Активізація інтелігенції

У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації, кульмінацією якої стало ви-
несення труни диктатора з кремлівського мавзолею. Критика Сталіна завжди була
для українців доброю новиною, їхню впевненість у собі посилювали й інші події. Зав-
дяки надзвичайно великому врожаю, який того року зібрали в республіці, партій-
ні керівники України опинилися у вигідному становищі і могли вимагати від Кремля
дальших поступок. У травні 1961 р., намагаючись згладити напруженість, що ви-
никла між ним та українцями через проблеми сільськогосподарського виробництва,
Хрущов здійснив широко розрекламовану в пресі подорож на могилу Тараса Шев-

ченка. Тим часом набирала сили «відлига» в культурному житті: за кордоном був
опублікований роман Б. Пастернака «Доктор Живаго», який утверджує загально-
людські, а не суто радянські цінності (хоч його автора згодом було за це покарано),
а в радянській періодиці з'являється повість О. Солженіцина «Один день Івана Де-
нисовича», яка в суворих подробицях описує життя в'язнів сталінських концентра-
ційних таборів. Здавалося, ці факти вказували на можливість дальшої лібераліза-
ції в літературі та культурі попри сердите бурчання, що долітало з Кремля.

На Україні культурна еліта й насамперед письменники в умовах десталінізації
вдалися до нових спроб розширити межі творчого самовираження. Й знову вони
писали про втрати, що їх завдав українській культурі Сталін. Письменники старшого
•покоління продовжували вимагати реабілітації своїх репресованих колег. Так, Олек-
сандр Корнійчук закликав опублікувати «Бібліотеку великих 20-х» для популяризації
творів Блакитного, Куліша, Курбаса та інших жертв чисток. Інші прагнули добитися
аналогічного для тих, хто в 40-х роках став жертвами Кагановича. І всі таврували
наступ русифікації, що продовжувався.

Але особливо визначною подією стала поява нового покоління письменників, кри-
тиків і поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван
Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський і Дмитро Павличко, котрі вимагали ви-
правити «помилки», яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантії того, що
культурний розвиток народу не душитимуть у майбутньому. На їхній погляд, най-
краще втілити цю мету можна лише «шляхом повернення до правди». З нетерпінням
спостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втру-
чання партії в справи літератури й мистецтва, визнати право експериментувати
з різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освіт-
ній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цього
нового покоління в літературі, яке стали називати «шестидесятниками», не лише
відкидали втручання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм і
надмірну обережність своїх старших колег. У своєму бунтарстві, спрямованому од-
ночасно й проти контролю партії, й проти позиції старших, ці талановиті молоді
люди, звісно, переходили за встановлені Хрущовим рамки лібералізації. До того ж
нова літературна когорта корлстувалася значною й дедалі ширшою підтримкою,
особливо серед молодої інтелігенції.

Дата добавления: 2014-11-20