Інтелігенція

Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій
Європі XIX ст., нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які
ці ідеї народжували. У Східній Європі цих «нових людей» називали інтеліген-
цією — слово, що за своїм значенням лише приблизно відповідає західно-
європейському «іпіеііесіиаі». З'явившися спочатку в Росії, а згодом і в усій
Східній Європі, слово «інтелігенція» у широкому розумінні означало тих по-
рівняно небагатьох, що мали вищу освіту. Але у вужчому й історично вагомі-
шому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних
переконань присвятили себе покращенню культурного, соціального і політичного
становища мас, тобто селянства.

«Новизна» інтелігенції виявлялася у кількох аспектах. Вона сприймала
життя з точки зору певних ідей та ідеологій, а не конкретних суспільних прав,
привілеїв і повинностей, як це спостерігалося до її появи в інших суспіль-
них груп. Замість того щоб розглядати суспільство у вузькій перспективі шлях-
тича, міщанина чи селянина, представники інтелігенції вважали, що вони див-
ляться на суспільство в цілому, враховуючи інтереси всіх. Із часом критика іс-
нуючого стану речей стала звичайною темою у виступах інтелігенції — й до та-
кої міри, що наприкінці XIX ст. частина інтелігенції навіть присвятила себе
боротьбі за зміну статус-кво за всяку ціну й будь-якими методами.

У Російській імперії, як у всій Східній Європі, поява інтелігенції була по-
дією великого значення. Особливо вагомою вона стала для суспільств типу ук-
раїнського, що «втратили» свою дворянську еліту в результаті асиміляції ім-
перською культурою та службою. Бо саме інтелігенція мала забезпечувати
українців культурним, а згодом і політичним проводом протягом усієї новіт-
ньої доби.

Як і належало сподіватися, інтелігенція звичайно з'являлася в містах —
насамперед у тих, де були вищі учбові заклади. Відтак Харків (де 1805 р. за-
сновано перший у російській частині України університет) став одним із пер-
ших осередків інтелігенції, що народжувалася в країні. Цей університет виник
за цікавих обставин: на відміну від інших університетів імперії його відкрили не
з ініціативи уряду з метою підготовки державних службовців. Сповненій по-
чуття місцевого патріотизму й прагнення піднести культурний рівень України
групі місцевого дворянства на чолі з невтомним Василем Каразіним удалося пере-
конати імператора Олександра 1 дати дозвіл на заснування університету, а також
зібрати для цього необхідні фонди. Лише в 1834 р., коли було засновано універси-
тет Св. Володимира, інтелектуальний центр України перемістився із Харкова до
Києва.

Соціальне середовище, з якого постало перше покоління української інтелі-
генції, складалося насамперед із дворян, що походили зі старої козацької старшини.
Серед них не було багатих впливових вельмож, здатних завдяки своїм контактам
легко діставати високі посади в імперській бюрократії. Навпаки, вища освіта най-
більшою мірою приваблювала збіднілих дворян, занепадаючі маєтки яких штов-
хали їх на пошуки інших засобів до існування. Невеличка група таких перших
інтелігентів складалася з синів священиків, міщан і козаків. До 1861 р. серед
інтелігенції надзвичайно рідко траплялися вихідці з селянства.

За своєю чисельністю інтелігенція на Україні, як і в інших країнах Східної Євро-
пи, була дуже невеликою. До 1861 р. Харківський університет закінчили всього
2800 випускників, тоді як новіший і більший університет у Києві випустив близько
1500 вихованців. Із цього маленького середовища добре освічених людей лише
невелика частина виявляла заінтересованість в українських справах. Відтак ті,
що стали причетними до виховання в українців почуття національної самобутно-
сті, складали крихітний відсоток населення України.

Представники інтелігенції головним чином об'єднувалися в гуртки, на засіданнях
яких обговорювали питання філософії, ідеології тощо. Іншим об'єднуючим чинни-
ком стали журнали, що слугували своєрідним форумом для інтелігентів-однодумців.
Контакти інтелігенції з іншими верствами суспільства й особливо з селянами, котрі
теоретично мали найбільше їх цікавити, були мінімальними. Більшу частину XIX ст.
українська інтелігенція, як і російська, лишалася незначною групою суспільства,
часто розірваною інтелектуальними суперечками, настроєною проти уряду, ізольова-
ною від мас і зануреною у власні справи. І все ж вплив її, на перший погляд, непотріб-
ної та малозрозумілої діяльності виявився набагато сильнішим, ніж це могла уявити
сама інтелігенція.

Дата добавления: 2014-11-20