Козацький уряд

Російська експансія

Занепад української автономії

Переломний момент

Козацький уряд

ГЕТЬМАНЩИНА

Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного
ж.иття стала Гетьманщина Лівобережжя. Тепер фокус визначальних подій історії
України остаточно перемістився з її крайнього заходу на крайній схід. Гетьманщина
була автономним, але не самостійним політичним утворенням. Однак вона давала
українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того мали, починаючи
з часів Галицько-Волинського князівства. Як частина Російської імперії, вона
існувала в рамках держави, яка для багатьох українців була відносно новим
політичним середовищем. Тепер українці мали справу не з роздертою на фракції
й занепадаючою польсько-шляхетською Річчю Посполитою. Після провалу поль-
ської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені змага-
тися з суворими правителями міцніючої Росії.

Прагнучи монополізувати владу, царі за самою своєю сутністю виступали
проти ідеї українського чи будь-якого іншого самоврядування. До того по всій
Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі не-
похитні представники абсолютизму, як Петро 1 та Катерина II — два найвидатні-
ших правителі Росії,— вважали централізований уряд найбільш ефективним і пере-
довим. Проте ці погляди суперечили тій формі самоврядування, що існувала в Геть-
манщині та була заснованою на виключно українських засадах і звичаях. Відтак
основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затята
боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до авто-
номії.

На кінець XVII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження
автономії Війська Запорозького, під безпосередньою зверхністю гетьманів лишало-
ся тільки близько третини території, що колись була підвладна Хмельницько-
му,— це десь одна шоста площі сучасної України. Цей лівобережний край укра-
їнці називали Гетьманщиною, а московити — Малоросією. До неї входило десять
полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Га-
дяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Офіційна ре-
зиденція гетьмана й адміністративна столиця Гетьманщини на початку XVIII ст.
містилася в Батурині. Гетьманщина була відносно густо заселеним і добре розвине-
ним краєм. Вона включала II великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл.
У 1700 р. її населяло близько 1,2 млн чоловік, тобто майже чверть усього насе-
лення тогочасної України.

З 1648 р. мало що змінилося у системі козацького врядування в Гетьманщині.
Щоправда, значно розрослася канцелярія, персонал якої часто набирався із вихован-
ців Київської академії та являв собою щось на зразок зародку бюрократії. Гетьма-
ни не відмежовували власних грошей від грошей Гетьманщини, внаслідок чого
у фінансах часто не було порядку. Щоб розв'язати цю проблему, адміністрацію
поновили двома генеральними підскарбіями. Але ці зміни мало вплинули на розв'я-
зання основних фінансових проблем Гетьманщини, зокрема — постійного зменшен-
ня прибутків унаслідок того, що козацька старшина присвоювала собі громадські
землі. Очевидно, гетьмани не хотіли чи не могли запобігти розширенню особистих
землеволодінь старшини за рахунок фондів рангових та громадських земель Геть-
манщини, кількість яких швидко зменшувалася.

Хоча структура козацького врядування зазнала лише незначних змін, основні
зрушення відбулися у соціально-економічному устрої Гетьманщини. На кінець
XVII ст. старшина фактично витіснила рядове козацтво з вищих посад та усунула
його від участі у прийнятті рішень. Занепад маєтків рядових козаків тісно пов'я-
зувався із загостренням їхніх економічних проблем. Майже безперервні війни XVII—
початку XVIII ст. розоряли багатьох козаків, які мусили воювати власним коштом.
Як і слід було сподіватися, зменшення чисельності боєздатного козацтва помітно
позначилося на збройних силах Гетьманщини: у 1730 р. вони налічували лише
ЗО тис. чоловік. До того ж застосовувані козаками стратегія, тактика і споряд-
ження все більше відставали від часу. Тому на початок XVIII ст. козацьке військо
стало лише тінню тієї могутньої бойової сили, якою воно було колись.

Змінився й стиль керівництва. Якщо ватажкам із покоління Хмельницького
були притаманні політичне бачення ситуації, сміливість і рішучість дій, то народ-
жені за доби Руїни провідники Гетьманщини дбали про обмежені й прагматичні
цілі. Вони скоріше пристосовувалися до існуючих політичних обставин, а не змі-
нювали їх. В основному вони ставили перед собою подвійну мету: утримувати
задовільні стосунки з царем і зміцнювати свої особисті соціально-економічні при-
вілеї — як членів новонародженої козацької еліти — за рахунок простого козацтва
й селянства.

Дата добавления: 2014-11-20