Стилі сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, за­лежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залеж­но від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові співвідносних варіантів слів, форм, словосполучень, конст­рукцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, про­токол, написані однією мовою, відрізняються набором мов­них засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною ди­ференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово "стиль" — багатозначне, воно походить від латинської stylus — "палич­ка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використову­валося в часи античного Риму і середньовіччя. В літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Стиль — це різновид літературної мови (її функціональ­на підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяль­ності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразео­логії, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

В українській літературній мові виділяють традиційно п'ять функціональних стилів:

1) науковий;

2) офіційно-діловий;

3) публіцистичний;

4) художній;

5) розмовний, або стиль побутового мовлення.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реа­лізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мов­лення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен виріз­няється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у вигляді таблиці (табл. 1).

Таблиця 1. Диференціація стилів мови

Назва стилю	Жанри, в яких реалізується	Мета мовлення, призначення	Сфера спілку- вання	Ознаки	Мовні засоби	Підстилі
Н А У К О В И Й	Дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія.	Повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.	Наука, техніка, освіта.	Понятійність, предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація висновки.	Терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. 3 дієслівних форм частіше вживаються безособові, уза­гальнені чи неозначені.	Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців — книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, бесіди тощо).
О Ф І Ц І Й Н О - Д І Л О В И Й	Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо.	Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.	Офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.	Документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.	Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові і наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення і будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.	Законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди конвенції; повідомлення — комюніке; звернення — ноти; протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).
П У Б Л І Ц И С Т И Ч Н И Й	Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.	Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.	Громадсько- політичне життя, суспільно- культурна, виробнича діяльність, навчання.	Поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень емоційно- експресивною образністю, використання художніх засобів — епітетів, порівнянь, метафор.	Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.	Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе — короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо).
X У Д О Ж Н І Й	Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.	Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.	Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва культура, освіта.	Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображу­вальність; все пода­ється через призму інтелекту і світо­відчуття особистості (образ автора) і спрямову­ється на особистість читача (слухача).	Застосовуються всі мовні засоби, особ­ливо широко — слова в переносному зна­ченні; емоційно експ­ресивна лексика, різні види синонімів, анто­німів, омонімів, фразе­ологізмів; викорис­тання історизмів, архаїзмів, діалектиз­мів; вживання дієслів­них форм; всіх типів речень, синтаксичних зв'язків; викорис­товуються стиліс­тичні фігури (алітера­ція, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучнико­вість), асиндетон (без­сполучниковість) та ін.	Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо).
Р О М О В Н И Й	Бесіда, приватний лист.	Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного спілкування	Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.	Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мов­цями і неви­мушеність спілкування, непідготов­леність до спілкування, безпосередня участь у ньому, вико­ристання позамовних чинників (ситуація, рухи, жес­ти, міміка), лаконізм, емоційні реакції.	Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, одно­складних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.

РОЗДІЛ І

Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів: роз­поряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолю­цій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю — інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відо­браженим у ньому різним сторонам людських стосунків — офіційно-ділового забарвлення.

§ 1. Документ — основний вид офіційно-ділового стилю

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є доку­мент. Документи використовуються в різних галузях людсь­кої діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому зміст поняття "документ" багатозначний і залежить від того, в якій галузі і для чого він використовується.

З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:

1) письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо);

3) достовірне історичне письмове джерело;

4) матеріальний об'єкт, в якому міститься та чи інша інформація (наприклад, перфораційна картка).

Автори "Універсального довідника-практикума з ділових паперів" тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ — це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стан­дартом чи формою.

Наукова дисципліна, яка вивчає структуру і властивості документальної інформації, розвиток форм документів, ме­тоди і засоби автоматизованої обробки, зберігання, пошуку й використання їх, називається документалістикою.

Під діловодством (справочинством) розуміють діяльність, яка охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також вико­ристовуються як джерела та носії інформації. А в уп­равлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік — у вигляді складання й обробки ста­тистичної бухгалтерської та оперативно-технічної докумен­тації; інструктування — шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль — збиранням відомостей (письмово) і виданням вказівок тощо.

Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат.

Дата добавления: 2014-11-20