, оскільки її вартість ураховується в ціні товару. Щоправда, можливими є винятки з цього правила, і в контракті або не враховується ціна тари, або фіксується обов’язок покупця повернути її продавцеві.

«Прогресивним» видом тари вважається контейнер, який забезпечує найкраще збереження вантажу, припускає порівняно легке перевантаження, використання різних видів транспорту. Іншими видами зовнішньої тари є ящики, мішки, коробки, діжки, піддони (інколи з подальшим упакуванням у плівку).

10. Здавання-приймання товару — процедура фізичного передання товару, яке супроводжується відповідними формальними діями та документальним оформленням і не обов’язково збігається з переходом прав на товар від продавця до покупця.

Дії щодо здавання-приймання товару можуть мати попередній та остаточний характер. У першому випадку (якщо подібне взагалі має місце) покупцем констатується відповідність або невідповідність товару за якісними, кількісними параметрами, договірними положеннями, дається оцінка адекватності маркування та пакування технічним характеристикам товару та цілям виконання контракту. При цьому в разі виявлення недоліків продавець зобов’язаний усунути їх, а в найгіршому випадку покупець забраковує товар та відмовляється від угоди.

При остаточному (вибірковому або суцільному) здаванні-прийманні товару, як правило, мають місце відносини між продавцем та перевізником, а також між перевізником та покупцем. Перевізник перевіряє кількість товару та зовнішню відповідність товару чи тари до традиційних уявлень про те, якими вони мають бути, а також пломби відправника.

Аналогічні критерії приймання використовує й покупець у разі доставляння товару перевізником. Якщо якість чи кількість товару не відповідає зафіксованим у контракті, ставиться відповідна помітка на транспортній документації або укладається окре­мий документ.

У контракті встановлюється місце фізичної поставки товару, для чого при констатації обраного з базисних умов контракту робиться відповідна прив’язка до конкретного місця (наприклад, ФОБ — порт Одеса).

11. Гарантії виконання контракту та обслуговування — умови, згідно з якими продавець може брати зобов’язання як щодо якості поставленого товару, так і щодо підтримки його функціональних якостей протягом певного (гарантійного) часу.

У разі виявлення того, що якість товару не відповідає умовам контракту чи природним очікуванням покупця, останньому (відповідно до закріплених у контракті положень або судово-арбіт­ражного рішення, за згодою сторін) може бути надана технічна допомога або можуть бути відшкодовані чи компенсовані збитки. Реально це означає усунення недоліків, ремонт машин, обладнання, зниження контрактної ціни або повернення суми контракту.

Щоправда, гарантійні зауваження містять і перелік умов, згідно з якими продавець не несе відповідальності за товар у разі його неналежного використання чи зберігання, помилок персоналу, що його обслуговує, тощо.

Поставки достатньо складних машин та обладнання мають містити вказівки на зобов’язання продавця щодо технічного (а можливо й операційного) обслуговування об’єкта поставки. Може виникнути необхідність здійснення монтажних робіт, що відображається як у самому контракті на поставку товарів, так і в окремому контракті.

12. Обставини нездоланної сили (форс-мажор) — констатація умов, за яких можливими є перенесення термінів виконання контракту або часткове чи повне звільнення сторін від контрактних зобов’язань. Адже в контракті сторони можуть зафіксувати параметри власних дій. Дії ж інших осіб (а тим більше сил природи) не залежать від них. До форс-мажорних подій належать стихійні лиха (повені, пожежі, буревії, землетруси), збройні конфлікти, техногенні катастрофи та інші неконтрольовані контрагентами події.

Отже, може виникнути ситуація, за якої виконання контракту є неможливим або недоцільним. Очевидно, що небезпека виникнення форс-мажорних обставин має бути врахована в договорі, причому докладність такого врахування може допомогти уникнути спорів, арбітражних розслідувань та примусового застосування права та звичаїв країни виконання договору. При цьому в докладній регламентації потенційних форс-мажорних обставин найбільше заінтересована сторона, яка має власницькі повноваження та страхувальні зобов’язання до моменту завершення виконання контракту (тобто експортери). Протилежними є інтереси імпортерів.

Обставини нездоланної сили можуть бути тимчасовими та тривалими (постійними). У першому випадку термін виконання контрактних зобов’язань відсувається на період дії таких обставин, а в другому — контракт скасовується. Можуть зазначатися й максимальні терміни, по закінченні яких контракт може бути розірвано, причому залежно від технічного терміну зберігання товарів термін скасування контракту може тривати дні та тижні (продукти, квіти) чи місяці (технічне обладнання). Для забезпечення неупередженої експертної оцінки сторони можуть зазначати організацію (установу), яка видає довідки щодо тривалості форс-мажорних обставин.

13. Санкції за порушення умов контракту — положення про характер і розміри компенсацій, штрафів за порушення термінів, поставку неякісної продукції, некомплектну та кількісно неповну поставку, а також порушення інших положень контрактів. Такі положення є підставою для подання рекламацій — претензій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням контрактних зобов’язань. Відтак вони містять вказівки на терміни подання рекламацій, розміри штрафів та можливої компенсації за збитки (неотримання прибутків), яких зазнав покупець через невчасне виконання продавцем своїх зобов’язань

14. Арбітраж — вказівка на арбітражну інстанцію, котра розглядатиме спори між сторонами, які сторонам не вдасться врегулювати договірним способом. Переваги арбітражу перед судовим розглядом полягають у спрощеності процедури, швидкості розгляду справи, низьких витратах, кращих гарантіях непоширення ділової та технічної інформації.

Важливим інститутом, який сприяє арбітражному процесу в Україні, є Торгово-промислова палата, яка містить у своєму складі Міжнародний комерційний арбітражний суд. Отже, вітчизняним учасникам експортно-імпортних операцій рекомендується вказувати у своїх міжнародних контрактах, що комерційні спори, які можуть виникати під час виконання контрактів, розв’я­зуватимуться цією арбітражною інстанцією з використанням відповідних регламенту та інших процедур.

На міжнародному рівні важливу роль відіграє Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговій палаті в Парижі, а також Міжнародний третейський суд (штаб-квартира у Гамбурзі), Арбітраж при комітеті Ллойда (Лондон), інші, зокрема галузеві та регіональні, судово-арбітражні органи.

Додаток № 1 до Закону України
«Про міжнародний комерційний арбітраж»

від 24 лютого 1994 р.

Дата добавления: 2014-11-20